Кредитні спілки України – аспекти функціонування - Навчальний посібник (Ткаченко І.С.)

1.1 з ІсторІЇ дІяльностІ кредитних спІлок в украЇнІ.

 

Кредитні спілки (далі КС) належать до некомерційних громадських організацій, і мають відповідні пільги щодо оподаткування. Тому КС забезпечують   дещо   вищий   рівень   дохідності   на внески своїх членів та дешевші, ніж у комерційних банках кредити.

Основною відмінністю КС від інших кредитних установ є те, що вони здійснюють операції практично лише для своїх членів.

Щоб краще зрозуміти діяльність кредитних спілок   звернемось   до   історії   їх   виникнення   на Україні.

Кредитні спілки належать до кооперативних об’єднань. Кооперація на західноукраїнських землях виникла в останній третині XIX століття. Кредитні установи поділялись на КС для міського населення та окремо для сільського. Сільська кредитна кооперація організовувала кожний зайвий гріш у селі, запроваджувала його в обіг і, разом з тим, позичала

8

селянам  на  різні  господарські  потреби.  Цим займалися “райфайзенки”, бо “тільки наша сільська райфайзенська кооперація може дати селянинові дешевше та вигідніше кредит”.

“Райфайзенки”  –  це  сільські  кооперативи названі в честь німецького кооператора В. Ф. Райфайзена.

“Райфайзенки” – були кооперативами I ступеня. Вони суттєво відрізнялись від міських кредитних кооперативів, які в Західній Україні спочатку називались “Повітовими кредитними касами”, а у 30- х роках ХХ ст. були відомі як Українбанки. Різниця між ними полягала у відсутності векселевих позик у сільських кредитних кооперативах. Векселі були надто дорогими та ризикованими для селян. “Райфайзенки” користувалися звичайними “скриптами” (квитанціями). У сільських кредитівках, на відміну від міських, була необмежена відповідальність, а позики надавалися на триваліший термін,  як  правило  до  нового  урожаю.  Членами

“райфайзенків” повині були бути жителі одного села,

 

9

однак  на        практиці         досягти           цього  не        вдалося,

 

кредитівки об’єднували до 10 і більше сіл.

 

Українбанки, міські кредитні кооперативи мали повітовий характер і базували свою діяльністть на принципах  Шульце – Деліча. Вони призначались для обслуговування міських жителів, але в умовах Західної України членами Українбанків були різні категорії населення: міщани-купці, міщани підприємці, а також ті міські жителі, основним заняттям яких було сільське господарство.

Для українського населення Польші кредитні установи мали винятково важливе значення. Вони були єдиним засобом творення національного капіталу.

Десь із середини 20-х років ХХ ст західно українські спілки розвивались досить швидко і досягли значних успіхів. Та початок другої світової війни   разом   із   приходом  радянських  військ,  на західно українські землі прийшла нова адміністрація, новий режим. На основі спільної постанови РНК УРСР  і  ЦК  КП(б)У  від  8.12.1939  р.  “Про кооперативні  організації  західних  областей  УРСР”

10

почалася реорганізація кооперативного життя.  Уже

 

12 грудня було ліквідовано РСУК, припинила існування кредитна кооперація, а її майно передано Держбанку УРСР. Споживча кооперація стала поступово одержавленою. Були націоналізовані виробничі кооперативи. Корінної реорганізації зазнали сільські закупівельно – збутові кооперативи та їх союзи. Вони були перетворені в сільські споживчі товариства (ССТ) та районні споживчі товариства (РайСТ).

У  дореволюційній  Східній  Україні,  яка належала до Росії, елементами кредитної інфаструктури сільського господарства були позико- зберігаючі та кредитні товариства. Перше таке товариство було засноване в 1865 році, у Калужській губернії поміщиком В. Ф. Лузігиним. Він деякий час жив у Німеччині і був добре знайомий з системою кредитних кас німецького економіста, засновника кредитної кооперації Германа Шульце-Далича, і рахував можливим застосувати це в Росії.

Ця ідея спочатку не отримала поширення, та в

 

60-х роках XIX століття у Росії активно починається

 

11

обговорюватися питання про дрібний кооперативний кредит.

1.06.1895 року був прийнятий закон про організацію дрібного кредиту, який розширив круг діяльності кооперативних кредитних закладів. Зокрема  вони  отримали  право  видавати довгострокові позики і позики під заставу із заміщенням майна на зберігання і користування у позичальника, а також вести посередницькі операції. Кредитні кооперативні організації стали мати можливість отримувати пільговий кредит в Державному банку, а також довгострокові позики.

Останій із числа законодавчих актів про організації дрібного типу був прийнятий 1.06.1904 року. У відповідності з новим Законом було введено спеціальне Управління дрібного кредиту та мережа інспекторів дрібного кредиту, що слідкувала за діяльністю позикозберігаючих товариств на місцях. У країні утворився новий тип кредитних кооперативних організацій; у подальшому вони стали переважаючим типом  сільськогосподарських  кредитних кооперативів у Росії. З прийняттям Закону в країні

12

починається  швидкий  розвиток сільськогосподарських кооперативів. За темпами зростання  і  чисельності     кредитних  кооперативів Росія вийшла на перше місце у світі.  Найбільший розвиток вони мали в дореволюційний час (вони охоплювали практично всі населені пункти), та з приходом нової влади було спочатку реорганізовано а згодом і забуто.

На прикінці 90-х років XX ст. в Україні починають відновлювати свою діяльність кредитні спілки     в     оновленому     для     сучасних     умов

представленні.

 

13