РоздІл 1.судово-психологІчна експертиза особистостІ в умовах слІдчоЇ дІяльностІ та судочинства1.1. Судово-психологічна експертиза. Судово-психологічна експертиза (СПЕ) являє собою дослідження, оцінку явищ державно-правової дійсності фахівцем у галузі психології. У сучасному суспільстві психолог усе частіше виступає як експерт із питань оптимального використання людського фактора у виробництві, управлінні, навчанні, охороні здоров’я, правоохоронній та іншій діяльності. Психологічна експертиза аналізується багатьма прикладними галузями психологічної науки (інженерної, медичної, педагогічної, юридичної). Особливо важливу роль психологічна експертиза відіграє в юриспруденції. Від її результатів часом залежить характер і зміст прийнятого повноважною особою рішення, характер і обсяг відповідальності, форми і засобу впливу на правопорушника й ін. Психологічна експертиза традиційно використовується в кримінальному, цивільному й адміністративному процесах. Головною інстанцією в них виступає суд або суддя і спеціальне психологічне знання потрібне для забезпечення ефективності діяльності, у першу чергу, цих органів і офіційних осіб. Тому психологічну експертизу в юридичному процесі називають судово-психологічною. Становлення судово-психологічної експертизи пов'язано, по-перше, із розвитком експертизи як засобу доведення і, по-друге, із розвитком психологічної науки. Судово-психологічна експертиза як особливий інститут у юриспруденції з'явився у буржуазному змагальному процесі. Експерти в цьому процесі мали різний статус у залежності від характеру чинного законодавства і змісту теоретичних концепцій, виражених у правовій формі. До них ставилися то як до „довідкових свідків”, то як до „наукових суддів”. Судово-психологічна експертиза спочатку розглядалася як частина психіатричного дослідження, або як особливий інструментарій у судово-психіатричній експертизі (у зв'язку з частковим збігом предмета психології і психіатрії і недостатньою самостійністю психології на певному етапі її розвитку), або як специфічне педагогічне дослідження. Самостійним джерелом доказів висновки судово-психологічної експертизи стають на рубежі Х1Х-ХХ ст.ст. Зародження судово – психологічної експертизи (СПЕ) традиційно пов'язують зі становленням науки психології, розробкою її теоретичних основ, з розвитком можливостей емпіричних методів дослідження і впровадженням математичних методів. Історія СПЕ в радянському правосудді починається із Декрету про суд № 2, прийнятого в 1918 році, чотирнадцятою статтею якого висновок судових експертиз було офіційно допущено в якості доказів у кримінальних справах. Інструкція Наркомюста РСФСР від 23 липня 1918 року „Про організацію і дію місцевих народних судів” містить указівки про притягнення експертів із метою дослідження психіки обвинувачуваного. Були вказівки на необхідність призначення експертизи й у Положенні про народний суд від 30 листопада 1918 року. В Інструкції для народних слідчих, затвердженій Наркомюстом УРСР у 1919 році, також відзначалося, що з метою підвищення якості огляду слідчий може запрошувати спеціалістів, які володіють спеціальними знаннями (наприклад, для дослідження розумових здібностей обвинувачуваних, їх психічних станів, психічної ненормальності). Перші кримінально-процесуальні закони й інші нормативні акти відіграли важливу роль у становленні СПЕ як джерела доказів у кримінальному процесі. 15 лютого 1923 року постановою ВЦВК було затверджено новий КПК РСФСР, що діяв до 1 січня 1961 року. Він відтворив усі положення про експертизу КПК 1922 року, проте в п. 3 ст. 298 ввів суттєву зміну, якою відкинув погляд на судового експерта як на наукового суддю, висновки якого не підлягають оцінці судом, визнав висновок судової експертизи у карній справі рівним доказом наряду з іншими. Експертиза як джерело доказів набуває застосування й у цивільно-процесуальному законодавстві. У гл. ХYI Цивільно-процесуального кодексу РСФСР, прийнятого 7 липня 1923 року, передбачалося залучення експертів для роз'яснення питань, які потребують спеціальних знань. Для практичного втілення законодавчих розпоряджень про можливість і необхідність призначення різноманітного роду експертиз із метою надання допомоги правосуддю були створені установи, в обов'язок яким ставилося надання такої допомоги. Вже в 1918 році в Петрограді було організовано кабінет по вивченню злочинності і злочинця, одним із завдань якого було проведення судово-психологічних досліджень. Такі ж кабінети були відкриті в Саратові, Москві, Баку, Ростові й інших містах. У 1924-1925 рр. створюються спеціальні психолого-криміналістичні установи в Києві, Харкові, Одесі. Пізніше за рішенням Наркомюста УРСР ці кабінети були реорганізовані в обласні інститути науково-судової експертизи, які, крім криміналістичних, фізичних, хімічних і інших експертиз, проводили кримінологічно-психологічні дослідження. У період розробки перших нормативних актів про процесуальну діяльність органів правосуддя, кримінально-процесуальної кодификації в правовій науці йшла гостра дискусія про роль експертизи, її значення для суду і слідства як джерела доказів. Відомі вітчизняні процесуалісти С.В. Познишев, В.Д. Сперанський, М.А. Чельцов, І.Н. Якімов та інші тією ж або іншою мірою відстоювали концепцію Л.Є. Владимирова про виняткове значення експертного висновку як джерела доказу, насамперед із приводу психічних якостей особистості, що не може бути відкинуто судом або слідчим. Проте, як відзначалося, уже перші нормативні акти, які регулюють радянське судочинство, а потім і Кримінальний і Цивільно-процесуальні кодекси відкинули виключність висновків експертів, урівноваживши їх із всіма іншими доказами. У порівнянні з іншими видами експертиз СПЕ поширення не одержала в зв'язку з не розробленістю її теорії, методичних основ її проведення, відсутністю підготовлених кадрів, а також через методологічні помилки в психологічній науці. Ці причини, особливо остання, призвели до того, що в середині 30-х років дослідження в галузі СПЕ цілком припинилися. Викладені вище обставини призвели до того, що протягом більш ніж тридцятьох років СПЕ у судовом процесі не проводилася. Проте це не означає, що правосуддя взагалі ігнорувало наукові дані психології. Дослідження особливостей психіки обвинувачуваного, свідків, потерпілих провадилося в межах судово-психіатричної експертизи. Так, у довідковому посібнику для слідчих рекомендувалося передавати на розв’язання експертів-психіатрів питання про психічні вади, які викликають нездатність правильно сприймати обставини, що мають значення для справи; про здатність неповнолітнього свідка або потерпілого сприймати факти, давати про них показання, хоча вирішення таких питань відноситься до компетенції експертів-психологів. Змішання в цих випадках психологічних і психіатричних моментів, які підлягають з'ясовуванню в юридичному процесі, пояснюється частковим збігом предметів наук психології і психіатрії, а також відсутністю законодавчої регламентації цих питань і практики застосування СПЕ. Якісно новий етап у розвитку СПЕ починається з часу реформи законодавства (1958-1960 рр.). На цей момент у правовій науці міцно затвердилася думка про необхідність використовувати досягнення психологічної науки в боротьбі зі злочинністю і правопорушеннями. Психологічні знання безпосередньо застосовувалися в діяльності правоохоронних органів, що дозволяло глибше зрозуміти особистість правопорушника, свідка або зацікавленої особи, знайти до них індивідуальний підхід, вибрати і застосувати найбільше відповідні ситуації, тактичні прийоми і рішення. Дискусія з приводу психологічної експертизи, яка розгорнулася, починаючи із середини 50-х років, показала, що супротивники її проведення в якості одного з головних аргументів використовували відсутність посилань на цю експертизу в нормативних актах. Крім того, стверджувалося, що експерт-психолог повинний вивчати особистість обвинувачуваного, свідка, потерпілого, а це компетенція суду й інших правоохоронних органів, і що висновок експерта-психолога може сковувати внутрішнє переконання суду і слідчого і буде мати для нього попередньо встановлений характер. Судова психологія повинна забезпечувати слідчих і судових працівників ефективними і науково-обгрунтованими рекомендаціями, сприяти виробленню найбільш доцільних прийомів і методів їхньої праці, що цілком відповідають вимогам законності. Проте не в усіх випадках органи й уповноважені особи, які представляють правосуддя, захист і обвинувачення, можуть самі безпосередньо використовувати новітні досягнення психологічної науки. У низці випадків для вирішення складних питань, зокрема, констатації й оцінки стану психіки обвинувачуваних, потерпілих, свідків, потрібні глибокі спеціальні пізнання в галузі психології. Ні юристи, ні психіатри внаслідок некомпетентності в цих питаннях достатньо повно і кваліфіковано вирішити їх не можуть. Психіатрія вивчає патологічні стани психіки людини, що виникають у результаті уроджених або придбаних порушень психіки. Вивчення ж психічно здорової людини відноситься до компетенції психологів. Психічно здорові люди мають суттєві розходження в психіці, обумовлені соціальними умовами формування конкретної особистості, її віком, рівнем розвитку й освіти, наявністю або відсутністю фахових навичок і умінь і багатьма іншими причинами. На СПЕ поширюються ті загальні положення, котрі зафіксовані в чинному законодавстві і передбачають призначення експертизи взагалі. Оцінка результатів СПЕ, незалежно від предмета її дослідження, проводиться за тими правилами і в такому ж порядку, як і будь-якої іншої експертизи. Багато правових питань та психологічні аспекти теорії судово-психологічної експертизи (СПЕ) розроблялися і одержали розв’язання у фундаментальних дослідженнях юристів та психологів.
1.2. Умови призначення і структура судово-психологічної експертизи
Науково-технічна революція значно підсилила залежність соціального й економічного розвитку від забезпеченості інформацією. Поряд із зростанням ролі кількісних методів в обробці інформації нерідко її аналіз і оцінка можуть бути лише результатом суджень, думок осіб, які володіють глибокими фаховими знаннями. І в теорії і на практиці сьогодні визнається необхідність у складних, проблемних ситуаціях звертатися до оцінок спеціалістів - експертів. Сфери застосування спеціального експертного знання різноманітні - це і управління соціальними процесами і суспільним виробництвом, і регіональне планування та прогнозування, і визначення фахової придатності, і визначення ступеня працездатності й інвалідності, і профілактика правопорушень, слідча і судова практика і т.д. Експертиза проводиться, як правило, в особливих, екстраординарних випадках, коли знань осіб, відповідальних за ухвалення рішення в сфері соціального і виробничого управління, судочинства, охорони здоров'я, освіти і т.п., буває недостатньо. Обставини, за котрих доцільно призначати експертизу, можуть бути такі: - необхідність одержання об'єктивної, незацікавленої оцінки прийнятого рішення, вчиненої дії, обраного напрямку, їх дійсної або перспективної якості, ефективності; - конфліктна ситуація в сфері виробництва, управління, наявність спірних позицій з одного і того ж питання, коли необхідною є думка незацікавленого спеціаліста, який може дати об'єктивну оцінку конфлікту, суперечці, їх предмету і т.п.; - недосвідченість посадової особи або непідготовленість установи, організації, підприємства до вчинення нових для них дій, відсутність у штаті установи, організації, підприємства спеціалістів, які можуть розв'язати насущні задачі; - потреба вирішити проблеми, що знаходяться на стику різноманітних галузей науки, техніки, управління, виробництва, соціальної діяльності, при відсутності в конкретній організації, в установі, підприємстві спеціалістів, які володіють необхідними знаннями; - коли межі проблеми є ширшими меж сумарного знання, яким володіють спеціалісти зацікавленого підприємства, установи, організації; - коли про це вказується в законі або підзаконному акті. Використання експертизи для вирішення спеціальних завдань базується на низці принципів, основні з яких такі: експертні оцінки повинні бути отримані від визнаних у певній галузі знань спеціалістів у максимально систематизованій формі, яка дає можливість їхнього узагальнення; для одержання суджень експертів у максимально систематизованій формі необхідно ставити їм чітко визначену задачу; вибір експертів, постановка їм задач, узагальнення їхніх суджень повинні ґрунтуватися на певній методиці. У спеціальній літературі говориться про експертизу як особливу діяльність, яка охоплює оцінку, інформаційне забезпечення, діагностику, консультацію, прогноз і т.д. Щоб визначити поняття експертизи як особливого виду діяльності, необхідно виходити з її суб'єкта й об'єкта. Діяльністю є, як відомо, активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, у ході якої вона виступає як суб'єкт, котрий направлено впливає на об'єкт із метою його пізнання і перетворення. У ст. 1 Закону України „Про судову експертизу” говориться: „Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, яка знаходиться у виробництві органів дізнання, попереднього слідства або суду”. У довідковій літературі експертиза визначається як спеціальна дослідницька діяльність, спрямована на розв’язання питань, що потребують спеціальних знань у якийсь галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла (мистецтво і ремесло згадуються частіше усього в тих випадках, коли мова йде про судову експертизу). Експертизу виконує один або група експертів (лат. Expertus - досвідчений) - осіб, добре поінформованих у визначеній галузі знань. Для того, щоб бути експертом, необхідні глибокі фахові знання, фахова інтуїція і фаховий досвід. Знання - це перевірений практикою і засвідчений логікою результат процесу пізнання дійсності, адекватний його відбиток у свідомості людини у вигляді уявлень, суджень, понять, теорій. Інтуїція розглядається як знання, яке виникає без усвідомлення шляхів і умов його одержання, шляхом прямого, безпосереднього осягання істини. Своєрідною формою використання знання є досвід, який поєднує знання з уміннями і навичками - психічними новоутвореннями, котрі сприяють раціональному, точному, швидкому й економічному виконанню операцій і дій на підставі і для реалізації знання. Кваліфікованою можна вважати роботу такого експерта, який має досвід вирішення задач певного класу, що дозволяє йому розв’язувати й інші аналогічні задачі і проблеми, хоча вони часом йому зовсім незнайомі; завдяки знанням, досвіду, інтуїції експерт може знайти правильний, новий, оригінальний підхід щодо вирішення або саме рішення питання на основі таких даних, що для іншого спеціаліста не являли б інтересу. Експерт може краще штатного працівника проаналізувати історію об'єкта, його зміну і розвиток, специфічні особливості його функціонування, об'єднати стратегічні й оперативні цілі з результатами особливої складності, синтезуючи всю наявну інформацію, дати їй якісну оцінку і своїм висновком створити передумови для оптимального розв’язання проблеми. Експерт, який залучається зі сторони, не знаходиться в службовій, матеріальній або моральній залежності від підприємства, установи, організації, якими він запрошений для надання висновку, це робить його позицію принциповою, неупередженою, об'єктивною. Він менше чинить помилок, які виникають на психологічній основі, ніж штатний працівник, котрий вирішує ту ж проблему, але в якого, як правило, виробляється вибірковий підхід до відомостей, що надходять у загальному потоку інформації; це виявляється у відокремленні „потрібної” інформації від „непотрібної”, що перешкоджає виробленню об'єктивної думки. Одноособова експертиза висококваліфікованого спеціаліста буває достатньою, якщо є потреба в глибокому вузько спрямованому дослідженні об'єкта. Ускладнення об'єктів дослідження, зростаюча спеціалізація знання нерідко робить необхідним звернення до спеціалістів різноманітних галузей знань або однієї галузі знання, але різних наукових шкіл і течій. Це дає можливість різноманітити форми і методи експертизи, чіткіше розробляти варіанти рішень, мінімізувати витрати часу і засобів, забезпечити колегіальність висловлюваних думок і позицій. Орієнтуючись на мінімальну кількість експертів, у той же час необхідно пам'ятати, що число їх повинно бути достатнім для того, щоб вирішити всі питання повно, об'єктивно і глибоко. Проведення експертизи колективом експертів у сфері виробництва, управління, правоохоронної діяльності одержує все більше поширення. Центральним і найбільш складним завданням при цьому є добір експертів для включення їх у групу з урахуванням вимог, які випливають із характеру і числа поставлених перед експертизою питань. У ході експертизи можуть виникати нові питання, розв’язання яких потребує залучення нових спеціалістів. У цьому випадку склад експертної групи повинний бути розширений (при виробництві судової експертизи призначається додаткова експертиза). В юридичному процесі діють загальні умови, характерні для призначення експертизи, проте тут є і певна специфіка: експертиза не повинна торкатися спеціальних пізнань в галузі юриспруденції. Вважалося, що виняток складає криміналістика, проте ті знання, що традиційно вважалися криміналістичними, насправді є знаннями в галузі фізики, хімії, техніки і т.п., і тому криміналістична експертиза в більшості випадків є по суті експертизою фізичною, хімічною, технічною. Це, проте, не означає, що криміналістичного знання як спеціального не існує. Спеціальні криміналістичні знання в професійно-правовому смислі виявляються як знання в галузі криміналістичної техніки, застосовувані при здійсненні юридичної діяльності спеціально підготовленими особами для пізнання об'єктів із їх природно наукового і технічного боку. Судово-психологічна експертиза проводиться на підставі постанови (визначення) органів суду і слідства. У відповідності зі ст.6 Закону України „Про адвокатуру” і ст. 48 КПК України за клопотанням адвокатів, громадських захисників, осіб, які самостійно захищають свої інтереси, організацій, підприємств, громадян спеціалістами можуть проводитися подібні експертні дослідження, вони оформляються як висновок спеціаліста. Як уже говорилося вище, судова експертиза проводиться лише в тих випадках, коли для встановлення певних обставин (фактів) необхідні спеціальні психологічні пізнання. Спеціальними є знання, які виходять за межі загальноосвітньої підготовки і життєвого досвіду, ними володіє більш-менш вузьке коло осіб. Спеціальні пізнання є результатом особливої підготовки, формування фахових навичок і умінь. Поняття спеціальних пізнань, їхня відмінність від пізнань загальнодоступних, широко відомих у тому, що вони є динамічними, історично обумовлені рівнем розвитку суспільства, сумою накопичених ним знань. Спеціальні пізнання, необхідні при виробництві експертизи, можуть відноситися до будь-якої галузі знання - науки, техніки, мистецтва або ремесла, виняток складають лише правові знання, якими повинні володіти слідчі і судді. Судовими експертами можуть бути особи, котрі володіють необхідними знаннями для дачі висновку з досліджуваних питань. Спеціалісти державних, спеціалізованих установ і відомчих служб, які виконують судові експертизи, повинні мати вищу освіту, пройти відповідну підготовку й атестацію в якості судових експертів визначеного фаху. Не можуть залучатися до виконання обов'язків судового експерта особи, визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також особи, які мають судимість. 1.3. Обов'язки, права і відповідальність експерта. До обов'язків експерта відносяться наступні: прийняти до виконання доручену йому експертизу; провести повне дослідження і дати обґрунтований і об'єктивний письмовий висновок; повідомити в письмовому вигляді особі або органу, які призначили експертизу про неможливість її проведення, якщо поставлене питання виходить за межі компетенції експерта (спеціаліста) або якщо надані йому матеріали недостатні для розв’язання поставленого питання, а необхідні додаткові матеріали не були отримані; з’явитися на вимогу особи або органу, які призначили експертизу для допиту з приводу проведеної експертизи або повідомити про неможливість її проведення; заявити самовідвід при наявності передбачених законом обставин; із дозволу особи або органу, які призначили експертизу, проводити дослідження при підозрюваному, обвинувачуваному, підсудному або сторонах у цивільних і арбітражних справах. Експерт має право: знайомитися з матеріалами справи, що стосуються експертизи; надавати клопотання про надання додаткових і нових матеріалів, необхідних для вирішення поставлених питань; з дозволу особи або органа, які призначили експертизу, бути присутнім при проведенні слідчих і судових дій, заявляти клопотання, які стосуються проведення експертизи і ставити відповідні питання особам, котрих допитують; вказувати у висновку експертизи на факти, які мають значення для справи, із приводу яких йому не були поставлені питання; у випадку незгоди з іншими членами експертної комісії - складати окремі висновки експертизи; викладати на письмі відповіді на питання, які ставляться йому під час допиту; оскаржити у встановленому порядку дії і рішення особи або органу, які призначили експертизу, але порушують права експерта або порядок проведення експертизи. Експерту забороняється: самостійно збирати матеріали, котрі піддаються дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відбиті в наданих йому матеріалах неоднозначно; розголошувати без дозволу прокурора, слідчого, особи, яка проводило дізнання, дані попереднього слідства або дізнання; вступати в контакти, не передбачені порядком проведення експертизи, із будь-якими особами, якщо ці особи прямо або непрямо відносяться до експертизи; зберігати кримінальні, цивільні й арбітражної справи, а також речовинні докази і документи, які є об'єктами експертизи, поза службовим помешканням. Експерт складає висновок експертизи від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. Основні законодавчі положення, що стосуються судових експертиз, викладені в Законі України „Про судову експертизу”; статтях 384, 385 KK України; 75, 76, 77 КПК України, „Інструкціях Міністерства юстиції”. 1.4. Структура психологічного дослідження в СПЕ. Структура психологічного дослідження в межах судово-психологічної експертизи може бути в загальному виді подана як така, що складається із наступних етапів: Усвідомлення експертом предмета судово-психологічної експертизи, який визначається питаннями слідчого або суду, при необхідності уточнюється по клопотанню експерта. Визначення предмета експертного дослідження, тобто завдань дослідницького характеру. Добір методів дослідження відповідно до завдань. Проведення дослідження, що складається із: а) психологічного аналізу матеріалів кримінальної справи; б) спостереження за випробуваним у природних і штучних умовах (під час допиту, у суді і т.д.); в) бесіда з випробуваним, у ході якої вирішуються завдання біографічного дослідження і ретроспективного аналізу подій злочину; г) застосування інструментальних методів дослідження індивідуально-психологічних особливостей суб'єкта (тобто методів експериментальної психології, опитувальників, тестів тощо). Ретроспективний аналіз поведінки суб'єкта в досліджуваній ситуації. Опрацювання отриманої сукупності даних та їх теоретичний аналіз (інтерпретація). Робота зі спеціальною літературою (у тих випадках, коли це необхідно). Складання розгорнутого висновку судово-психологічної експертизи за існуючою формою з обов'язковим висновком, у якому коротко формуються висновки експертного дослідження, тобто відповіді на поставлені перед експертом питання. 1.5. Висновок експерта - це результат діяльності експерта по проведенню експертизи, що являє собою складений відповідно до вимог закону документ, у якому викладаються фактичні дані, отримані в процесі дослідження, повідомляються наукові відомості з досліджуваних питань і формулюються висновки експерта. Висновок експерта поряд з іншими фактичними даними є доказом. Висновок експерта складається їх трьох частин - вступної, дослідницької і висновків. Іноді виділяється ще четверта частина (або розділ) - синтезуючий. У вступній частині вказується номер і найменування справи, за якою призначено експертизу, стислий виклад обставин, що обумовили призначення експертизи (фактична підстава), відомості про орган, який призначив експертизу, правова підстава проведення експертизи (постанова або визначення, коли і ким воно виконано), дата надходження матеріалів на експертизу і дата підписання висновку, відомості про експерта або експертів - прізвище, ім'я, по батькові, освіта, фах, учений ступінь і звання, посада і питання, поставлені для розв’язання експертові. Питання, котрі розв’язуються експертом за своєю ініціативою, зазвичай теж наводяться у вступній частині висновку. Якщо експертом заявлялися клопотання про надання додаткових матеріалів, то це також відзначається у вступній частині зі вказівкою дати направлення клопотання. У дослідницькій частині висновку викладається процес експертного дослідження і його результати і дається наукове пояснення встановлених фактів. Тут же описуються усі використані методи дослідження, додаються протоколи їхнього проведення. Висновок повинний бути написаний зрозумілою мовою, терміни повинні бути пояснені. У синтезуючій частині (розділі) висновку, якщо вона виділяється, наводиться загальна сумарна оцінка результатів проведеного дослідження й обґрунтування висновків, до яких прийшов експерт (експерти). Висновки являють собою відповіді на поставлені перед експертом питання. На кожне із цих питань повинна бути дана відповідь за суттю або зазначено на неможливість його вирішення. Висновки є кінцевою метою експертного дослідження. У логічному аспекті висновок - це умовивід експерта, зроблений за результатами проведених досліджень на основі виявлених або наданих йому даних про досліджувану особистість. Найбільш поширеним є розподіл логічних форм висновків експерта на: стверджувальні і заперечні; категоричні і імовірні; про можливість і дійсність; однозначні й альтернативні; умовні і безумовні. Негативний висновок констатує відсутність установлюваного факту, події, властивості; позитивний висновок - наявність. Ці форми висновків найчастіше використовують експерти-психологи. Категоричний висновок дається експертом, коли результати дослідження цілком його підтверджують, ймовірний обґрунтований лише частково. У висновках про можливість, на відміну від висновків про дійсність, констатується не факт об'єктивної дійсності, а лише можливість якоїсь події; альтернативний висновок формулюється, коли експерту не вдалося прийти до єдиного варіанта рішення, їх декілька; однозначний висновок дається, коли експерт приходить до єдиного варіанта рішення; умовним називається висновок, у котрому його істинність ставиться в залежність від якоїсь умови, безумовний висновок ніяких умов не містить. 1.6. Види судово-психологічних експертиз. Експертизи бувають: одноособові, комісійні, комплексні, додаткові та повторні. Додаткова експертиза призначається, якщо вона буде визнана неповної або недостатньо ясною, поручається тому ж або іншому експерту. Приклад. СПЕ ( ст. 156 КК України) стосовно неповнолітніх Р.М. і Р.А. 6-ти і 7-и років відповідно. Відповідно до матеріалів кримінальної справи виявляється таке. Підозрюваний Р. мешкав у своїй квартирі зі своєю дружиною і двома неповнолітніми дочками М. і К. Стосунки з тещею у нього не склалися, дружина Р. із своєю матір'ю також була в конфліктних стосунках і спільно жити з нею не хотіла. Теща неодноразово висловлювалася про необхідність розлучення із Р. Конфлікт носив затяжний характер. Жінка Р. була задоволена взаємовідносинами зі своїм чоловіком і ним як батьком, відзначала його дбайливість, допомогу у господарських справах, роботою Р. щодо матеріального забезпечення сім'ї. Тому що батьки дівчаток працювали, незважаючи на конфліктні взаємовідносини, вони часто залишалися з бабусею і раптом бабуся подала заяву в міліцію про те, що батько малолітніх М. і К. чинив із ними розпусні дії. У показаннях 6-літня М. висловлювала ... «мій тато попросив нас роздягнутися, роздягнувся сам і попросив, щоб ми цілували, лизали і брали в рот його статевий член ...». Показання семирічної К. ... « приблизно в другій половині серпня 19... року мій тато попросив мене пограти його статевим органом, цілувати його, полизати...». Проведене експертне обстеження призвело експерта до сумнівів показань дітей, рівня їх психічного розвитку і особливостей справжнього мовлення (тим більше, що показання були взяті в присутності зацікавленої особи, бабусі, а не педагога або психолога). В експертному обстеженні було наведено зразки мовлення дітей, які складалися зі стислих нерозгорнутих речень, стимулювалися додатковими (не навідними) питаннями зі складеної дітьми розповіді по картинці («Прикордонник»). К. - «Жив прикордонник із собакою там. Собака сліди понюхав. Вони пішли слідами. Собака бандита загриз».... М. - «Прикордонник пішов із собакою. Собака побіг. Вкусив. Убивцю поклали в лікарню»... (із картинок випливало, що поклали в лікарню пораненого прикордонника). Складені розповіді дівчаток були дуже короткі, лаконічні, рівень фантазії низький. Бідність творчої уяви виявлялася й у результатах експерименту по відтворенню прочитаної розповіді, казки. Малюнки дівчаток на тему «Моя сім'я» конкретизовані, виявляють ієрархію взаємовідносин у сім'ї, де головну роль для них відіграє бабуся. У підекспертних виявлялася розвинута відтворююча уява, тенденція до точного відтворення в дослідах по пам'яті і т.д. Проби на сугестивність показали підвищену сугестивність підекспертних (їм були навіяні неіснуючий запах ліків, звук - «пищання комара»; назва міст і тварин; теплові відчуття від нібито нагрітої пробірки, птиця, яка не існує на картинці (у досліді на запам'ятовування й ін.). У висновках було відзначено зафіксований підвищений рівень сугестивності дітей, що було наслідком їхніх статевовікових і індивідуальних особливостей, а також низький рівень творчої уяви і високий рівень відтворюючої уяви. Додаткова СПЕ стосовно неповнолітніх Р. була призначена в зв'язку із необхідністю роз'яснення розходжень функцій пам'яті й уяви. Це питання виникло через надмірно докладної і неадекватної віку, на думку слідчого, розповіді неповнолітніх Р. про обставини кримінальної справи. У висновках додаткової експертизи було зазначено, що до основної функції пам'яті можна віднести поновлення образів у максимальному наближенні до ситуації, що мала колись місце в поведінці, або об'єкта, який було сприйнято, зрозуміло, усвідомлено. Основна функція уяви - створення образу об'єкта, який ніколи раніше людиною особисто не сприймався; моделі ситуації, явно нової, що раніше не виникала в життєвому досвіді людини. Відтворююча уява - уява, що має у своїй основі створення образів, які відповідають опису у книгах, за схемами, картинками, малюнками, чиїмись розповідями, а не особистому досвіду. Повторна експертиза призначається у випадку, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або суперечним іншим матеріалам справи, чи інакше викликає сумніви в його слушності, вона частіше доручається іншому експерту або іншим експертам. Приклад. Повторна комісійна СПЕ стосовно П. 25.01.19... р. біля 20 годин П. разом із З. із метою проведення грошових розрахунків відповідно до наявних між ними відносин цивільно-правового характеру приїхали до будинку № по пр. М. , у якому був розташований офіс фірми «Флагман», заступником директора якої був П. Офіс зазначеної фірми розташовувався на 4-ому поверсі зазначеного будинку. Прибувши до будинку, П. запропонував З. прямувати східцями до офісу фірми. При проходженні східцями П. увів З. в оману і запропонував пройти повз четвертий поверх на 6-й, де нібито знаходився офіс. Скориставшись тим, що З. пройшов уперед, П., маючи при собі пістолет, заряджений дробовими, визнаними бойовими припасами, а, також, маючи вибуховий пристрій - протипіхотну гранату РГД-5, раптово напав на З., почав стріляти в нього з пістолета, зробивши загалом сім пострілів. Незважаючи на заподіяні йому поранення, З., рятуючись від нападу, вдалося вбігти до квартири на 6-му поверсі. П. застосував вибуховий пристрій - гранату РГД-5, у результаті чого в безпосередній близькості від дверей зазначеної квартири відбувся вибух, що заподіяв також поранення гр-ну К. (який у цей момент виходив із зазначеної квартири), а також заподіяв шкоду майну. Після цього П. втік з місця події, позбувся від знаряддя злочину, викинув пістолет в ополонку ріки. З показань З. виходило, що в зазначене місце він приїхав разом із П. для одержання від останнього коштів у сумі біля 10.000 грн. (половини вартості товару - книг, переданих П. раніше для реалізації). З показань П. вбачалося, що у фірми З. «Букост» - була заборгованість перед фірмою «Флагман», у зв'язку з чим З. передав книги в рахунок погашення його боргу, в офіс же вони прямували для уточнення суми боргу, що залишилася, (слід зазначити, що дана конфліктна ситуація виникнула насамперед через відсутність офіційних договірних документів між фірмами?!). Під час слідування до офісу З. нібито став ображати П., членів його сім'ї, а також заявив, що не збирається повертати борг. Про події, які відбулися у момент замаху на З., П. давав суперечливі показання, мотивуючи це тим, що багато чого не пам'ятає. Було проведено 2 судово-психологічні експертизи, висновки яких були суперечливими. За одним із них - П. знаходився в момент учинення протиправних дій стосовно до З. у стані фізіологічного афекту, за іншим - не знаходився. У висновку повторної комісійної СПЕ було зазначено, що дії П. носили цілеспрямований, навмисний характер: запрошуючи З. у найману квартиру, де знаходився офіс фірми «Флагман», він пройшов повз цю квартиру, яка знаходилася на 4-му поверсі. При собі мав боєприпаси (вибуховий пристрій - граната РГД-5, який є достатньо небезпечним для носіння в кишені, а також пістолет, споряджений дробовими, визнаними бойовими припасами), які зовсім не потрібні для проведення грошових розрахунків цивільно-правового характеру. У зв'язку з обставинами, які сприятливо склалися, З. удалося вбігти до квартири, розташованої на шостому поверсі. Поведінка З. вказує на те, що він не підозрював про подібні дії П. Якби він боявся нападу і тим більше з тилу, то він не йшов би перед П. Дії П. були точними, прицільними, відбувалися на невеличкій відстані від З. У матеріалах кримінальної справи відсутні відомості про те, що в П. склалися звичні стереотипи в стрільбі (моторні стереотипи є одними із найважливіших ознак фізіологічного афекту). Відсутня була також астенічна фаза фізіологічного афекту: П. виявив значну післяподійну активність щодо приховання пістолета, він «кинув його в ополонку», зняв квартиру, в якій збирався відсиджуватися. П. цікавило питання: «Убив він чи не убив З.?», яке він ставив по телефону дружині З. Основним висновком повторної комісійної СПЕ було: П. не знаходився в момент учинення протиправних дій у стані раптово виниклого фізіологічного афекту. Одноособова експертиза проводиться одним експертом, а комісійна експертиза - це експертиза, проведена декількома експертами одного фаху (або вузької спеціалізації). Звичайно виробництво експертизи доручається декільком експертам у випадку особливої складності її або значимості в справі. Відповідно до відомчих нормативних актів Міністерства охорони здоров'я комісійно проводяться всі судово-психіатричні експертизи, а також деякі види судово-медичних експертиз і судово-психологічних експертиз. Приклад. Комісійна СПЕ стосовно Д. (15 років на момент аналізованих подій). Обставини справи: у період із 19.01. по 28.01.19... м. у будинку гр-н С., які сповідають релігію євангельських християн-баптистів, батьки, інші члени цієї сім'ї, а також гр-ни Д. і К. з «виховною метою» щодня били члена цієї сім'ї - неповнолітню С.Л. (13 років). Від отриманих тілесних ушкоджень С.Л. 31.01.19... м. померла. Обвинувачувані: батько С.Г., мати С.І., їхній син С.А.; свідки: дочки С.Р. і С.Н. на попередньому слідстві й у суді показали, що побиття потерпілої Люби С. ними проводилося на вимогу неповнолітнього Д., який увійшов у їхню сім’ю на правах майбутнього зятя. За їхніми показаннями Д., володіючи здібністю підкоряти собі волю інших людей, використовуючи їхню релігійність, віру у божественні сили, щодня примушував їх бити потерпілу Любу С. під приводом вигнання з неї духу диявола. При цьому як обвинувачувані, так і зазначені вище свідки вважали, що вони знаходилися під повним впливом Д., який володіє великою силою вселяння, біополя і гіпнозу, і тому виконували всі його розпорядження: відмовилися відвідувати церкву ЄХБ, повіривши йому, що там є нечистий дух; зарізали вдома всю живність, вважаючи, що в неї вселився диявол; по слову божому, що виходило від Д., купили йому імпортний магнітофон, куртку шкіряну і інші цінні речі, при цьому позичаючи гроші в людей; не усвідомлюючи цілком своїх дій, карали Любу, довіряючи Д., що з нею нічого поганого не трапиться. Під гіпнотичним впливом Д. вони (із їхніх слів) знаходилися тривалий час, у зв'язку з чим їхні перші показання про свою активну участь у побитті Люби С. не відповідають дійсності. Було проведено судову літературознавчу експертизу твору Д. На думку суду, в даному творі могли відбитися деякі психологічні особливості характеру Д., завдяки яким він міг протягом тривалого часу впливати на сім’ю С. З матеріалів справи відомо, що Д. виховувався в основному матір'ю і бабусею, другий син у сім'ї, сім'я неодноразово переїжджала, ріс хворобливою дитиною, добре малював, учився не тільки в середній, але й у художній школі за фахом художник - оформлювач. У середній школі характеризувався негативно, як упертий, брехливий, грубий, схильний до бродяжництва з добре розвиненими розумовими здібностями підліток. У художній школі характеризувався позитивно, як здібний учень, добрий і чуйний товариш. Сім’я Д. була віруюча (секта ЄХБ). У трирічному віці був збитий мопедом, після чого неодноразово спостерігалися судорожні припадки. За місцем проживання характеризувався позитивно як працьовитий син, який допомагає бабусі і матері . Відповідно до акту стаціонарної судово-психіатричної експертизи Д. ознак психозу і слабоумства не виявляв. Результати обстеження Д. показали, що мовлення Д. логічно пов'язане, емоційно виразне, відповіді адекватні поставленим питанням, інтелектуальний розвиток підекспертного відповідає отриманій освіті і життєвому досвіду, сприйняття і пам'ять у нормі. Д. - інтровентована особистість зі слабким типом нервової системи, було діагностовано істероїдну акцентуацію характеру особистості Д. (людині при цьому властиві театральність, схильність до хизування, позерства, егоцентризм і т.д.). При дослідженні був виявлений конфлікт у системі життєвих цінностей за шкалами: «задоволеність навчанням», "ставлення до друзів". Очевидно, що саме ці потреби неповнолітнього Д. найчастіше не задовольнялися. Самооцінка - у межах норми, конфліктів у сімейних стосунках виявлено не було. Д. виявляв агресивність захисного характеру. Ретроспективний аналіз матеріалів попереднього слідства показав зацікавленість глави сім'ї С. Д.- у корисливих цілях: оженити Д. на свій дочці Наталі, незважаючи на різницю у віці (Д. молодший), тому що знайти нареченого-одновірця по секті надзвичайно важко; використовувати Д. у власній общині, яку глава сім'ї заснував, вийшовши з попередньої, у якості художника - оформлювача; використовувати Д. в якості провісника в общині п'ятидесятників (відмінна риса «п'ятидесятників» у тому, що вони займаються пророкуваннями), із якою збиралися зв'язати долю; у Д. приваблювало завжди також поважне ставлення до старших і його працьовитість (заробляв будівництвом дач, прекрасно малював), тому що сім'я С.-х. збиралася виїхати в Каліфорнію на ПМП. Фізичні покарання в сім'ї С-х. були одним з основних методів виховання: у сім'ї були засоби екзекуції: малиновий прут, електричний шнур, ремні для кожного з дітей, палиця для вибивання килимів, караючи, не давали їсти. Свідки вказували, що батько в цій сім'ї дуже суворо карав дітей. Любу карали найчастіше, частіше і більш жорстоко, ніж інших дітей, тому що за характером вона була самостійною (виявлялися і вікові особливості підлітка), їй хотілося частіше бувати з подругами, ходити в танцювальний кружок, їй хотілося дивитися телевізор. Все це було заборонено. У своїй сім'ї Люба була в статусі «попелюшки». За всіма доглядала, прибирала в будинку, доглядала за маленькими дітьми, пропускаючи заняття в школі. Емоційне знехтування Люби з боку своєї сім'ї виявилося і після її смерті. Її родичі говорили, що ненавидять Любу навіть мертву, «нарешті вона здохла», вони не ходили на її похорон і висловлювалися, що Люба перешкоджала їм «поїхати за кордон». У зв'язку з викладеним і виникла необхідність у дослідженні індивідуально-психологічних властивостей особистості Д., його здатності впливати на інших людей. З приводу цих можливостей Д. впливати на інших людей і мати гіпнотичний вплив можна сказати таке: жодний із незалежних і незацікавлених свідків не відзначав підвищений рівень можливостей Д. впливати на інших людей. Свідок Ш. Поведінку Д. під час відправлення з ним спільної молитви я розцінюю «як циркацтво, тому що істинно духовні люди так себе не ведуть». Свідок Ю. Відзначає, що ніякого гіпнозу, надзвичайного впливу Д. ніколи не відчував. Вчителі середньої школи, художньої школи, ті, хто з ним навчалися, класні керівники також не відзначали нічого надзвичайного. Слід зазначити, що ні на Любу, ні на її бабусю «гіпноз, що афішувався сім'єю С.» Д. не впливав. З численних досліджень відомо, що після виходу людини з гіпнотичного стану вона не пам'ятає і не усвідомлює того, що робила. Сім'я С-х. стверджувала, що Д. постійно впливав на них то як «гіпнотизер», то як «екстрасенс» і вплив з його боку тривав ще півроку після того, як Д. забрали в СІЗО. Незважаючи на те, що С-ви нібито знаходилися під «гіпнотичним впливом» Д., вони періодично з нього «виходили» (із їхніх слів), а потім знову «входили» без присутності Д., що також не узгоджується з даними досліджень. Сім’я С. звикла до колективних дій, обумовлених традиціями ЄХБ (разом молилися, готували трапезу, здійснювали спів псалмів й ін.). Тому не дивно, що і до покарання Люби глава сім’ї С.Г. залучив всю сім’ю і майбутніх зятів К. і Д. Анонімність групової поведінки породжує почуття особистої безвідповідальності, безкарності; посилює ефект імітації й емоційного зараження. Групові дії носять взаємопровокуючий характер, створюють афектогену ситуацію. В ситуації, яка розглядається, після початку екзекуції Люби були запрошені інші до участі в ній, учасники покарання, взаємно підбурюючи і підтримуючи одне одного, мимоволі захоплювалися спільними діями і продовжували покарання, довівши жертву до критичного стану. У процесі покарання батько бив Любу ременем, мати милицею, інші усе били по черзі. Тіло Люби припікали сірниками. Люба кричала, намагалася пручатися і дати здачі. Це призвело до посилення покарання, воно стало ранково-вечірнім. Батько сказав, що це демони впливають на поведінку Люби. Після покарання Люба прийшла в школу з переломом руки. Свідки й однокласники відзначають, що в цей період бачили Любу з розбитими губами, бліду, із блідо-жовтим лицем. У процесі багатоденної екзекуції Любу, крім побиття, зґвалтували батько, брат і так називані зяті Д. і К., яких із своїми дочками «обвінчав» сам С.-в, організувавши свою общину баптистів. З допиту К. було відомо, що С-ви чинили на нього тиск, загрожували, що, якщо він не буде обмовляти Д., то вони і його посадять за грати, скажуть, що це він убив Любу. Д. хрестився за рік до того, що трапилося, і відзначає основною причиною цього те, що йому подобалася Наташа, а С.Г. сказав, що без прийняття віри на зустрічі з Наташею й одруження на ній він розраховувати не може. Крім того С.Г. сказав, що п'ятидесятники за кордоном мають велику матеріальну підтримку. Мати Д. відзначає, що С. за своїм духовним саном не мав права сполучити шлюбом її сина зі своєю дочкою, порушив усі правила і що С-ви вирішили перейти у віру п'ятидесятників із корисливою метою. Любу в сім'ї обвинувачували в крадіжці грошей, але діти більшою мірою підозрювали молодшого брата Сашу, що любив таємно грати в комп'ютерні ігри, а для цього були потрібні гроші. Після того, як Люба перестала відвідувати школу, стурбовані класний керівник і директор школи звернулися до голови селищної Ради, що із дільничним прийшли в дім до С-них. Мати сказала, що Люби немає вдома, але ті, хто прийшли, усе-таки зайшли в будинок і знайшли Любу оголену, побиту, лежачу на холодній кахельній підлозі у ванній кімнаті. Відповідно до судово-медичної експертизи в Люби С. були виявлені переломи обох рук у передпліччях, ніг, лицевих кісток черепа, численні забиті місця і т.п. Тяжкі тілесні ушкодження, що були отримані Любою С., виявилися несумісними з життям. У період перебування Д. під сторожею у слідчому ізоляторі ним був написаний твір під назвою «Неперевершений», вилучений в нього в процесі судового слідства. За цим твором було проведено літературно-художню експертизу, в який було відзначено високий рівень імітації, схематизованість героїв (автору 15 років), нескінченну кількість поєдинків і боїв і, на наш погляд, безпідставні твердження про те, що Д. наділив свого головного героя рисами своєї особистості, своєю ущербністю, своїм прагненням самоствердитися шляхом демонстрації своєї фізичної переваги, гіпнозу і демонічних дій. Відзначалася також схематичність міркування про добро і зло, відсутність глибокої релігійно-моральної проблематики (учнівський рівень). У висновках комісійної СПЕ було відзначено, що на поведінку Д. у досліджуваній конфліктній ситуації, яка склалася в сім'ї С-х, істотний вплив мали такі індивідуально-психологічні і вікові (підлітковий період) особливості особистості Д.: прагнення до самоствердження, до підвищеної уваги з боку навколишніх, схильність до позерства, театральності, егоцентризм (істероїдна акцентуація характеру), незадоволеність у сфері дружніх стосунків. Це визначило позицію Д. стосовно сім'ї С-х: прихильність до сім'ї, особливо до глави дому С.Г., який, зацікавившись Д. як майбутнім зятем, його приналежністю до віруючої сім'ї, його працьовитістю, можливостями художника-оформлювача, різьбяра по дереву, виказував особливе ставлення до Д. і визначив високий статус Д. у власній сім'ї. У висновках було також відзначено, що дані щодо особливих гіпнотичних здібностей відсутні і що Д, не володіє здатністю підкоряти собі волю окремих людей. Експерти-психологи не погодилися з висновками судової літературно-художньої експертизи про наявність гіпнотичних здібностей у головного героя твору Д. «неперевершений» - Карлоса. Слід зазначити, що питання про наявність високого біоенергетичного рівня і здатності гіпнотизувати виходить за межі компетенції сучасної судово-психологічної експертизи. На сьогодні не існує точних об'єктивних методів виміру і дослідження цих якостей. Комплексна експертиза - це експертиза, у проведенні якої беруть участь декілька експертів різноманітних фахів або вузьких спеціалізацій (профілів). Приклад. Комплексна судова психолого-психіатрична експертиза стосовно неповнолітньої Р.С. ( 15 років) і Р.Е. ( 9 років) (за ст. 152 КК України). З матеріалів справи було відомо, що гр-н С., який мав позашлюбне співжиття із гр-кою К., постійно з нею мешкав. К. і С. мали трьох спільний дітей. Крім того, К. до співжиття із С. мала трьох дітей. Р.С., Р.Є. (дівчат) і Р.С. (сина), які мешкали і навчалися в допоміжній школі-інтернаті. На вихідні і канікулярні дні діти приїжджали до матері в село. Протягом 19... року С., знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, чинив статеві акти з неповнолітньою Р.С. і малолітньою Р.Є. Наприкінці цього року в Р.С. була установлена вагітність 26-27 тижнів, яка була перервана в районній лікарні. Відповідно до наявної в справі медичної документації Р.С. і Р.Є. страждали олігофренією в стадії дебільності. Експертизу проводили спеціалісти: психіатри і психолог. Після проведеного експертного дослідження у висновках спеціалістів було відзначено, що Р.Є. з урахуванням свого віку і рівня розумового розвитку не могла розуміти характер і значення дій, які чинилися С. із нею, і давати йому опір при зазіханні на її статеву недоторканність. Р.Є. виявляє ознаки розумової відсталості (олігофренії) у формі дебільності легкого ступеня, що у сукупності з її віком позбавляє її спроможності розуміти значення своїх дій і керувати ними. Р.С. виявляла ознаки розумової відсталості (олігофренії) у формі дебільності легкого ступеня, проте ступінь інтелектуального зниження була незначною і не позбавляла її спроможності усвідомлювати свої дії і керувати ними; могла розуміти значення дій, які чинилися із нею, і могла за своїм психічним станом чинити опір.
Питання для самоконтролю. 1. Підстави для призначення судово-психологічної експертизи? 2.Які документи регламентують діяльність експерта-психолога? 3.Структура психологічного дослідження в СПЕ? 4. Які види експертиз Ви знаєте? Дайте їх коротку характеристику. 5.З яких частин складається висновок експерта? |
|
