3. соціум як життєвий  світ людини. Індивід у соціальних структурах

Ключовою  ланкою суспільства  завжди  була і буде людина. На- роджуючись, індивід засвоює певну систему норм, правил, цінностей, зразків  поведінки,  тобто культурний і соціальний  контекст,  соціум. Марксистська філософія розглядає  людину як родову істоту, яка за- вдяки праці створила сама себе. Людина народжується з певними природними задатками, розвиваючи їх і реалізуючи себе в різних ви- дах діяльності; вона набуває родової універсальності, що проявляєть- ся у різноманітності життєдіяльності людства. Перебування людини у світі передбачає  її соціалізацію,  включення у суспільні  структури через засвоєння  культури, знайомство  з нормами, цінностями, наста- новами, зразками  поведінки.

Соціальні норми — це загальні правила, встановлені суспільством вимоги, що визначають спосіб поведінки, який схвалений суспіль- ством.  Норми  передписуються правом,  релігією,  мораллю:  наприк- лад, сплачуй податки, не бери чужого, шануй батьків тощо.

Цінності — це явища,  процеси,  що є соціально-значимими для індивідів і активно впливають  на формування внутрішньої програми дій людини як в повсякденних, так і в екстремальних життєвих  ситу- аціях, наприклад,  вірність, гроші, час тощо.

Ціннісні орієнтації — це системно  об’єднанні ціннісні  уявлення про світ, які свідчать  про соціальну  спрямованість особистості,  на- приклад, гедонізм, егоїзм, альтруїзм тощо.

Суспільство, з одного боку, створює можливості  формування всебічно розвиненої  особистості, а з іншого — постає автономною си- лою, змушуючи людину діяти за певними зовнішніми  стандартами, можливо,  чужими  їй, зводить  людину до речі серед речей. На жаль, недавня  історія продемонструвала сумні приклади,  того, як суспіль- ство на основі авторитарних прийомів  намагалося  з «людського  ма- теріалу» створити особистостей із заданими характеристиками, а систему цінностей і норм використати у якості репресивного апарату.

Філософські течії, які базуються  на пріоритетах  індивідуально- го життя  (персоналізм, екзистенціоналізм), протиставляють людину і суспільство,  пояснюючи  останнє  як вороже  людині. Персоналісти наполягають на тому, що існування  людини у суспільстві, включення її в хитросплетіння суспільних  відносин,  підпорядкованість загаль- ноприйнятому виключає  для неї можливість  ствердити  свою непов-

МОДУЛЬ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ,  ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

торність, сприяє «відчуженню» людини у сучасному суспільстві. Суспільство,  ставлячи  людину в певні межі, залишає  її лише біоло- гічною одиницею, своєрідним  атомом, вільне волевиявлення людини можливе  лише за умови подолання соціальних  схем, зразків  і кінце- вість буття  людини  в ній самій. Яскравий представник персоналіз- му Муньє говорив про ворожість суспільства у ставленні до людини. Шляхом  збереження  особистості і суспільства  від крайнощів  тоталі- таризму  та індивідуалізму він бачив внутрішнє  самовдосконалення кожного і єднання  людей на духовній, в першу чергу, християнській основі.

Песимістично налаштовані мислителі скептично  ставляться до можливості  самореалізації людини  в промислово-урбанізованій су- часності. Масове виробництво потребує масового споживача  людина стає масовою або одномірною,  як стверджує  Маркузе,  ховаючись за маскою «як всі». Людина  «маси» задовольняється критично  сприй- нятими  примітивними стандартами.  «Масова  людина»  репрезентує

«масове суспільство»,  розмежовуючи остаточно «еліту» і «масу», привносячи у сучасність  хаос і дезорієнтацію.  На думку Швейцера, сучасна  людина  втрачає  індивідуальність і, немаючи  більше  нічого, відчуває страх, що від неї може вимагатися щось своє.

Чи  є золота  середина  у взаємовідношенні «людина  — суспіль- ство»? Чи може суспільство  не «конструювати» людину, а вона — не бунтувати  проти нього, в активних  революційних діях чи мовчазно- му ігноруванні? Це питання  риторичні. Цілком  зрозуміло  одне: поза суспільством  людина існувати не може, адже її суть розкривається в соціумі, у зв’язках із собі подібними, в діяльності і спілкуванні.

У суспільстві людина постає у різних проявах, своєрідних  со- ціальних  ролях, які під час її життя  змінюються  (дитина,  батько, ді- дусь), які вона обирає сама або до яких їх спонукають обставини (сту- дент, керівник, міністр, турист, домогосподарка, виборець). Таким чином, вона заявляє про себе суспільству, а суспільство, в свою чергу,

«виділяє» їй місце в соціальній  ієрархії, через визнання авторитету, схвалення чи засудження, винагороду, пропагування чи замовчуван- ня. Таким чином, людина проявляє свою соціальну  природу. На від- міну від давніх часів, коли  походження або рід занять  батька чітко окреслював  місце в суспільстві  його дитини,  сучасність  дає можли- вості кожному соціально визначитися, досягаючи вершин соціальної ієрархії  (наприклад, колишній  актор  стає  президентом,  а звичайна

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

школярка — прем’єр-міністром) або впасти у соціальну прірву (маргі- нальні групи людей — наркомани, п’яниці). Соціальна мобільність — можливість змінити місце особистості в соціальних структурах, стала домінуючим явищем у ХХ–ХХІ століттях, що свідчить про динаміку самого суспільства.

Суспільство є явищем структурованим. Окремі елементи суспіль- ства певним чином пов’язані і взаємодіють  між собою. Прихильники структурно-функціонального підходу виокремлюють такі складові суспільства:

—  економічна система (забезпечує соціум благами);

—  політична система (забезпечує управління суспільством);

—  духовна система (пропонує суспільству цінності та ідеали);

—  соціальна система (забезпечує добробут людини).

Кожна  з цих систем функціонує завдяки  людині і для людини. Це ще раз підкреслює тезу про людину як центральну  ланку суспіль- ства. Соціальна структура  суспільства  є багатовимірною.  Принципи структурування суспільства теж різноманітні, але вони передбачають наявність  структур, спільнот, які взаємодіють  між собою.

Соціально-історична спільнота — це група людей, яка об’єднана спільними умовами існування  і ціннісними  настановами.  Спільноти характеризуються чисельністю (великі, малі, середні), часом існуван- ня (від декількох  хвилин  до століть),  мірою згуртованості  (стихійні, централізовані). Основними соціально-історичними спільнотами є племена, етноси, народи, нації, сім’ї, класи, страти тощо.

Однією з найдавніших форм соціалізації  людини є сім’я. Сім’я — це невелика група людей, об’єднаних кровним родством або шлюбом, спільністю побуту, інтересів та взаємною відповідальністю. Сім’я ви- конує низку важливих  соціальних  функцій: репродуктивну, виховну, майнову, рекреативну. Кризові  ситуації у сучасному суспільстві,  з одного боку, провокують  кризу сучасної сім’ї (високий рівень розлу- чень), послаблення родинних зв’язків, з іншого — зміцнюють її, згур- товуючи і захищаючи її членів від негараздів буття.

Етнос — група людей, які пов’язані між собою загальним похо- дженням  та тривалим  сумісним проживанням.

Нація  — особлива історична спільнота, що має спільні походжен- ня, мову, територію, економічний лад, психологічний склад, культуру і потребу  у самовизначенні. Кінець  ХХ — початок  ХХІ століття  де- монструє  зростання  національної самосвідомості,  націоналізму,  па-

МОДУЛЬ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ,  ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

тріотизму майже у всіх регіонах світу. Україна є яскравим прикладом цього процесу.

Класи  —  це  великі  групи  людей,  які  розрізняються місцем  у системі суспільного  виробництва і відношенням до власності. За марксистсько-ленінською соціальною теорією у суспільстві існує два протилежні  класи — власники  та експлуатовані. Відповідно, між екс- плуататорами і експлуатованими існують антагоністичні протиріччя.

ХХ століття  внесло корективи у класову  теорію. Соціальні  тео- ретики говорять не про два, а про три класи — нижчий, вищий і серед- ній. Приналежність більшості членів суспільства до середнього класу є запорукою його соціально-політичної стабільності.

На противагу  класові, стратифікаційна теорія віддає перевагу поняттю «страта». Страта — це спільнота, приналежність до якої ви- значається не одним параметром,  наприклад,  майновим,  а багатьма: освіта, прибуток, рід занять, район проживання, культурно-смакові уподобання. Отже, за цією теорією, суспільство складається не з двох і не з трьох груп людей, а з багатьох, в яких людина вільно «мігрує».

Процес розвитку суспільства супроводжується все більшим його віддаленням від уніфікованості і ускладненням соціальних  структур, зростаючою соціальною  диференціацією, що збільшує можливості вибору людини і одночасно зумовлює неоднозначність особистості.

Запитання та завдання для самоконтролю

1.  Розкрийте зміст  поняття   «суспільство»   і  покажіть  відмін- ність «соціального  атомізму»  і «соціального  універсалізму». Яка позиція  здається  вам більш правомірною? Аргументуйте свою відповідь.

2.  Розкрийте природу соціального.

3.  Назвіть  етапи  взаємодії  суспільства  і природи.  Охарактери- зуйте особливості сучасних проблем у сфері даної взаємодії.

4.  Розкрийте зміст  позиції  економічного  детермінізму,  назвіть філософські системи, які віддають їй перевагу.

5.  Що  є  причиною  «відчуження» людини  у  сучасному  світі?

Чи  сприяє   сучасне  суспільство   нівелюванню   особистості? Аргументуйте свою позицію.

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Теми для написання рефератів

1.  Людина і суспільство: основні аспекти взаємодії.

2.  Природне  середовище та його роль у розвитку  суспільства.

3. Сучасні філософські теорії суспільства: неомарксизм,  кон- цепція  «відкритого  суспільства»,  концепція конвергенції  (на вибір студента).

4.  Суспільні  відносини, їх види і структура.

5.  «Людина маси» в концепції Х. Ортега-і-Гассета.

Література

1. Андрющенко  В. П., Михальченко М. І. Сучасна соціальна  філософія. Курс лекцій. — К.: — 1996.

2. Гордієнко  А. Методологічні проблеми  осмислення буття  людини  в західноєвропейських філософських концепціях  другої  половини  ХХ ст. // Філос. і соціолог. думка. — 1995. — № 5–6.

3. Канке В. А. Философия. — М., 1999.

4. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. — К., 1994.

5. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. — М., 1991.

6. Чинарова Л. І. Социальный детерминизм.  — М., 1986.

7. Щедрова  Г. Мета суспільства — людина. // Віче. — 1995. — № 3.

8. Максимов С. І. Особистість і суспільство. — Харків, 1993.

МОДУЛЬ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ,  ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА