Роль сім`ї та проблеми виховання дітей   з особливими потребами

Погіршення екологічної  ситуації,  високий  рівень захворювання батьків, низка не вирішених соціально-економічних, психолого-педаго- гічних і медичних проблем призвело до збільшення дітей з особливими потребами. У нашій країні гостроту проблеми додає те, що до 1917 року система надання  допомоги  цій категорії дітей не склалася,  а пізніше, аж до 90-х років ХХ століття,  робота з такими  дітьми здійснювалася в спеціальних установах, ізольовано  від суспільства.

Щоб подолати негативні тенденції в підготовці названої категорії дітей до інтеграції в суспільстві, потрібна розробка нових теоретичних підходів до їх навчання, виховання та організації всієї життєдіяльності. Велке значення для дітей цієї категорії, як і для інших має сім’я. саме від батьків залежить становлення особистості  дитини  з обмеженими можливостями здоров’я, здатної успішно інтегруватися в соціум.

сім’я є природним середовищем  первинної соціалізації  дитини, джерелом її матеріальної  та емоційної  підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей  від покоління до покоління.

Роль сім’ї для дитини з обмеженими можливостями здоров’я не- змірно зростає. дитина з обмеженими можливостями здоров’я, здатний

під впливом виховання успішно розвиватися в психічному та особистіс- ному відносинах. Головними учасниками виховного процесу виступають усі члени родини: мати і батько, бабусі й дідусі, брати і сестри і ін. для нормального психічного розвитку дитини, йому потрібна любов батьків, спокійна обстановка  в сім’ї, доброзичливе  ставлення.

У практиці сімейного виховання історично склалися декілька типів відносин між батьками і дітьми:

— авторитарний (відносини підпорядкування) — цей тип впи- сується в таку формулу: «Я дорослий,  дитина - маленька,  я знаю, як жити,  вона не знає.  Я веду її за собою». дитина не завжди розуміє таке благородство  з боку батьків і починає  чинити  опір, тоді дорослі застосовують владу і силу. За відхилення від правил та норм винуватці суворо караються.  У дітей у авторитарних  сім’ях формуються  гарні звички,  стереотипи  пристойної поведінки, але у них подавлена воля, спостерігається нестача ініціативи та творчості, ускладнені відношен- ня з людьми і до людей. У результаті діти в таких сім’ях виростають відповідальні, послужливими людьми, але їм притаманна схована об- разливість,  заздрість не довіра до людей, що з віком може перерости у конфліктність;

— демократичний (відносини співпраці)  — співпрацювати з ді- тьми, це означає  цінувати,  поважати  їх, уміння  поступитися своїми бажаннями. Відношення у таких сім’ях будується на довірі. Характер дітей у таких сім’ях м’який,  поступливий, але й хиткий, їм не вистачає наполегливості напору для завершення справи,  для досягнення мети. діти у таких сім’ях мають все для розвитку здібностей,  вони найчасті- ше виявляються талановитими, але у них не вистачає навичок,  звички працювати, щоб забезпечити успіх своїй справі і собі;

— ліберальний  ( змішаний ) це сім`ї де побут і діяльність  висо- коорганізовані, але не закріплені  регламентацією. діти виховуються в праці але вона не закріпачує і не створює почуття вини. У дітей в таких сім’ях формується  і не похитніть, і поступливість одночасно; звичка до праці, вміння і творчі здібності;

Особливості життєвого стилю кожної родини, сімейні взаємини видозмінюються з часом.

Звичайно для виховання  дітей найкраще  використовувати лібе- ральний тип відносин, оскільки він не тільки не придушує волю дитини, а й виховує любов до праці і наполегливість. таким чином можливий розвиток  творчої особистості, яка вміє не лише ставити цілі, а і йти до них, за допомогою власної праці і наполегливості, не дивлячись на осо- бливості свого розвитку.

Однак поява такої дитини болісна і не очікувана для її батьків.

Виділяють кілька схем поведінки батьків на появу дитини, яка має той чи інший дефект:

• прийняття дитини  та її дефекту — батьки приймають  дефект, адекватно його оцінюють і проявляють по відношенню до дитини справ- жню відданість, У батьків не виявляються видимі почуття провини  чи неприязні до дитини;

• реакція  заперечення — заперечується, що дитина  страждає дефектом, батьки не приймають  і не визнають для своєї дитини ніяких обмеження і наполягають  на високій успішності його діяльності;

• реакція надмірної захисту, протекції, опіки — батьки пережива- ють почуття жалю та співчуття,  що проявляється в турботі, гіперопіці захисту та надмірної  любові. намагаються все зробити  за дитину,  в результаті він може залишитися на все життя на інфантильному рівні;

• приховане  зречення, відкидання дитини  — дефект вважається ганьбою.  Батьки  приховують  своє негативне  ставлення  і відраза за надмірно дбайливим  і попереджувальним вихованням;

• відкрите  зречення, відкидання дитини  — батьки  повністю усвідомлюють свої ворожі почуття,  дитина  приймається з відразою. Батьки  звинувачують  суспільство,  лікарів,  вчителів в неадекватному відношенні  до дитини і його дефекту.

В багатьох випадках з часом батьки зміняють свою позицію щодо дитини  яка має особливості  в розвитку,  але для цього має пройти  час і постійний розвиток  як дітей так і батьків, оскільки  батьки також по- требують неабиякої  допомоги спеціалістів.

сім’ї, які виховують дітей з відхиленнями у розвитку,  особливо важко  переживають  кризові  періоди  розвитку  сімейних  відносин. це такі періоди, як:

— перший  період пов’язаний з усвідомленням того, що дити- на хвора, з отриманням точного  діагнозу,  емоційним звиканням, інформуванням інших членів сім’ї про те, що трапилося.

— другий період визначається специфікою розвитку  дитини  у перші роки життя. В цей період сімейна криза поглиблюється значними фінансовими і тимчасовими витратами  на послуги, необхідні дитині, усвідомленням того, що інтереси  нашого  суспільства часто не узгод- жуються з інтересами сімей, що мають дітей з проблемами в розвитку.

— третій період пов’язаний з надходженням дитини  в школу, уточнення  форм навчання (у звичайній  або спеціальній  школі, школі- інтернаті),  переживання реакцій однолітків,  клопоти по влаштуванню позашкільної діяльності сина чи дочки.

— четвертий період починається з переходом дитини в підлітковий вік. сім’я звикає  до хронічної  природі  захворювання: виникають

проблеми, пов’язані з сексуальністю, ізоляцією від однолітків і відчуженням,  профорієнтацією, плануванням майбутньої зайнятості дитини.

— п’ятий період сімейних складнощів — початок дорослого жит- тя, в якій яскраво  відчувається  дезадаптація  члена сім’ї — інваліда, дефіцит  можливостей  для його соціалізації;  прийняття рішення про відповідному місці навчання або проживання дитини,  що подорослішала.

— шостий  період розвитку сімейних відносин  — доросле життя члена сім’ї з обмеженими можливостями життєдіяльності. Забезпечен- ня інваліда житлом, роботою, організація його дозвілля, доступність медичної допомоги, соціальне обслуговування  цікавить і турбує батьків.

нерідко батькам бракує фізичних  і моральних  сил. Всі вони по- требують психологічної допомоги, потреби поділиться з іншими своїми сумнівами  і труднощами.  тому батьки  об’єднується  в організації, де обговорюють  свої проблеми  та обмінюються  досвідом з іншими батьками,  таких же дітей. Одна з таких організацій  є «центр раннього втручання»  — де проводять  роботу з дітьми та батьками,  інформують суспільство про існуючі проблеми та шляхи їх подолання. цей напрямок має розвиватися далі, оскільки батьки також потребують психологічної допомоги.  нажаль багато батьків не компетентні в питанні  про вихо- вання таких дітей, тому повинна вестись робота по просвіті питань пов’язаних  з вихованням дітей з особливими потребами.  Потрібно проводити робота з сімьє’ю, щодо психологічного стану, адаптації сім’ї, до нових умов життя.

не дивлячись  на всі вище перелічені  труднощі  в сім’ї, якщо  у дитини з обмеженими можливостями здоров’я є сім’я і є можливість в ній виховуватися, то небажано  ізолювати його від неї, від суспільства, а знаходити більш прийнятний вихід із ситуації.

Список літератури:

1. Безпалько О. В. соціальна педагогіка в схемах і таблицях. навчальний посібник. — К.: центр навчальної  літератури, 2003. — 134 с.

2. соціальна педагогіка. Підручник / за редакцією професора Капської А. й. — К.: центр навчальної  літератури, 2006.

3. УнІАн Здоров’я  // редактор  н. Максименко. — 6 листопада  2011 р.

№ 46 Газета: УнІАн Здоров’я https://health.unian.net/ukr/detail/227115

4. Матеріали 12-го Всероссийского интернет-педсовета:

https://pedsovet.org/forum/topic722.html

5. сайт центра раннього втручання: https://ei.kharkov.ua

Е. О. Головина, г. Первоуральск