3. філософські проблеми та дисципліни

Подальший філософський аналіз передбачає огляд структури  фі- лософії. Вченням  про буття займається онтологія.  Онтологія — вчен- ня про першооснови буття. Вона виділяє різні сфери буття — неживу і живу природу, соціальний світ, сферу ідеальних предметів тощо, зводя- чи у певні галузі та види все, що становить буття. Онтологія також роз- глядає найзагальніші характеристики різних видів буття (просторово- часові,  причинні  та ін.).  Онтологія описує  категоріальний «кістяк» світу і будь-якого явища в ньому таким чином, щоб з’ясувати онтологіч- ний аспект вихідної «клітинки»: як можливе існування людини в цьому світі, або яким має бути світ. Під «клітинкою» розуміється поняття, що означає найзагальніше абстрактне відбиття головного протиріччя,  яке лежить в основі розвитку будь-якої системи.

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Друга проблема, яка бере свій початок із центрального світогляд- ного відношення, — що таке людина? Це запитання належить  до сфе- ри філософської антропології.  Філософська антропологія — вчення про природу та сутність людини. Вона вивчає людину під особливим кутом  зору — з позиції  поєднання в ній біологічного  і культурного початків. Оскільки людина живе в суспільстві, що має свою культуру й історію, філософська антропологія є засадничою  (формує фунда- мент) для філософії історії, філософії культури, соціальної філософії.

Окремі  філософські дисципліни вивчають  і типи  світоглядних відношень — пізнавальне, оціночне, практичне.

Проблема  пізнавальності світу, способу  пізнання  та істинності знання  вивчається теорією пізнання,  або гносеологією. Тож, гносео- логія — це теорія пізнання, одна з головних філософських дисциплін, яка досліджує закономірності процесу пізнання. Із гносеологією тісно пов’язана логіка, що вивчає закони і форми правильного мислення.

Оціночне  відношення людини до світу є предметом вивчення аксіології («аксіс» — цінність) — філософська дисципліна, яка до- сліджує закономірності побудови сфери цінностей. Аксіологія  є під- ґрунтям етики, естетики, філософії, релігії, що мають справу з цін- ностями, але в конкретнішому аспекті, аніж аксіологія. Етика вивчає моральне ціннісне відношення, естетика — естетичне, а філософія ре- лігії — релігійне. Аксіологічною  дисципліною  вважають і філософію права, яка вивчає такі цінності, як справедливість, легітимність тощо.

Практичне відношення людини до світу є предметом теорії прак- тики, або праксеології,  дисципліни, яка ще остаточно  не сформува- лася. У межах практичного відношення виділяють  філософію  техні- ки — дисципліну, що привертає дедалі більше уваги. Закономірності розвитку філософських ідей, чинники, які зумовлюють його, з’ясовує історія філософії.

Вищезазначене не вичерпує всієї сукупності філософських проб- лем і, відповідно, дисциплін.  Філософія може вивчати будь-який фе- номен, якщо він посідає вагоме місце в історії. Саме цим зумовлена поява філософії  науки, філософії  мови, філософії  мистецтва, філосо- фії спорту та ін., які зосереджуються на вивченні  цих феноменів  під найзагальнішим кутом зору: в чому їх суть, що породило їх, які функ- ції вони виконують  у культурі.

Філософські проблеми  є найзагальнішими, їх важко ранжувати за ступенем загальності. Скажімо, розгляд філософії можна починати

МОДУЛЬ І. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ

з проблем  буття. Бо справді,  буття  стосується  всього: матеріальних речей, людини,  істини, цінностей.  У зв’язку з цим онтологію можна вважати  вихідною, універсальною дисципліною.  Але з не меншим успіхом можна взяти за основу проблеми людини. Адже людину ціка- вить тільки  той світ, який  стосується  насамперед  її. Зрештою,  вона визначає,  що таке буття і небуття.  Це дає підстави  починати  визна- чення буття з людини. А відповідно, філософську антропологію  роз- глядати як вихідну та універсальну дисципліну. Існують філософські течії, які вихідним чинником вважають аналіз пізнання (гносеологія), мову (філософія мови) тощо. Однак нині домінує тенденція, згідно з якою вихідною філософською дисципліною  є онтологія.

Загалом в історії філософії  в різні часи на першому  плані фігу- рували  різні філософські проблеми  та дисципліни. Серед  них були онтологія,  гносеологія,  етика, що зумовлювалось не так структурою побудови філософського знання, як соціальними потребами, актуаль- ністю певних філософських проблем.

4. Функції та методи філософського знання

Філософія виконує  багато функцій  у життєдіяльності людини, їх треба  згрупувати,  виділити  найбільш  важливі.  На  їхній  основі можна виділити  і розкрити специфіку всіх інших, похідних від них функцій.

До основних функцій філософії слід зарахувати світоглядну, піз- навальну  (гносеологічну), методологічну,  практично-діяльну (прак- сеологічну).

Світоглядна функція філософії  полягає в тому, що вона, озброю- ючи людей знаннями про світ та про людину, про її місце в світі, про можливості  його пізнання  і перетворення, здійснює вплив на форму- вання  життєвих  установ,  на усвідомлення людиною  цілей  та сенсу життя.  Світогляд  у цьому розумінні  слід розглядати не лише з пог- ляду його змісту (тобто як результат відображення дійсності в свідо- мості людей), а й обов’язково враховувати взаємозв’язок знання  про світ і людину із соціальним  суб’єктом, з його ставленням до дійснос- ті, яке базується  на цьому знанні. За такого підходу на перший план висувається значення знання для життєдіяльності людини. Тобто під світоглядом треба  розуміти  не просто  систему  узагальнених знань про світ і людину, а таку систему знань, яка для соціального  суб’єкта

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

є способом бачення, розуміння,  аналізу, оцінювання явищ, що визна- чає характер ставлення  до світу і до себе, усвідомлення цілей та сен- су життя, характер  вчинків  та дій. Світогляд  є способом практично- духовного освоєння  світу.

Пізнавальна (гносеологічна) функція полягає  в тому, що вона, орієнтуючи  пізнавальні прагнення людини на пізнання  природи і сутності  світу, природи  та сутності  самої людини,  загальної  струк- тури світу, зв’язків і законів його розвитку, з одного боку озброює людей знанням  про світ, людину, про зв’язків і закони, а з іншого — здійснює вплив на кожну форму суспільної свідомості, детермінуючи необхідність  для кожного  з них (в своїй сфері)  усвідомлювати дій- сність крізь призму відношення «людина — світ».

Методологічна функція. Виділення її як однієї з основних зумов- лено тим, що філософія займає особливе місце у процесі усвідомлен- ня буття у структурі  суспільної свідомості. Кожна з форм суспільної свідомості, виступаючи як усвідомлення залежності  життєдіяльності людини від певної сфери дійсності, є відображенням саме цієї сторо- ни людського буття. Специфіка філософії  полягає  в тому, що вона в найузагальненішій формі вивчає  ставлення  людини  до світу і до са- мої себе. Тому основні положення філософії  мають важливе  методо- логічне значення  для кожної з форм суспільної  свідомості в процесі усвідомлення свого специфічного  предмету. Для більш глибокого усвідомлення цього питання  слід зупинитися на понятті  методоло- гії. Методологія — це система вихідних, основоположних принципів, що визначають спосіб підходу до оцінки явищ, характер ставлення  до них, характер  та направленість пізнавальної і практичної  діяльності. У цілому можна стверджувати, що сутністю методологічної  функції філософії  є логіко-теоретичний аналіз наукової та практичної  діяль- ності людей. Філософська методологія  визначає  напрямки наукових досліджень,  створює  можливості  орієнтуватися в розмаїтті  фактів  і процесів, що відбуваються  в світі. Філософська методологія  сприяє більш ефективному і раціональному використанню наукових методів конкретних  наук.

Практично-діяльна (праксеологічна) функція філософії полягає в тому, що вона стає знаряддям активного,  перетворювального впливу на оточуючий світ і на саму людину. Філософія відіграє важливу роль у визначенні  цілей  життєдіяльності, досягнення  яких  є важливішою умовою забезпечення існування, функціонування і розвитку людини.

МОДУЛЬ І. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ

Також виокремлюють наступні функції філософії:

—  критична  з її принципом  «піддавай усе сумніву», виконуючи антидогматичну роль у розвитку  знань;

—  прогностична, яка розкриває загальні тенденції (передбачен- ня) розвитку  людини і світу;

—  соціальна, завдяки якій соціальне буття не лише одержує необ- хідну інтерпретацію, а й може зазнати змін;

—  гуманістична,  яка шляхом  утвердження позитивного сенсу і мети життя, формування гуманістичних цінностей  та ідеалів виконує роль інтелектуальної терапії;

—  освітня, пов’язана з впливом філософії  на свідомість людей;

—  інтегративна функція полягає  в об’єднанні практичного,  піз- навального і ціннісно-орієнтованого досвіду життя людей.

Перед тим, як перейти до розгляду методів філософії, треба дати визначення методу. Метод — спосіб, знаряддя, сукупність правил, які сприяють  розв’язанню теоретичних  чи практичних проблем. Тож, оскільки  філософія є найбільш  загальним  знанням,  то своїми мето- дами вона намагається з’ясувати спосіб, яким набувається це знання, розкрити механізм його формування.

Філософія виробляє свої методи пізнання,  свої способи бачення загального,  які відкривають нові смислові  горизонти  загальних  по- нять, дають їм особливу інтерпретацію.

Діалектика (від давньогрецького dialektike — мистецтво вести бе- сіду, полеміку,  діалог) — це один з методів філософії,  згідно з яким будь-яке  явище  перебу ває у процесі  зміни, розвитку,  в основі яко- го — взаємодія  (боротьба) протилежностей. Цей метод є найпошире- нішим серед інших філософських методів. Також  діалектику  можна розглядати як концепцію,  згідно з якою світ за своєю структурою  є єдиним цілим, де все взаємопов’язано і взаємозумовлене, а з погляду стану — він знаходиться в русі, в розвитку.

Феноменологічний метод. Головним своїм завданням вбачає фор- мування  понять,  якими  оперує  філософія. На  думку  його прихиль- ників, це відбувається шляхом інтуїтивного  вбачання (схоплення) сутностей (загального) в одиничному.  Феноменологічний метод найбільш плідно спрацьовує в філософії культури, філософській ант- ропології, психології — там, де загальні поняття,  типи, види не виво- дяться логічно одне з одного і не мають чіткої, як у науці, залежності від фактів.

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Трансцендентальний метод, запропонований І. Кантом. Сутність його полягає в тому, що визначення сущого дається через розкриття суб’єктивних умов (засад)  його конституювання (формоутворення). Сам  метод  плідно  застосовується в  дослідженні  діяльності  свідо- мості.

Герменевтика. Цей метод набув значного поширення останнім часом.  Він  передбачає  проникнення в смисл  деяких  феноменів  на основі з’ясування їхнього місця та функції в культурі, тобто в контек- сті культури.

Аналіз усіх філософських методів спростовує  застарілі  уявлен- ня про те, що існують тільки  два методи — діалектика  і метафізика, утверджує  думку про множинність філософських методів. Існування різноманітних шкіл і напрямів  у філософії  пояснюється саме різно- манітністю філософських методів.

Запитання та завдання для самоконтролю

1.  Де, коли і чому виникла  філософія?

2.  У чому полягають  особливості філософських знань?

3.  Розкрийте структуру світогляду.

4.  Доведіть наявність спільного та відмінного в релігії та філосо- фії.

5.  Проаналізуйте функції та методи філософського знання.

Теми для написання рефератів

1.  Світоглядна природа філософського знання.

2.  Міфологія і філософія як форми знання: єдність і відмінність.

3.  Віра і знання: проблеми розмежування.

4.  Філософія, релігія та мистецтво як форми людського освоєн- ня світу.

5.  Філософія як методологія наукового пізнання.

6.  Роль філософії  в індивідуальному розвитку  людини.

МОДУЛЬ І. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ

Література

1. Всемирная энциклопедия: Философия  / Главн.  науч.  ред.  и  сост. А. А. Грицанов. — М.: АСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор,  2001. —

1312 с.

2. Гриненко  Г. В. История философии: учебник.  – М.: Юрайт-Издат.,

2006. — 688 с.

3.  Лешкевич   Т. Г. Философия. Вводный   курс. —  Изд. 2-е,  дополнен- ное. — М.: «Контур», 1998. — 464 с.

4. Мамардашвили М. С. Как я понимаю философию. — М., 1990.

5.  Петрушенко  В. Л. Філософія:  Курс  лекцій.  Навчальний  посібник для  студентів  вищих  навчальних   закладів   освіти  III–IV рівнів  акредита- ції. 2-е видання,  виправлене  і доповнене. — К.: «Каравела»;  Львів:  «Новий світ — 2000», 2002. — 544 с.

6. Причепій  Є. М., Черній  А. М., Гвоздецький  В. Д., Чекаль  Л. А. Філо- софія: Посібник для студентів вищих навчальних  закладів. — К.: «Академія»,

2001. — 571 с.

7. Філософія: Підручник / За заг. редакцією Горлача М. І., Кремня В. Г., Рибалка В. К. — Харків: Консум, 2000. — 672 с.

8. Філософія: Підручник / Заїченко  Г. А., Сагатовський В. М., Каль- ний І. І. та ін.; За ред. Г.А. Заїченка та ін. — К.: Вища школа, 1995. — 455 с.

9. Шинкарук В. І. Філософія і сучасні історичні реалії // Філософська і соціологічна  думка. — 1992. — № 4.

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС