АналІтична складова методики формування резервІв пІд активнІ операцІЇ банкІв у контекстІ зближення вІтчизняного та мІжнародного законодавства
На піку фінансової кризи бухгалтерський облік суб’єктів гос- подарювання опинився у центрі уваги. Численні економісти, нау- ковці та фінансисти швидко визначили суттєву роль міжнарод- них стандартів фінансової звітності в економічному спаді. Тому рада з міжнародних стандартів одразу почала перегляд останніх. У 2009 році у світ вперше побачив Міжнародний стандарт фінан- сової звітності 9 «Фінансові інструменти». Економічні суб’єкти, що діють на території України, часто стикаються із проблемою застосування міжнародних стандартів. Більшість фінансових установ, материнські компанії яких знахо- дяться за кордоном, давно подають два види фінансової звітності, за міжнародними стандартами та національним законодавством. На жаль, незважаючи на всі законодавчі ініціативи щодо збли- ження вітчизняного та міжнародного законодавства, це питання досі залишається проблемним та дискусійним. З метою формування резервів під активні операції банків, фі- нансова установа має здійснювати комплексну оцінку фінансового стану позичальника. Впровадження останніх змін передбачає пе- рехід від ретроспективної до перспективної моделі оцінки фінан- сових активів з метою формування резервів під активні операції банків. Запропоновані принципи оцінки передбачають прогнозу- вання очікуваних втрат боржників та визнання їх у системі бухгал- терського обліку раніше ніж банк понесене збитки. Проблемність питання полягає в тому, як саме спрогнозувати майбутні грошові потоки підприємства та можливі фінансові негаразди, а до того ж узгодити таку методику із вимогами вітчизняного законодавства. Національним банком України на початку 2012 року було впро- ваджено нову інструкцію щодо формування резервів за активними кредитними операціями. Процес розрахунку резерву під активні операції банку умовно розділяється на три етапи. Перший етап — підготовчий, який, у свою чергу, розділяється на організаційно- методологічний етап та етап збору інформації. На третьому етапі здійснюється контроль за правильністю проведеного аналізу та його можливе коректування. Процес резервування є безперервним, тому третій етап лише умовно можна відділити під початкового. Другий етап є основним, тут здійснюється оцінка отриманих даних, їхнє уточнення, та формування відповідних висновків. Етап має закінчуватися процесом визнання сформованих резервів у бу- хгалтерському обліку. На другому етапі формування резервів, від- повідно до вітчизняної методики має здійснюватися безпосередня оцінка фінансового стану, оцінка грошових потоків та інших фак- торів, що можуть вплинути на платоспроможність позичальника в майбутньому. Оцінка фінансового стану базується на визначенні ряду економічних показників, що зважуються на відповідні коефі- цієнти важливості, і в подальшому використовуються для визна- чення класу боржника. Нові положення НБУ є досить директив- ними у порівнянні із попередніми нормативними вимогами. На відміну від попередньої інструкції, остання чітко встановлює фор- мулу розрахунку резерву, враховуючи важливість різних економі- чних показників фінансового аналізу та чіткість їх розрахунку згі- дно із даними фінансової звітності, особливості галузі позичаль- ника; чітко визначається група клієнта відповідно до платіжної дисципліни. Втім, як такого перспективного аналізу грошових по- токів платника не здійснюється. По-перше, сума резерву як і рані- ше визначається на основі фінансового стану позичальника відпо- відно до офіційної звітності, макро- та мікроекономічні чинники майже не враховуються. Це стосується в першу неекономічних факторів, та факторів, які безпосередньо не стосуються діяльності підприємства, але які впливають на його діяльність. Проблема впровадження моделі очікуваних збитків підсилюється і тим, що не існує єдиної методики оцінки можливих збитків визначеної у Міжнародних стандартах. У вітчизняному законодавстві цю про- блему вирішили шляхом врахування результатів розрахунку кое- фіцієнтів покриття та проміжного коефіцієнтів покриття, які під- раховуються лише для окремих галузей економіки. Основними формалізованими методами, оцінки негативних тенденцій грошо- вих потоків, є коефіцієнти достатності та ліквідності грошових по- токів, що будується на методиці розрахунку грошових потоків не- прямим методом. Врахування розрахованих коефіцієнтів може здійснюватись як на стадії оцінки фінансового стану позичальни- ка, так і на стадії визначення розміру коефіцієнту резервування, де фінансові установи мають своєрідну свободу у виборі коефіцієнту із визначеного діапазону. Важливим при розрахунку можливих майбутніх грошових по- токів є приблизна оцінка різних варіантів розвитку подій, тобто як, наприклад, визначення ймовірності банкрутства, так і ймовір- ності повного погашення контрактних зобов’язань, ймовірності виникнення проміжного варіанту подій. Ці значення є можливим враховувати лише під час визначення коефіцієнту резервування для всіх типів позичальників та при оцінці суб’єктивних факторів фінансового стану фізичних осіб-позичальників. Упровадження нового Положення із формування резервів за активними операціями Національним банком, незважаючи на всі намагання, не є ідеальним і потребує подальшого дослідження. Директивність вимог з одного боку зменшує можливість маніпу- лювання результатами проведеного аналізу банкам, а з іншого — методологічно спрощує процес формування резервів. Наскільки виправданим виявиться такий процес зближення міжнародного та вітчизняного законодавства, покаже лише час, оскільки як ви- моги нового Положення НБУ, так і Міжнародного стандарту 9, ще досі широко не застосовуються.
Тюхляєва М. Ю., старший викладач кафедри обліку в кредитних і бюджетних установах та економічного аналізу, ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»
|
| Оглавление| |