Політична економія - Навчальний посібник (К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв)

Тема 2. економічні потреби і виробничі можливості суспільства. економічні інтереси

 

Оскільки основним законом сфери виробництва є закон обмеженості ресурсів, а основним законом сфери споживання – закон неухильного зростання потреб суспільства, то економіка різних суспільств вирішує проблеми виробничих можливостей і економічного вибору в умовах обмеженості ресурсів. Для вирішення цих проблем суспільне виробництво щоденно має розв’язувати фундаментальності питання, а саме: які продукти виробляти і скільки? Як виробляти продукти і для кого? В яких соціально-економічних умовах виробляти продукцію?

Студенти мають знати, що суспільне виробництво  являє собою взаємодію чотирьох факторів: робочої сили (праці), засобів виробництва, землі і підприємницького таланту. Від рівня розвитку цих факторів, ефективності їх використання залежить результативність виробництва, можливості задоволення суспільних потреб.

Необхідно зрозуміти, що в системі основних факторів виробництва значення людського фактора унікальне. Це пов’язано з тим, що всі фактори можуть взаємодіяти і здійснювати виробництво завдяки трудовій діяльності людини. Людина, будучи рушійною силою всіх факторів виробництва, виступає як головний творець матеріального і духовного багатства суспільства.

В трудовій діяльності людини значне місце належить мірі праці. Однією з таких мір є робочий день. Суспільство на кожному етапі свого розвитку встановлює тривалість робочого дня. Теоретично суспільство зацікавлене в скороченні робочого дня і збільшенні вільного часу, але цю проблему можна вирішити тільки на основі підвищення продуктивності праці. Україна, як і інші держави світу, у законодавчому порядку регулює робочий час. Але через економічну кризу більшість підприємств нашої держави працюють не повний робочий день або неповний робочий тиждень. А це означає, що потужності факторів виробництва використовуються в Україні на низькому рівні.

Необхідно чітко уявляти, що виробництво – це є не просте механічне поєднання факторів, а складна система їх взаємозв’язку.  З розвитком суспільства вдосконалюються фактори виробництва, збільшується їх кількість, з’являються нові фактори виробництва (інформація, енергія і її джерела, організація виробництва і т.ін.). Ускладнення і розвиток факторів виробництва не відміняють того, що найважливішими серед них, загальними для  всіх етапів розвитку суспільства залишаються здатності людини, земля, засоби виробництва. Результатом виробництва є продукція, яка може бути проміжною і кінцевою. Кінцевими продуктами вважаються такі товари і послуги, які використовуються для кінцевого користування, а не для подальшої обробки чи перепродажу. Всі інші продукти праці,  які підлягають подальшій обробці або ще мають бути доставлені до споживача, є проміжними продуктами. Усі кінцеві продукти, виготовлені суспільством за певний час, утворюють валовий внутрішній продукт – одну із провідних форм суспільного продукту.

В економіці ключовою проблемою є виробничі ресурси і їх обмеженість. Сукупність цих ресурсів, тобто факторів виробництва, з урахуванням обсягу, структури, технічного рівня та якості являє собою виробничий потенціал суспільства. У самій серцевині виробничого потенціалу лежить факт обмеженості ресурсів. У зв’язку з цим обмежені і блага, тоді як потреби людей є безмежними. Звідси випливає, що фундаментальним принципом політичної економії є закон обмеженості ресурсів. Цей закон стверджує, що ресурси є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, щоб виробляти всі блага, що їх люди потребують для споживання.

Вивчаючи цю проблему, студент має зрозуміти, як суспільство вибирає для виробництва набір матеріальних благ й послуг, як різні продукти виробляються; хто має споживати ці продукти, які суспільство виробляє. Політична економія розв’язує названі проблеми з методологічних позицій.

У зв’язку з цим студенти мають вивчити  такі взаємопов’язані явища виробничого процесу, як межа виробничих можливостей і проблеми економічного вибору. (Див. [1, с. 35-37]).При цьому особливу увагу слід звернути на досконале розуміння графіка межі виробничих можливостей, оскільки на його основі можна зрозуміти такі дуже важливі категорії політекономії як вмінені витрати і  закон зростаючих вмінених витрат.

Вміненими витратами на цьому етапі пізнання слід розуміти кількість інших продуктів, від якої слід відмовитись, щоб одержати певну кількість якогось іншого продукту (Див. 1, табл. 2.2. і рис. 2.2).

Переходячи до вивчення економічних потреб суспільства, слід запам’ятати, що задоволення різноманітних потреб людини як особистості, споживача і виробника є кінцевою метою виробництва. Виникає питання: що таке потреба? Потреба – категорія, що відбиває ставлення людей, а звідси і поведінку, до  умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами. Отже, потреби мають об”єктивно-суб”єктивний характер. У зв’язку з цим слід вивчити класифікацію потреб [1, с. 39-41].

Далі слід звернути увагу на те, чому потреби суспільства є безмежними. Політична економія дає таку відповідь: оскільки розвиток людини як продуктивної сили і суспільного багатства є безмежним, то безмежними є й її потреби. Задоволення потреб – це функція і мета виробництва. У зв’язку з цим існує діалектичний взаємозв’язок між виробництвом і потребами людей, тобто між об’єктивними і суб’єктивними факторами.

У кожному суспільстві діє закон зростання потреб. Його суть полягає у тому, що в міру розвитку суспільного виробництва, а разом з тим і людини, як особистості та продуктивної сили, відбувається і поступове зростання її потреб. Цей закон характеризує взаємодію потреб і виробництва у процесі розвитку, коли

… П′ → В′ → П″ → В″ …,

тобто зрослі потреби П′ (П′ = П + ΔП) стимулюють зростання виробництва В′ (В′= В + ΔВ), збільшення якого веде до зростання потреб П″  (П″ = П′ + ΔП′), а це є причиною подальшого зростання виробництва В″ (В″ = В′ + ΔВ′).

Відповідно до закону зростання потреб відбувається стале і якісне їх зростання. Характерною рисою цього закону є його “незворотність”. З тією чи іншою мірою інтенсивності за будь-якої ситуації потреби змінюються, як правило в одному напрямку – у бік зростання. При цьому забезпечення умов для безперервного розвитку потреб є рушійною силою розвитку суспільного виробництва. Цей взаємозв’язок можна виразити такою формулою:

Вр = f(Пу),

де Вр – розвиток суспільного виробництва; Пу – створення умов для безперервного розвитку потреб.

Наступним кроком є вивченя корисності продукту та закону спадної граничної корисності. Вивчаючи корисність, важливо звернути увагу на два моменти, які мають у політичній економії фундаментальне значення: корисність речі взагалі і корисність додаткової речі (послуги) даного виду. Спочатку доцільно зрозуміти явище корисності благ. Корисність – це здатність речі чи послуги задовольняти будь-яку потребу людини. Потреби людини є індивідуальними і суб’єктивними (те, що корисно одному, може не бути корисним іншому). Що стосується корисності, то, з одного боку, вона є об’єктивною (наприклад, різні харчові продукти, необхідні для життя і здоров’я будь-якої людини є об’єктивно корисними), а з іншого боку, корисність є фактором суб’єктивного характеру. Саме це пояснює, чому в загальному плані потреби людини безмежні, а в конкретній ситуації і в конкретному продукті вони можуть бути повністю задоволені. Необхідно також звернути увагу на те, що корисність речей перебуває у прямій залежності від  їх природних властивостей. Організуючи виробництво різних благ, люди формують їх корисність, тобто створюють блага з такими якісними властивостями, завдяки яким вони можуть задовольняти особисті чи виробничі потреби. НТП дає змогу постійно вдосконалювати корисність матеріальних благ і створювати безліч нових.

Тепер необхідно звернути увагу на проблему корисності додаткової одиниці даного блага. В економічній теорії корисність благ виражають в умовних одиницях корисності (ОК), при цьому вважається, що кожне благо можна поділити на безліч окремих порцій. Варто звернути увагу і на таке відоме явище, характерне для людської натури: одне й те саме відчуття, повторюючись безперервно, з певного моменту починає доставляти нам все менше  і менше задоволення. Саме враховуючи це явище австрійські економісти К.Менгер, Єв.Бем-Баверк, Ф.Візер довели, що в обмежений термін, протягом якого смаки людини залишаються незмінними, споживачі можуть одержати стільки певних продуктів, скільки вони забажають. Чим більшу кількість продукту мають споживачі, тим менше їх бажання щодо одержання додаткових одиниць цього самого продукту. Економісти довели, що певна потреба може бути задоволена одиницями (порціями) продуктів, що йдуть одна за одною, відповідно до закону спадної граничної корисності.

Під граничною корисністю розуміють додаткову корисність (або задоволення), одержуване людиною з однієї додаткової одиниці конкретної продукції. У міру того як людина споживає все нові порції одного й того самого продукту, зростає сукупна корисність, але все меншими темпами у зв’язку з тим, що потреби людини поступово насичуються. Гранична корисність продукту під час збільшення його споживання поступово скорочується. Падіння граничної корисності в міру споживання людиною додаткових одиниць певного продукту прийнято називати законом спадної корисності. Студентам необхідно розуміти велику роль цього закону як для організації виробництва певних товарів, так і для оцінки споживацької поведінки людей.

Необхідно знати, що теорія граничної корисності пов’язує корисність речей з їх рідкістю. Чим більш рідкісним (обмеженим за кількістю) є продукт (наприклад, перли, золото), тим вища їх гранична корисність, хоча вони можуть бути об’єктивно малокорисними речами.

Необхідно зрозуміти, що гранична корисність є дуже важливою і цікавою категорією, вона рухає поведінку людей, управляє мірою задоволення їхніх потреб. Чим ширші та інтенсивніші потреби, і чим менша, з іншого боку, кількість благ для їх задоволення, тим вищою буде гранична корисність, і навпаки. У політичній економії багато економістів використовують теорію граничної корисності для обгрунтування величини мінової вартості і ціни товарів.

Завершується тема вивченням економічних інтересів, їх взаємозв’язку з потребами, споживанням і виробництвом. Варто мати на увазі, що інтерес, по-перше, є похідним від категорії “потреба”, і, по-друге, виступає як форма прояву економічних відносин людей. Інакше кажучи, економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби, але реалізуються інтереси через господарську діяльність людей, їх економічні відносини.

Економічний інтерес – це реальний, зумовлений економічними відносинами та принципам економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій людей щодо задоволення потреб. Виходячи із сутності економічних інтересів стає зрозумілим, чому вони виступають могутнім двигуном економічного прогресу.

Необхідно звернути увагу на об’єктивні фактори, які визначають зміст економічних інтересів (матеріальні умови життя, моральні, політичні, соціальні, класова належність людей і т.ін.). Все це ускладнює структуру економічних інтересів. В такій структурі виділяють  індивідуальні інтереси, класові інтереси, інтереси трудових колективів,  економічні інтереси держави (загальнонародні інтереси).

Варто усвідомлювати, що існують різні способи впливу на інтереси людей, за допомогою яких забезпечується їх участь у виробництві. Перехід України до ринкових відносин посилює вплив на інтереси людей важелів економічного примусу.

Студенти повинні розуміти, що реалізація економічних інтересів пов’язана з розв’язанням характерних для них суперечностей. Фундаментальним принципом пізнання економічних інтересів та їх ролі в економічній життєдіяльності людей є пояснення їх через властиві їм внутрішні суперечності. Там де відсутня тотожність інтересів – існує суперечність і конфлікт.

Треба розуміти, що суперечності властиві економічним інтересам, мають як суб’єктивну, так і об’єктивну основи. Реальною потребою економічного життя є досягнення єдності інтересів суб’єктів економічних  відносин через реалізацію кожного з них на основі взаємодії і консенсусу. Треба мати на увазі, що у суспільстві кожен індивідуальний інтерес органічно пов’язаний з колективним і суспільним інтересом, чим і створюється об’єктивна основа для  співробітництва людей в узгодженні економічних інтересів та їх своєчасного розв’язання. Це є важливою умовою для розвитку суспільного виробництва і більш повного задоволення зростаючих потреб. Взагалі суперечності  є джерелом економічного і всякого іншого прогресу. Існує два типи суперечностей: антагоністичні і неантагоністичні, прояви яких і методи їх розв’язання студенти повинні добре з’ясувати [1, с. 53-54].

Взагалі в економіці діє безліч економічних суперечностей, значна частина яких розглядається  політичною економією. Деякі з них мають особливе значення. Це стосується суперечностей між виробництвом і споживанням, між безмежністю людських потреб і відносно обмеженими можливостями виробництва, між новим і старим в економіці. Ці суперечності і методи їх розв’язання, в тому числі українською економікою, студенти мають зрозуміти і усвідомити. Також необхідно усвідомити, що економічні суперечності є джерелом соціально-економічного прогресу.

Економічні потреби і інтереси реалізуються у споживанні, яке є завершальним моментом і кінцевою метою виробництва. Важливо мати на увазі, що призначення виробництва – служити споживанню, задовольняючи економічні потреби та інтереси людей. Виробництво також породжує нові потреби і визначає рівень фактичного споживання. З іншого боку, споживання не пасивне, воно також впливає на виробництво, регулює його через свої потреби  та сукупний попит.

Завершуючи вивчення теми, можна зробити такий висновок: потреби суспільства, його економічні інтереси та економічні суперечності спонукають виробництво до розвитку з метою повнішого задоволення зростаючих потреб і підвищення рівня народного споживання.