Фінансова діяльність суб’єктів господарювання - Навчальний посібник (Терещенко О. О.)

12.6. правила фінансування підприємств

Наслідком незадовільної роботи по управлінню фінансами, відсутності бюджетування на більшості вітчизняних підприємств є невиконання елементарних вимог щодо формування окремих позицій активів і пасивів, організації руху грошових коштів. Хоча з формального погляду звітність більшості вітчизняних підприємств складається правильно (відповідно до методичних і нормативних вимог), її параметри залишаються незадовільними. З метою дотримання фінансової рівноваги на підприємстві, забезпечення стабільної платоспроможності та ліквідності під час прийняття рішень стосовно джерел покриття потреби в капіталі, складання фінансових бюджетів слід дотримуватися правил фінансування, до яких належать:

золоте правило фінансування;

золоте правило балансу;

правила ліквідності;

правило вертикальної структури капіталу.

Перші три правила характеризують горизонтальну структуру капіталу та активів підприємства, останнє стосується лише пасиву балансу. Всі правила базуються на розрахунку ряду показників, які характеризують співвідношення певних статей балансу.

Вимоги правил покриття потреби в капіталі слід враховувати в ході складання поточних і довгострокових фінансових планів, і лише в цьому випадку параметри звітності відповідатимуть критеріям кредитоспроможності та інвестиційної привабливості підприємства. Перевірка дотримання зазначених правил дозволяє дійти висновку про якість прийняття фінансових рішень менеджментом підприємства.

12.6.1. Золоте правило фінансування

Одним із способів перевірки рівня забезпечення фінансової рівноваги є визначення відповідності окремих позицій балансу вимогам золотого правила фінансування. Зміст його полягає в необхідності узгодження строків, на які мобілізуються фінансові ресурси, зі строками, на які вони вкладаються в реальні чи фінансові інвестиції. Золоте правило фінансування називають також золотим банківським правилом, або правилом узгодженості (конгруентності, паралельності) строків. За цим правилом фінансовий капітал повинен бути мобілізований на строк, не менший від того, на який даний капітал заморожується в необоротних та оборотних активах підприємства.

Дотримання вимог золотого правила фінансування забезпечує підприємству стабільну ліквідність і платоспроможність. При його використанні виникає проблема зіставлення окремих статей активу та пасиву балансу (окремих об’єктів інвестування та джерел фінансування), оскільки з балансового звіту безпосередньо не видно, які саме активи профінансовано за рахунок тих чи інших пасивів. Саме тому управління процесом узгодження залучення та використання капіталу слід здійснювати на стадії планування потреби в ресурсах та джерел її покриття.

При використанні золотого правила фінансування слід керуватися двома умовами, які виражають його зміст:

1) ;

2) .

На практиці досить часто керуються помилковим, на нашу думку, принципом «загального покриття», згідно з яким усі активи повинні фінансуватися за рахунок усіх пасивів. Наслідком цього є порушення золотого правила фінансування. Щодо доцільності дотримання вимог цього правила існує ряд критичних зауважень. Так, при дотриманні правила фінансова рівновага забезпечується, якщо:

1) інвестований капітал своєчасно (в передбачені строки) вивільняється в результаті господарської діяльності;

2) існує можливість субституції або пролонгації строків повернення капіталу;

3) платежі, строк оплати яких настав, можна здійснити за рахунок надходжень від операційної та інвестиційної діяльності.

Таким чином, на думку багатьох фінансистів, виникає парадокс. Золоте правило фінансування справджується, якщо існує можливість пролонгації чи залучення нового фінансового капіталу при настанні строків погашення попередньої заборгованості. Якщо ж можлива субституція чи пролонгація, тоді зовсім не обов’язкова паралельність строків, на які залучаються капітал та інвестиції[127]. На нашу думку, зазначеною аргументацією не враховується, що можливості субституції чи пролонгації значною мірою залежать від кредитоспроможності підприємства, одним з важливих критеріїв якої є рівень дотримання вимог правил фінансування.

Інше слабке місце правила пов’язане з тим, що висновки про ліквідність підприємства будуються на горизонтальному аналізі статей балансу. Однак позиції балансу не дають повного уявлення про строки і величину всіх вхідних і вихідних грошових потоків, зокрема стосовно податкових платежів, виплати зарплати, мобілізації прихованих резервів тощо. Отже, дотримання чи недотримання вимог зазначеного правила не завжди означатиме платоспроможність підприємства чи її відсутність у конкретний період. Разом з тим у довгостроковому періоді чітко виражена невідповідність умовам правила свідчитиме про потенційну неплатоспроможність підприємства.

12.6.2. Золоте правило балансу

Золоте правило балансу можна розглядати як більш конкретизовану форму правила конгруентності строків. З метою досягнення паралельності строків мобілізації і використання фінансових ресурсів воно вимагає дотримання певних співвідношень між окремими статтями пасивів та активів. Для цього при складанні бюджетів рекомендується керуватися такими двома умовами:

а) потребу в капіталі для фінансування необоротних активів слід покривати за рахунок власного капіталу і довгострокових позичок:

;

б) довгострокові капіталовкладення повинні фінансуватися за рахунок коштів, мобілізованих на довгостроковий період, тобто довгострокові пасиви повинні використовуватися не тільки для фінансування необоротних активів, а й для довгострокових оборотних активів (наприклад, оборотні засоби, авансовані в стратегічні запаси сировини, неліквідні товари тощо):

.

Зрозуміло, що під час зовнішнього аналізу (наприклад, оцінки кредитоспроможності позичальника банком) перевірку рівня дотримання останньої умови здійснити практично неможливо, оскільки інформацією про довгострокові оборотні активи володіють лише фінансові та бухгалтерські служби підприємства. Умови золотого правила балансу наочно зображено на рис. 12.7.

 

Рис. 12.7. Умови золотого правила балансу (За: Wöhe G., Bilstein J. Grundzüge der Unternehmens- finanzierung. — München: Vahlen, 1986)

Критики золотого правила балансу звертають увагу на таку саму суперечність, як і в золотому правилі фінансування. Використання золотого правила балансу дає можливість уникнути проблем з ліквідністю, якщо амортизація активів у результаті господарської діяльності збігається за обсягами і термінами з погашенням залученого капіталу і якщо грошових надходжень достатньо для забезпечення розрахунків у ході поточної опера­ційної діяльності. У разі потреби в довгостроковому капіталі повинна також існувати можливість пролонгації строків погашення існуючих кредитів і залучення нового капіталу.

12.6.3. Правило вертикальної структури капіталу

Під час розробки фінансових планів для фінансових служб підприємств важливе значення мають два параметри, які характеризують капітал: вартість і структура. Структура капіталу підприємства — це співвідношення власних і позичкових джерел у структурі пасивів. Вартість капіталу — це плата за користування залученими фінансовими ресурсами, в т. ч. сплата процентів, дивідендів, комісійних, негативних курсових різниць та інші затрати. Вважається, що чим гірша структура, тим вища середньозважена вартість капіталу.

Правило вертикальної структури капіталу пов’язане з аналізом складу та структури джерел формування капіталу. Прив’язка до активів, тобто напрямів використання фінансових ресурсів підприємства, в даному разі не здійснюється. Правило вертикальної структури вимагає дотримання певного співвідношення між власним і позичковим капіталом підприємства. Результати аналізу структури використовуються під час прийняття рішень щодо фінансування підприємства, зокрема при оцінці інвестиційної привабливості, кредитоспроможності та санаційної спроможності. Показники, що характеризують структуру капіталу підприємства, наведені в табл. 6.5 (розд. 6).

На практиці здебільшого розраховують коефіцієнт заборгованості та коефіцієнт незалежності. Перший характеризує залежність підприємства від позичкового капіталу і визначається як відношення позичкового капіталу (ПК) до джерел власних коштів (ВК). Прийнято вважати, що зростання рівня заборгованості свідчить про зростання фінансового ризику, тобто можливості втрати платоспроможності. І навпаки, при заданих напрямах інвестування ризик кредиторів тим менший, чим менша частина позич­кового капіталу в загальній сумі пасивів.

Чим більше значення коефіцієнта незалежності (Кавт), тим менш ризиковою є структура капіталу підприємства (менша залежність від кредиторів). Якщо питома вага власних засобів у структурі джерел фінансування збільшується, то Кавт => 1; якщо спостерігається тенденція до фінансування за рахунок позичок, то Кавт => 0.

Щодо структури капіталу існують різні погляди. Окремі економісти вважають, що співвідношення власного і позичкового капіталу підприємства має становити 1 : 1. Згідно з даним підходом загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто критичне значення Кавт = 0,5. Згідно з іншими трактуваннями правила вертикальної структури капіталу для промислових підприємств частка власного капіталу повинна становити не менше 60 \%, для торгівлі — 50 \%. Існують також думки, що співвідношення власного і позичкового капіталу має становить 2 : 1.

На практиці на структуру капіталу підприємств впливають такі основні фактори:

галузь виробництва, до якої належить підприємство;

форма організації бізнесу;

обсяги діяльності підприємства та його місцезнаходження;

прибутковість активів;

процентні ставки за користування позичками;

оподаткування розподіленого і нерозподіленого прибутку;

особливості законодавства про банкрутство;

інші специфічні фактори.

При формуванні структури капіталу фінансисти як орієнтир можуть враховувати середньогалузеві значення коефіцієнтів заборгованості та автономності підприємств відповідної галузі. Для більшої об’єктивності в процесі аналізу структури капіталу слід визначати рівень відхилення фактичних значень показників структури капіталу конкретного підприємства не лише від середньогалузевих значень вітчизняних підприємств, а й у світовому розрізі. Враховуючи перехід українських підприємств на міжнародні стандарти звітності, світові тенденції до гармонізації та глобалізації, на нашу думку, саме середньогалузеві значення показників структури капіталу в країнах з розвинутою ринковою економікою повинні служити орієнтиром для українських суб’єктів господарювання. В табл. 12.2 і 12.3 наводяться значення відповідних показників у розрізі окремих галузей по вітчизняних підприємствах та підприємствах ФРН і Швейцарії.

 

Таблиця 12.2

СТРУКТУРА КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВ України (1998—2000 рр.)

Галузь виробництва

Коефіцієнт автономії (власні кошти / валюта балансу)

Коефіцієнт заборгованості (позичковий капітал / власний капітал)

1998 р.

1999 р.

2000 р.

1998 р.

1999 р.

2000 р.

Промисловість

0,31

0,57

0,54

2,27

0,77

0,86

Хімічна промисловість

0,80

0,79

х

0,25

0,26

х

Транспорт та зв’язок

0,51

0,61

0,58

0,97

0,61

0,70

Будівництво

0,70

0,64

0,56

0,44

0,55

0,77

Торгівля та громадське харчування

0,17

0,09

0,09

4,96

9,65

10,4

Постачання та збут

0,25

0,19

0,18

3,04

4,23

4,39

Сільське господарство

0,75

0,75

0,72

0,33

0,34

0,39

Всього по підприємствах

0,48

0,56

0,53

0,78

0,76

0,87

Таблиця 12.3

СТРУКТУРА КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВ ФРН ТА Швейцарії

Галузь виробництва

Коефіцієнт автономії (власні кошти / валюта балансу)

Коефіцієнт заборгованості (позичковий капітал / власний капітал)

Німеччина[128]

Швейцарія*

Німеччина

Швейцарія

Хімічна промисловість

0,38

0,42

1,6

1,38

Машинобудування

0,20

0,29

4,0

2,44

Електротехніка

0,24

0,22

3,0

3,54

Будівництво

0,06

х

16,2

х

Харчова промисловість

0,21

0,28

4,2

2,57

Текстильна промисловість

0,21

0,34

3,4

1,94

Одяг, взуття тощо

0,18

0,34

5,8

1,94

Торгівля (велика)

0,15

0,28

6,2

2,57

Торгівля (дрібна)

0,03

0,04

32,3

24

Всього по підприємствах

0,18

0,38

4,6

1,63

* Середні за величиною підприємства.

 

Як бачимо, розмах варіації значень показників, які характеризують структуру капіталу підприємств, досить великий: у тих галузях виробництва, де обіговість засобів є високою, частка позичкового капіталу також висока, і навпаки, там, де обіговість менша, коефіцієнт заборгованості теж менший.

На вітчизняних підприємствах можна спостерігати дещо викривлену картину (відповідні показники є надто високими). Це можна пояснити, з одного боку, недоліками діючих до 2000 р. методичних вимог до складання звітності підприємств, згідно з якими цілий ряд позицій капіталу, що за своєю економічною сутністю є позичковим, відносились до власного капіталу (наприклад, резерви майбутніх витрат і платежів, відстрочений податковий борг тощо). З іншого боку, низький рівень коефіцієнта заборгованості є наслідком нерозвиненості кредитних відносин в Україні, високим рівнем кредитного ризику та прагненням підприємств його зменшити завдяки поліпшенню структури капіталу.

Високий рівень позичкових ресурсів у структурі джерел фінансування німецьких підприємств пояснюється, з одного боку, сприятливою щодо використання банківських позичок податковою політикою і традиційно високим рівнем довіри між кредитними установами та позичальниками, а з іншого — високим обсягом забезпечення наступних витрат і платежів, які є внут­рішнім джерелом формування позичкового капіталу. Відносно високий рівень власних джерел фінансування швейцарських підприємств пояснюється меншим рівнем оподаткування нерозподіленого прибутку порівняно з розподіленим.

Якщо аналізувати структуру капіталу підприємств у розрізі окремих форм організації бізнесу, то можна виявити таку закономірність: в акціонерних товариствах, особливо тих, акції яких котируються на біржі, частка власного капіталу є майже в 2 рази більшою, ніж у підприємств інших форм організації бізнесу. Це можна пояснити тим, що звітність акціонерних товариств публікується в пресі і для інвесторів, які оцінюють ризиковість своїх вкладень, причому рівень заборгованості підприємства відіграє вирішальну роль. Саме тому акціонерні товариства прагнуть підвищити рівень показника своєї фінансової незалежності.

12.6.4. Ефект фінансового лівериджу

При визначенні оптимальної структури капіталу слід враховувати, що головною метою діяльності будь-якого підприємства є максимізація прибутку в довгостроковому періоді. Ця мета, як правило, конфліктує з іншим важливим завданням — мінімізацією фінансових ризиків, тобто ризиків, пов’язаних з фінансуванням підприємства. Таким чином, оптимальною буде така структура капіталу підприємства, за якої досягається оптимальне співвідношення між ризиком структури капіталу та рентабельністю власного капіталу, наслідком чого буде максимізація ринкової вартості підприємства і його корпоративних прав. Згідно з теорією середньозваженої вартості капіталу (WAСС = Weighted Average Cost of Capital) оптимальна структура капіталу перебуватиме в точці, в якій значення середньозваженої вартості капіталу буде мінімальним[129].

Якщо рентабельність сукупного капіталу (рентабельність активів) перевищує проценти за користування кредитом, то підприємству буде вигідно залучати позички. Однак обсяг можливої заборгованості підприємства обмежується готовністю кредиторів надавати позички та кредитної ставки, які залежать від рівня ризику неповернення кредитів. У разі, якщо ризики зростають, то підвищуються і проценти за користування позичками. Якщо процентна ставка перевищує рентабельність активів, рівень фінансування за рахунок залучення кредитів слід мінімізувати.

Функціональну залежність між рентабельністю власного капіталу та його структурою можна дослідити на основі визначення ефекту фінансового лівериджу (Ефл). Цей показник певною мірою дозволяє знайти наближене значення оптимальної структури капіталу, тобто виявити граничну межу використання позичкового капіталу для конкретного підприємства. Економічний зміст ефекту фінансового лівериджу розглянемо за допомогою умовного прикладу.

 

Приклад 12.4[130]

У результаті здійснення інвестицій обсягом 100 000 грн підприємство одержало прибуток у розмірі 10 000 грн. Рентабельність інвестицій становить 10 \%. Ставка податку на прибуток (s) = 25 \%. У разі, якщо частина інвестицій профінансована за рахунок кредиту, за користування яким слід сплачувати 7 \% річних (відносяться на валові витрати), одержимо такі варіанти рентабельності власного капіталу:

Показники

Варіант 1

Варіант 2

Варіант 3

Варіант 4

1. Загальний обсяг інвестицій

100 000

100 000

100 000

100 000

2. Позичковий капітал

25 000

50 000

75 000

3. Власний капітал

100 000

75 000

50 000

25 000

4. Коефіцієнт фінансового лівериджу

0

0,33

1,00

3

5. Прибуток перед сплатою процентів за кредит

10 000

10 000

10 000

10 000

6. Проценти за кредит (7 \%)

1750

3500

5250

7. Прибуток після сплати процентів за кредит

10 000

8250

6500

4750

8. Податок на прибуток (25 \%)

2500

2063

1625

1188

9. Чистий прибуток

7500

6187

4875

3562

10. Рентабельність власного капіталу, \%

7,5

8,2

9,75

14,2

11. Зростання чистого прибутку за рахунок ефекту економії на податках, Пс × S / 100

 

437

875

1312

12. Вартість позичкового капіталу з урахуванням оподаткування (ряд. 6 – ряд. 11)

 

1313

2635

3937

Якщо відома (Ра = ROI) — рентабельність активів підприємства (відношення чистого прибутку до вартості активів); обсяг власного капіталу (ВК) та сума кредиту (ПК), то прибуток (П) від здійснення інвестицій можна розрахувати за такою фор­мулою:

                П = Ра × (ВК + ПК).             (12.1)

Дану величину можна виразити також підсумовуванням прибутку після сплати процентів за кредит і суми процентів. Це можна записати в такому вигляді:

                П = Рв × ВК + Пс × ПК,        (12.2)

де Рв = ROE — рентабельність власного капіталу; Пс — ставка процента за кредит.

Якщо рівняння 12.1 та 12.2 звести в одне, то одержимо таку рівність:

                Ра × (ВК + ПК) = Рв × ВК + Пс × ПК.                (12.3)

Звідси можна вивести формулу для обчислення рентабельності власного капіталу:

                       (12.4)

Останнє рівняння показує, що рентабельність власного капіталу залежить не від абсолютних величин, якими є суми власного та позичкового капіталу, а від відносних показників (рентабельність активів, проценти за кредит, коефіцієнт заборгованості).

На практиці менеджмент підприємства та його власників насамперед цікавить рентабельність власного капіталу після оподаткування (відношення чистого прибутку до величини власного капіталу). Розглянемо, яким чином впливає на ефект фінансування підприємства за рахунок позичок чинник податку на прибуток. Якщо S — фактор податку на прибуток (податковий мультиплікатор), а проценти за користування позичками відносяться на валові витрати підприємства, тобто зменшують об’єкт оподаткування, то рентабельність власного капіталу після оподаткування (Рвs) можна подати в такому вигляді:

                ;         (12.5)

                .           (12.6)

За інших рівних умов і у разі зростання частки позичок та обсягів процентних платежів розмір податку на прибуток підприємства зменшуватиметься. Економія на податку на прибуток (Еs) виникає в результаті зменшення об’єкта оподаткування на суму процентних платежів і дорівнює різниці між сумою податкових платежів за відсутності позичок та за їх наявності:

                Еs = Пс × S / 100.  (12.7)

Якщо ставка процента за кредит не залежить від рівня заборгованості і залишається стабільною (як у прикладі 12.4), то між коефіцієнтом заборгованості та рентабельністю власного капіталу існує лінійна залежність (див. теорему Міллера—Модильяні): чим більше позичкових ресурсів у структурі джерел фінансування, тим вища рентабельність, причому одним із чинників зростання рентабельності власного капіталу є економія на податкових платежах.

Підвищення рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позичкового капіталу, якщо рентабельність активів перевищує проценти за кредит, називається ефектом фінансового лівериджу, або ефектом фінансового важеля. Він характеризує ефект фінансування діяльності та підвищення рентабельності власного капіталу за рахунок збільшення частки позичкового капіталу.

Зрозуміло, якщо різниця (Ра – Пс) позитивна, то будь-яке збільшення коефіцієнта заборгованості вестиме до зростання рентабельності власного капіталу. Фінансист повинен враховувати, що доти, доки капіталодавці (як кредитори, так і власники) не вимагають підвищення плати за користування капіталом, ціну останнього підприємство може знижувати за рахунок збільшення заборгованості. Однак підвищення частки позичок у структурі капіталу підвищує ризик, а отже, кредитори вимагатимуть підвищених процентних ставок за кредитами, що одержує підприємство. Це, в свою чергу, знижує згадану різницю, а отже, зменшується ефект фінансового лівериджу. В прикладі 12.5 наведено варіанти рентабельності власного капіталу за умови, що процентна ставка за позичками залежить від рівня заборгованості підприємства.

Приклад 12.5

У результаті здійснення інвестицій обсягом 100 000 грн підприємство одержало прибуток у розмірі 10 000 грн. Рентабельність інвестицій — 10 \%. Частину інвестицій планується фінансувати за рахунок кредиту. Процентна ставка за користування позичками зростає залежно від зростання коефіцієнта заборгованості: до критичного співвідношення 2 : 1 включно, ставка становить 7 \% річних; вище такого співвідношення (до рівня 1 : 1) ставка підвищується на 3 \%; вище згаданого рівня ставка зростає ще на 5 \%. За даних обставин одержимо такі варіанти рентабельності власного капіталу.

Показники

Варіант 1

Варіант 2 (ставка 7 \%)

Варіант 3 (ставка 10 \%)

Варіант 4 (ставка 15 \%)

1. Загальний обсяг інвестицій

100 000

100 000

100 000

100 000

2. Позичковий капітал

25 000

50 000

75 000

3. Власний капітал

100 000

75 000

50 000

25 000

4. Коефіцієнт заборгованості

0

0,33

1,00

3

5. Прибуток перед сплатою процентів за кредит

10 000

10000

10 000

10 000

6. Проценти за кредит

1750

5000

11 250

7. Прибуток до оподаткування (ряд. 5 – ряд. 6)

10 000

8250

5000

–1250

8. Податок на прибуток

2500

2062

1250

9. Чистий прибуток

7500

6187

3750

–1250

10. Рентабельність власного капіталу, \%

7,5

8,2

7,5

–5,0

11. Зростання чистого прибутку за рахунок ефекту економії на податках Пс × S / 100

438

1250

2813

12. Вартість позичкового капіталу з урахуванням оподаткування (ряд. 6 – ряд. 11)

1312

3750

8437

У наведеному прикладі можна спостерігати залежність між збільшенням коефіцієнта заборгованості, процентної ставки, оподаткуванням та зменшенням рентабельності власного капіталу. Останній показник зростає до рівня заборгованості в 25 \%, після чого під впливом підвищеної ставки за ризик вона починає зменшуватися.

У разі, якщо Ра < Пс, то будь-яке зростання рівня заборгованості веде до зниження рентабельності власного капіталу, тим стрімкіше, чим вища питома вага позичкового капіталу в структурі пасивів підприємства. Можна спостерігати ситуацію, за якої вартість позичкового капіталу (Вп) за рахунок економії на податкових платежах буде меншою за рентабельність активів, хоча остання буде меншою за процентну ставку за кредит: Вп < Ра < Пс. Цю обставину слід також враховувати в процесі фінансового планування.

На основі аналізу наведених прикладів можна виявити такі закономірності:

1. Доти, доки рентабельність активів перевищує проценти за користування позичковими коштами і процентна ставка за кредитами є стабільною, рентабельність власного капіталу зростає пропорційно зі зростанням частки заборгованості в структурі капіталу.

2. Якщо рентабельність активів дорівнює процентам за кредит, то незалежно від рівня заборгованості рентабельність власного капіталу до оподаткування дорівнюватиме рентабельності активів і процентам за кредит.

3. При використанні як джерела фінансування позичкового капіталу проявляється ефект економії на податках, у результаті чого вартість позичок зменшується.

4. Якщо рентабельність активів нижча за проценти за користування позичками, то рентабельність власного капіталу падає і може досягати негативних значень. Негативна рентабельність власного капіталу означає, що в результаті одержаних збитків реальний капітал підприємства зменшився на відповідну величину збитків.

5. Якщо рентабельність активів дорівнює нулю або є негативною, рентабельність власного капіталу із зростанням рівня заборгованості набуває негативних значень стрімкіше .

6. У разі, якщо негативне значення рентабельності власного капіталу перевищує мінус 100 \%, наприклад становить мінус 110 \%, це означає, що реальна вартість активів підприємства зменшена на 110 \% власного капіталу, тобто статутного, додаткового капіталу та інших складових власного капіталу не вистачило для покриття збитків. Таким чином, усіх активів підприємства не вистачає для виконання зобов’язань з погашення позичок. Подібна структура балансу є незадовільною.

Наявність ознак незадовільного балансу в багатьох країнах, наприклад у ФРН, Франції, Польщі, Росії, є підставою для порушення справи про банкрутство підприємств, які організовані у формі акціонерних товариств чи товариств з обмеженою відповідальністю. Неплатоспроможність таких підприємств настає при настанні строків виконання зобов’язань.