Інформаційні системи в міжнародному бізнесі - Навчальний посібник (Гужва В. М., Постєвой А. Г.)

1.2. основнІ характеристики ринку електронноЇ ІнформацІЇ

Інформаційний потенціал можна визначити як здатність розв’язувати поточні й перспективні задачі інформаційного обслуговування суспільного виробництва на рівні оптимальних можливостей, визначених досягнутим у даний період середнім світовим рівнем розвитку інформаційної технології.

Поява поняття інформаційної індустрії пов’язана з поширенням концепції постіндустріального суспільства, з якої випливає, що основні ресурси розвинених країн сьогодні залучені до інформаційного сектора економіки; інформаційні послуги та інформація стають одним із найважливіших продуктів суспіль­ного виробництва, а сучасна економіка стає інформаційною економікою. Процес фундаментальних перетворень продуктивних сил суспільства, зумовлений збільшенням використання в суспільному виробництві знань і прискореним оновленням інформаційної технології, розпочався досить давно і ще наприкінці 70-х років дістав назву «інформаційна революція».

При визначенні в суспільному виробництві інформаційної індустрії виходять, як правило, з числа зайнятих, які прямо чи опосередковано беруть участь у виробництві й розповсюдженні інформації. Частка трудових ресурсів у інформаційному секторі останніми роками досягла в світі 20–30 \%, у розвинених країнах — 50, а в окремих із них, наприклад у США, — 55 і навіть 60 \% [13, с. 11].

Формування індустрії інформації, перетворення економіки в інформаційну економіку пов’язується з надзвичайно швидким розвитком інформаційної техніки та технології, зростанням від­повідних галузей промисловості, що виробляють обчислювальну техніку (включаючи програмне забезпечення), засоби комунікації, оперативного копіювання, тобто засоби обробки інформації.

У межах інформаційно-комунікаційного комплексу фахівці ЮНЕСКО виокремлюють три основних сектори.

1. Інформація, тобто діяльність з підготовки інформації. Сві­товий обіг у цьому секторі в другій половині 80-х років становив 315 млрд. дол. на рік [13, с. 12].

Залежно від типу інформації і засобів її розповсюдження цей сектор може бути поділений на:

— пресу, видавничу діяльність, аудіозапис;

— телебачення, радіомовлення й кіно.

2. Інформаційні послуги, тобто діяльність з обробки та розповсюдження інформації. Світовий обіг у цьому секторі оціню­вався в другій половині 80-х років у 390 млрд. дол. [13, с. 12].

Цей сектор традиційно поділяють на:

— обробку інформації, включаючи поліграфію;

— діалогові інформаційні послуги;

— обробку даних;

— програмне забезпечення;

— поштові послуги;

— телекомунікаційні послуги.

3. Засоби обробки інформації, тобто діяльність з виробництва обладнання, необхідного для підготовки і розповсюдження інформації та надання інформаційних послуг. Обіг у цій сфері в світі в другій половині 80-х років оцінювався в 400 млрд. дол., а за іншими даними — навіть у 600 млрд. дол. [13, с. 13].

Цю сферу можна поділити на:

— виробництво обладнання для обробки даних і конторського обладнання (до якого в розвинених країнах традиційно відносять ПЕОМ);

— виробництво телекомунікаційного устаткування;

— виробництво електронних предметів споживання тривалого використання;

— виробництво електронних засобів вимірювання випробувань і контролю, навігаційного обладнання, медичної електроніки.

Формування стійкого і відносно відокремленого світового ринку і національних ринків інформаційних послуг почалося із середини 50-х років. До середини 60-х років основними постачальниками на цьому ринку були служби новин і агентства преси, інформаційні служби банків, що працювали на комерційній основі, а також інформаційні служби академічних, професійних і науково-технічних товариств, державних установ і навчальних закладів, які працюють переважно на комерційній основі.

З початку 60-х років одночасно з ринком інформаційних послуг почав формуватися і ринок послуг електронної обробки й передачі даних.

Із середини 60-х до середини 70-х років у результаті широкого впровадження в інформаційну діяльність обчислювальної техніки найважливішим видом інформаційних послуг на ринку стали бази даних, які спочатку вміщували бібліографічну, реферативну, фактографічну та довідкову науково-технічну інфор­мацію, а далі торговельно-економічну, статистичну і професійну текстову й цифрову інформацію й дані.

Спочатку бази даних використовувались як проміжний продукт при підготовці друкованих видань, а після впровадження їх запису на магнітні стрічки набули самостійного значення інфор­маційних послуг.

Серед постачальників інформаційних послуг виділились фірми: а) центри — генератори баз даних (ЦГБД); б) центри обробки баз даних (ЦОБД).

Починаючи з середини 70-х років зі створенням національ­них і глобальних мереж передачі даних провідним видом інфор­маційних послуг став діалоговий пошук інформації у віддалених від користувача базах даних. Після нетривалого періоду вузької спеціалізації на основі ЦОБД виникли інформаційні служби з найбільшою централізацією, концентрацією та інтеграцією інформаційної діяльності й залученням до них ресурсів, у яких поєднуються не лише використання баз даних, а й робота по їх створенню і наданню першоджерел.

Усвідомлення корисності й цінності, зростання потреби в інформаційних послугах сприяли появі на ринку інформаційних посередників, під якими розуміють організації або окремих осіб, які стали професійно займатися платним інформаційним обслуговуванням зовнішніх клієнтів на комерційній основі з використанням послуг спеціалізованих інформаційних служб. Основна їхня спеціалізація — діалоговий пошук інформації у від­далених базах даних.

Друга половина 80-х років характеризувалася появою на ринку нових інформаційних послуг і організацій — баз даних на компактних оптичних дисках, служб телетексту, телекомуні­каційних мереж, що об’єднують власників персональних ЕОМ, багатовхідних шлюзових служб доступу до ЦОБД, які разом забезпечують доступ до тисяч баз даних.

Отже, на інформаційному ринку основними постачальниками інформа­ційних послуг сьогодні виступають:

— центри — генератори баз даних (ЦГБД), які спеціалізу­ються на підготовці баз даних на основі обробки джерел інформації;

— центри обробки баз даних (ЦОБД), що спеціалізуються на наданні послуг діалогового доступу до баз даних;

— служби електронних комунікацій, які спеціалізуються на наданні послуг передачі даних і електронної пошти, та шлюзові служби, що забезпечують доступ одночасно до баз даних кількох ЦОБД;

— інформаційні брокери, які забезпечують інформаційне обслуговування кінцевих користувачів з використанням послуг ЦОБД та інших інформаційних служб;

— служби електронних угод, що спеціалізуються на наданні послуг з виконання господарських операцій через мережі передачі даних.