Банківське право України - Навчальний посібник (Фомін Г.Ф.)

Глава 7. правове регулювання ринку цінних паперів

§1. Поняття ринку цінних паперів

На сучасному етапі формування в Україні ринкових правовідносин найважливішим фактором підвищення ліквідності та фінансової стабільності банків є активізація та розширення кола операцій на ринку цінних паперів та, особливо, на фондовому ринку. Ринок цінних паперів відіграє життєво важливу роль в розвитку окремих господарюючих суб’єктів і суспільства в цілому, сприяє підвищенню прибутковості капіталу, активізації його обігу та раціональному розміщенню. Основним завданням фондового ринку виступає мобілізація та вкладання фінансових ресурсів у найбільш привабливі види підприємницької діяльності, створення правового механізму залучення інвестора.

Комерційні банки як спеціалізовані юридичні особи згідно з чинним законодавством мають право випускати різноманітні цінні папери, тобто займатися професійною діяльністю на ринку цінних паперів.

Ринок цінних паперів охоплює частину кредитного ринку, де здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів та їх перепродаж. Через ринок цінних паперів, елементами якого в Україні виступають банки, спеціальні кредитно-фінансові установи, фондова біржа, Українська міжбанківська валютна біржа, акумулюються кошти підприємств, банків, держави і населення, які спрямовуються на виробниче і невиробниче вкладення капіталів. Ринок цінних паперів умовно поділяють на первинний і вторинний, біржовий і позабіржовий. Кожен з них має економічну і правову характеристики.

Первинний ринок цінних паперів – це ринок перших і повторних емісій цінних паперів, на якому здійснюється їх початкове розміщення серед інвесторів. Первинне розміщення цінних паперів проводиться за підпискою або у формі безпосереднього продажу первинним покупцем.

Межі первинного ринку фактично обмежуються першим актом купівлі-продажу того чи іншого цінного папера. На цій стадії емітенти – держава, кредитно-фінансові установи, підприємства та інші організації, що випустили цінні папери, передають майнові права на свою власність іншим особам, одержуючи грошові кошти для інвестицій. Більшість цінних паперів згодом переходять від одного власника до іншого – відбувається подальша їх купівля-продаж, що залежить від їх привабливості та кон’юнктури фондового ринку. Тобто цінні папери надходять в обіг і стають об’єктом вторинного ринку.

Вторинний ринок цінних паперів – це ринок без посередників, на якому здійснюються операції купівлі-продажу цінних паперів між особами, які не є первинними кредиторами і позичальниками.

Прямими комерційними учасниками фондового ринку є1:

фінансові компанії, які спеціалізуються на комерційній та комісійній діяльності з цінними паперами, а також на операціях за дорученням емітента в процесі первинного розміщення цінних паперів та надання інших послуг;

комерційні банки, які отримали ліцензію на ведення операцій з цінними паперами;

інвестиційні компанії, які поєднують в одній особі функції фінансового посередника (брокера, дилера) та інвестора.

Побічними комерційними учасниками фондового ринку, які зобов’язані діяти лише через посередництво прямих учасників, є:

довірчі товариства, що здійснюють операції на фондовому ринку від імені, за рахунок і в інтересах довірителів;

пенсійні фонди та страхові компанії, які через послуги фінансових посередників здійснюють операції на фондовому ринку з метою формування власних портфелів цінних паперів і отримання доходу від них.

Комерційні банки в сучасних умовах активно проводять операції як на біржовому, так і на позабіржовому ринку цінних паперів.

В основу біржового ринку покладено діяльність фондових бірж, що сприяє формуванню зваженої ціни на цінні папери через механізм біржових торгів. Біржові торги проводяться як у режимі фіксації котирувань цінних паперів, так і шляхом підтримання безпосередньо аукціону, шляхом торгів з використанням засобів електронного зв’язку. Членом фондової біржі може стати будь-який прямий учасник фондового ринку, який повинен зареєструвати на біржі свою брокерську контору і брати участь у торгах відповідно до правил біржової торгівлі.

Позабіржовий ринок цінних паперів існує з метою забезпечення зв’язку фондового ринку з інтересами інвесторів та емітентів окремих регіонів. Саме на позабіржовому ринку здійснюються операції з управління портфелем цінних паперів та його раціонального використання.

Ефективне функціонування ринку цінних паперів можливе при наявності відповідного правового регулювання, яке в Україні знаходиться в стані формування та удосконалення. Основою законодавства про ринок цінних паперів є закони України: «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», «Про приватизаційні папери», «Цивільний кодекс України».

Серед джерел, що становлять правову основу ринку цінних паперів, важливе місце займають нормативно-правові акти, які прийняті Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку і регулюють:

порядок видачі дозволу на здійснення діяльності щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

правила розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій;

порядок реєстрації випуску акцій закритими акціонерними товариствами та інше.

Важливе місце в правовому регулюванні ринку цінних паперів займають укази Президента України, постанови та інструкції Кабінету Міністрів та інструкції Національного банку України.

Аналіз чинних нормативно-правових актів свідчить про створення в Україні правової основи ринку цінних паперів, під яким слід розуміти сукупність суспільних відносин, що складаються у сфері обміну фінансовими та іншими активами в процесі випуску та здійснення угод з цінними паперами.

Здійснюючи професійну діяльність на ринку цінних паперів, юридичні і фізичні особи можуть виконувати різні дії: виступати емітентами та інвесторами, виконувати посередницьку діяльність, організовувати торгівлю цінними паперами, вести їх облік та інше.

В організаційній структурі ринку цінних паперів особливе місце займає фондова біржа, яка являє собою організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Фондова біржа створюється без мети отримання прибутку, займається виключно організацією укладання угод купівлі та продажу цінних паперів та їх похідних. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функцію депозитарію. Сама фондова біржа зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та виконує інші функції, пов’язані з обігом цінних паперів.

Специфічним суб’єктом ринку цінних паперів є держава, яка наділена як компетенцією емітента, інвестора, а в деяких випадках – професійного учасника ринку цінних паперів, так і компетенцією нормативного характеру видання нормативних актів про регулювання ринку цінних паперів.

Основною метою державного регулювання ринку цінних паперів є реалізація єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів, створення умов для ефективної мобілізації та розміщення суб’єктами ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням приватних та публічних інтересів.

Свої повноваження на ринку цінних паперів держава здійснює через спеціальні державні заклади: Національний банк України, Міністерство фінансів України, Фонд державного майна України, Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку та інші.

Державне регулювання ринку цінних паперів покладене на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, яка здійснює за допомогою територіальних відділень контроль за випуском та обігом цінних паперів, за винятком приватизаційних. Контроль за обігом приватизаційних паперів здійснює Фонд державного майна України.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» основними завданнями Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку є:

формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних;

державне регулювання та контроль за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, дотримання законодавства у цій сфері;

захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень.

Згідно з цими завданнями Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку:

встановлює вимоги щодо емісії та обігу цінних паперів і їх похідних, інформації про випуск та розміщення цінних паперів, у тому числі іноземних емітентів;

встановлює за погодженням з Національним банком України додаткові вимоги щодо випуску цінних паперів комерційними банками;

встановлює стандарти емісії цінних паперів, інформації про випуск цінних паперів, що пропонуються для відкритого продажу.

Професійну діяльність на ринку цінних паперів банки здійснюють відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 47) і Положення «Щодо організації діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів», яке затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та постановою Правління Національного банку України від 18 травня 1999 р. Складовими професійної діяльності банків на ринку цінних паперів є:

торгівля цінними паперами;

депозитарна діяльність зберігача цінних паперів;

ведення реєстрів власників іменних цінних паперів;

управління цінними паперами.

Свою діяльність на ринку цінних паперів комерційні банки повинні організовувати у складі відокремлених внутрішніх підрозділів або дочірніх структур. Спеціалізовані підрозділи здійснюють окремі види діяльності на ринку цінних паперів на підставі внутрішнього положення за умови дотримання ними установлених чинним законодавством вимог, що обмежують ризики з цінними паперами. Положення про підрозділ банку для здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів повинно містити вимоги щодо:

наявності достатньої кількості фахівців;

наявності комп’ютерної техніки, відповідного програмного забезпечення та окремого приміщення;

обмеження на обмін інформацією з іншими підрозділами банку, які виконують операції з цінними паперами;

переліку інформації, яка не підлягає передачі до інших підрозділів банку;

окремого технічного та технологічного забезпечення підрозділу;

системи захисту від несанкціонованого доступу до інформації цього підрозділу;

системи обмеження доступу спеціалістів та працівників банку до спеціалізованих підрозділів банку;

визначення окремого механізму управління ризиками за операціями з цінними паперами.

Банк зобов’язаний виконувати ці вимоги при досягненні суми угод за цінними паперами більш ніж 0,5 млн. гривень на квартал.

§2. Правова характеристика цінних паперів

Відомо, що використання цінного папера як особливого документа і засвідчення права володіння майном відноситься до епохи середньовіччя. А прообразом першого виду цінних паперів – векселя був супровідний лист одного італійського банкіра-міняйла іншому з проханням виплатити подавцю листа замість сплачених ним грошей відповідну суму в місцевій валюті.

Сучасне уявлення про цінні папери в Україні визначається Цивільним кодексом України. Відповідно до ст. 194 ЦК України цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються.

Цінний папір являє собою документ офіційного характеру, виконаний за встановленою формою, що містить необхідний мінімум реквізитів, які посвідчують грошове або інше майнове право. Реалізація втіленого в цінному папері права можлива тільки за умови пред’явлення оригіналу самого документа.

Цінний папір є специфічним товаром, який має споживчу вартість і ціну. Ціна, за якою цінний папір перебуває в обігу на ринку, називається курсовою ціною.

Цінний папір відрізняється від інших документів тим, що він завжди є документом майнового характеру. Але на відміну від інших документів, які фіксують певні права (заповіти, страхові поліси та інше), цінний папір може бути реалізований лише шляхом його пред’явлення.

В сучасних умовах цінні папери є регулятором суспільного відтворення, забезпечуючи приплив капіталу в одні галузі та відтік капіталу з інших. Падіння курсу цінних паперів свідчить про погіршення економічної кон’юнктури, а підвищення курсу свідчить про стабілізацію економічного стану країни. В свою чергу, економічна ситуація в країні впливає на курси цінних паперів, а ті – на функціонування економіки.

Цінні папери можуть бути іменними, на пред’явника та ордерні.

Іменний цінний папір – це документ, виписаний на ім’я конкретної особи, яка тільки і може здійснити закріплене цим папером право. Для іменних акцій ім’я власника вноситься в книгу реєстрації акцій, що ведеться товариством. Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому для відступлення вимог (цесії). Особа, яка передає право за цінним папером, несе відповідальність за недійсність відповідної вимоги, але не за її виконання.

Цінним папером на пред’явника називається документ, для засвідчення прав власника якого достатньо лише пред’явлення цінного папера. Цінні папери на пред’явника обертаються вільно і можуть бути використані для розрахунків, а також як застава для забезпечення кредитів. Для передавання іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред’явника, достатньо вручення цінного папера цій особі.

Ордерні цінні папери характеризуються тим, що держатель папера повинен бути легітимований як пред’явленням самого папера, так і шляхом передавального напису – індосаменту. Індосант несе відповідальність не лише за існування права, а й за його здійснення.

Індосамент, учинений на цінному папері, переносить усі права, посвідчені цінним папером, на особу – індосата, якій або за наказом якої передаються права за цінним папером. Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, якою має бути здійснено виконання) або ордерним (із зазначенням особи, якою або за наказом якої має бути здійснено виконання). Індосамент може бути обмежений тільки дорученням здійснювати права, посвідчені цінним папером, без передання цих прав індосату. У цьому разі індосат виступає як представник.

Особа, яка видала цінний папір, та всі особи, які індосували його, відповідають перед його законним власником солідарно. У разі задоволення вимоги законного власника цінного папера про виконання посвідченого цим папером обов’язку однією або кількома особами з числа тих, хто зобов’язався за цінним папером, вони набувають права зворотної вимоги щодо інших осіб, які зобов’язалися за цінним папером.

Правове регулювання випуску та обігу цінних паперів, до яких належать облігації, чеки, векселі, ощадні сертифікати, коносаменти, варанти, акції та інші документи, забезпечується постановами Кабінету Міністрів України «Про встановлення плати за видачу дозволу на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів» (25.10.1991 р. зі змінами 28.10.1996 р.), «Про затвердження порядку накладання арешту на цінні папери» (22.09.1999 р.) та іншими.

Облігацією називається цінний папір, що посвідчує права її утримувача на одержання від особи, яка випустила облігацію, у передбачений у ній строк номінаційної вартості облігації або іншого майнового еквівалента. Облігація надає її утримувачеві також права на одержання фіксованого в ній відсотка номінальної вартості облігації або інші майнові права.

Підставою виникнення обов’язків емітента облігації є договір облігаційного займу, сутність якого полягає в наступному. Одна сторона (займодавець) надає встановлену грошову суму іншій стороні (позичальнику). На підтвердження цієї угоди позичальник вручає облігацію контрагенту і зобов’язується повернути йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений в ній строк зі сплатою обумовленого відсотка.

У разі невиконання емітентом зобов’язання з виплати доходів від відсоткових облігацій стягнення відповідних сум проводиться примусово судом або арбітражним судом.

Окрім раніш наведених загальних нормативних актів, які регулюють правовідносини на ринку цінних паперів, Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів, Фондом державного майна, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку та Національним банком України прийнято спеціальні нормативно-правові акти за різними напрямками використання цінних паперів в Україні. Так, для регулювання випуску і розміщення безвідсоткових облігацій внутрішньої державної позики 1996 р. затверджена постанова Кабінету Міністрів України 29.04.1996 р. «Про випуск безвідсоткових (дискантних) облігацій внутрішньої державної позики 1996 р.»

Чеком називається цінний папір, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження чекодавця банкові видати утримувачеві чека зазначену в ньому суму.

Правове регулювання використання при безготівкових розрахунках юридичних та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою розрахункових чеків як платіжних інструментів здійснюється згідно з Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 21.01.2004 р.

Векселем називається цінний папір, що посвідчує нічим не обумовлене зобов’язання векселедавця (простий вексель) або іншого зазначеного у векселі платника (переказний вексель) виплатити з настанням передбаченого векселем строку певну суму власнику векселя.

Відповідно до Положення про операції банків з векселями від 28.05.1999 р. зі змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановою Правління Національного банку України від 23.10.1999 р., банки здійснюють з векселями кредитні, торгові, розрахункові, гарантійні, комісійні та довірчі операції. Акцією називається цінний папір, що посвідчує право її утримувача (акціонера) на одержання частини прибутку акціонерного товариства у формі дивідендів, на участь в управлінні справами акціонерного товариства та на частину майна, що залишилося після його ліквідації. Акції можуть бути іменними та на пред’явника, простими та привілейованими.

Прості іменні акції передбачають рівні права участі акціонерів, імена яких входять до обов’язкових реквізитів акцій. Власниками простих іменних акцій є громадяни, які вільно розпоряджаються ними, але з дотриманням певних правил. Обіг іменних акцій фіксується в книзі реєстрації акцій, в якій зазначаються відомості про власника, час придбання акції, кількість таких акцій у кожного з акціонерів. Статутами акціонерних товариств визначаються акції, що перебувають у вільному обігу, або з обмеженим колом обігу. Якщо в акції спеціально не зазначено, що вона не підлягає передачі, така акція передається шляхом повного індосаменту. Прості акції дають акціонеру право на отримання дивідендів у розмірі, який визначається зборами акціонерів, право одного голосу в управлінні товариством, а також право на частину майна акціонерного товариства у разі його ліквідації пропорційно кількості належних акціонеру акцій.

Придбання і відчуження акцій на пред’явника не потребують реєстрації акцій, окрім фіксації у книзі реєстрацій загальної кількості акцій на пред’явника. Акції на пред’явника обертаються вільно, без індосаментних процедур, і для акціонерного товариства пред’явник такої акції має усі права і повноваження акціонера.

Привілейовані акції дають право акціонеру на переважне отримання дивідендів і пріоритетну участь в розподілі майна у разі ліквідації акціонерного товариства. Згідно із Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» власники привілейованих акцій не можуть брати участь в управлінні акціонерним товариством. Привілейовані акції дають їх власникові переважне право на пріоритетну участь в розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації.

Ощадним сертифікатом називається письмове свідоцтво банку про вкладення коштів, яке посвідчує право вкладника на одержання у будь-якому закладі цього банку або в іншій кредитній установі суми вкладу та процентів за тим вкладом після спливу встановленого строку. Ощадні сертифікати можуть бути номіновані як в національній, так і в іноземній валюті. Сертифікати можуть бути строковими або до запитання, іменні та на пред’явника. Доход від ощадних сертифікатів виплачується при пред’явленні останніх для оплати в банк, що їх випустив. Розрахунки за придбання сертифікатів і виплати сум за ними для юридичних осіб здійснюються тільки в безготівковій формі, а для фізичних осіб – як готівковій, так і в безготівковій формах.

Правове регулювання випуску та обігу ощадних сертифікатів здійснюється згідно з Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 03.12.03 р.

Варантом визначають цінний папір (товаророзпорядчий документ), що посвідчує право його утримувача розпоряджатися майном, зазначеним у варанті, використовуючи останній як спосіб забезпечення зобов’язання. Варант є різновидом опціону на купівлю, який випускається емітентом разом із власними привілейованими акціями чи облігаціями, та надає його власнику право придбання простих акцій даного емітента протягом певного періоду за певною ціною. А опціон являє собою стандартний документ, укладений як стандартизований контракт, який закріплює (але не зобов’язує) його власника на придбання від емітента опціону (опціон на купівлю) чи на продаж емітенту (опціон на продаж) у термін, визначений в ньому, зазначеної в ньому кількості базового активу за зафіксованою при укладенні ціною.

Вимоги до проведення реєстрації випуску та порядок обігу варантів регулюються Правилами випуску та обігу фондових деривативів від 24.06.1997 р., затвердженими рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Коносамент – це товаророзпорядчий документ, що посвідчує право його утримувача розпоряджатися зазначеним у коносаменті вантажем і одержати вантаж після завершення перевезення. Коносамент може бути на пред’явника, ордерним або іменним. Коносамент головним чином застосовується при здійсненні морських перевезень і є доказом прийняття перевізником вантажу, зазначеного в цьому документі. Він виконує наступні функції: є доказом наявності договору морської перевозки вантажу та його змісту; являє собою розписку, яка засвідчує прийняття вантажу перевізником; є товаророзпорядчим цінним папером. Комерційні банки можуть видавати кредити під заставу коносамента. Враховуючи, що коносамент є товаророзпорядчим цінним папером, застава коносамента фактично означає заставу товару.

Серед цінних паперів особливе місце займають лотерейні білети, в основі яких знаходиться договір лотереї. За договором лотереї одна сторона – покупець лотерейного білета сплачує встановлену грошову суму іншій стороні – засновнику лотереї, який на посвідчення укладеної угоди вручає лотерейний білет контрагенту і зобов’язується передати у власність виграш за умови випаду його в тиражі на даний білет. Договір лотереї реальний, сплатний, односторонньо зобов’язальний.

Приватизаційні папери – це вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду. Вони можуть бути тільки іменними.

Порядок випуску та обігу приватизаційних паперів визначається Законом України «Про приватизаційні папери» від 6.03.1992 р., а також іншими нормативними актами.

Приватизаційні папери містять інформацію про вид приватизаційного папера, серію, номер, дату випуску, строк використання, прізвище власника та його права.

Приватизаційні папери використовуються громадянами України тільки шляхом їх обміну на паї, акції, інші документи, що встановлюють право власності на частку державного майна відповідно до номіналу приватизаційного папера з обов’язком відображення змісту обмінної операції. Громадяни мають право використовувати приватизаційні папери одного виду в різних сферах приватизації шляхом забезпечення їх взаємного конвертування.

§3. Операції банків з цінними паперами

Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає декілька операцій банків з цінними паперами, серед яких перш за все:

емісія власних цінних паперів;

організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг).

Дозвіл на здійснення банками цих операцій надається, якщо:

рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам Національного банку України, що підтверджується незалежним аудитором;

банк не є об’єктом застосування заходів впливу;

банком надано план, за яким він буде здійснювати таку діяльність, і цей план схвалений Національним банком України;

Національний банк України дійшов висновку, що банк має достатні фінансові можливості і відповідних спеціалістів для здійснення такої діяльності.

А за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати такі операції:

операції за дорученням клієнтів або від свого імені з фінансовими ф’ючерсами та опціонами;

довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Ці банківські операції з цінними паперами можуть бути об’єднані в три групи:

емісійні – пасивні операції, які здійснюються через випуск цінних паперів власного боргу;

інвестиційні – активні операції із вкладення власних та залучених фінансових ресурсів у фондові активи шляхом придбання відповідних цінних паперів на фондовому ринку від свого імені;

посередницькі операції з цінними паперами, які здійснюються банками від імені, за рахунок та на користь клієнтів.

Ту чи іншу операцію на фондовому ринку банки проводять залежно від конкретно визначеної мети банківської діяльності.

За допомогою емісійних операцій державні органи прагнуть покрити бюджетний дефіцит; комерційні банки – збільшити власний капітал та залучити ресурси для використання в активних операціях, а підприємства – залучити кошти для розширення своїх основних і оборотних фондів. Емісійні операції передбачають випуск акцій, облігацій, векселів, депозитних та ощадних сертифікатів.

Емітент має право на випуск облігацій підприємств і акцій з моменту реєстрації цього випуску у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Якщо подані до реєстрації облігації і акції пропонуються для відкритого продажу, тобто призначені для розміщення між юридичними і фізичними особами, коло яких заздалегідь визначити неможливо, то емітент зобов’язаний подати органу, який проводить реєстрацію, також інформацію про випуск цінних паперів. Емітент зобов’язаний подати органу, що реєструє, баланс та довідку про фінансовий стан, підтверджені аудиторським висновком.

Реєстрація випуску цінних паперів повинна бути проведена не пізніше 30 днів. Орган, який реєструє випуск цінних паперів або інформацію про це, зобов’язаний перевірити відповідність поданих емітентом документів вимогам законодавства. Інформація про випуск акцій, облігацій підприємств, що пропонуються для відкритого продажу, підлягає обов’язковому опублікуванню в офіційному виданні фондової біржі не пізніше 10 днів до початку передплати на ці цінні папери. Акції і облігації підприємств, що пропонуються для відкритого продажу, допускаються для розміщення не раніше 30 днів після опублікування про їх випуск. Реєструючий фінансовий орган має право у разі виявлення недостовірних даних в опублікованій інформації про випуск акцій, облігацій підприємств припинити їх розміщення до того часу, поки емітент цих цінних паперів не внесе до неї відповідних змін.

Як відомо, комерційні банки в Україні створюються в організаційно-правовій формі акціонерного товариства закритого та відкритого типу. Акції акціонерного банку відкритого типу переходять від однієї особи до другої без згоди інших акціонерів. Акції акціонерного банку закритого типу переходять від однієї особи до іншої тільки з відома більшості акціонерів, якщо інше не передбачено в його статуті.

У разі затвердження акціонерного банку або перетворення банку з пайового в акціонерний всі його акції (перший випуск акцій) повинні бути розподілені між засновниками цього банку. Перший випуск акцій банку повинен повністю складатися із звичайних акцій. Випуск акцій для збільшення статутного фонду акціонерного банку (повторний випуск акцій) може здійснюватися лише після повної оплати акціонерами всіх раніше випущених банком акцій. Повторний випуск акцій банку може включати випуск як звичайних, так і привілейованих акцій.

Законодавство України встановлює обов’язкову реєстрацію випуску акцій і облігацій в Національному банку України. Банк може випускати облігації для залучення позичкових коштів лише за повної оплати всіх випущених банком акцій або в разі повної оплати пайщиками своєї частки у статутному фонді банку. Реалізація акцій може проходити шляхом:

прийому від акціонерів внесків у капітал банку – матеріальних і нематеріальних активів, іноземної валюти, а також цінних паперів, емітованих третіми особами;

продажу акцій за гривні;

переоформлення раніш внесених паїв в акції при перетворенні банку з пайового в акціонерний;

капіталізації інших власних коштів банку з розподілом відповідної кількості акцій між акціонерами.

Реалізація облігацій може проходити шляхом:

продажу облігацій;

заміни на раніш випущені банком конвертовані облігації та інші цінні папери згідно з умовами їх випуску та діючим законодавством.

Окрім акцій та облігацій, комерційні банки мають право випускати депозитні та ощадні сертифікати, векселі та інші види цінних паперів.

З метою одержання прибутків від діяльності з цінними паперами і забезпечення участі у статутному капіталі інших підприємств банк може здійснювати інвестиційні операції, а саме:

купівлі-продажу цінних паперів від свого імені та на свій рахунок шляхом виставлення власних цін купівлі-продажу із зобов’язанням їх купівлі або продажу за заявленими цінами;

купівлі акцій з метою утримання їх у своєму портфелі терміном більше ніж 1 рік.

Банківські інвестиційні операції проводяться з метою вкладення ресурсів банку в різноманітні цінні папери й одержання прибутку від утримання їх у своєму портфелі впродовж визначеного терміну або від продажу придбаних цінних паперів за більш високою вартістю.

Метою посередницької діяльності банку на фондовому ринку є одержання прибутку у вигляді комісійних винагород внаслідок виконання, перш за все, андеррайтингу, а також:

довірчого управління цінними паперами, що належать іншій особі;

брокерської діяльності, тобто здійснення угод з цінними паперами на підставі договору доручення або комісії;

клірингової діяльність, яка включає збирання, звірку та користування інформації щодо угод з цінними паперами, їх залік і розрахунки за ними;

депозитарної діяльності, яка включає надання послуг зі зберігання сертифікатів цінних паперів та обліку переходу прав на цінні папери та інше.

Стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає андеррайтинг як купівлю на первинному ринку цінних паперів з наступним їх перепродажем інвесторам або як укладання договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за фіксованою ціною з наступним перепродажем або про накладання на покупця обов’язку робити все можливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов’язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані.

Комерційні банки можуть здійснювати посередницькі операції з цінними паперами через фондову біржу та на позабіржовому ринку цінних паперів. Ці угоди здійснюються банками з метою регулювання управління своїм портфелем цінних паперів. Комерційні банки також здійснюють за дорученням своїх клієнтів управління їх цінними паперами. Для цього укладається відповідний договір, згідно з яким банк зобов’язується зберігати цінні папери своїх клієнтів, вести їх облік, здійснювати інкасацію дивідендів та процентів, сум за погашеними цінними паперами, проводити обмін акцій, облігацій та інших цінних паперів.

§4. Відповідальність за правопорушення  на ринку цінних паперів

Фондовий ринок потребує підвищених гарантій його стабільності і виконання його учасниками взятих зобов’язань.

За порушення законодавства про цінні папери посадові особи несуть кримінальну та майнову відповідальність, яка встановлена відповідними законодавчими актами України.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку стягує з юридичних осіб штрафи:

за випуск в обіг та розміщення незареєстрованих цінних паперів – в розмірі до 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або в розмірі до 150 відсотків прибутку, одержаного в результаті цих дій;

за діяльність на ринку цінних паперів без ліцензії – у розмірі до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за неподання, несвоєчасне подання або надання юридичними особами свідомо недостовірної інформації – у розмірі до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень, рішень про усунення порушень щодо цінних паперів – у розмірі до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про накладення штрафів може бути оскаржено в суді. Штрафи, які накладені Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, стягуються в суворому порядку. Про накладення на комерційні банки стягнень Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку інформує Національний банк України у триденний термін.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і її територіальні управління в випадках відхилення від умов, визначених в розпорядженнях про здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, а також у статуті і правилах фондової біржі, можуть застосовувати наступні санкції:

а)       попередження;

б)      призупинення на строк до одного року підписки та продажу цінних паперів;

в)      призупинення на відповідний термін укладення угод на деякі види діяльності з випуску та обігу цінних паперів;

г)       анулювання дозволу, виданого на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, у випадках повторного застосування санкцій, передбачених підпунктами «а» – «в» цієї статті.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку може призупиняти діяльність фондової біржі в випадках порушення нею статутної діяльності і вимагати проведення її згідно зі статутом та правилами фондової біржі.

Відповідальність за адміністративні правопорушення, які пов’язані з діяльністю фізичних осіб на ринку цінних паперів, у відповідності до ст. 13 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» визначається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку:

здійснення операцій з випуску в обіг або розміщення незареєстрованих цінних паперів тягне за собою накладення штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

здійснення операцій на ринку цінних паперів без ліцензії тягне за собою накладення штрафу від 20 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

неподання, несвоєчасне подання або подання свідомо недостовірних відомостей Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку тягне за собою накладення штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

ухилення від виконання розпоряджень Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку тягне за собою накладення штрафу від 20 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Протоколи про вчинення адміністративних правопорушень складаються посадовими особами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку у разі виявлення ними відповідних правопорушень. Адміністративні стягнення за правопорушення, пов’язані з діяльністю на ринку цінних паперів, накладаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку або її територіальними органами. Спори, що виникають у ході застосування санкцій до осіб, винних у здійсненні правопорушення на ринку цінних паперів, вирішуються судом або арбітражним судом.

Постановою Кабінету Міністрів України затверджено Порядок накладення арешту на цінні папери від 22.09.1999 р., у якому визначено підстави для накладення арешту на цінні папери. Арешт застосовується в наступних випадках:

на виконання ухвали суду про накладення арешту на майно, яке належить відповідачу;

на виконання рішення суду про конфіскацію майна боржника;

для забезпечення збереження майна боржника у вигляді цінних паперів, яке підлягає наступній передачі стягувачу або реалізації.

Арешт може накладатись на будь-які цінні папери як одного власника, так і кількох співвласників, незалежно від їх виду та форми випуску.

Цінні папери, на які накладено арешт, підлягають опису, в процесі проведення якого складається акт за встановленою формою. В акті зазначається вид, найменування випуску, категорія та кількість цінних паперів. Виявлені під час опису іменні цінні папери у документарній формі та цінні папери на пред’явника у документарній формі, на які накладено арешт, підлягають обов’язковому вилученню та негайній передачі на зберігання до установ Національного банку України. Крім того, іменні цінні папери в документарній формі обмежуються в обігу шляхом їх блокування реєстроутримувачем на особовому рахунку власника невідкладно після отримання копії відповідної постанови державного виконавця. Блокування полягає в припиненні реєстрації переходу права власності на іменні цінні папери, обтяжені зобов’язаннями. Цінні папери, випущені у бездокументарній формі, та знерухомлені цінні папери, на які накладено арешт, обмежуються в обігу шляхом здійснення зберігачем відповідної облікової операції невідкладно після отримання копії постанови державного виконавця. У цьому випадку частина або вся кількість цінних паперів на рахунку власника обмежується в обігу шляхом виконання відповідного облікового запису.

Кримінальна відповідальність за правопорушення, пов’язані з діяльністю на ринку цінних паперів, настає у відповідності до статей 199, 223, 224, 234 Кримінального кодексу України.

Відповідно до ст. 199 КК України виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту, а також збут підробленої національної валюти України у вигляді банкнот та металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб чи у великому розмірі (двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян), караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі (чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян), караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Відповідно до ст. 223 КК України випуск (емісія) громадянином або службовою особою суб’єкта господарської діяльності цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому законом порядку карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років. Внесення громадянином або службовою особою суб’єкта господарської діяльності в документи, які подаються до реєстрації емісії цінних паперів, свідомо недостовірної інформації, а також затвердження таких документів, якщо ці дії заподіяли велику матеріальну шкоду інвесторові, караються штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Відповідно до ст. 224 КК України виготовлення з метою збуту, збут чи використання іншим чином підроблених недержавних цінних паперів караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені повторно або якщо вони завдали великої матеріальної шкоди (триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян), караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені організованою групою або якщо вони завдали особливо великої матеріальної шкоди (тисяча і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян), караються позбавленням волі на строк від п’яти до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Відповідно до ст. 234 КК України продаж або інша незаконна передача приватизаційних паперів особою, яка не є власником цих документів, їх купівля або розміщення та інші операції з приватизаційними документами без належного дозволу караються штрафом від 100 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк. А викрадення приватизаційних паперів карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

 

Контрольні запитання

Наведіть легальне визначення ринку цінних паперів.

Що слід вважати цінним папером?

Охарактеризуйте основні види цінних паперів.

Які види операцій банків з цінними паперами?

Які функції Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку?

Яка відповідальність настає за правопорушення на ринку цінних паперів?

 

Нормативно-правові акти та література

Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 р.

Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. зі змінами та доповненнями // www.rada.gov.ua

Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 7.12.2000 р. зі змінами та доповненнями // www.rada.gov.ua

Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» // ВВР України. – 2002. – № 16. – Ст. 114.

Закон України «Про господарські товариства» від 19.03.1991 р. // ВВР. – 1991. – № 49. – Ст. 682.

Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок» від 23.11.2006 р. № 3480 – IV // www.rada.gov.ua

Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 5.04.2001р. // ВВР. – 2001. – №24. – Ст. 128.

Положення про операції банків з векселями» від 28.05.99 р.: Постанова Правління НБУ № 258 // Вісник НБУ. – Вип.4 (91). – С. 37-49.

Агарков М. М. Основы банковского права: Курс лекций. Учение о ценных бумагах. Изд. 2-е. – М.: БЕК, 1994. – 276 с.

Банківське право України / За заг.ред. Селіванова А. О; – К., 2000. – 384 с.

Банківські операції / За ред. А. М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2002. – 476 с.

Ефимова Л. Г. Банковское право. – М.: БЕК, 1994. – 360 с.

Качан О. О. Банківське право – К.: Школа, 2004. – 328 с.

Костюченко О. А. Банківське право: Підручник. – К.: АСК, 2003. – 928 с.

Орлюк О.П. Банківське право. − К.: Юрінком Інтер, 2005. – 376 с.

Гавалда К., Стуфле Ж. Банковское право (учреждения – счета– операции – услуги) / Пер с фр. / Под ред. В.Я Лисняка. – М.: Статут, 1996. − 278 с.

Орлюк О. П. Теоретичні питання банківського права та банківського законодавства. − К.: Юрінком Інтер, 2003. – 104 с.

Олейник О. М. Основы банковского права: Курс лекций. – М.: Юрист, 1999. – 424 с.