Філософія. Кредитно-модульний курс - Навчальний посібник (Мозговий Л. І., Бичко І. В., Додонов Р. О.)

2. антропологічна спрямованість філософії г. с. сковороди

Просвітницьку справу, яку несли у світ діячі Києво-Могилянсь- кої академії, продовжував її талановитий вихованець, самобутній філософ  Григорій Савович Сковорода (1722–1794), який замість земних благ свідомо обирає життя мандрівного філософа-пропо- відника.

У його філософії особливого статусу набувають символи, де мікрокосмом виступає  сама людина, макрокосмом  є Всесвіт, а з’єд- нувальним символом  виступає  світ Біблії.  У найбільш  закінченому вигляді  концепція «трьох  світів»  викладена  в діалозі  «Потоп змії- ний».  Макрокосм —  це природний світ  відчутних,  видимих  речей  і явищ. Але насправді він є «тінню» справжньої  невидимої «натури» — Бога.  Він  єдиний,  і єдність  ця  складається з видимої  і невидимої натури, які нерозривні  і в той же вас «незілляні», тому що Бог не є самою природою.  Мікрокосм (малий  світ, людина)  теж складається з видимої  і невидимої  натури. У людині, як і в усьому існуючому, є тілесне і духовне, тлінне і вічне, але істинним  у ній є невидиме,  а ті- лесне є лише «тінню»  цього невидимого.  Справжня, дійсна людина народжується тоді, коли вона осягає невидимість, коли стає не тільки тілесною, а й духовною людиною, коли вона пов’язана із своїм сутнім,

«внутрішнім», єством якого є Бог. По своїй істоті, по своєму «серцю» людина тотожна Богу, і, пізнаючи своє єство, людина пізнає Бога. Служіння Богу, любов до нього є одночасно служінням і любов’ю до самої себе. Оскільки невидиме  (Бог) існує всюди, а мікрокосм  (лю- дина)  знаходиться в гармонійній взаємодії  з макрокосмом  і відтво- рює в собі його особливості, то, за Сковородою, людина є центром, в якому сходяться всі проблеми життя, діяльності, пізнання. Уся різ- номанітність  матеріального світу. Самопізнання (Богопізнання) для Сковороди  — ключ до розкриття всіх таємниць, серце — основа всьо- го, ключ до розв’язання таємниць,  а без серця людина перетворюєть- ся на «опудало».

У його філософствуванні значне  місце посіла  концепція «двох натур». Сковорода  стверджує, що весь світ, все існуюче має дві нату- ри: зовнішню, видиму, і внутрішню, невидиму. Сковорода продовжує думку про нерозривну  єдність, цілісність  цих двох натур, однак під- креслюючи, що невидима натура (Бог) має первинність по відношен- ню до видимої (матеріальної) натури. Бог — у всьому матеріальному, у нашій плоті, у кожному  із нас, він вічний.  Отже, світ у світі — це

 

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

вічність  у тлінні, життя  у смерті, бадьорість  уві сні, світло в пітьмі, у неправді  істина, у плачі радість, у відчаї надія. Стверджуючи пер- винність внутрішнього, невидимого, божественного, духовного світу, Сковорода  водночас наголошував  на безконечності,  вічності зовніш- нього, видимого, матеріального світу.

На думку Сковороди,  Бог тотожний  природі, усьому буттю, але світ сам по собі є безмежно  далеким  від Бога,  який  є «джерелом»,

«сонцем» світу. Одним із центральних мотивів його філософствуван- ня є те, що найбільш  важливим,  глибоким  у людини  є її емоційно- вольове начало — «серце». Із серця випливає все: і думка, і стремлін- ня, і почуття.  Уся  моральність людини  повинна  теж бути звернена на «серце».  Звідси  і вимога:  «пізнай  себе», «поглянь  у себе», а від цього залежать  пошуки та вірний вибір «сродної праці», праці за по- кликанням, є дійсним  вираженням людини,  її життєдіяльності і са- моутвердження. У цьому плані реалізується принцип  «пізнай  себе» має своїм змістом пізнання своїх природних здібностей, нахилів до певного виду діяльності,  свого покликання. Така праця  є бажаною і виконується з насолодою. І, навпаки,  коли  людина  займається пра- цею, до якої  «не лежить  серце», не бажає  творчого  пошуку  в праці або займається тим, до чого її примусили,  тоді вона зазнає лиха і бід.

«Несродна» праця — головне джерело великого  нещастя. Головне — пізнати в собі «справжню людину», а звідси: самопізнання і є універ- сальним способом перебудови самої людини і світу.

Підкреслюючи, що благополуччя людей і суспільства  основане на праці, бо саме вона є «машиною»  суспільного  життя, «началом»  і

«вінцем» радості. Розглядає філософ  і проблему рівності, висовуючи свою ідею «нерівної рівності». Він визначає тільки одну неминучу не- рівність — нерівність  здібності  і покликання в одному і тому ж виді діяльності. Ця нерівність не є соціальною, вона здебільшого має при- родне походження.

Є у Сковороди і певні думки, уявлення про ідеальний суспільний устрій, про який він мріяв. Це його ідея «духовної республіки» з іде- альними відносинами між людьми, з дійсно людським способом жит- тя, з пануванням любові, рівності,  справедливості, добра і багатьох інших моральних  якостей, які складають щастя людини, суспільства.

 

МОДУЛЬ І. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ