5. категоріальні елементи і структури свідомості. самосвідомість і рефлексія

Свідомість   людини   виконує   ряд  функцій,   з  якими   пов’язані її основні  структури.  Як ми  вже  відзначали,  свідомість  може  бути представлена  як універсальна здатність  людини  здобувати,  зберіга- ти, перетворювати і відтворювати  знання;  забезпечувати регуляцію ціннісних  орієнтацій  людей; розкриватися за допомогою  системної ієрархії  різноманітних процесів: почуття  (відчуття,  сприйняття, по- дання),  розсудку  (які  включають  роботу з поняттями, судженнями, умовиводами тощо), емоційних,  вольових, мнемонічних  (процесів пам’яті), уяви, інтуїції, спогаду і т.ін., а також процесів переживання і віри (сумніву,  переконання, радості, пригніченості,  бажання  тощо). Можна, таким чином, вказати основні структури,  компоненти і фор- ми існування  свідомості.

Ми також зазначали, що процес виникнення і розвитку свідомос- ті пов’язаний з мовою і культурою. Мова в самому загальному  смислі є система знаків, що служить  необхідним  способом мислення,  само- вираження, спілкування і комунікації  людей. Її основною властивіс- тю є символізація — здатність  образно  представляти за допомогою одних почуттєво сприйманих подій інші. Символ є сукупність знаків.

Знакова або символічна  функція з’являється тільки  на певному етапі розвитку  культури.  Культура  (у перекладі  з лат. — оброблен-

МОДУЛЬ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ,  ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

ня, культивування) у самому загальному  сенсі є все те, що створене людиною. То, що створено в матеріальному виробництві, створює матеріальну культуру, у духовному — духовну культуру. Сполучною ланкою між світом природи і світом культури  є людина.

Створене людиною в духовному світі є ідеальне, яке є найважли- вішою властивістю  і індивідуальної, і суспільної свідомості. Ідеальне є відображення у формах діяльності, свідомості і волі людини зо- внішнього  світу; на відміну від матеріального — того, що відобража- ється нашими органами почуттів і існує незалежно  від них. Ідеальне є те, що створює людина у світі для задоволення своїх потреб (такий механізм діяльності людини називається об’єктивацією).

У класичній  філософії  виробився такий  спосіб сприйняття на- вколишнього світу, відповідно  до якого людина протистоїть приро- ді завдяки  своїм духовним  і розумних  здатностям.  Це протистояння духовного і природного було оформлено  у вигляді протистояння суб’єкта і об’єкта, які доповнюючи один одного з’явилися  найважли- вішою ланкою людського пізнання.

Іншим способом протистояння матеріального і ідеального є дихо- томія (єдність,  що припускає взаємозв’язок) мови і мислення.  Якщо мислення  в самому загальному  вигляді  можна визначити як процес, що дозволяє оперувати образами предметів, то мова є його матеріаль- ною (застиглою в образах) формою. І хоча кількість різних мов у сучас- ному світі досить велика, кожна з них задає певний спосіб сприйнят- тя світу, який  задається  регіональними особливостями. Національні мови обумовили  природну комунікацію людей, наукові — штучну.

Безсумнівно, найважливішою особливістю  свідомості є наяв- ність пам’яті — мнемонічної властивості нервової системи, вираженої в здатності тривалого  зберігання  інформації  про події зовнішнього  і внутрішнього  світу людини,  її психіки. І хоча властивості  пам’яті — внутрішня ознака  свідомості  кожної  конкретної  людини,  завдяки  її механізмам  вона здатна дізнаватися і ідентифікувати природні  і со- ціальні явища, пригадувати події минулого.

Кожна людина здатна домагатися  поставленої мети. І єдиний ме- ханізм, що спонукає людину робити кроки для здійснення задуманого, є її воля. Воля є здатність до вибору мети діяльності  і сукупність  зу- силь, спрямованих на її здійснення.  Це особливий  акт, який  не зво- дить до свідомості, але спонукує її до дії. Воля, визначаючи поведінку людини, формує і її характер.

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Одним  з найважливіших способів існування  людини є процес самопізнання, що був  відомий  ще в античності.  Сократ,  який  мав на увазі той факт, що саме ціннісне для людини перебуває  в її душі, говорив:  «Пізнай  самого себе». І в пізній  античності  філософи, які виявили значну  активність  для пошуку ідеалу мудреця,  основні зу- силля  направили на внутрішній  світ самої людини. Так, кінік Діоген Синопський затверджував, що все, необхідне для щастя, людина має в самій собі, для цього їй не потрібні ні знатність, ні багатство, ні ін- ститути. Ідеалом кініків є людина, занурена у стан автархії (самодос- татності). Коли знаменитий Олександр Македонський, почувши про славу Діогена, відправився до нього, щоб винагородити, то знайшов людину, що живе в бочці. Тоді він казав: «Скажи, що ти хочеш, і я все тобі дам». На що Діоген відповів: «Відійди, не затуляй сонця». Ідеалом епікурейців  з’явився  мудрець, що перебуває  у стані атараксії  (само- занурення), ідеалом стоїків — людина, що піддана апатії (що ігнорує пристрасті), а ідеалом скептиків — людина у стані афазії (мовчанні  і утриманні  від суджень).  У всіх цих випадках  людина, щоб стати му- дрецем, повинна  була утримуватися від проявів  зовнішнього  світу і займатися самопізнанням. Іншими словами, самопізнання — історич- ний процес, що з’являється на певному етапі розвитку  людини, коли вона виділяє себе з природи і шукає своє місце в загальній системі на- вколишніх подій. Але тільки в Новий час Р. Декарт розкрив механізм самопізнання як основний метод. Раціональне самопізнання, зведене Декартом до рангу теорії, з’явилося підсумком раціональних пошуків історичного мислення.

М. Ґайдеґґер   затверджував,  що  свідомість  сучасної  людини  є влаштованою  таким же способом, який її показав Р. Декарт, тому він назвав сучасну епоху картезіанською. Але тільки для тих, хто, згідно з Ґайдеґґером, прагне осягти смисл буття, упорядкувати потік власних думок, привести  їх у систему, тільки  для тих, хто займається само- аналізом,  може відкритися сенс існування,  тому що цей сенс пере- буває не в навколишній дійсності, а в самій людині. Самопізнання є механізм  цілісного  сприйняття себе людиною  як (розумної) істоти, що почуває  і мислить.  Але самопізнання властиве  і соціальним  гру- пам людей (і суспільству  в цілому),  тому що кожна з них має свою суспільну свідомість.

До різних форм самосвідомості, що розкриваються в процесі ево- люції  мислення,  можна  віднести  самовідчування (найпростіший зі

МОДУЛЬ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ,  ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

способів виділення  себе із природного  світу), самокомунікацію (ви- ділення індивідом себе із соціального середовища, усвідомлення себе приналежним до якої-небудь соціальної групи, культури,  до певного суспільства), самоздійснення (виділення свого «Я» з безлічі  інших

«Я» і, як наслідок цього, самооцінка і самоконтроль).

Разом з тим існують два способи розгортання самосвідомості: зо- внішній — предметність, коли свідомість людини спрямована  на зо- внішні предмети, і внутрішній  — рефлексія, коли предметом аналізу постають механізми  свідомості  (наприклад, процес мислення,  внут- рішні почуття і переживання тощо). Перший  з них дозволяє людині розкритися на повсякденному рівні, другий — на теоретичному.