6. колективне, індивідуальне і символічне несвідоме, архетипи. психоаналіз

Класичне  суспільство  знало про надзвичайні явища людської психіки  тільки  за деякими  реальними фактами  нестандартної пове- дінки людей: гіпнотизм, крикливство, відьмовство, чаклунство  тощо. Однак всі ці явища розглядалися як прояв диявольської сили, що пов’язана з темними  силами  зла, тому що вони суперечили  звичним свідомим  і розумним  уявленням про світ, що йде від Бога.  Лише  у ХІХ–ХХ ст. стало  зрозумілим, що більшість  з цих  уявлень  мають психічний зміст і відносяться до явищ несвідомого.

З несвідомим  у самому широкому  смислі  звичайно  пов’язують неусвідомлювані, нерефлексивні і спонтанні прояви  людської психі- ки. У повсякденному розумінні  несвідоме  є те, що вище свідомості (над-  або поверх-свідомісті, інтуїція  тощо)  або те, що нижче її (під- свідомість, з якою мають справу художники  і лікарі).  У сучасній фі- лософії розрізняють наступні основні значення  несвідомого: 1) су- купність активних  психічних станів і процесів, неусвідомлюваних людиною без спеціальних методів (сновидіння, гіпнотичні  стани, ін- стинкти, пов’язані з певним типом поведінки і закріплені біологічною відповідальністю — інстинкт самозбереження); 2) найбільша частина психіки  людини,  що перебуває  за межами  свідомого  (тобто  всі ста- ни людини, у яких по тим або іншим причинам  свідомість важко ви- явити);  3)  форми  психічного  відображення, що виявляються пред- метом  специфічних наукових  і  ненаукових   дискусій  (чаклунство, магія  тощо);  4)  стани  людини,  обумовлені  відсутністю  свідомості

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

(стереотипи автоматичної  поведінки — наприклад,  автоматична гра на піаніно).

У класичному мисленні,  яке фактично  не мало знання  про не- свідоме, існували уявлення, які можна було асоціювати з несвідомим. В античності це вчення Сократа  і Платона  про анамнесіс — пригаду- вання  вищих  ідей. У Новий  час було розроблено  ряд ідей, які при- звели  до  вчення  про  несвідоме.  Це ідеї  про  непізнавані   причини, що детермінують бажання (Б. Спіноза); несвідоме як нижчій формі щиросердечної діяльності  (Лейбніц); зв’язок несвідомого з діяльніс- тю нервової  системи  (Д. Гартлі);  зв’язок  несвідомого  з проблемами інтуїтивного  і почуттєвого  пізнання  (І. Кант);  несвідомі  внутрішні імпульси   (А. Шопенгауер);  діяльність   несвідомого  світового  духу (Е. Гартман);  неусвідомлюване мислення  (В. Вундт);  неусвідомлю- вані і невидимі  травми (Ж. Шарко);  несвідомому  характері  поведін- ки людей (Г. Лебон); несвідомих факторах  неврозів (П. Жане).

Однак  тільки  наприкінці XIX — початку  ХХ ст. з’явилися  сис- темні  науково-філософські уявлення  про  несвідоме.  Е. Дюркгейм, аналізуючи  феномен  групи індивідів,  робить  висновок  про те, що в такому стані з’являється якийсь  новий результат,  невластивий кож- ному індивідові окремо. Цей феномен Дюркгейм назвав колективним уявленням (або соціальним  фактом).  До такого роду фактів  він від- носить, зокрема, релігію.

Засновником вчення про несвідоме вважають З. Фрейда  (1856–

1939), який, трактуючи психіку як складний  феномен, розробив кон- цепцію  психоаналізу.  Найбільш суперечною  частиною  його вчення була ідея про конфлікт між природою  людини  і її суспільною  фор- мою  існування.  Розглядаючи неврози  і комплекси  людини  як  ре- зультат яскравих  (переважно сексуальних) вражень минулого життя людини, він розробляє вчення про несвідоме, котре в певні моменти детермінує  свідому  діяльність  людини.  Йому  вдалося  встановити: якщо під впливом  яких-небудь зовнішніх  факторів  (наприклад, гіп- нозу) хворому вдається  виразити свої несвідомі враження,  тобто ви- разити за допомогою свідомості, то людина може звільнитися від сво- їх несвідомих  комплексів  — у цьому й складається робота психіатра. З. Фрейд, який за допомогою досвіду прийшов до наявності  несвідо- мих ефектів людської психіки, розробив вчення про індивідуальне несвідоме. За Фрейдом, психіка людини може бути представлена за допомогою трьох рівнів: несвідомого, передсвідомого і свідомого. Для

МОДУЛЬ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ,  ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

характеристики цих трьох рівнів Фрейд  вводить іншу ієрархію форм психіки, розглядаючи її як механізм взаємодії Понад-Я (супер-его), Я (его) і Воно (аморальне темне егоїстичне начало).  Супер-его форму- ється до 5 років, коли народжується почуття провини. Понад-Я наро- джується  як результат  перенесення авторитету  батьків і вихователів на внутрішній  світ дитини.  З цього моменту  Я (дитини) перебуває між двох начал,  які  розривають  її психіку:  з одного  боку, інстинк- тивні  сили  (Воно),  що вимагають  негайного  задоволення бажань, з іншого — гнітючі сили Понад-Я,  що асоціюється  для дитини  із сус- пільством, які спрямовують руйнуючі дитину сексуальні імпульси на більш безпечні шляхи.

Намагаючись нормувати  потужні  руйнівні  сили несвідомих  по- тягів індивіда, суспільство  створює  надбудовні  механізми  у вигляді інститутів культури. Придушення інстинктивних потягів приводить, за Фрейдом,  до розладу психіки, тому, індивід, у свою чергу, прагну- чи уникнути  розладу психіки, створює свої захисні механізми.

Ці механізми трансформації заборонних  бажань, за Фрейдом, одержали назву сублімації — витиснення заборонних бажань на більш високі рівні психіки (де вони реалізуються у вигляді мистецтва, твор- чості тощо). Якщо сублімація  не вдається,  це приводить  до неврозів, які надалі і становлять явища несвідомої психіки і в крайніх випадках перетворюються в маніакальні прояви.

І хоча Фрейда  багато критикували його послідовники, насампе- ред за зведення  всіх механізмів несвідомого до сексуальних розладів, але саме він, як ніхто іншій, багато зробив для того, що окремі ідеї про несвідоме перетворилися в теорію.

Учень  Фрейда  К. Юнг,  не погоджуючись  із ідеями  свого  вчи- теля  і вважаючи,  що несвідоме  з’являється не на індивідуальному, а колективному рівні, розробляє вчення  про колективне несвідоме. Розуміючи психоаналітичну діяльність  принципово інакше, ніж вчи- тель (тобто вибудовуючи  комплекси  людей відповідно до їх швидкої, без роздумів,  відповіді  на поставлені  питання), він виявив  лінгвіс- тичні (мовні) підстави несвідомого. У своїй праці «Структура душі» він пише: «Ми повинні... розрізняти три ступені душі: 1) свідомість;

2) особисте несвідоме, що складається насамперед  з всіх тих змістів, які стали несвідомими  або в силу того, що вони втратили  свою інтен- сивність і тому виявилися забутими, або ж тому, що від них відсторо- нилася  свідомість  (так  зване витиснення); 3) колективне несвідоме,

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

що включає в себе можливі уявлення,  але не індивідуальної, а загаль- нолюдської,  і навіть загальнотваринної природи, і становить  фунда- мент індивідуальної психіки. Якщо індивідуальне несвідоме відобра- жає особистий  досвід людини  і складається з її переживань,  які на попередніх етапах життя були свідомими, то колективне несвідоме — це загальнолюдський досвід, що, згідно з Юнгом, включає сховані сліди пам’яті людського  минулого.  Зміст  колективного несвідомого становлять архетипи — підсумок досвіду незліченних поколінь пред- ків, що може бути розкритий як психічний  залишок  переживань од- ного і того ж типу, закріплений на несвідомому рівні протягом життя багатьох поколінь предків. Юнг стверджує, що архетипи мають не бі- ологічну, а символічну  природу, тобто є своєрідні внутрішні  заборо- ни (маски), закріплені на рівні символіки психіки і настільки глибоко відрефлексовані поколіннями предків, що на звичайному свідомому рівні вони попросту не сприймаються.

Один з учнів Фрейда  Е. Фромм,  пояснюючи  сенс символічного писав: «Символ  — це щось, що перебуває поза нами і символізує щось усередині нас. Мова символів — це мова, за допомогою якої ми ви- ражаємо наше внутрішнє  становище так, ніби воно було почуттєвим сприйняттям, ніби воно було чимсь таким, що ми робимо, або чимсь, що робиться з нами в навколишньому матеріальному світі. Мова сим- волів — це мова, у якої зовнішній  світ є символ внутрішнього  світу, символ душі і розуму».

Принципово новий варіант рішення проблеми несвідомого можна знайти в структуралізмі. Завданням структурного аналізу є дослідження різноманітних символічних культурних форм (мистецтва, релігії тощо) як  кодів  архетипічної  мови.  На відміну  від французького філософа- позитивіста Леві-Брюля, що уявляв  колективні форми  мислення  ар- хаїчних народів у вигляді форм «дологічного мислення»,  французький структураліст К. Леві-Стросс робить  висновок  про  наявність  у міфі позитивної логіки у формі  структури  міфу. Ці відкриття Леві-Стросс представив у вигляді методу структурної антропології, згідно якого сус- пільство в цілому повинне розглядатися як багатоаспектна система ко- мунікацій, що моед бути представлена у формі бінарних опозицій (тоб- то протилежних структур). У такому вигляді повинні розкриватися і всі процеси смислоутворення (на рівні свідомого і несвідомого).

Свою модель бачення несвідомого дає французький психоана- літик, представник школи структурного  психоаналізу Ж. Лакан. Він

МОДУЛЬ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ,  ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

виводить  знамениту  тезу: «бажання  суб’єкта є бажання  Іншого». Це означає,  що причина  незадоволеності бажання  за допомогою  воло- діння будь-яким об’єктом залишається по той бік самосвідомості. Бажання не має об’єкта, це чиста  форма,  яка  задана  за допомогою моделі мови, тому воно є несвідомим.  З цього Лакан  виводить  іншу знамениту  тезу: «несвідоме структурується як мова». Символічними елементами в такому випадку можуть бути названі цифри, слова, осмислені знаки тощо. Навіть суб’єкт у Лакана постає передатною ланкою замкнутих  «символічних контурів»  різного порядку  (сімей- ного, сусідського,  корпоративного, національного та інших),  у яких циркулюють  форми вираження мови, що самовідтворюються (через мову). Суб’єкт виступає  в такому випадку  лише засобом вираження мови, а не її творцем. Практично Лакан повторює модель Ґайдеґґера, застосовану до буття: це буття говорить у людині, а не людина у бутті. Як приклад  трактування несвідомого Лакан використовує метафору дзеркала. Дзеркало  дозволяє дитині на ранній стадії, коли розпізнан- ня себе відбувається в тілесно-почуттєвому акті, замкнутому в сфері несвідомого, розглядати себе як іншого. Розпізнання себе відбува- ється в тім момент, коли відбувається словесна ідентифікація себе зі своїм відображенням (у дзеркалі).  Несвідоме  дитини  було укладено в її дзеркальному відображенні,  а розпізнавання цього дзеркального іншого пов’язане з актом самосвідомості  себе. Через механізм несві- домого дитина здійснює акт самоідентифікації.

Однак наприкінці ХХ ст. склалися й інші уявлення про механізми несвідомого. Так, французський структураліст М. Фуко  пов’язує розу- міння процесів несвідомого з механізмами  бажання1. Розкриваючи сут- ність ціх механізмів, французький філософ Е. Левінас вважав, що бажан- ня пов’язано з Іншим (іншою людиною), тобто механізмами її впливу.

Особливий вигляд конструкції  несвідомого побудували  французь- кий філософ-постструктураліст Ж. Дельоз і психоаналітик Ф. Гваттарі. У своєму  знаменитому творі  «Капіталізм і шизофренія», виданому в 80-х рр. ХХ ст., вони показали,  що всі поняття  культури  можна роз- поділити між двома областями,  які утворюють два протилежних спо- соби мислення  (перший  втілює в собі всі позитивні  риси культури, другий — негативні).  З другим  у Дельоза  асоціюється  уявлення про

«державне мислення» (і «державну філософію»). У цьому творі вони

1  Фуко  М. История безумия  в классическую  эпоху. — С.Пб.: Университетс- кая книга, 1997. — С. 177.

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

розробляють теорію про виробництво і «машини бажання» (під якими розуміються люди, строго підлягаючі певним бажанням). Нова теорія протиставляється теорії репрезентації  і суб’єкта, що лежить  в основі всіх класичних культур. «Державна  філософія», за Дельозом, побудо- вана на основі понять ідентичність, подібність, істина, справедливість, заперечення,  які дозволяють  створити  ієрархію і структурувати вну- трішні області мислення.  Вона заснована  на уявлені  (репрезентації), тобто аналізує мислення  за допомогою суб’єкта, поняття  і об’єкта. Завданням такого мислення є встановити подібність між цими трьома областями і побудувати чітку систему їх розмежування. Сформованим таким чином історичним  класичним моделям  мислення  Дельоз  про- тиставляє номадичну модель, що заснована не на подібності внутріш- нього змісту вказаних структурованих областей (суб’єкт — поняття — об’єкт), а на розходженні  їх зовнішності  (того, що за межами  кожної з цих областей).  Дельоз  бачить своє завдання  в створенні  безперерв- ного простору мислення,  який позначає  назвою «шизоаналіз» і який спрямований на вивільнення потоків  бажань  з-під  чіткої  структури суб’єкта (сформованої державним  мисленням). Нове  бачення  пове- дінки суб’єкта, обумовленого  бажаннями, приводить  Дельоза до кри- тика класичного  психоаналізу (З. Фрейда  і К. Юнга), який він вважав одним з інститутів класичного  (буржуазного) суспільства.

У своїй новій теорії він протиставляє «машини бажання», що ство- рюють творчі потоки мислення, соціальним інститутам, які прагнуть придушити  всі випадкові  відхилення від стандартного  (державного) мислення.  Основним завданням цієї теорії несвідомого  є звільнення потоків бажання з-під влади «державного мислення». Однак у цілому, як можна заключити з теорії Дельоза, проблема ця дуже складна.

Теорія Ж. Дельоза і Ф. Гваттарі, як і концепції З. Фрейда, К. Юн- га, Ж. Лакана та ін, є лише спроба розрішити труднощі розуміння не- свідомого. Ці теорії показали  важливу  роль несвідомого у житті лю- дини.

Отже, ми бачимо, що різні моделі несвідомого дуже серйозно розширюють сферу розуміння людської психіки. Тому більшість вче- них, що розробляли сучасні теорії психіки, досліджували механізми несвідомого. Вважаючи, що механізми свідомого і поведінки людини вже добре вивчені і нічого нового не додадуть до наших уявлень  про духовний світ людини, вони розробляли різні моделі співвідношення свідомого і несвідомого.

МОДУЛЬ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ,  ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

Запитання для самоконтролю

1.  Що таке людина?

2.  Чи має смисл існування  людини?

3.  Яка сутність смерті і безсмертя людини?

4.  Які «начала» людини розрізняє сучасна філософія?

5.  У чому полягає сутність проблеми свободи волі?

6.  Чим відрізняється особистість від індивіда та індивідуальності?

7.  Які уявлення про свідомість переважали  в історії філософії?

8.  Як відрізняются сучасні погляди  на проблеми  свідомості від історико-філософських?

9.  Пояснить сутність відображення як фундаментальної власти- вості матерії.

10.  Назвіть  головні особливості  відображення у живий  та нежи- вий природі.

11.  Які основні елементи свідомості ви знаєте?

12.  З якими  головними  проблемами пов’язано  розуміння несві- домого?

Теми для написання рефератів

1. Людські виміри проблеми буття.

2. Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття.

3. Свідомість і самосвідомість.

4. Основні проблеми наукового вивчення  свідомості.

5. Свідомість і мова.

Література

1. Доброхотов А. Л. Категория бытия в классической западно-европейс- кой философии. — М., 1986.

2. Кульчицький О. Основи  філософії  і філософічних наук. — Мюнхен– Львів, 1995. Розд. 4.

3. Нестеренко В. Г. Вступ до філософії:  антологія  людини.  — К., 1995. Розд. 5.

4. Проблема сознания  в современной  западной философии. — М., 1989.

5. Філософський словник. — К., 1986.

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС