Тема 21. закономірності та етапи розвитку капіталістичної економічної системи

З точки зору формаційного підходу та відносин власності на засоби виробництва  виділяється п’ять способів виробництва – первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний  і соціалістичний (комуністичний). Капіталістичний спосіб виробництва виникнув (постав), ще на початку ХVІ ст. і продовжує залишатися провідною економічною формацією і в ХХІ ст.

Перша стадія розвитку цього способу виробництва одержала в політичній  економії назву капіталізм вільної конкуренції. В літературі цьому капіталізму іноді дають й інші назви: класичний капіталізм, домонополістичний капіталізм, капіталізм вільного підприємництва, дикий капіталізм. Проте усі економісти згодні з тим, що певний історичний період існував капіталізм вільної конкуренції.

Починаючи вивчення теми, студент, перш за все, повинен засвоїти, що як  економічний лад  представляє собою капіталізм вільної конкуренції? Це така економічна система, яка характеризується приватною капіталістичною власністю на речові ресурси, використанням найманої праці та системи ринків чистої конкуренції. Конкурентний капіталізм, пише П.Самуельсон – це складний механізм мимовільної  координації, що діє через систему цін і ринків, механізм зв’язку, який слугує для об’єднання знань і дій мільйонів різних індивідів [Самуэльсон П. Экономика: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1964. – с. 53-54]; див. також: Макконел К.Р., Брюс С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2 т. Пер. с англ. – М.: Республика, 1992. – Т. 1 – с 47 ). Зауважте, що радянські економісти вважали, що  “капіталізм – остання експлуататорська формація, яка зародилась у надрах феодалізму…” (Экономическая энциклопедия: Политическая экономия: В 4т. / За ред. А.М. Румянцева. – М.: Экономика, 1979. - Т.2. – с.103).

Далі слід вивчити наступні ознаки капіталізму  вільної конкуренції:

приватна власність на засоби виробництва;

система найманої праці;

свобода підприємництва і вибору;

ринкова система та вільна конкуренція;

важлива роль прибутку;

обмежена роль держави [Політична економія: Навч. посібник / За ред. К.Т.Кривенка, (далі 1), с.372-374].

Після вивчення сутності капіталізму, необхідно звернути увагу на вияснені об’єктивних основ та шляхів виникнення і розвитку капіталізму. Капіталістичний спосіб виробництва  почав зароджуватися  у надрах феодалізму. Зростання продуктивних сил і  розвиток суспільного поділу праці розширювали сферу товарного виробництва і підривали основи натурального господарства, на якому базувався феодальний спосіб виробництва. Розвивались міста, місцеві, а потім і національні ринки. Тим самим створювалися певні умови капіталістичного господарського укладу. Розклад феодальної системи господарства і початок капіталістичної ери наука відносить до ХVІ ст.

Капіталізм виник і розвинувся на базі простого товарного виробництва, проте, насамперед на базі міського ремісництва. Поглиблення майнової диференціації серед ремісників і розорення все більшої кількості господарств розширювали сферу застосування найманої праці. Важливу роль у виникненні капіталізму виконав купецький капітал. Важливо усвідомити й те, що процеси становлення капіталістичного виробництва прискорювались первісним нагромадженням капіталу. Ґрунтовий виклад сутності й історичної ролі первісного нагромадження капіталу зроблено К.Марксом (Див.: Маркс К. капітал Т.1 //Маркс К, Енгельс Ф. – Твори – Т.23. – гл.24). Особливості первісного нагромадження капіталу в постсоціалістичній Україні можна прочитати в роботі (Мендрул О. Стан і перспектива первісного нагромадження капіталу // Економіка України. 2001.).

Остаточно капіталістичний лад закріпив себе як нову суспільно-економічну формацію, що вийшла на історичну арену замість феодалізму під час переможних буржуазних революцій. У Нідерландах наприкінці ХVІ ст., в Англії у ХVІІ ст. у Німеччині – в середині ХІХ ст.

На початку останньої третини ХІХ ст. завершилась стадія капіталізму вільної конкуренції. Друга – монополістична – стадія розвитку капіталізму почалася на межі ХІХ і ХХ ст. і як ми вважаємо, завершилася у середині 30-х рр. ХХ ст. Третя (сучасна стадія розвитку капіталізму почала формуватися у середині 30-х рр. ХХ ст. і триває нині. Третя стадія розвитку капіталістичної формації розглядається в темі 22.

Марксистська  політична економія відносить капіталізм до експлуататорської формації: “Капіталістичний спосіб виробництва – суспільний спосіб виробництва матеріальних благ, заснований на приватній капіталістичній власності на засоби виробництва і експлуатації найманої праці” (Политическая экономия: словарь /Под ред. М.И. Волкова и др. – М.: Политиздат, 1983. – С.158). Теорію експлуатації найманої праці за капіталізму розробив К.Маркс (див.: Маркс К. Капітал Т1 // Маркс К., Енгельс Ф. – Товари. – Т.23. –Гл.7). Навпаки, неокласична політична економія, як правило, принципово заперечує наявність елементів експлуатації найманої праці за капіталізму, особливо в період першої та другої фаз його розвитку.

У навчальному посібнику  [1, Тема 21.2] експлуатація найманої праці розглядається через призму економічної ренти, яка виникає тоді, коли капіталіст, користуючись владою на ринку праці, застосовує монопсонію, тобто нараховує робітникові заробітну плату нижче конкурентного рівня [див.: 1, рис. 21.1].  Економічна рента – це різниця між конкурентною  заробітною платою, еквівалентною альтернативній вартості робочої сили, і заробітною платою, яка формується на монополістичному ринку праці. Звертаємо увагу на те, що такий характер на ринку праці був визначальним для всієї епохи капіталізму вільної конкуренції та монополістичного капіталізму (до середини 30-х рр. ХХ ст.). Проте слід сказати, що заробітна плата і в умовах цього капіталізму поступово зростала, але як правило, таким чином, щоб вона не досягала (у більшій чи меншій мірі – це залежить від конкурентних обставин у кожній капіталістичній країні) рівня конкурентної заробітної плати. Так, з даних табл. 21.1 впливає, що середньорічний заробіток фабричного  робітника США зріс за період 1851-1900 рр. на 77,1\%.

Таблиця 21.1.

Динаміка річної заробітної плати фабричного робітника в США

 *Туган-Барановський М.І. Політична економія: Курс популярний. – К.: Наукова думка, 1994. –с.145.

Завершуючи розгляд капіталізму вільної конкуренції можемо зробити висновок, що на практиці його економічний лад побудований на приватній власності на речові ресурси  виробництва, використанні найманої праці, системи конкурентних ринків, монопсонії на ринку праці та мотивуючого стимулу - прибутку.

У цій же темі вивчається економічна система монополістичного капіталізму, яка скоріше є теоретичною гіпотезою в тому розумінні, що чистого монополістичного капіталізму ні в якій країні капіталістичного світу не було. Проте очевидно, що була тенденція до створення такої специфічної економічної системи капіталістичної формації на рубежі ХІХ – ХХ ст; це дає підстави спеціально розглядати і вивчати даний етап у розвитку капіталізму в розвинутих країнах.

Монополістичний капіталізм – це економічний лад із системою великих і надвеликих підприємств, що уклали одним з одним різного роду угоди чи союзи, і  як монополії займають  панівне становище в економіці та ринках недосконалої конкуренції; стадія у розвитку капіталізму.

Потрібно розглянути економічні закономірності  виникнення монополій. У цьому зв’язку слід вивчити такі явища, як процеси концентрації і централізації капіталу, які особливо швидко прогресували, починаючи з останньої третини ХІХ ст. [Див.: 1, с.379-384]. Саме у цей  період почали формуватися такі великі монополістичні об’єднання, які одержали назву трести, картелі, концерни, синдикати. В США перші трести почали виникати на початку 70-х рр. ХІХ ст,  а в 1889 р. в обробній   промисловості їх нараховувалася 185. У Німеччині уже в 1896 р. нараховувалось біля 250 картелів та ряд синдикатів. У Росії формувалися синдикати: “Продамет”, частка якого становила 70-80 \%загально імперського збуту листового і універсального заліза,  балок і швелерів, синдикат “Гвоздь”, що охоплював 32 заводи, синдикати “Кровля”, “ Продвагон” тощо.

В США 1904 налічувалось 78 трестів, кожний з яких контролював не менше 50\% того чи іншого товару, у тому числі  26 трестів – не менше 80\% продукції [див.: Мендельсон Л.А. Теория и история экономических кризисов и  циклов. Т 2. – М.: СОЦЭКГИЗ, 1959. – С. 505-510].

Важливу роль у концентрації капіталу і формуванні монополістичного капіталізму виконало бурхливе акціонування капіталу  і створення акціонерних товариств. Трести і синдикати, які з’явились ще на початку останньої третини ХІХ ст., являли собою великі акціонерні підприємства монополістичного і олігополістичного типу. Так, наприклад, нафтовий трест “Стандарт ойл оф Нью-Джерсі”  концентрував у своїх руках контрольні пакети акцій понад 400 акціонерних підприємств, на  частку котрих у 1904 р. припадало 84\% перегонки нафти, 86\% виробництва гасу, 9/10 транспортування нафти по трубопроводам  т.д. [Мендельсон Л.А. Там же. – с. 508].

Вважається, що на рубежі ХІХ-ХХ ст. капіталізм вільної конкуренції поступився капіталізму недосконалої конкуренції. В економіці панівне місце посіли олігополії і монополії. Це означало, що на початку ХХ ст. у розвинених капіталістичних країнах утвердився монополістичний капіталізм.

Завершується тема вивченням сутності фінансового-монополістичного капіталу та фінансової олігархії.

Зміни, які відбувалися у сфері виробництва під впливом концентрації і централізації  капіталу, сприяли виникненню таких самих процесів і в банківській сфері Почала зростати концентрація банківського капіталу. На рубежі ХІХ – ХХ ст. на зміну звичайним спеціалізованим банкам прийшли великі банківські корпорації.

Концентрація грошового капіталу в банках докорінно змінила їх становище і вплив. Це сприяло виникненню нових форм зв’язків між банками і нефінансовими  корпораціями. Крім власне кредиту ці форми зв’язків включають систему участі в капіталі, особисту унію, управління капіталом за довіреністю і т.д. При цьому вирішальне значення має система участі в капіталі – взаємне володіння нефінансовими і банківськими корпораціями частками акціонерного капіталу. Створюється багатоступенева система володіння великими пакетами акцій, яка дозволяє обплутати мережею сіткою фінансової залежності цілі сфери економіки. Виникає фінансово-монополістичний капітал, тобто банківський монополістичний капітал, що зрісся з монополістичним капіталом нефінансових галузей економіки.

Основною формою фінансово-монополістичного капіталу є фінансові групи. Прикладом фінансової групи на початку ХХ ст. може бути фінансово-монополістична група Моргана (США). Морган був господарем стального треста, тримав у своїх руках велику мережу залізниць довжиною 75 тис. км. Контролював багато компаній і ряд трестів у самих різних сферах господарства, у тому числі і ряд великих банків [Мендельсон Л.А. Там же. – с. 508].

Панування фінансово-монополістичного капіталу в капіталістичній економіці уособлює фінансова олігархія – капіталістична еліта, до якої належить верхівна монополістичної буржуазії, а також – провідні менеджери найбільших корпорацій. Представники фінансової олігархії є найбагатшими людьми капіталістичної країни, вони справляють великий вплив на економіку, що дозволяє через систему участі управляти гігантськими капіталами та розподільними відносинами. Сучасні аспекти фінансово-монополістичного капіталу вивчаються у темі 22.