1. гносеологічна проблема в історії філософської думки

З самого початку  виникнення філософія прагнула  оволодіти  не лише  таємницями буття,  але  й секретами  пізнання  цих  таємниць. Вона так чи інакше ставила й вирішувала питання про можливість адекватного  відображення буття у свідомості людини, досліджувала шляхи й методи пізнання.

У спробах відповісти на питання  про принципову можливість пізнання  світу намітилося три основні лінії: оптимізм,  скептицизм і агностицизм.

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Оптимізм  — це філософське вчення, послідовники якого визна- ють принципову можливість  пізнання  світу.  Ця філософія ґрунту- ється на визнанні принципу матеріальної єдності світу, врахуванні всього досвіду історії людського пізнання  і суспільно-історичної практики.  Сучасна філософія оптимізму  доводить можливість  до- сягнення істинного знання, керуючись діалектико-матеріалістичним методом і вдаючись до найновіших результатів  науки.

Скептицизм, не заперечуючи  загалом ідеї пізнаваності світу, ви- ражає сумнів у достовірності  наших знань. Помічено, що скептицизм особливо  поширюється у переломні  періоди  розвитку  суспільства, коли теорії і погляди, які раніше здавалися  безумовно істинними, виявляються хибними.  Наслідком цього є зміна парадигм, перегляд життєвих  цінностей, ідеалів тощо.

Скептики схильні заперечувати й відкидати не лише справді від- жиле, але й те, що зберігає цінність.

Філософський скептицизм виник  в епоху  розкладу  античного суспільства.  У подальшій  історії людства він якісно змінювався,  мо- дернізувався. Новітньою  формою скептицизму є, зокрема,  «критич- ний  раціоналізм».   Його  засновник англійський вчений  К. Поппер відстоював думку про те, що наука не є системою достовірних або переконливо аргументованих ідей.

Загалом скептицизм відіграє  негативну  роль, оскільки  свідомо обмежує  пізнавальні можливості  людини.  Проте  певною  мірою він є корисним  і навіть необхідним  у складному  і суперечному  процесі досягнення істини. Людина, яка не піддає все сумніву, критичному аналізу, не може бути творчою особистістю і, як правило, опиняється на позиціях догматизму.

Агностицизм відверто заперечує  принципову можливість  піз- нання  світу нарівні  суперечності  речей і процесів,  закономірностей розвитку  об’єктивної дійсності.

Термін «агностицизм» уперше застосував англійський природо- дослідник  Г. Гекслі, хоч ідеї цього філософського напряму  сягають ще часів античної філософії.

На думку агностиків,  людина ніколи не зможе знати, якими  на- справді є речі, оскільки інформація, яку вона одержує про них, залом- люється її свідомістю і набуває суб’єктивного змісту. Звідси робиться висновок, що ми маємо справу не з речами об’єктивної дійсності, а з нашими  відчуттями. Розмірковуючи таким  чином, Юм дійшов вис-

МОДУЛЬ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ,  ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

новку, що людина не знає не тільки  того, яким  є світ насправді,  а й того, чи існує він взагалі поза нашими відчуттями.

І. Кант визнавав  об’єктивне  буття  речей, проте категорично  за- перечував можливість  пізнання  їх сутності («речей в собі»). На його думку, людина здатна пізнавати  речі лише на рівні явищ, тобто «речі для нас».

Агностицизм  має свої гносеологічні і соціальні корені. Гносео- логічним його підґрунтям є складність  і суперечливість процесу піз- нання, обмеженість пізнавальних можливостей людей на будь-якому етапі історії. Наслідком цього є абсолютизація відносності  пізнання, відрив теорії від практики з відомими агностичними висновками.

Аргументованій  критиці   агностицизм  був  підданий   спочатку

Гегелем, а потім Марксом.

За словами Гегеля, кантівська філософія «... ставила собі завдан- ня досліджувати, в якій мірі форми  мислення  здатні взагалі достав- ляти нам пізнання істини. Точніше кажучи, критична філософія вимагала, щоб раніш, ніж приступити до пізнання,  ми піддали до- слідженню здатність пізнання.  Безумовно,  є правильна думка в тому, що ми повинні зробити предметом пізнання  самі ж форми мислення. Проте  тут же прокрадається хибна думка, що ми повинні  пізнавати до того, як приступили до пізнання,  що ми не повинні увійти у воду раніше, ніж навчимося  плавати».