2. наукове пізнання, його специфіка й побудова

Основним завданням наукового пізнання  є знаходження об’єк- тивних  законів  дійсності — природних,  соціальних  (суспільних), за- конів самого пізнання,  мислення  тощо. Звідси  орієнтація досліджен- ня головним чином на загальні, суттєві властивості предмета, його необхідні  характеристики й їх вираз  у системі  абстракції,  у вигляді ідеалізованих об’єктів. Якщо цього немає, то немає і науки, оскільки само поняття  науковості  передбачає  відкриття законів, поглиблення у сутність досліджуваних явищ. Це — основна ознака науки.

На основі знання законів функціонування й розвитку досліджує- мих об’єктів наука здійснює  передбачення  майбутнього  з метою по- дальшого практичного освоєння  дійсності. Націленість науки на вивчення  не тільки  об’єктів, перетворюваних в практиці  сьогоден- ня, але й тих, які можуть  стати предметом  практичного освоєння  у майбутньому,  є важливою  рисою наукового  пізнання.  Передбачення майбутнього  —  така  категорія,  яка  поєднує  будь-які  способи  отри- мання і використання інформації  про майбутнє, і яка конкретизуєть- ся у поняттях «прогноз», «план», «проект»  та ін. Передбачення май- бутнього — третя  ланка у ланцюгу  логічних  операцій,  дві попередні ланки якого складають аналіз теперішнього і дослідження минулого. Наукове  передбачення  зводиться  до того, щоб подумки,  у загально- му вигляді,  у відповідності  із виявленими законами,  сконструювати модель майбутнього з тих його одиничних фрагментів, які існують сьогодні. Будь-яке наукове  передбачення  завжди  неминучо  має свої межі, за якими воно перетворюється в утопію. У науці також важливо знати те, чого принципово бути ніколи, ні за будь-яких умов, не може.

Істотною ознакою наукового  пізнання  є його системність,  тобто сукупність  знань, приведених до ладу на основі певних теоретичних принципів,  які й поєднують  окремі знання  у цілісну  органічну  сис- тему. Збори  розрізнених знань, їх механічна сукупність,  не поєднана у систему, ще не утворює науку. Знання перетворюються у наукові, коли цілеспрямоване збирання фактів,  їх опис і узагальнення дово- диться до рівня їх включення у систему понять, у склад теорії.

Для науки характерна  постійна  методологічна  рефлексія. Це означає, що у ній вивчення  об’єктів, виявлення їх специфіки,  власти- востей і зв’язків завжди супроводжується — у тому чи іншому ступе- ню — усвідомленням методів і засобів, за допомогою яких досліджу- ються дані об’єкти.

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Безпосередньою метою  і вищою  цінністю  наукового  пізнання є  об’єктивна  істина,  осягаємо  переважно  раціональними засобами і методами,  але не без участи  живого  споглядання і позараціональ- них способів пізнання. Звідси виплаває характерна риса наукового пізнання  — об’єктивність, усунення  не притаманних предмету дослі- дження суб’єктивних моментів для реалізації чистоти його розгляду. Проте, активність суб’єкта — важлива умова і передпосилка науково- го пізнання.

Отже, суттєвими ознаками науки є:

—  наявність  проаналізованого та систематизованого достовір- ного знання, узагальненого до ступеню виразу у ньому суттє- вих зв’язків пізнавальної предметної галузі;

—  єдність у цьому знанні описування, пояснення та передбачення;

— наявність  методологічно-операційної складової частини, за допомогою якої можна перевіряти наявні знання  і отримува- ти нові;

—  наявність  особливої мови з точним закріпленням змісту за кожним  терміном,  категоріальний зміст знання,  тобто наяв- ність орієнтовно-конструктивних понять, єдність яких дає певний  зріз предметного  змісту буття, що отримує  назву фі- зичної, хімічної, біологічної та ін. реальності;

—  наявність  вихідних  принципів та аксіом, загальнофілософсь- ких припущень,  що лежать в основі кожної науки, надаючи її змісту та викладу характеру системної єдності.

Наукове  пізнання  є цілісна система, що розвивається та має до- сить складну  структуру. Остання є єдністю  стійких  взаємозв’язків між елементами  даної системи. Структура наукового  пізнання  може бути представлена у різних її зрізах. Як такі можуть виступати: об’єкт пізнання, суб’єкт пізнання, засоби і методи пізнання  — його знаряддя (матеріальні й духовні).

У структурі  будь-якого  наукового  знання  існують елементи,  які не вміщуються  у традиційне  розуміння науковості:  філософські, ре- лігійні, магічні уявлення,  інтелектуальні й сенсорні  навички,  які не піддаються  вербалізації та рефлексії,  соціально-психологічні стерео- типи, інтереси, потреби, наслідки особистих пристрастей і антипатій.

Варто  розрізняти наступні  елементи  у структурі  наукового  піз- нання: ідеали та норми наукового пізнання, наукову картину світу, філософські основи пізнання.  Ідеали  та норми наукового пізнання  —

МОДУЛЬ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ,  ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

сукупність  певних  концептуальних, ціннісних,  методологічних й ін- ших настанов,  властивих науці  на кожному  конкретно-історичному етапі розвитку,  тобто вони є тими критеріями, які дозволяють  відне- сти дане знання  до наукового.  До них належать  і способи побудови теорії, сам науковий  дискурс, критерії істинності  тощо. Їхня основна функція — організація  та регуляція процесу наукового  дослідження, орієнтація на більш ефективні  шляхи, засоби і форми досягнення істинних  результатів. При переході на новий етап наукового  дослід- ження (наприклад, при переході від класичної до некласичної науки) кардинально змінюються  його ідеали та норми. Їхній характер ви- значається,  в першу чергу, предметом  пізнання,  специфікою дослід- жуваних об’єктів, а їхній зміст завжди формується у конкретному со- ціокультурному контексті.

Наукова картина світу —  цілісна  система  уявлень  про  загаль- ні властивості  та закономірності дійсності,  побудована  у результаті узагальнення та синтезу  фундаментальних наукових  понять  і прин- ципів. У залежності від основ поділу розрізняють загальнонаукову картину  світу, яка  включає  уявлення про всю дійсність  (тобто  про природу,  суспільство  і само пізнання) і природничо-наукову карти- ну світу. Остання — у залежності  від предмета пізнання  — може бути фізичною, астрономічною, хімічною, біологічною тощо. У загально- науковій  картині  світу  визначальним елементом  виступає  картина світу тієї галузі наукового  знання,  яка займає  лідируюче  становище на конкретному етапі розвитку  науки.

Кожна картина світу будується  на основі певних фундаменталь- них наукових теорій і по мірі розвитку  практики і пізнання  одні нау- кові картини світу змінювалися іншими. Так, природничо-наукова (і, насамперед, фізична) картина будувалася  спочатку на основі класич- ної механіки, потім — електродинаміки, потім — квантової механіки і теорії відносності, і, нарешті, — на основі синергетики.

Загальнонаукова класична  картина  світу при опису й теоретич- ному обґрунтуванні своїх об’єктів прагнула  елімінувати все, що від- носиться  до суб’єкта, засобам, прийомам і операціям його діяльності. Тут панує об’єктний стиль мислення, прагнення пізнати предмет сам по собі, безвідносно  до умов його вивчення.  Для класичної  картини світу характерно  уявлення про час і простір як абсолютні об’єктивні координати, в межах яких відбуваються  події. У цій картині панують незмінні закони і суворий детермінізм.

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Некласична картина  світу, яка побудована  на основі релятивіст- ської і квантової теорії, відкидає об’єктивізм класичної картини, відхи- ляє уявлення про реальність як щось, незалежне від засобів її пізнання, суб’єктивного фактору. У ній зображено зв’язок між знаннями об’єкта і характером засобів і операцій діяльності. Експлікація цих зв’язків роз- глядається як умова об’єктивно-істинного опису та пояснення світу.

Істотною ознакою постнекласичної картини  світу є включеність суб’єктивної діяльності в «тіло знання». У ній враховано співвід- несеність характеру  знань про об’єкт, які отримуються,  не тільки з особливістю  засобів і операцій  діяльності  суб’єкта, але з її ціннісно- цільовими структурами. Характерною рисою постнекласичної карти- ни світу є універсальний еволюціонізм,  який  поєднує  ідеї еволюції з ідеями системного підходу й поширюючий  розвиток на усі сфери буття, установлюючи універсальний зв’язок  між неживою,  живою  і соціальною матерією.

Поняття «філософські основи науки» виражає філософські ідеї та принципи,  які утримуються в даній науці й надають найбільш  за- гальні орієнтири  для пізнавальної діяльності. Філософські основи науки поряд із функцією  обґрунтування вже отриманого  знання  ви- конують також евристичну  (беруть участь у побудові нових теорій) і методологічну  функції. Будучи  засобом (знаряддям) приросту ново- го знання,  вони сприяють  формуванню нових методів наукового  до- слідження.  Філософські основи науки різнорідні й історичні: при пе- реході від одного етапу розвитку науки до іншого протягом наукових революцій  один їх набір змінюється  іншим, проте певна наступність при цьому зберігається.