1. генеза  науки

Наука — складний  багатогранний феномен, який можна розгля- дати з різних  точок зору. З культурологічної точки  зору — це ком- понент культури, форма передачі досвіду, який забезпечує прогрес суспільства,  спадкоємність його розвитку.  З логіко-гносеологічної точки  зору — це система  знання,  особлива  форма  суспільної  свідо- мості, яка різниться від інших форм метою, глибиною, раціональним способом відображення світу. З діяльнісної точки зору — це особлива діяльність,  спрямована  на одержання  і застосування знань. З прак- тичної —  це  безпосередня   виробнича,  практична  сила  суспільства, яка  перетворює  не  лише  матеріальне  виробництво,  але  й  духовну сферу. Наука — це велика  духовна, моральна  й інтелектуальна сила суспільства.  Чим більше розвивається суспільство,  тим більше його прогрес забезпечується розвитком і застосуванням науки. З інсти- туціональної точки  зору —  це  особливий  соціальний   інститут,  що надає сталості й визначеності суспільним  відносинам  і, разом з тим, прискорює  суспільний  розвиток.  Інституціональний характер  діяль- ності означає, що в сучасну епоху наукова діяльність  є ієрхізованою діяльністю, має складні організаційні форми, спирається на спеціаль- ну матеріальну базу, систему  спеціальних методів. З інформаційної точки зору — це система, створена для збирання,  аналізу й переробки інформації.  Таким  чином, наука — це не просто система знань, але й процес їх одержання  і застосування, це результат  спеціалізованої ді- яльності, яка цільовим чином організована  і має матеріальне  й мето- дичне забезпечення.

Як своєрідна  форма пізнання  — специфічний вид духовного ви- робництва  — наука виникла  в Європі, в Новий  час, в ХVІ–ХVІІ ст., в епоху становлення капіталістичного способу  виробництва й поділу єдиного раніш знання на філософію  та науку.

МОДУЛЬ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ,  ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

Передумови науки  створювались  в стародавніх  цивілізаціях — Єгипті, Вавілоні, Давній Греції — у формі емпіричних  знань про при- роду й суспільство, у вигляді окремих елементів, «зачатків» астрономії етики, логіки, математики та ін. Причина такого положення містить- ся у реальних  суспільно-історичних факторах,  які ще не утворювали об’єктивних  умов для формування науки як особливої  системи зна- ння, своєрідного духовного феномену і соціального інституту. Справа в тому, що, в основному, стародавні  суспільства  були традиційними, тобто основну цінність в них складали  традиції, неухильне  слідуван- ня яким було гарантією  стабільності  суспільного  життя. Знання, які виникали на той час, застосовувалися для обслуговування вже сфор- мованих практичних структур і як самоцінні не розглядалися.

На відміну від традиційного знання, наука Нового часу карди- нально по-новому поставила питання про специфіку наукового знан- ня і своєрідність  його формування, про завдання  пізнавальної діяль- ності та про її методи, про місце й роль науки у житті суспільства, про необхідність  панування людини понад природою  на основі знання  її законів.

У суспільному  житті почала формуватися світоглядна  настано- ва, новий образ світу й стиль мислення, який по суті зруйнував попе- редню, багатьма століттями створену картину  світобудови  та привів до оформлення речево-натуралістичної концепції  космосу з її орієн- тацією на механістичні  та кількісні методи. Оголосивши природу ме- ханізмом,  людина  створила  світ, у якому  вона змогла  щось розумі- ти, знати, і, відповідно, перетворювати за своєю волею та бажанням. Природа почала розглядатися з точки зору природного ладу, в якому мають місце тільки механічні події. У цьому зв’язку простір, час, ма- терія стали цікавити людину тільки з кількісного  боку. Світ природи перестав  бути заселений  казковими істотами,  духами  тощо. І якщо навіть  не заперечувалась ідея утвору  природи  Богом,  то передбача- лось, що він творив за законами  математики.  Божественна книга має шифр смислів, прихованих у її письменах.

Сприймати природу  як сукупність  природних  подій і процесів, причино зумовлених, не залежних  від людини, які відбуваються  поза участю у них сил або істот — значить відноситися до неї як до об’єкта науки. Наука увійшла у світоглядний контекст епохи і виробила  спо- соби та методи спілкування людини зі світом і природою. Головною метою такого спілкування стало отримання знання.

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

У розумінні генези, виникнення науки в історії та філософії  нау- ки склалися два протилежні підходи. З погляду екстерналізму, поява науки обумовлена  цілком і повністю зовнішніми  для неї обставина- ми — соціальними,  економічними тощо. Тому  основною  метою ви- вчення науки є реконструкція соціально-культурних умов і орієнти- рів науково-пізнавальної діяльності. Вони й виступають як головний фактор, що безпосередньо  визначає  виникнення й розвиток  науки, її структуру, особливості, напрямок  еволюції.

Інтерналізм, навпаки, основною рушійною силою розвитку  нау- ки вважає фактори, які пов’язані з внутрішньою  природою наукового знання:  логіку  вирішення його проблем,  співвідношення традицій  і новацій тощо. Тому головну увагу при вивченні науки прибічники інтерналізму спрямовують на опис власно пізнавальних процесів. Соціокультурним факторам надається другорядне значення: у залеж- ності від ситуації  вони можуть  лише прискорювати або гальмувати внутрішній  хід наукового пізнання.

Отже, наука — це форма духовної діяльності  людей, яка спря- мована  на виробництво знань  про природу,  суспільство  і само піз- нання,  яка має безпосередньою  метою збагнення  істини  та відкрит- тя об’єктивних  законів  на основі узагальнення реальних  фактів  у їх взаємозв’язку, для  того щоб передбачувати тенденції  розвитку  дій- сності та сприяти  її зміні.

Наука — це й творча діяльність  з отримання нового знання  і ре- зультат цієї діяльності:  сукупність  знань (переважно у понятійній формі), зведених у цілісну систему на основі певних принципів, і про- цес їх відтворення. Сума розрізнених, хаотичних відомостей  не є на- уковим знанням.  Як і інші форми пізнання,  наука є соціокультурною діяльністю, а не тільки чистим знанням.

Таким чином, основні сторони  буття науки — це, по-перше, складний, суперечний процес отримання нового знання; по-друге, ре- зультат  цього процесу, тобто поєднання отриманих  знань у цілісну, таку, що розвивається органічну систему; по-третє, соціальний  ін- ститут зі своєю інфраструктурою: організацією науки, професіональ- ними об’єднаннями учених, ресурсами, фінансами, обладнанням, системою наукової інформації тощо; в-четвертих, особлива галузь людської діяльності і важливий елемент культури.

МОДУЛЬ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ,  ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА