Банківське право України - Навчальний посібник (Фомін Г.Ф.)

Глава 8. правове регулювання валютних операцій

§1. Поняття та юридична сутність валютних операцій

Становлення в Україні дворівневої банківської системи пов’язано з формуванням нової валютної політики, удосконаленням валютного регулювання. Валютне регулювання полягає в установленні механізму валютних обмежень і валютного контролю. При цьому валютне регулювання виступає як комплекс заходів, спрямованих на встановлення порядку проведення операцій з валютними цінностями та включення держави у світовий ринок.

Валютне регулювання в національному масштабі передбачає перш за все встановлення правил банківського обслуговування клієнтів з приводу валюти та валютних цінностей.

У ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» наведено терміни «валюта України» та «іноземна валюта».

Під валютою України слід розуміти як власну національну валюту України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені в валюті України, а під іноземною валютою – як власне іноземну валюту, так і монетарні метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

Виходячи з цих визначень, об’єктом валютних відносин в Україні є:

валюта України;

платіжні документи та інші цінні папери, виражені в валюті України;

іноземна валюта;

платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

Вищезазначеним Декретом названі об’єкти валютних відносин об’єднані загальним терміном «валютні цінності». А до валютних операцій цей Декрет відносить:

операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

операції, пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з переданням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності;

операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Юридичну сутність валютних операцій можна визначити як правомірні дії фізичних та юридичних осіб, безпосередньо спрямовані на встановлення, зміну або припинення прав та обов’язків при здійсненні дій з валютою. В широкому розумінні під валютною операцією прийнято розуміти урегульовані нормами права суспільні відносини з використанням валюти, учасники яких володіють суб’єктивними правами і несуть юридичну відповідальність за дотримання умов норми.

Валютні операції в залежності від особливих класифікаційних ознак розподіляються на:

валютні операції, що проводяться на території України;

валютні операції, пов’язані з перевезенням валютних цінностей за кордон України в тій чи іншій формі;

валютні операції, які здійснюють комерційні банки за межами України;

валютні операції, пов’язані з обслуговуванням банками своїх клієнтів як резидентів, так і нерезидентів України;

валютні операції банків з цінними паперами, купівлі-продажу іноземної валюти, а також міжбанківські кредитні операції з іноземною валютою.

Таким чином, валютними операціями є банківські та фінансові операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності. Це використання валютних цінностей як засобу платежу; вивезення, пересилання та переказування валютних цінностей; отримання і надання кредитів, нарахування відсотків, дивідендів; залучення інвестицій, придбання цінних паперів та інші операції. Валютні операції поділяються на поточні і термінові.

Основними видами поточних операцій є операції в готівковій та безготівковій формах. Готівкові здійснюються обмінними пунктами банків, а безготівкові – банками, валютними біржами та іншими учасниками валютного ринку. До поточних операцій відносять операції, які здійснюються в межах трьох робочих днів. Розрізняють такі поточні операції:

«тод» (поставка валюти відбувається сьогодні );

«том» (поставка валюти відбувається наступного робочого дня);

«cпот» (поставка валюти відбувається на другий робочий день з дня підписання договору – «сьогодні на післязавтра»).

Такі операції використовуються переважно для обслуговування зовнішньоторговельних розрахунків, а також з метою одержання додаткового прибутку в разі коливань валютних курсів.

Основна мета здійснення операцій «спот», які становлять 60 \% від загального обсягу міжбанківського ринку, це забезпечення потреб клієнтів банків в іноземній валюті і конверсії іноземних валют, а також купівля-продаж валюти для отримання прибутку за рахунок різниці в курсах цих валют. Банки використовують операції «спот» для підтримки мінімально необхідних робочих залишків у іноземних банках на рахунках «ностро» для зменшення залишків в одній валюті та покриття потреб в іншій. Таким чином банки регулюють свої валютні позиції і не допускають утворення непокритих залишків на рахунках.

Купівля-продаж валют на умовах «спот» означає, що курс валют фіксується на день купівлі-продажу, а її поставка здійснюється на другий робочий день без урахування дня продажу. Тобто якщо валюта була продана у середу, то на рахунок покупця вона має поступити в п’ятницю. Різниця в часі підписання угоди і виплати за нею пов’язана з необхідністю оформлення платіжних документів і т. ін. Кожна сторона при цьому намагається купити більшу кількість грошових одиниць іноземної валюти за одну одиницю національної валюти, а продавати меншу кількість одиниць іноземної валюти за одну одиницю національної. Базою для проведення операцій «спот» служать кореспондентські відносини між банками.

Останнім часом широкого розвитку набувають форвардні операції – угоди про обмін валют за раніше узгодженим курсом, які укладаються сьогодні, а дата виконання умов контракту відкладається на визначений термін у майбутньому.

Необхідність у проведенні валютних операцій на умовах «форвард» випливає із короткострокових зобов’язань і вимог, які виникають у ході експортно-імпортних операцій клієнтів банку. Валютні операції на строк здійснюються з метою скорочення валютного ризику до мінімуму. При цьому враховується курс валюти, а саме яка валюта буде поставлена через раніше обумовлений термін, вказаний у контракті. Операції на умовах «форвард» страхують учасників від ризику можливого змінення курсу валют.

Важливу роль відіграють форвардні операції для банків при здійсненні ними фінансових операцій з купівлі чи продажу цінних паперів та при наданні кредитів в іноземній валюті. Терміни форвардних угод стандартизовані і здійснюються на строк 1, 2, 3, 6, 9 та 12 місяців. Найбільш поширеним є використання таких угод для страхування незабезпечених відкритих валютних позицій, проте часто вони можуть бути використані зі спекулятивною метою.

Комбінацією двох протилежних конверсійних угод на умовах «спот» та «форвард» є валютна операція на умовах «своп». Такі операції здійснюються з метою покриття валютної позиції, коли не можна залучити іноземну валюту в депозит, а внаслідок проведення операції на умовах «своп» банк досягає закриття форвардної позиції на більш вигідних для себе умовах.

Для поліпшення форвардної позиції банк укладає нову угоду про купівлю чи продаж відповідної іноземної валюти на певний термін і суму, або покриття позиції здійснюється шляхом щоденного свопіювання.

В сучасних умовах для одержання додаткового прибутку широко розповсюдженими є угоди на умовах «своп з депозитом», тобто операції на умовах «своп» з одночасним розміщенням залучених коштів на депозитні рахунки. Банки, здійснюючи таку операцію, проводять купівлю іноземної валюти за готівку для подальшого її перепродажу на умовах «форвард». При цьому з іноземним банком, що надає валюту, укладається угода, що куплена або продана валюта буде прийнята в депозит за узгодженою ставкою на термін до моменту настання платежу на умовах «своп». Операції на умовах «своп з депозитом» здійснюються для одержання прибутку, а також тоді, коли вартість залучених на термін депозитів у національній валюті на внутрішньому ринку дорожча, ніж на ринку іноземних валют.

Головною метою використання валютних «свопів» є:

забезпечення фінансування довгострокових зобов’язань в іноземній валюті;

хеджування довгострокового валютного ризику;

забезпечення конвертації експортованого капіталу в іншу валюту.

А переваги у використанні угод «своп» перед форвардними угодами полягають у зменшенні валютного ризику, оскільки він розподіляється між учасниками угоди, та забезпеченні хеджування довгострокових валютних ризиків.

Необхідність забезпечення надійних методів хеджування валютних ризиків обумовлена виникненням нових видів «свопів», які поєднують у собі ф’ючерсні та опціонні угоди.

Валютними ф’ючерсами називають угоди на купівлю або продаж стандартизованої суми іноземної валюти за стандартизованою специфікацією валют за узгодженою ціною. Відповідно до такої угоди її учасники одержують і право, й зобов’язання обміняти обумовлену стандартизовану суму певної валюти на іншу в установлені терміни в майбутньому за курсами, визначеними на момент укладання угоди. Здійснення валютних ф’ючерсів відбувається тільки на біржовому ринку, що значно підвищує їхню надійність і рівень страхування валютних ризиків.

Валютні опціони є своєрідною формою термінової угоди продавця і власника опціону, внаслідок якої власник опціону отримує право, а не зобов’язання, купити у продавця опціону або передати йому заздалегідь визначену суму однієї валюти в обмін на іншу за обумовленим курсом, визначеним на день обміну.

Власник опціону має право вибору реалізовувати опціон або відмовитися від нього залежно від того, наскільки сприятливими для нього будуть коливання валютного курсу.

Продавець опціону зобов’язаний виконати валютну операцію за курсом обміну, встановленим за опціонною угодою, та забезпечити власнику опціону виконання умов угоди до завершення встановленого терміну.

Використання валютних опціонів доцільне в таких випадках:

з метою захисту експортних та імпортних товарів, чутливих до зміни цін;

якщо час і сума валютних надходжень чітко не визначені;

для забезпечення одночасного страхування валютних ризиків.

Різновидом валютних операцій є арбітражні операції, головна мета яких полягає в одержанні прибутку від різних валютних ризиків. Валютні арбітражні операції поділяють так:

тимчасові, пов’язані із зміною валютних курсів у часі;

просторові, пов’язані з різницею валютних курсів на національному ринку;

конверсійні, обумовлені коливанням курсових співвідношень різних валют.

Переваги валютних арбітражних операцій полягають у тому, що завдяки одночасній купівлі та продажу валют легко закрити валютні позиції і зменшити валютні ризики.

Таким чином, сучасні валютні операції здійснюються для одержання додаткового прибутку перш за все за рахунок різниць валютних курсів у часі або на різних валютних ринках чи у формі відкритої валютної позиції.

§2. Ліцензування валютних операцій

З метою підвищення безпеки та фінансової стабільності банківської системи, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків відповідно до ст. 19 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Положення НБУ «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» та Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України надає комерційним банкам ліцензії на здійснення валютних операцій.

Ліцензування здійснюється з метою недопущення на ринок валютних послуг комерційних банків, умови діяльності яких не відповідають встановленим НБУ обов’язковим вимогам, а діяльність яких загрожує інтересам їх клієнтів. У згаданому Положенні НБУ ліцензування визначається як порядок видачі банкам дозволу на здійснення окремих чи всіх банківських операцій, якщо умови діяльності комерційних банків відповідають чинному законодавству України та нормативним актам НБУ, а їх діяльність не загрожує інтересам їх клієнтів. Щоб отримати відповідну ліцензію, банк повинен мати професійно придатних керівних осіб банку, кандидатури яких відповідають встановленим Національним банком кваліфікаційним вимогам щодо освіти, досвіду роботи та ділової репутації. На ці керівні посади не можуть бути призначені особи, які притягувалися до кримінальної відповідальності або були звільнені за вимогою НБУ. Умовою отримання ліцензії є наявність відповідних внутрішніх документів, що регламентують здійснення банком діяльності, яка ліцензується НБУ, забезпеченість відповідними приміщеннями, необхідною комп’ютерною технікою, програмними продуктами та сучасними засобами зв’язку.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Пунктом 2.2 глави 2 Положення НБУ «Про порядок видачі банком банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати такі операції з валютними цінностями:

ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів–нерезидентів – у грошовій одиниці України;

неторговельні операції з валютними цінностями;

ведення кореспондентських рахунків банків резидентів і нерезидентів в іноземній валюті;

ведення кореспондентських рахунків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;

відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій з ними;

відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій з ними;

залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

валютні операції на міжнародних ринках;

операції з банківськими металами на валютному ринку України;

операції з банківськими металами на міжнародних ринках.

Уповноважені банки, що одержали генеральну ліцензію НБУ на здійснення операцій, пов’язаних з торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами-резидентами.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції:

а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей на умовах, визначених НБУ;

б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти на умовах, визначених НБУ;

в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави;

д) розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах за межами України, за винятком:

відкриття фізичними особами-резидентами рахунків в іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;

відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками;

відкриття рахунків в іноземній валюті резидентами – дипломатичними, консульськими, торговими та іншими офіційними представництвами України за кордоном, які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також філіями і представництвами підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності;

е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами-резидентами як дарунок або у спадщину.

Одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції згідно з п. 5 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Ліцензію Національного банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями можуть отримувати банки, які здійснюють свої операції на території України не менше як один рік, з розміром статутного фонду та власних коштів, що встановлюються НБУ.

Валютні операції здійснюються, як правило, на провідних валютних біржах світу – в Нью-Йорку, Токіо, Лондоні, Парижі, Цюриху, Брюсселі і т.д.

Валютними біржами користуються банки країн усього світу, в яких законодавством дозволена торгівля валютою. В Україні діє Українська міжбанківська валютна біржа та Кримська міжбанківська валютна біржа.

У відповідності з Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України уповноважені банки здійснюють операції купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, тобто між собою. А до суб’єктів цього ринку належать:

Національний банк України;

уповноважені комерційні банки, які отримали ліцензію НБУ на право здійснення операцій з валютними цінностями;

валютні біржі.

Суб’єкти міжбанківського валютного ринку України мають право купувати іноземну валюту для власних потреб за дорученням клієнтів з метою перерахування іноземної валюти за межі України та в інших випадках, що не суперечать чинному законодавству України.

Усі валютні операції з іноземними валютами першої групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України та операції з купівлі-продажу безготівкових іноземних валют за гривні за рахунок власних коштів уповноважених банків і кредитно-фінансових установ здійснюються на умовах «тод», «том» або «спот». Для забезпечення роботи власних кас уповноваженим банкам і кредитно-фінансовим установам дозволяється купівля готівкових іноземних валют за безготівкові та готівкові іноземні валюти тієї ж групи Класифікатора іноземних валют НБУ та безготівкові і готівкові гривні за угодами «тод», «том» або «спот». Національним банком України визначено перелік необхідних документів, які повинні підготувати суб’єкти для купівлі валюти на міжбанківському валютному ринку України.

Суб’єкти міжбанківського валютного ринку України здійснюють на цьому ринку операції з купівлі-продажу іноземних валют за вільним договірним курсом купівлі та продажу за кожною операцією без обмеження розміру маржі між курсами купівлі та продажу і комісійної винагороди. Вони несуть повну відповідальність як агенти валютного контролю за наявність усіх документів, які передбачені Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України. У разі виявлення порушень з боку уповноваженого банку він несе відповідальність згідно зі ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а саме позбавлення ліцензії на право здійснення операцій з валютними цінностями.

§3. Правове регулювання кореспондентських відносин і розрахунків з іноземними банками

Кореспондентські відносини між банками встановлюються шляхом підписання міжбанківських кореспондентських договорів. На їх підставі банки відкривають кореспондентські рахунки один одному, або один з цих банків відкриває кореспондентський рахунок в іншому банку-кореспонденту. Кореспондентські відносини українських банків з іноземними банками можуть встановлюватись через кореспондентські рахунки, які відкриті в третьому банку. Метою кореспондентських договорів є здійснення одним банком різних послуг іншому банку.

Банки можуть будувати свої кореспондентські відносини по-різному.

Банк може встановлювати кореспондентські відносини тільки для виконання через банк–кореспондент доручення власних клієнтів. Причини, з яких один банк вдається до послуг іншого, бувають різними: або цей банк може надати послуги краще, швидше та дешевше, або перший банк не може самостійно надавати власним клієнтам певний вид послуг. Банки можуть встановлювати дійсно партнерські відносини, коли предметом їх співробітництва стають не тільки послуги з обслуговування клієнтури, але і власні міжбанківські операції. До виконання цих операцій банк–кореспондент звертається тоді, коли це необхідно для реалізації власних інтересів банку–партнера, які напряму не пов’язані з обслуговуванням його клієнтури. Характерним прикладом можуть бути угоди з купівлі–продажу валюти, міжбанківські кредитні операції.

Комерційні банки встановлюють кореспондентські відносини, керуючись, головним чином, інтересами своєї клієнтури. Коли потрібний банк визначено, йому направляється пропозиція про встановлення кореспондентських відносин, яка включає пакет документів, серед яких копія статуту та ліцензія НБУ на виконання банком валютних операцій.

Кореспондентські відносини встановлюються шляхом відкриття рахунка. В цьому випадку банки взаємно обмінюються підписами осіб, уповноважених розпоряджатися рахунком і кодами, застосування котрих виключає різного роду зловживання.

Кореспондентські рахунки відкриваються комерційним банком на підставі укладених кореспондентських договорів. Для відкриття кореспондентських рахунків комерційні банки подають до НБУ такі документи: заяву на відкриття кореспондентського рахунка встановленого зразка; копію належним чином зареєстрованого статуту; копію ліцензії НБУ на здійснення банківських операцій; копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України; копію довідки органу державної статистики про включення до Державного реєстру; картку із зразками підписів керівника та головного бухгалтера та відбитком печатки.

Комерційні банки можуть встановлювати кореспондентські відносини з іншими комерційними банками шляхом відкриття кореспондентських рахунків «Лоро» та «Ностро», але тільки після отримання відповідної ліцензії НБУ.

Кореспондентський рахунок «Лоро» відкривається на підставі аналізу поданих банком–кореспондентом таких документів:

заяви на відкриття кореспондентського рахунка, підписаної керівником та головним бухгалтером комерційного банку;

копії статуту комерційного банку, засвідченої нотаріально;

копії ліцензії Національного банку на здійснення банківських операцій, засвідченої нотаріально;

картки із зразками підписів керівника та головного бухгалтера та відбитком печатки, засвідченої нотаріально.

При відкритті (закритті) комерційному банку кореспондентського рахунка «Лоро» банк-кореспондент зобов’язаний повідомити про це територіальне управління Національного банку, в якому відкритий кореспондентський рахунок цього комерційного банку, протягом трьох робочих днів, включаючи день відкриття (закриття) рахунка. При здійсненні розрахунків між банками-кореспондентами обов’язковим є кодування інформації з метою забезпечення її конфіденційності.

На підтвердження зарахування або списання коштів з рахунка «Лоро» банк-кореспондент надсилає комерційному банку виписку за цим рахунком. Банки-кореспонденти зобов’язані забезпечувати ідентичність залишків на рахунках «Лоро» і «Ностро» у своїх балансах. Для цього щомісячно у строк та спосіб, визначений за згодою сторін, банки-кореспонденти здійснюють звірення залишків коштів на кореспондентських рахунках «Лоро» і «Ностро».

Кореспондентськими рахунками є також клірингові та інші рахунки, які відкриваються на підставі окремих міжбанківських угод. На кліринговому рахунку зараховуються взаємні вимоги банків один до одного і здійснюється зарахування цих вимог. Кореспондентські рахунки можуть відкриватись у вільно конвертованій валюті, в замкнутій валюті, в валюті клірингових рахунків.

Міжнародні розрахунки здійснюються переважно в безготівковій формі. Головними чинниками, що виражають стан міжнародних розрахунків, є: умови зовнішньоекономічних контрактів, міжнародні правила і звичаї. Правильність визначення валютних умов при укладенні зовнішньоекономічного контракту обумовлює ефективність здійснення банківських операцій.

Умови міжнародних розрахункових операцій передбачають готівковий платіж або розрахунок у кредит. Під готівковим платежем розуміють повну оплату товару до строку або в момент переходу товару чи товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця, а під розрахунком у кредит – кредит експортера імпортеру.

Вибір конкретної іноземної валюти та форми розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами визначається за угодою сторін та фіксується в умовах контракту.

Серед форм міжнародних розрахунків найпоширенішими є акредитив, інкасо, банківський переказ тощо.

Акредитив у зовнішньоекономічних угодах є одностороннім грошовим зобов’язанням банку здійснювати за дорученням клієнта-імпортера на користь експортера платежі чи оплачувати або акцептувати перевідні векселі експортера. Під час міжнародних розрахунків за допомогою акредитивів банк-емітент взаємодіє з авізуючим банком, що знаходиться в країні експортера. Після відвантаження товарів експортер повинен надати в авізуючий банк документи, які відповідають умовам акредитива.

За допомогою інкасо експортер в одній країні може отримати платіж від боржника в іншій країні або акцепт за цінними паперами (векселі, чеки, платіжні розписки та інше) і товарні документи. Інкасо означає інкасацію документів, але не інкасацію боргу.

Під час здійснення розрахункових операцій за допомогою акредитива та інкасо банки та їхні клієнти – учасники експортно-імпортних операцій керуються відповідно Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів у редакції 1993 р. та Уніфікованими правилами по інкасо за редакцією 1978 р.

Банківські переказні операції в міжнародних розрахунках здійснюються за допомогою автоматизованої системи платежів SWIFT.

Міжнародні розрахунки в іноземній валюті між резидентами і нерезидентами здійснюються уповноваженими банками через кореспондентські рахунки «Ностро». На уповноважені банки покладено функції агентів валютного контролю за здійсненням міжнародних розрахунків їхніми клієнтами.

Розрахунки за експортно-імпортними операціями резидентами України здійснюються згідно з Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994р. зі змінами та доповненнями.

Виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, визначених контрактами, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення експортованої продукції, а у випадках експорту продукції або послуг – з моменту підписання акта або іншого документа, який засвідчує виконання робіт чи надання послуг.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочки поставки, в умовах, коли така відстрочка перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь поставника продукції чи послуг, потребують індивідуальної ліцензії НБУ.

Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки для забезпечення зобов’язань перед нерезидентами, повинні здійснювати перерахування таких сум у термін 5 робочих днів з моменту зарахування їх на валютні рахунки резидентів.

Порушення встановлених термінів розрахунків тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочки в розмірі 0,3 відсотка від суми неотриманої виручки в іноземній валюті, перерахованої в грошовій одиниці України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості.

Уповноважені банки нараховують пеню за прострочення термінів розрахунків і 20 числа поточного місяця повідомляють про це державну податкову службу. Податкова служба дає розпорядження на перерахування уповноваженим банком до відповідного бюджету суми нарахованої пені.

Стягнення пені безпосередньо податковими органами здійснюється у тому разі, якщо встановлено, що уповноважений банк не виконує покладених на нього функцій агента валютного контролю. При цьому податкові органи зобов’язані повідомляти обласне управління НБУ про ухилення банку від здійснення контрольної функції за експортно-імпортними операціями своїх клієнтів для притягнення їх до відповідальності.

Уповноважені банки для забезпечення контролю за проведенням розрахунків, пов’язаних з експортом-імпортом товарів, робіт, послуг, зобов’язані при списанні коштів з поточного валютного рахунка резидента вимагати від останнього документи, що підтверджують мету операції (договори, контракти тощо). У разі, якщо резидент здійснює авансовий платіж або попередню оплату за продукцію, що імпортується в Україну, банк реєструє цю операцію в спеціальному журналі, в якому фіксуються дата перерахування коштів; найменування постачальника продукції; дата і номер контракту, граничний термін надходження продукції з-за кордону на адресу резидента; дата фактичного надходження продукції, яка проставляється на підставі реєстрів вантажних митних декларацій, що свідчать про перетинання імпортованою продукцією митного контролю України.

Експортні операції клієнтів фіксуються уповноваженими банками після одержання реєстрів вантажних митних декларацій в аналогічному журналі з одночасною вимогою від резидента копії контракту та товаросупровідних документів, які підтверджують момент фактичного перетинання митного кордону України.

§4. Операції на міжбанківському валютному ринку

Однією із найважливіших складових грошового ринку є валютний ринок, започаткований у серпні 1992 р. після створення Валютної біржі Національного банку України, яка згодом, у липні 1993 р., була реформована в Українську міжбанківську валютну біржу (УМВБ) і діє відповідно до постанови Правління НБУ «Про українську міжбанківську валютну біржу». Головною метою діяльності УМВБ було визначено необхідність упорядкування операцій з купівлі–продажу іноземної валюти уповноваженими банками та надання пропозицій щодо політики курсоутворення.

До 1993 р. торгівля на УМВБ здійснювалася тільки двома валютами – доларами США та білоруськими рублями. З 1993 р. розпочалися торги російськими рублями та німецькою маркою, а з 1995 р. – французькими франками, англійськими фунтами стерлінгів та італійськими лірами.

Складовою сучасного валютного ринку України поряд з УМВБ, яка має чотири філії (в Дніпропетровську, Харкові, Львові та Донецьку), є Кримська валютна біржа, яка діє в Сімферополі.

Валютний ринок можна визначити як систему соціально-економічних та організаційних відносин з приводу купівлі та продажу іноземних валют і платіжних документів, що виражені в іноземних валютах1.

Функціями валютного ринку є:

обслуговування міжнародного обігу товарів, послуг та капіталів;

формування валютного курсу під впливом попиту та пропозиції;

створення механізму для захисту від валютних ризиків;

використання державою валютного ринку для здійснення збалансованої грошово-кредитної політики.

Правові засади організації валютного ринку в Україні встановлені Декретом Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію НБУ, мають право від свого імені купувати і продавати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів, а також за свій рахунок здійснювати операції з фізичними особами з купівлі та продажу готівкою іноземної валюти. А Національний банк України визначає структуру міжбанківського ринку, порядок та умови торгівлі на ньому іноземною валютою.

Згідно з Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, затвердженими постановою Правління НБУ від 18.03.1999 р. зі змінами та доповненнями операції на міжбанківському валютному ринку України дозволяються лише суб’єктам цього ринку, до яких належать:

Національний банк України;

уповноважені комерційні банки, які отримали ліцензію НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями;

валютні біржі.

Суб’єкти міжбанківського валютного ринку мають право купувати іноземну валюту для власних потреб та за дорученням клієнтів у разі виконання зобов’язань у цій валюті перед нерезидентами та в інших випадках.

Операції купівлі-продажу іноземної валюти за іноземну валюту здійснюються суб’єктами на міжнародних валютних ринках або на міжбанківському ринку України.

Всі валютні операції з валютами першої групи Класифікатора іноземних валют НБУ і операції купівлі-продажу безготівкових іноземних валют за гривні здійснюються уповноваженими банками тільки на умовах «тод», «том» або «спот». Проведення валютних операцій на умовах «форвард», а також операцій з валютними деривативами (ф’ючерс, опціон і т. ін.) не дозволяється.

Уповноваженим банкам забороняється здійснення безготівкових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти першої групи за іноземну валюту другої групи, за винятком покупки іноземної валюти першої групи Класифікатора за іноземну валюту другої групи на міжнародних валютних ринках.

Укладення та підтвердження угод з купівлі-продажу іноземних валют першої групи Класифікатора за гривні серед уповноважених банків проводиться в період Торгової сесії. Класифікація валют встановлюється і змінюється на підставі постанови Правління НБУ. Національний банк України має право змінювати режим Торгової сесії, попередивши про це уповноважені банки не пізніше ніж за два робочі дні до терміну зміни.

Підставою для купівлі іноземної валюти резидентами чи нерезидентами за національну чи іноземну валюту є відповідні документи, що підтверджують правомірність здійснення відповідних валютних операцій.

Придбані у встановленому порядку на міжбанківському валютному ринку валютні кошти, відповідно до ст. 3 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», повинні бути використані резидентом протягом 5 робочих днів з моменту зарахування цих коштів на його валютний рахунок на цілі, зазначені у заяві на купівлю валюти. У випадках порушення цього терміну придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, яка може виникнути внаслідок такої операції, щоквартально направляється в Державний бюджет України, а негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.

На період до стабілізації ситуації на валютному ринку в Україні запроваджується обов’язковий продаж іноземної валюти, що надходить на користь резидентів України. Відповідно до постанови Правління Національного банку України «Про введення обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів – юридичних осіб» від 4.09.1998р. зі змінами та доповненнями встановлено, що на період до стабілізації валютного ринку України 50\% надходжень в іноземній валюті першої групи Класифікатора на користь резидентів – юридичних осіб підлягають обов’язковому продажу через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку.

Обов’язковому продажу не підлягають кошти в іноземній валюті першої групи Класифікатора іноземних валют НБУ:

а) які надходять у вигляді кредитів від уповноважених банків та уповноважених кредитно-фінансових установ, від нерезидентів, міжнародних фінансових організацій;

б) які перераховані на територію України з метою здійснення інвестицій;

в) придбані на Українській і Кримській міжбанківських валютних біржах через уповноважені банки для розрахунків з нерезидентами;

г) які були перераховані на користь нерезидента і повернулись у зв’язку з тим, що взаємні обов’язки повністю або частково не виконані, за умови, що ці кошти не були куплені на міжбанківському валютному ринку України;

д) які надійшли на користь резидентів – посередників за договорами комісії, поруки, консигнації або агентськими угодами і котрі підлягають перерахуванню резидентам і нерезидентам;

е) депозити, котрі розміщені резидентами в уповноважених банках, а також інвестиції, які здійснені резидентами за межами України в випадках їх повернення власнику;

є) які надходять транспортним організаціям і підприємствам зв’язку від експорту власних послуг, що спрямовуються ними на експлуатаційні видатки;

ж) які надходять у безготівковій формі у вигляді добровільних пожертвувань;

з) відсотки, нараховані на залишки коштів в іноземній валюті на рахунках резидентів – юридичних осіб.

Гривневий еквівалент іноземної валюти, проданої на міжбанківському валютному ринку України (МВРУ), в усіх випадках має бути зарахований на основний поточний рахунок власника коштів не пізніше 2 банківських днів після надходження на кореспондентський рахунок відповідної суми в гривнях.

Суб’єкти міжбанківського валютного ринку України при проведенні безготівкових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти на МВРУ отримують комісійну винагороду в гривнях. Операції з купівлі-продажу іноземної валюти здійснюються суб’єктами МВРУ за договірним курсом купівлі та продажу за кожною операцією без обмеження комісійної винагороди і розміру маржі між курсами купівлі та продажу.

Виступаючи основним суб’єктом МВРУ, Національний банк України як головний державний орган валютного регулювання встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют і міжнародних розрахункових одиниць, який застосовується як розрахунковий обмінний курс для проведення валютних операцій.

Національний банк України встановлює офіційний обмінний курс гривні до долара США як середньозважений курс за операціями комерційних банків на міжбанківському валютному ринку, фіксингу Європейського центрального банку, поточних крос-курсів валют до євро, а також крос-курсів відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках.

Щодо інших іноземних валют, то офіційні обмінні курси гривні до них встановлюються Національним банком України в передостанній робочий день місяця зі строком дій цих курсів з першого числа наступного місяця і до його кінця без зобов’язань здійснювати операції купівлі та продажу цих іноземних валют за зазначеними курсами.

Уповноважені банки, здійснюючи операції з купівлі продажу іноземної валюти за власні кошти, повинні здійснювати їх тільки в межах ліміту відкритої валютної позиції. Цей ліміт визначається Національним банком України у відповідності до п.3 ст.44 Закону України «Про Національний банк України».

Валютна позиція – це співвідношення активів і пасивів, а також позабалансових вимог і зобов’язань банку за кожною іноземною валютою, яке складається внаслідок проведення уповноваженим банком валютних операцій.

До активів та позабалансових вимог в іноземній валюті належать готівкові валютні кошти, кошти на кореспондентських рахунках «Ностро», кредитно-інвестиційний портфель в іноземній валюті, надані валютні гарантії, укладені строкові контракти на придбання валюти. До пасивів та позабалансових зобов’язань в іноземній валюті належать валютні депозити, отримані кредити в іноземній валюті, кошти на кореспондентських рахунках «Лоро», укладені строкові контракти на продаж валюти.

При здійсненні операцій на валютних ринках банки постійно вкладають частину своїх ресурсів у валюті, яку вони продають, в найбільш ліквідну валюту. При цьому змінюється співвідношення вимог та зобов’язань банку в іноземній валюті, яке визначає його валютну позицію. Якщо вони рівні, валютна позиція вважається закритою, а якщо не збігаються, – відкритою. Відкрита валютна позиція може бути довгою (вимоги перевищують зобов’язання) і короткою (зобов’язання перевищують вимоги). Стан валютної позиції є головним чинником валютного ризику, тому правове регулювання цього питання сприяє стабілізації економічної ситуації через мінімізацію валютних ризиків окремих банків і банківської системи в цілому та запобігання спекулятивного тиску на валютний курс.

Уповноважені банки одержують право на відкриту валютну позицію з дати отримання ними від Національного банку України банківської ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями. В сучасних умовах управління співвідношення довгих і коротких валютних позицій банку має важливе прикладне значення для підвищення рівня прибутковості валютних операцій та досягнення оптимального рівня валютних ризиків. Прибутковості валютних операцій сприяє підвищення курсу іноземної валюти при наявності довгої валютної позиції, в той час зниження курсу іноземної валюти призводить до одержання прибутку при наявності короткої валютної позиції банку.

§5. Валютний контроль і відповідальність за порушення валютного законодавства

Відомо, що для формування в Україні ринкової економіки необхідне створення механізму державного регулювання валютних відносин, складовою якого є валютний контроль.

Метою валютного контролю є дотримання валютного законодавства при здійсненні операцій з валютними цінностями, а саме: перевірка наявності необхідних ліцензій та дозволів, дотримання правил декларування валютних цінностей, виконання зобов’язань щодо продажу валюти, обґрунтованості платежів, повноти обліку та звітності за валютними операціями, дотримання правил вивезення та ввезення валютних цінностей тощо.

До елементів валютного контролю належать:

ліцензування валютних операцій;

валютні обмеження;

облік валютних операцій.

Відповідно до чинного законодавства Національний банк України видає уповноваженим банкам при дотриманні певних умов ліцензії на здійснення валютних операцій. Міжнародні розрахунки за комерційними угодами здійснюються уповноваженими банками у вільно конвертованій валюті, а також у валюті з обмеженою конвертованістю та валюті клірингу згідно з умовами міжнародних і міжбанківських угод.

Уповноважені банки здійснюють міжнародні розрахунки у формі документарного акредитива, інкасо, банківського переказу та в інших формах. Форми розрахунків визначаються в міжнародних угодах і встановлюються за згодою сторін у міжбанківських кореспондентських угодах уповноважених банків з іноземними банками.

Валютні обмеження являють собою систему економічних та правових заходів, які регламентують операції з національною та іноземною валютою, дорогоцінними металами і т. ін. Головною метою валютних обмежень є регулювання платіжного балансу та курсу національної валюти, сприяння нарощуванню експортного потенціалу, недопущення спекулятивної гри на затриманні надходжень від експорту, зупинення відтоку авуарів резидентів за межі держави.

Юридична сутність валютних обмежень полягає у встановленні обов’язкового нормативу – ризику загальної (довгої чи короткої) валютної позиції банку. Контроль за дотриманням комерційними банками цього нормативу здійснюється НБУ щоденно та щомісячно, а штрафні санкції застосовуються на підставі щомісячної звітності.

Облік валютних операцій в Україні здійснюється на підставі міжнародної системи обліку. Ця система являє собою базу даних, на основі яких складаються звіти, що вміщують інформацію відносно розмірів та структури валютних активів і зобов’язань та ефективності валютних операцій Національного банку України.

Ефективність валютного контролю залежить в основному від якості інформації, якою володіють відповідні уповноважені органи держави, стосовно торговельних потоків та обсягу зобов’язань і боргів як резидентів, так і нерезидентів.

Відповідно до ст. 12 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті у межах повноважень, визначених статтею 13 цього Декрету, а також майно, що підлягає декларуванню.

Органами валютного контролю в Україні є Національний банк України та уповноважені банки, Державна податкова адміністрація, Державний комітет зв’язку та Державна митна служба України.

Головним органом, що здійснює валютний контроль в Україні, є НБУ, якому надано право здійснювати контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій, не віднесених до компетенції інших державних органів, та забезпечувати виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю відносно своїх клієнтів.

Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці банки.

Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, які проводяться резидентами і нерезидентами на території України.

Державний комітет зв’язку України контролює додержання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України, а Державна митна служба України контролює додержання правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Відповідальність за порушення валютного законодавства в Україні регулюється Положенням НБУ «Про валютний контроль» від 08.02.2000 р. зі змінами і доповненнями, яке визначає основні засади здійснення НБУ функцій головного органу валютного контролю згідно з повноваженнями, наданими йому за статтями 7,44 Закону України «Про Національний банк України» та статтями 13,16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Затверджене Положення визначає основні засади здійснення Національним банком України функцій головного органу валютного контролю в Україні. Згідно з цим Положенням здійснення комерційними банками операцій з валютними цінностями без одержання генеральної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній вартості зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій.

Здійснення резидентами і нерезидентами операцій з валютними цінностями, що потребують отримання ліцензії НБУ, без одержання індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у гривні за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій, за винятком:

вивезення, переказування і пересилання на межі України фізичними особами – резидентами іноземної валюти на суму, що визначається НБУ;

вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами – резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;

платежів в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов’язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей;

платежів в іноземній валюті за межі України у вигляді відсотків за кредити, доходу від іноземних інвестицій;

вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;

відкриття фізичними особами – резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;

відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками за межами України;

відкриття в закордонних банках рахунків у іноземній валюті дипломатичними, консульськими, торговельними та іншими офіційними представництвами України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філіями та представництвами підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

Торгівля іноземною валютою банками і іншими кредитно-фінансовими установами без одержання ліцензії НБУ або з порушенням порядку та умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених НБУ, тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у гривні за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій, з виключенням банку з Державного реєстру банків або без такого виключення.

Невиконання уповноваженими банками зобов’язань щодо купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов’язань резидентів, а також щодо здійснення уповноваженими банками контролю за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки, тягне за собою позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або накладення штрафу у розмірі 25 відсотків від суми іноземної валюти, що була зафіксована у дорученні резидента, чи у розмірі 25 \% від суми валютних операцій, здійснених резидентами і нерезидентами через ці банки з порушенням чинного законодавства.

Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту в іноземній валюті без участі уповноваженого банку або здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України без отримання індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу на резидента (нерезидента) у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у гривні за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій.

Невиконання резидентами вимог щодо порядку і термінів декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою відповідальність у вигляді накладення штрафу: за порушення термінів декларування – у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожен день порушення та у розмірі двадцяти – за порушення порядку декларування.

Порушенням порядку декларування є подання недостовірної інформації або перекручування даних, що відображаються у відповідній декларації, якщо такі дії свідчать про приховування резидентами валютних цінностей та майна, що знаходяться за межами України.

Несвоєчасне подання, приховування або перекручування встановленої Національним банком України звітності про валютні операції тягне за собою накладення штрафу у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Підставою для застосування Національним банком України і його регіональними управліннями наведених вище санкцій можуть бути матеріали перевірок, які здійснюють уповноважені працівники: центрального апарату та регіональних управлінь НБУ; державних органів валютного контролю; державних контролюючих і правоохоронних органів, які не належать до органів валютного контролю.

Матеріали про порушення валютного законодавства, залежно від суми штрафу, розглядають та приймають рішення про застосування санкцій:

до 10.0 тисяч доларів США – начальники регіональних управлінь НБУ;

від 10.0 до 50 тисяч доларів США – директор Департаменту валютного регулювання НБУ;

від 50.0 до 100.0 тисяч доларів США – Голова НБУ та його заступники.

Санкції у вигляді позбавлення ліцензії, виключення з Державного реєстру банків, застосування штрафу, що перевищує суму, еквівалентну 100 тисячам доларів США, застосовуються виключно на підставі постанови Правління НБУ.

Указом Президента України від 27.06.1999 р. «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» передбачено, що за одержання кредитів та позик резидентами в іноземній валюті від нерезидентів без реєстрації договорів до резидентів застосовуються штрафи у сумі, еквівалентній одному відсотку розміру одержаного кредиту чи позики з подальшою реєстрацією зазначених договорів.

Адміністративна відповідальність за порушення валютного законодавства настає у відповідності до ст. 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Нею зазначено, що незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, якщо вартість предмета незаконної операції не перевищує двадцяти мінімальних розмірів заробітної плати, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі до п’ятдесяти мінімальних розмірів заробітної плати із конфіскацією валютних цінностей.

Кримінальна відповідальність за порушення валютного законодавства застосовується у відповідності до ст. ст. 199, 207, 208 Кримінального кодексу України.

Відповідно до ст. 199-1 КК України виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту, а також збут підробленої національної валюти України у виді банкнот чи металевої валюти, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб чи у великому розмірі (двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян), караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років. Якщо раніше названі дії вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі (чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян), то вони караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Ст. 207 КК України визначає, що умисне ухилення службових осіб підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності або осіб, які здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи, від повернення в Україну у передбачені законом строки виручки в іноземній валюті від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг) або інших матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки, а також умисне приховування будь-яким способом такої виручки, товарів або інших матеріальних цінностей карається штрафом від шестисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також умисне ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, товарів або інших матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки, або умисне приховування будь-яким способом такої виручки, товарів або інших матеріальних цінностей у великих розмірах (тисячу і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян) караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на строк до трьох років.

Якщо раніше названі дії вчинені в особливо великих розмірах (три тисячі і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян), то вони караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Кримінальна відповідальність настає також за незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків.

Ст. 208 КК України визначає, що незаконне, з порушенням встановленого законом порядку відкриття або використання за межами України валютних рахунків фізичних осіб, вчинене громадянином України, що постійно проживає на її території, а так само валютних рахунків юридичних осіб, що діють на території України, вчинене службовою особою підприємства, установи чи організації або за її дорученням іншою особою, а також вчинення зазначених дій особою, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років з конфіскацією валютних цінностей, що знаходяться на зазначених вище рахунках. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією валютних цінностей, що знаходяться на зазначених вище рахунках.

 

Контрольні запитання

Що слід розуміти під валютою України та іноземною валютою?

З якою метою та яким чином здійснюється ліцензування валютних операцій?

Які документи подають до НБУ комерційні банки для відкриття кореспондентських рахунків?

Що означає поняття «валютний ринок» і які його основні функції?

Які органи в Україні здійснюють валютне регулювання та валютний контроль?

Яка відповідальність настає за порушення валютного законодавства?

 

Нормативно-правові акти та література

Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. зі змінами та доповненнями // www.rada.gov.ua

Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 7.12.2000р. зі змінами та доповненнями // www.rada.gov.ua

Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом» від 28.11.2002 р. // www.rada.gov.ua

Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті « від 23.09.94 р. // www.rada.gov.ua

Закон України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» від 20.09.01 р. // www.rada.gov.ua

Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» // ВВР України. – 2002. – № 16. – Ст. 114.

Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 5.04.2001р. // ВВР. – 2001. – №24. – Ст. 128.

Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України від 18.03.99р.: Постанова Правління НБУ № 127 // Вісник НБУ. – Вип.1 (91). – С. 26-37.

Інструкція про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України від 12.12.2002р.: Постанова Правління НБУ № 502 // Вісник НБУ. – Вип. 4 (94). – С. 18-33.

Про систему валютного регулювання і валютного контролю від 19.02.93р.: Декрет КМУ.

Положення про Державний департамент фінансового моніторингу» від 18.02.02р.: Постанова Кабінету Міністрів України № 194.

Агарков М. М. Основы банковского права: Курс лекцій. Учение о ценных бумагах. Изд. 2-е. – М.: БЕК, 1994. – 276 с.

Банківське право України / За заг. ред. Селіванова А. О; – К., 2000. – 384 с.

Банківські операції / За ред. А. М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2002. – 476 с.

Ефимова Л. Г. Банковское право – М.: БЕК, 1994. – 360 с.

Качан О. О. Банківське право – К.: Школа, 2004. – 328 с.

Костюченко О.А. Банківське право: Підручник. – К.: АСК, 2003. – 928 с.

Орлюк О. П. Банківське право. − К.: Юрінком Інтер, 2005. – 376 с.

Гавалда К., Стуфле Ж. Банковское право (учреждения – счета– операции – услуги) / Пер с фр. / Под ред. В. Я Лисняка. – М.: Статут, 1996. − 278 с.

Ерпилева А. Ю. Международное банковское право – М.: БЕК, 1998. − 249 с.

Орлюк О. П. Теоретичні питання банківського права та банківського законодавства. − К.: Юрінком Інтер, 2003. – 104 с.

Олейник О. М. Основы банковского права: Курс лекций. – М.: Юрист, 1999. – 424 с.