5.2. структура даних edifact. загальні синтаксичні правила (стандарт Іso 9735)

Повідомлення EDIFACT належать до прикладного (7-го) рівня еталонної моделі OSI/ІSO. Усі повідомлення мають уніфікова­ний формат, який стандартно регламентує розміщення управляючих полів і спеціальних знаків, сегментів даних, складені й прості значення елементів даних.

У структурі повідомлень EDIFACT визначено такі загальні синтаксичні правила:

а) два рівня кодування повідомлень: рівень А — 7-бітовий код відповід­но до ISO 646; рівень В — 8-бітовий код відповідно до ISO 8859 або ISO 6937;

б) управляючий сегмент даних UNA є ідентифікатором початку кожного блоку повідомлень. Сегмент UNA визначає також типи використовуваних у цьому блоці розподільників (управляючих знаків) і їх функціональне значення;

в) другим за UNA йде UNB — кореневий сегмент даних користувача. У цьому сегменті вказується версія формату EDIFACT, організація, яка відповідає за її супроводження. Крім того, у сегменті UNB визначаються джерело та отримувач пові­домлень, дата й час передачі повідомлень, дата погодження паролей та інша службова інформація;

г) кожний набір (пакет) повідомлень користувача (набір фінансових, комерційних або адміністративних документів) починається з третього сегмента UNG. Сегмент UNG є обов’яз­ковим і вміщує інформацію про всі наступні повідомлення: джерело і отримувач набору повідомлень, класифікаційні індекси повідомлень та ін.;

д) кожне окреме повідомлення (документ) починається із сег­мента UNH, який є заголовком повідомлення. Заголовок пові­домлення містить його посилковий номер, тип повідомлення, номер версії або редакції;

е) кожне повідомлення закінчується сегментом UNT — ідентифіка­тором кінця повідомлення; в сегменті UNT наводиться інформація про кіль­кість сегментів у даному повідомленні, посилковий номер повідомлення;

є) набір повідомлень закінчується сегментом UNE, в якому вказується кількість повідомлень, посилковий номер набору повідомлень;

ж) блок повідомлень закінчується сегментом UNZ, у якому вказується кількість повідомлень або наборів повідомлень.

На рис. 5.2 показано загальну ієрархію повідомлень і структурних елементів EDIFACT.

Рис. 5.2. Ієрархічна структура повідомлень ЕDIFACT

Розподільники, які визначаються в сегменті UNA, можуть мати, наприклад, такий вигляд (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Деяке повідомлення може мати такий вигляд:

UNA:+.?!UNB+UNOA:1+125252+251218+910106:1228+DA1!UNH

Ідентичні за змістом сегменти (тобто сегменти з однаковими позначками) можуть набувати різних значень за допомогою кваліфікаторів або кодів. Наприклад, якщо NAD — позначка адресного сегмента, то в сегменті NAD+BY може міститися адреса покупця (BY — buyer), а в сегменті NAD+SE — адреса продавця (SE — seller). Поле з позначкою PFF (посилковий покажчик) містить покажчик (наприклад, BY або SE), який визначає значення полів у цьому сегменті. Наприклад, FII містить дані про банк і рахунок продавця, якщо RFF визначений як SE.

Розроблено детальні довідники сегментів, кодів і кваліфіка­торів, довідники елементів даних, які визначають семантику пові­домлень EDIFACT.

Наприклад, довідник елементів даних визначає основні пла­тіжні реквізити (табл. 5.2).

Таблиця 5.2

У стандартному повідомленні визначаються чотири розділи даних: 1) заголовок; 2) позиційна секція; 3) субпозиційна секція; 4) секція підсумкових даних.

У заголовок повідомлення включаються дані, які описують комерційний або фінансовий документ загалом. Наприклад, для платіжного рахунку або накладної вказуються відомості про банк, вид валюти, дата платежу, ім’я та адреса платника, інфор­мація про сплату податку, дані про транспортування товару, дані про упаковку та ін.

У заголовку сегментна група 1 містить загальну адресну інфор­мацію про продавця або покупця:

NAD — ім’я та адреса;

LOC — ідентифікатор району (місцевості);

PFF — посилковий покажчик;

CTA — контактні дані (адреса, телефон);

FII — інформація про фінансову організацію.