Філософія. Кредитно-модульний курс - Навчальний посібник (Мозговий Л. І., Бичко І. В., Додонов Р. О.)

3. чуттєве і раціональне в пізнанні

Теорія пізнання  визнає єдність чуттєвої та раціональної сторін складного й суперечливого процесу духовного освоєння  дійсності, проникнення людського  розуму  в сутність  речей.  Розрізняють два

 

МОДУЛЬ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ,  ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

ступені  єдиного  нерозривного процесу  пізнання  —  чуттєвий  (ниж- чий) і раціональний (вищий).

Причому  вони перебувають у тісному діалектичному: будь-який акт чуттєвого пізнання  включає в себе й раціональне начало, а будь- яка думка має своєю основою чуттєві образи. До того ж, чуттєві обра- зи опосередковані суспільним досвідом, тому в них у знятому вигляді містяться  результати мисленого пізнання.

Чуттєве  пізнання  є безпосереднім  відображенням у свідомості людини зовнішніх властивостей предметів об’єктивного світу, завдя- ки роботі зорового, слухового, смакового  та інших аналізаторів нер- вової системи.

Основними формами  чуттєвого пізнання  є відчуття, сприйняття й уявлення.

Відчуття  — відображення зовнішніх властивостей предметів об’єктивного світу, яке виникає внаслідок їх впливу на органи чуття і збудження нервових центрів кори головного мозку. Відчуття — вихід- ний пункт пізнання, найпростіший його елемент. Воно є об’єктивним за змістом і суб’єктивним за формою, оскільки  на його характер пев- ним чином впливають  специфічний склад і стан людської психіки, а опосередковано і суспільні умови, в яких перебуває людина.

Більшу  частину  інформації  людина одержує  через органи  зору, тому деякі спеціальності  пов’язані з особливими вимогами  стосовно зору людини.  Так, у космічних  частинах  з метою адаптації  органів зору, слуху, зниження порогів  їх відчуття  часто проводяться спеці- альні тренування, зокрема, операторів РЛС.

Сприйняття — відображення зовнішності предметів об’єктивного світу. На відміну від чуттів, у яких відображаються окремі властивості предметів, сприйняття дає інформацію про об’єкт у його цілісності при безпосередньому впливі цього об’єкта на органи чуття. Об’єктивною основою сприйняття як цілісного образу є єдність різних властивос- тей об’єкта, існуючого незалежно від свідомості людини.

Цілісний образ предметів, процесів, ситуацій формується у свідо- мості людини внаслідок складної синтезуючої  діяльності  кори голов- ного мозку. Тому люди, які покликані діяти в екстремальних умовах (військові, особливо офіцери  космічних частин; пожежники; альпі- ністи тощо), змушені спеціально  тренуватися, щоб досягти відповід- ної майстерності.  Так, нетренованому молодому  фахівцю  космічних частин  для  сприйняття  показників  численних   приладів   потрібно у 8–10 разів більше часу, ніж досвідченому.

 

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Уявлення — це відтворений у пам’яті образ зовнішності  предме- тів, які раніше  сприймалися. Оскільки уявлення містять  у собі мо- менти узагальнення, то їх розглядають як перехідну ланку від чуттє- вого до раціонального пізнання.

Відчуття,  сприйняття й уявлення піддаються  мисленій  обробці завдяки  таким методам, як порівняння, аналіз і синтез, абстрагуван- ня і узагальнення тощо, що дає можливість  продукувати теоретичне знання, завдяки  якому вдається  проникати в сутність речей, розкри- вати закони об’єктивного світу. Так відбувається якісний  перехід від нижчого (чуттєвого) до вищого (раціонального) ступеня  пізнання, тобто пізнання загальних, суттєвих, внутрішніх, необхідних власти- востей речей, властивостей,  недоступних  для органів чуття.

Основними формами  раціонального (логічного) пізнання  є по- няття, судження та умовиводи.

Поняття — форма мислення, у якій відображається клас предме- тів з їх істотними  і загальними ознаками.  Поняття є найпростішою за формою і чи не найскладнішою за змістом формою мислення. Поняття — це своєрідні комори знань. Змістом  поняття  є сукупність ознак, які мисляться в понятті,  а обсягом — той клас предметів,  які відображаються в даному понятті.

Поняття, як і уявлення,  відображають  предмети  з їх ознаками. Проте  в уявленні  відображається один предмет,  а в понятті — мно- жина, в понятті — загальні, істотні, внутрішні  та необхідні ознаки, а в уявленні, як правило, — одиничні, неістотні, зовнішні, випадкові. Поняття мають лише люди, а уявлення — і тварини.

Судження — форма мислення, в якій щось стверджується і яка є або істинною, або хибною. Судження завжди виражаються розповід- ними двоскладними реченнями.

Умовивід — форма мислення, з допомогою якої з одних думок (засновків) одержують нові думки — висновки. Завдяки умовиводам одержують нове, так зване вивідне знання. При цьому процес пізнан- ня може рухатися  як від знання  більш загальних  положень  до менш загальних, часткових чи й одиничних  (такі умовиводи  називають  ін- дуктивними).

Упродовж  віків  точиться  боротьба  між  емпіриками,  які  адек- ватним відображенням дійсності вважають чуттєві пізнання,  і ра- ціоналістами,  які переоцінюють  роль розуму  і недооцінюють  чуття. Емпірики, признаючи  чуттєвий  досвід  єдиним  джерелом  пізнання,

 

МОДУЛЬ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ,  ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

вважають,  що зміст  знання  може  бути  представленим або як  опис цього досвіду або може бути до нього зведеним.  А раціональна піз- навальна діяльність  зводиться  ними до різного роду комбінацій  того матеріалу,  який дається  в досвіді, і пояснюється як такий, що нічого не добавляє  до чуттєвого змісту знань.

Подолання однобокості емпіризму  і раціоналізму було досягну- то на основі аналізу  процесу пізнання  в органічному  зв’язку з прак- тичною діяльністю  по перетворенню дійсності.

Процес  пізнання  має свої специфічні  особливості  в різних  сфе- рах дійсності. Так, осягнення соціальних процесів якісно відрізняєть- ся від пізнання  природних  явищ.

Яка ж специфіка об’єкта соціального пізнання?

По-перше, суспільство є більш вищою, ніж природа, формою прояву організації матерії. Закони  природи є результатом дії стихій- них сил. У суспільстві  ж дія законів  проявляється через свідому ді- яльність людей.

По-друге, суспільство, на відміну від природи, є явищем, створе- ним у ході діяльності  людей. Людина  може змінювати  природу,  але остання була до неї і поза нею. Історичний процес є не що інше, як ці- леспрямована діяльність людей, які переслідують свої інтереси й цілі.

По-третє, суспільство  — це об’єкт, що включає в себе суб’єкт, оскільки  воно формується в процесі  об’єктивної  діяльності  людей. Суб’єкт соціального  пізнання  аналогічний суб’єктові пізнання  в за- гально гносеологічному  розумінні  цього поняття.  Це активно  діюча, наділена свідомістю і волею особистість чи соціальна група, людство.

Аналізуючи  сутність і специфіку пізнання  соціальних  явищ, не- обхідно враховувати той факт, що між законами  природи і законами суспільного розвитку є багато спільного. Це насамперед об’єктивність. Суспільство є частиною природи. Усе фізичне і духовне життя люди- ни нерозривно  пов’язане з природою. І соціальне пізнання  підпоряд- ковується  загальним закономірностям пізнавального процесу.

Разом з тим суспільне життя — це специфічна  частина природи, яка крім загальних має ще й свої особливі закономірності.

По-перше, якщо закони природи вічні, то закони суспільного розвитку діють лише в межах відповідного конкретно-історичного періоду, а потім поступаються  місцем новим законам.

По-друге,  якщо  закони  природи  діють  незалежно  від людини, то  функціонування законів  суспільного   розвитку   стає  можливим

 

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

завдяки діяльності людей. Люди є не лише безпосередніми учасника- ми соціальних  процесів, а й їх творцями. Роль суб’єктивного фактора в соціальному  житті, зокрема й у соціальному  пізнанні, визначається тим, що соціальні явища  пізнає не абстрактний суб’єкт, а конкретна людина (чи група людей).

По-третє, пізнання явищ суспільного життя відрізняється від пізнання  природи ще й тим, що в цій сфері ведуться дослідження не тільки матеріальних зв’язків і закономірностей, а й закономірностей розвитку  духовного світу людини.

По-четверте,  дослідження соціальних  явищ від природничо- наукового  відрізняється тим, що фактичний матеріал  тут часто не- можливо   спостерігати   безпосередньо.   Навіть   природа,  як  писали древні,  «любить  ховатися».  Що  ж до людського  буття,  то сутність його свідомо приховується, чому служать могутні сучасні ідеологічні засоби. До того ж експерименти на суспільних  процесах, як свідчить практика, можуть призвести (і призводили!) до трагічних наслідків, а при вивченні природи постійно звертаються до експериментів.

Ці особливості  функціонування суспільних  законів  значною мі- рою визначають і специфіку їх пізнання,  а саме:

—  у пізнанні соціальних  явищ суспільство виступає одночасно і як об’єкт, і як суб’єкт пізнання. Люди самі створюють свою іс- торію (правда, вони не можуть не рахуватися з об’єктивними законами), вони ж і пізнають її.

Об’єктом пізнання  суспільних  наук є суспільні, соціальні відно- сини, а суб’єктом пізнання  залишається людина. Таким  чином, сама соціальна  дійсність виражає  собою єдність суб’єкта й об’єкта пізнан- ня. До того ж це єдина сфера пізнання,  де суб’єкт і об’єкт можуть мі- нятися місцями;

—  суспільні явища самі по собі значно складніші, ніж природні.

Це пояснюється тим, що суспільна  форма руху матерії є най- складнішою  з усіх відомих.  Закони  розвитку  суспільства  не так чітко і відкрито  проявляють себе, оскільки  це закони  — тенденції;

—  пізнання явищ суспільного життя завжди протікає в атмосфе- рі особистісного  ставлення  суб’єкта до проблеми,  що дослід- жується. А таке ставлення  може або сприяти  ефективності пізнання, або створювати додаткові перешкоди, гальмуючи процес досягнення  істини.