5.3 кредитна система нІмеччини

Загальний огляд

Кредитна система Німеччини відображує модель порівняно жорсткої грошово-кредитної політики, не дивлячись на широкі політичні права регіонів, які входять у федерацію. Особливості пов”язані також з тим, що всі основні функції фінансового посередництва сконцентровані в універсальних банках (комерційних банках та ощадних касах), які не спеціалізуються на окремих операціях, як це роблять кредитні установи США та Японії (Додаток 6).

Зараз у Німеччині створена високорозвинута банківська система. Вона представлена близько 300 банків, 700 ощадних кас та жироцентралів, 2,5 тис. кооперативних банків (“Фольксбанк”,” Райфейзенбанк”) та інші. Контроль за їх діяльністю здійснюється Федеральним управлінням контролю (підпорядковане Міністерству фінансів).

Банківська система Німеччини одна з найбільш розвинутих на європейському континенті. За насиченістю банковськими установами ( чисельність мешканців на 1 банківську установу) країна поступається лише Швейцарії (1633 проти 1631 ) та значно перевищує інші країни Європи. Такі результати вража ють, особливо коли взяти до уваги, що після другої світової війни Німечинні довелося по суті створювати нову кредитну систему. Військові адміністрації США, Великобританії та Франції перешкоджали створенню єдиної банківської системи. Так , філям провідних банків банків дозволялося проводити операції лише в межах своїх окупаційних зон. Тільки після втручання федерального уряду в 1950 році були створені юридичні та організаційні передумови для функціонування трьох провідних банків країни – Дойче банк, Дрезднер банк и Коммерцбанк.

Репутація Німеччини як провідного банківського центру світу перш за все пов’язана із досконалістю банковського законодавства. Закони, які регулюють банківську діяльність поділяються на дві групи: загальні,  тобто обов’язкові для кредитних установ на території всієї країни, та особливі, тобто обмежені територією окремих федеральних земель.

До першої групи належать:” Закон про кредитну справу”(остання редакція 1993 р.),”Закон про Німецький Федеральний банк”( в редакції 1992 р.) та деякі інші. До другої групи входять закони,  що видаються урядами федеральних земель (ландтагами) та регулюють діяльність кредитних установ регіонального рівня, наприклад Закони про ощадні каси, які знаходяться у компетенції ландтагів.

Німецький Федеральний банк (Дойче Бундесбанк)

Головною ланкою банківської системи Німеччини є Німецький федеральний банк , який було створено згідно “Закону про Німецький Федеральний банк” (1957р.) шляхом об”єднання Центральних банків земель з Банком німецьких земель (1948р.) та Центральним західноберлинським банком. Основний капітал банку 230 млн. нім. марок належить Федерації. Але остання прав, які б зачіпали незалежність банку не має. Відповідно до закону 1957р. Центральний банк зобов”язаний підтримувати загальну економічну політику Федерального уряду, але при виконанні повноважень, наданих йому цим Законом, він є незалежним від вказівок уряду.

Структура банку складається з трьох рівнів. Перший рівень утворює директорат (головна контора), яка знаходиться у Франкфурті-на-Майні. Другий рівень складають Центральні банки земель, які після утворення Німецького федерального банку перетворилися в його головні управління, але свою назву Центральний банк земель вони зберегли. Третій рівень утворюють філії ( головні відділення та відділення) Федерального банку у великих населених пунктах.

Керівними органами Німецького федерального банку є Рада Центральних банків, Рада директорів та правління Центральних банків земель.

Дойче Бундес банк є емісійним центром країни, кредитором останньої інстанції для комерційних банків та держави. В його управлінні знаходяться золото-валютні резерви країни. Головною задачею банку , визначеною Законом, є забезпечення стабільності національної грошової одиниці – німецької марки.

З 1.01.1999 р. Дойче Бундесбанк, виконуючи положення Маастрихтської угоди про створення європейського валютного та економічного союзу та уніфікації інструментарію грошово-кредитного регулювання, передав  значну частину своїх повноважень, особливо що стосується грошово-кредитної політики,  спеціально створеному Європейському центральному банку, увійшовши до системи європейських центральних банків. Також банк повністю відмовився від касового кредитування  державних органів федерального рівня, надавши їм можливість вести свої бюджетні рахунки за вибором: або в системі центрального банку, або в приватних комерційних банках (до цього часу рахунки державних установ знаходилися лише в Дойче Бундесбанку)

Банк активно кредитує комерційні банки. Найбільш поширена форма кредитування - це операції РЕПО (40\% активів банку), на другому місці - редисконтування векселів і надання ломбардних кредитів.

Дойче Бундесбанк згідно з Законом виконує й інші задачи; організує та  здійснює розрахунки всередині країни та з іншими країнами; разом із Федеральним відомством з контролю за кредитною справою через мережу своїх відділень контролює діяльність банків, регулює курс національної грошової одиниці до іноземниї валют.

Другий рівень кредитної системи

Другий рівень кредитної системи Німеччини представлений універсальними та спеціалізованими банками. За формою власності вони можуть бути приватними, кооперативними або публічно-правовими інститутами. Лише приватні банки, як і раніше, ставлять собі за мету насамперед виробничо-господарську діяльність. Саме вона є головним джерелом їхніх прибутків. Кооперативні банки спрямовують діяльність на заохочення своїх членів з метою створення сприятливих умов життєдіяльності їхніх вкладників.

Публічно-правові кредитні установи формально за мету своєї діяльності ставлять "суспільне доручення" заохочувати накопичення заощаджень і  повне забезпечення приватних клієнтів, а значить і економіки, дешевими банківськими послугами. Практично жорстка банківська конкуренція надзвичайно зблизила діяльність різних банків, і сьогодні важко визначити різницю у цільовій спрямованості окремих банківських груп.

Універсальні банки займають провідне місце у кредитній системі країни. Вони займаються всіма видами банківської діяльності ( в т.ч. операціями з цінними паперами). До них за статистикою Німецького федерального банку належать приватні комерційні банки (“гросбанки”, регіональні банки, приватні банкири та філії іноземних банків), кооперативні кредитні установи (“Райфазен” та “Фольксбанк”), державні кредитні установи (ощадні каси та жироцентралі).

Головні серед них - “гросбанки”: “Дойче банк”,” Дрезднер банк” и “Коммерцбанк.” Це акціонерні товариства, кожне з яких має від 200 до 300тис. акціонерів. Ці банки мають досить розповсюджену мережу філій - 3,5тис. Їх діяльність виходить далеко за межі надання кредитів. Особливі позиції цих банків у кредитній системі пояснюються їх місцем у  структурі фінансового капіталу та зв”язками з монополіями інших галузей. Саме тут виявляється найбільш тісне зростання банківського та промислового капіталів. Це здійснюється через емісію цінних паперів, придбання акцій з метою одержання контрольного пакету акцій промислових компаній. Кожен з “гросбанків”очолює фінансову групу, що з”явилася на базі зрощування з промисловими концернами Сіменса, Фліка, Тісена, Крупа та інш. Ці фінансові групи тісно пов”язані з фінансовими групами Моргана та Рокфелера у США, Ротшильда у Великобританії та інш .Додаток 7).

Невелика прибутковість активів німецьких банків пояснюється багатьма причинами, однак великі вкладення у малодохідні акції промислових та фінансових компаній, які залишилися з 50-60-х років, безумовно, займають у цьому провідне місце. В ці роки, коли німецька економіка розбудовувалась після 11 світової війни, система перехрестного володіння акціями, так саме і  великі вкладення банків в капітал промислових підприємств, стала одним з механізмів післявоєнного будівництва. Однак до кінця 90-х років вона втратила більшість своїх переваг і вже розглядалася спеціалістами як тормоз у розвитку фондового ринку країни. Банки також були не проти позбутися “баласту”у своїх інвестиційних портфелях, але цьому заважали податки. Перепродаж пакету акцій  обкладалась податком, ставка якого доходила до 53\%. З 1 січня 2001 р. згідно планам німецького уряду оподаткування припродажі пакетів акцій від однієї компанії до іншої буде відміненго. Це дозволить банкам розпродати найменш цінні активи та отримати значні вільні кош.

Усі банки прямо або через філії виконують весь набір банківських операцій. Крім того, ці три великих банки мають обов'язкові окремі філії в Берліні. Різноманітні міжнародні послуги великих банків здійснюються через потужні банківські відділення в самій Німеччині, які виконують операції з за кордоном, і дочірні організації, розташовані в усьому світі, а також їхні філії та представництва в інших країнах.

Deutsche Bank, крім своєї власної мережі філій і Deutsche Bank Berlin, об'єднує, беручи до уваги тільки те, що було консолідовано:

- дві комерційні філії: Deutsche Bank Lubeck (раніше Handelsbank Lubeck) і Deutsche Bank Saar,

- три іпотечні філії: Deutsche Centralbodcn Kredit, Frankfurted Hypthekenbank, Lubecker Hypothekenbank і іпотечна філія, створена спеціально для суднобудівної промисловості:

Schiffshypolhekenbank,

- філії по керуванню організаціями по колективному вкладенню ринкових цінних паперів: Deutsche Gesellschaft fur Fonds-verwaltung - DEGEF і Deutsche Gesellschaft fur Wtrtpapitrspartn - DWS,

-філії лізингових компаній: Autoltasing - ALD, Export-leasing - UB, Deutsche Gesellschaft fur Immobilien - leasing, GEFFA leasing,

- «будівельно-ощадна каса» для надання житлового кредиту: Deutsch Bank Bauspar AG,

- страхова компанія: Lebensversicherung der Deutsche Bank,

- «інвестиційний банк», що спеціалізується на злитті - придбанні: DB Merger and acquisitions,

- 49 банківських і фінансових філій за кордоном, серед яких відомий англійський діловий банк Morgan Grenfell, куплений у 1989 році для протистояння атакам банку Indosuez.

Dresden Bank за тих самих умов об'єднує, крім Dresden Bank Berlin:

       - банківські комерційні філії: Bankhaus Reuschel (Мюнхен), Deutsche Sudamerikanische Bank (Гамбург), W.Fortmann Munsterlandische Bank і Oldenbugische,

-Landesbank (Ольденбург), Otto Scheurmann (Берлін),

-іпотечні банки: Dtutsche  Hypotheken Bank (Франкфурт), Hypothekenbank in Hambourg, Norddeutsche Hypotheken und Wechselbank (Гамбург) і Pfalzsche Hypothekenbank (Ludwigschaffen) і філія по кредитуванню суднобудування: Deutsche Shiffsbank,

- ощадну касу для житлового будівництва: Dresdner Bauspar AG,

- товариство по вкладенню і керуванню капіталами або фінансовими фондами і нерухомістю: Deutsche Gesellschaft fur Immobilienfonds - DEGI, Deutsche Investment trust, Kapitalanlagegesellschaft, Beteiligungsgesellschaft fur die deutsche Wirtschaft (DS-BD-Bd), Dresdner Global Asset management, Dresdner UOB Holding Gesellschaft,

9 банків (із котрих ВІР і Banque Veuve Morin Pons знаходиться у Франції), біля тридцятьох фінансових філій за кордоном.

І, нарешті, Commerzbank за тих самих умов, крім своєї берлінської філії,об'єднує:

- комерційний банк: Commerz-Crydit Bank (Saarbrucke),

- іпотечний банк: Rheinische Hypotheken Bank - RHEINHYP,

- ощадну касу для житлового будівництва: Leonberg Bausparkasse,

-два філії по лізингу: Commerz und Industrie-Leasing (Франкфурт) і Deutsche Immobilien Leasing (Дюссельдорф),

-філії по фінансовому управлінню: Allgemeine Deutsche Investment Gesellschaft-ADIG, Commerzbank Investment Management, Commerz International Capital Management - і філії по наданню земельного кредиту: Deutsche Grundbesitz-Anlagegescllschaft, Deutsche Grundbesitz- Investmentgescllschaft,

-дві філії з пайовою участю в капіталі: Commerz Beteiligungsgesellschaft і Commerz Unternehmensbeteiligung,

9 банків і 3 фінансових товариства за кордоном..

Приватним комерційним банкам  належить вагоме місце у кредитній системі. Це найстаріші банки; двадцять із тих, що існують нині, були створені в ХУІІІв. Сектор приватних комерційних банків ФРН охоплює близько 350 більш-менш універсально діючих приватних установ, які мають більше 7 тисяч філій і більше 200 тисяч співробітників. До складу цього сектору входять  окрім “гросбанків” близько 200 регіональних та інших банків, близько 80 приватних банкірів і приблизно 60 філій іноземних банків. Вирішальним критерієм належності до приватної банківської справи, незалежно від майнових відносин, є організаційно-правова форма.

Вони часто мають форму повного торгового товариства або командитного товариства; на них припадає не більш 6\% всього обсягу банківської діяльності, але їхній реальний вплив значно вище зазначеної цифри. Основною діяльністю приватних банків є операції з цінними паперами, управління майном, операції з нерухомістю і спеціалізоване фінансування. Основними приватними банками є такі:

- Sal Oppenheim, самий значний приватний банк, у 1986 р. його баланс склав 12,6 мільярдів марок;

- Trinkhaus and Burhardt, у даний час є філією Мidland Bank, баланс - 5,9 мільярдів марок;

- Merck Finck, у даний час філія Barclays Bank, баланс - 3,8 мільярда нем. марок;

- Bankhaus Hermann, баланс - 2,8 мільярдів марок.

Кредитні установи співпрацюють зі всіма сферами економіки і різними верствами населення..

До групи приватних комерційних банків ї входять також філії іноземних банків. Загальний рівень діяльності інших країн на фінансовому ринку Німеччини досить високий. Про це свідчить робота у ФРН більше 300 іноземних кредитних установ з понад 50 країні. Вони мають майже 1000 філій, які функціонують у формі дочірніх кредитних установ, філій та представництв, участі в інших підприємствах.

Регіональні та інші комерційні банки - провінційні банки, їх діяльність донедавна була обмежена рамками якогось регіону або галузі, нині їх діяльність розповсюджується на всю територію Німеччини та за її межі. Взяті разом вони перевершують за обсягом активів “велику трійку”, але поступаються їй за концентрацією та централізацією капіталів та значенням в економіці. Основою їх активних операцій є короткострокове та середньострокове кредитування промисловості по контокоренту.Виділяються “Байєрише іпотекен унд вексельбанк”,”Байєрише ферайнсбанк”.Крім трьох банків-гігантів, у Німеччині існує приблизно 200 універсальних банків, так званих регіональних, і ці банки мають 2500 відділень. Як впливає з їхньої назви, у регіональних банків досить обмежена область діяльності: проте, деякі з них поширили свою діяльність на всю територію Федеративної Республіки Німеччини і навіть за межу. Частина цих банків є іпотечними, тому що вони надають значні іпотечні кредити і займаються емісією іпотечних облігацій.

Група регіональних банків та інших кредитних установ, за винятком трьох банків з великою кількістю філій, охоплює всі банки, діяльність яких здійснюється на базі правових форм акціонерних товариств (АG), акціонерних командитних товариств (КGА) і товариств з обмеженою відповідальністю (GmЬН).

Великі банки цієї групи здійснюють ділову діяльність таким же універсальним чином, що й три банки з великою кількістю філій, і не обмежують свої послуги виключно певним регіоном.

Самими значними серед цих банків є такі:

Bayerische Vereinsbank.Він уклав договір про спільну діяльність із Banco de Sabadel в Іспанії. Крім того, цей банк придбав контрольний пакет акцій у банку Vereins-Гамбурга und Westbahk у липні 1990 р. Спільний капітал цих двох банків, цілком ймовірно, дорівнює капіталу Commerz -bank.

Bayerische Hypotheken-und Wechselbank - банк заснований у 1835 р. Він раніше всіх інших банків котирувався на біржі; до 1876 р. цей банк виконував функції Емісійного банка Королевства Баварії.

Ці два банки мають високу міжнародну репутацію. У їхньому розпорядженні густа мережа банківських філій як всередині країни, так і за кордоном.

Bank fur Gemeinwirtschaft є регіональним не в географічному значенні цього слова, а скоріше в «соціальному» змісті: це банк профспілок. Цей банк, також процвітаючий, як і профспілки.

Функції універсальних банків також виконують державні кредитні установи: ощадні каси та жироцентралі. У пасивах ощадних кас - ощадні вклади, в активах - довгострокові іпотечні кредити. Важлива риса їх діяльності - кредитування комерційних банків. Установи ощадних кас ведуть 36,4  млн. жирорахунків.

Жироцентралі, або земельні банки (12) є також філіями Німецького федерального банку, центрами ощадних кас та крупними комерційними банками (наприклад, “Вестдойче ландесбанк”,” Байерише ландесбанк”). На чолі системи ощадних кас та жироцентралів знаходиться Німецька жироцентраль - “Німецький комунальний банк”(“Дойче жироцентрале - Дойче Коммунальбанк”). Всі вони мають статус публічно-правових установ.

Група публічно-правових комерційних банків за останні 50 років значно збільшилась і налічує більше 700 ощадних кас та жироцентралей. Їх питома вага у загальному обсязі всіх комерційних банків сьогодні становить майже половину. Раніше діяльність ощадних кас зводилась тільки до акумулювання заощаджень і надання кредитів під заставу реальних цінностей. Сьогодні зони набули характеру універсально діючих комерційних банків, незважаючи на те, що традиційне завдання цих установ усе ще залишається основою їхньої комерційно-політичної діяльності. На базі 19 філій вони забезпечують банківську мережу. 12 жироцентралей є центральними установами ощадних кас у даній сфері. Вони управляють їхніми ліквідними активами і здійснюють операції в сфері банківських послуг. Наприклад, розрахунки з іншими країнами. Поряд із цими традиційними завданнями, починаючи з 60-х років, жироцентралі все більше беруть участь у здійсненні широкомасштабних промислових угод і в зовнішньоторговельних угодах. Також, залежно від історичних умов їх створення, жироцентралі є комунальними банками чи банками федеральних земель.

Статистика Німецького федерального банку до комерційних банків відносить також й приватних банкірів. Це приватні комерційні банки, які не мають статусу акціонерних товариств. Розквіт їх прийшовся на першу половину 19 ст. У період фашизму більшість банкірських домів припинила своє існування (вони належали єврейським родинам).

Такі кооперативні установи, як сільськогосподарські кредитні банки “Райфазен” та народні банки - “Фольксбанки”, а також центральні кооперативні банки, також виконують функції універсальних банків. Вони обслуговують дрібних та середніх підприємців, конкуруя з іншими банками.обмежуються прийомом депозитів та здійснюють розрахунки.В основі створення кооперативного кредитного сектора Німеччини лежить ідея, яка виникла більше 125 років тому, про "допомогу шляхом самодопомоги". Вона базується на єдності принципів самоврядування та солідарної відповідальності. Незважаючи на те, що їхня діяльність зосереджується на отриманні безстрокових і ощадних вкладів, а також на наданні короткострокових і середньострокових кредитів своїм членам (при цьому важливо зазначити, що обсяг довгострокових кредитів постійно збільшується), сьогодні кооперативні товариства пропонують універсальний асортимент послуг. Якщо раніше членами таких товариств були ремісники, особи, які займались промислом, та фермери, то тепер основна маса, більш ніж 11 млн. членів, є представниками середніх верств населення, що працюють за наймом (робітники, службовці, чиновники).

Німецькі універсальні банки в даний час намагаються стати ще більш універсальними. По-перше, вони проникають у  житлове кредитування, створюючи або поглинаючи ощадні каси, що надають житловий кредит (Bausparkassen). Dresdner Bank створив власну таку ощадкасу; перепродав страховій компанії, одній з перших акціонерів АКА, свою частину капіталу Leonberger Sparkasse, що у свою чергу перепродала 40\% капіталу Commerzbank. Зі свого боку, Deutsche Bank створив Deutsche Bank Bausparkasse AG, купивши, крім того, агенства по продажу нерухомості.

По-друге, німецькі банки, як і французькі, зближаються зі значними групами страхових компаній. Deutsche Bank створив свою власну компанію по страхуванню життя – DB-Lebenrasicherung; у результаті страхова компанія Allianz, що мала привілейовані зв'язки з Deutsche Bank, зливається з Dresdner Bank. Commerzbank також об'єднався з DBV + Partner Versicherung.

Якщо говорити про інші сфери банківської діяльності, німецькі банки не змогли або не захотіли сприяти широкому застосуванню банківської картки. Ще менше вони процвітали в стандартизації карток на території країни на зразок французьких банків. Спочатку вони створили картку Eurocheque, що повинна була гарантувати в Європі оплату європейських чеків; але вони зіткнулися, з одного боку, із неможливістю використання цієї картки за межами Європи, а з іншого боку - із її непридатністю для використання в банкоматах; в результаті чого з'явилася Eurocard, тісно пов'язана з Mastercard, у той час, як створення картки Visa йшло окремим шляхом.

Спеціалізовані банки відіграють значну роль як з позицій їхніх загальноекономічних завдань, величини цих кредитних закладів, так і стосовно їхньої питомої ваги у загальному обсязі кредитування. Основна група спеціалізованих банків складається із приблизно 30 приватних іпотечних банків, спеціалізованих банків з надання кредитів на земельні ділянки та комунальних кредитів. Вони надають довгострокові кредити для фінансування житлового будівництва, модернізації житлових будинків, а також для промислових і сільськогосподарських вкладень під гарантію надання заставних прав на земельні ділянки. Другим основним видом діяльності цих установ є надання комунальних кредитів.

Іпотечний кредит зародився у Німеччині та отримав там широке розповсюдження. До першої Світової війни провідну роль грав приватний іпотечний кредит, після її закінчення на перше місце виходить іпотечний кредит місцевих органів влади. Зараз у банківській системі Німеччини 30 акціонерних іпотечних банків та 10 державних. Іпотечні банки надають довгострокові кредити під заставу нерухомого майна. Вони мобілізують кошти шляхом реалізації заставних кредитним інститутам, таким як, ощадні каси та страхові товариства.

Два кредитних заклади цієї групи спеціалізуються на фінансуванні суднобудування на базі середньострокових кредитів. Приблизно 10 публічно-правових іпотечних кредитних установ, як і приватні іпотечні банки, спеціалізуються на наданні, іпотечних комунальних кредитів. Більше 30 приватних і публічно-правових ощадних кас, що надають кредити для індивідуального будівництва, здійснюють свою діяльність у і сфері фінансування власних будинків та квартир за принципом колективного накопичення заощаджень. Близько 30 кредитних гарантійних банків і товариств є установами самодопомоги середніх підприємств. Вони діють з середини 50-х років. Їхнє головне завдання полягає в усуненні несприятливих умов для дрібних і середніх підприємств, що виникають у конкурентній боротьбі в наслідок їхньої порівняно слабкої фінансової спроможності.

Два банки спеціалізуються на зберіганні цінних паперів і виконують завдання раціонального здійснення торгівлі ними. З цією метою вони тримають у кредитних установах, що входять до їхнього складу, накопичені резерви в різних видах цінних паперів і здійснюють ведення поточних рахунків (безштучна поставка цінних паперів).

На початку 1990 р. розпочав комерційну діяльність поштовий банк як спеціалізований банк у сфері системи розрахунків і операцій за вкладами. До цього дві поштово-ощадні установи і 14 поштових жироцентралей діяли з правового погляду як несамостійні підприємства німецької федеральної пошти. Сьогодні поштовий банк, що має статус публічно-правового підприємства і є спеціальним майном федерації,  може використовувати 20 тисяч відділень на поштамтах і надає робочі місця для 20 тисяч працівників.

Серед державних кредитних установ з особливими задачами - банки, які були створені федеральним урядом для виконання завдань, які або не можуть, або не бажають виконувати інші кредитні установи. Вони підпорядковані уряду  та об’єднані у єдину групу лише за принципом спеціального призначення, хоча за характером діяльності, клієнтурою, змістом та операціями дуже відрізняються. Ці банки були створені після другої світової війни з метою надання допомоги приватному сектору з боку держави. Кошти до цих банків надходять з державного бюджету та використовуються згідно цільовому призначенню.

Серед приблизно 20 таких кредитних установ, що в основному мають публічно-правовий статус, необхідно особливо відзначити акціонерне командитне товариство Аусфюркредит-Гезельшафт GimЬН та кредитний заклад з відновлення (КfW). Обидві установі фінансують переважно експорт до країн, що розвиваються, а друга з них надає також кредити для капіталовкладень в економічно слабші регіони Німеччини чи в регіони з недостатньо розвинутою інфраструктурою. Інші кредитні установи надають підтримку державним програмам заохочення розвитку промисловості, заохочують соціальне житлове будівництво, малі та середні підприємства, сільське господарство чи інші промислові галузі.

Заключення валютного та економічного союзу у липні 1990 року між двома німецькими державами поставило цілу низку проблем пов’язаних із необхідністю адаптації економічних структур НДР до механізмів ринкової економіки ФРН. З початком створення союзу Німецький федеральний банк взяв на себе повну відповідальність за фінансово-політичне регулювання. Федеральне відомство нагляду стало відповідати за банки у всій Німеччині. Банківська реформа була націлена на повну адаптацію до системи, яка існувала у ФРН. Нині від банківської системи НДР залишилася лише мережа ощадних кас та кооперативних банків, які за допомогою західних інститутів перетворюються в універсальні банки.