Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації - Навчальний посібник (Антонюк Л. Л., Поручник А. М., Савчук В. С.)

4.2. трансферт технологій

Конкурентоспроможність національної економіки на сучасному етапі розвитку продуктивних сил залежить від ефективного використання нагромаджених знань, утілених в інноваціях — товарних, технологічних чи управлінських, на які поширюються права інтелектуальної власності (ІВ). Формується специфічна галузь товарного виробництва, що виробляє і реалізує особливий товар — інтелектуальний продукт.

Звісно, найвища цінність ІВ на ринку полягає в тому, що дає змогу законно монополізувати виробництво нових товарів з високоякісними споживчими характеристиками. Одні фахівці пов’язують інтелектуальну власність із науково-технічними розробками, інноваційною діяльністю, інші — з елементами неуречевленого національного багатства країни. Так, Всесвітня організація інтелектуальної власності визначає ІВ як юридичні права на володіння і розпорядження літературними, художніми, науковими товарами, виконавчою діяльністю артистів, звукозаписом, радіо- і телевізійними передачами, винаходами в усіх сферах людської діяльності, науковими відкриттями, промисловими зразками, товарними знаками, знаками обслуговування, фірмовими найменуваннями і комерційними позначеннями, захист проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, які стосуються інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.

Обмін науково-технічними досягненнями та різними об’єктами інтелектуальної власності став самостійною сферою економічних відносин і перетворився на дуже прибутковий бізнес. Статистика свідчить, що тільки протягом останнього десятиліття світові обсяги торгівлі об’єктами інтелектуальної власності зросли більш як у 10 разів, значно перевищуючи темпи зростання торгівлі іншими товарами. Це зумовлено багатьма причинами, серед яких основними є такі:

зростання попиту на унікальний продукт;

придбавши технології за короткий термін, підприємствам удається досягти зростання конкурентоспроможності їхньої продукції;

можливість отримання продавцями ОІВ додаткових доходів і розширення ринків збуту своєї продукції для продавців технологій;

зменшення витрат на власні наукові дослідження та виконання НДДКР на новій технологічній базі тощо.

Інтелектуальна власність тісно пов’язана з підвищенням конкурентоспроможності країни та зростанням якості життя її громадян. Вона лежить в основі сучасних національних інноваційних систем. Ефективні НІС забезпечують швидке просування інтелектуальної власності на всіх етапах життєвого циклу, визначення цінності об’єктів інтелектуальної власності та захист їхніх прав. Основними об’єктами інтелектуальної власності є промислова власність, об’єкти авторського права та ноу-хау, які неоднорідні за своїм змістом, оскільки це можуть бути корисні зразки, моделі, а можуть бути і художні твори, товарні знаки тощо.

Особливістю інновації як товару, що реалізується на ринку, є інтелектуальна власність. В основі цього товару лежить інформаційна складова, яка пов’язана з нагромадженням нових знань, досвіду тощо; правовий аспект його реалізації (охорона і стимулювання розвитку). Володіння інновацією може реалізуватися через систему патентів, ліцензій, через які розробником цієї інновації привласнюється частина доходу від використання ІВ. Взаємодія між розробником і споживачем, характеризує передання інновацій та їх комерціалізацію.

В умовах ринкової економіки розвиток інноваційної сфери пов’язаний з ринком інновацій, під яким розуміють сукупність ринкових відносин, котрі виникають у процесі створення, освоєння та трансферту нововведень. Цей ринок являє собою обмін нововведеннями через інфраструктуру між економічно вільними розробниками та споживачами завдяки таким стимулам, як безкоштовне передання ОІВ з держлабораторій приватним структурам; зменшення оподаткування прибутку на вартість об’єктів інтелектуальної власності і відповідним умовам, передусім сприятливому інноваційному клімату.

Загальновідомо, що не кожна технологія, винахід чи інші ОІВ є товарами, які задовольняють стандартні вимоги до останніх. Вони стають предметом продажу лише за певних умов протягом інноваційного циклу «ідея — ринок», коли проведено експертизи, визначені потенційні споживачі і враховано своєчас­ність їх використання.

ОІВ промислового призначення створюються і комерціалізуються з метою застосування їх у виробництві як продуктів кінцевого споживання, так і факторів виробництва. Об’єкти інтелектуальної власності задовольняють певні виробничі потреби, тобто їм притаманна корисність — одна з необхідних ознак товару. Проте сама ця ознака не може забезпечити цінність даного блага. ОІВ мають бути рідкісними, щоб становити економічний інтерес. Тоді результати інтелектуальної діяльності можуть бути відокремлені від свого розробника і введені в економічний обіг як самостійний об’єкт ринкових відносин за умови специфікації прав на нього. У протилежному разі економічні інтереси не можуть бути реалізованими, хоч не всі ОІВ залучають до обігу, а саме такі, що не можуть утратити свою корисність у випадку відокремлення від свого розробника чи власника (ноу-хау конкретного виробництва тощо).

Отже, ОІВ стають об’єктом ринкових відносин — товаром, якому властиві корисність, рідкісність та здатність до обміну.

Крім того, цінність товару ОІВ визначається, з одного боку, специфікою результатів інтелектуальної власності, а з іншого — особливостями інституту інтелектуальної власності, у межах якого проходить їх комерціалізація. Варто виділити особливості, що притаманні цьому специфічному товару та впливають на його ціноутворення, а саме:

брак матеріально-речового змісту;

особливість інституціональної форми;

інвестиційний характер;

відсутність фізичного зносу;

часова обмеженість споживчих властивостей;

можливість одночасного використання різними власниками.

У результаті товарообміну ОІВ формується ринок інтелектуальної власності як особливий інститут, що визначає процес комерціалізації названої власності. Оскільки товар ОІВ є достатньо специфічний, який реалізується на ринку з великою кількістю продавців, то цей ринок можна визначити як монополістичний. Тому на ньому велике значення мають нецінові чинники попиту і пропозиції: перш за все радикальність інновацій і їх належність до перспективних напрямів НТП. Монополістичний характер конкуренції свідчить про надвисокі прибутки продавців високотехнологічних ОІВ.

До ціноутворюючих чинників цього унікального товару можна віднести: ступінь правової охорони ОІВ, наукову значущість; стадію розроблення інтелектуальної власності; наявність аналогів та їхньої ціни; необхідність додаткових інвестицій для доведення ОІВ до промислового виробництва; державне регулювання розпорядження інтелектуальною власністю; умови ліцензійних договорів тощо.

Необхідною умовою введення інтелектуального товару в економічний обіг є долучення до його життєвого циклу ще одного етапу — специфікації права інтелектуальної власності. У процесі обігу відбувається реалізація економічних інтересів власника через функції володіння, використання та розпорядження. Тобто, щоб отримати прибуток, відносини власності мають бути переведені із стаціонарного стану (володіння) у динамічний (використання та розпорядження). Проте власник інтелектуального продукту може прийняти рішення освоїти об’єкт у власному виробництві й отримувати прибуток, реалізуючи продукцію. Унаслідок цього об’єкти інтелектуальної власності переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції (створюють нову додану вартість) (рис. 4.1).

Рис. 4.1. Етапи розвитку відносин інтелектуальної власності

Варто підкреслити, що ОІВ може реалізовуватись і не на комерційних засадах, а саме через обмін науково-технічною інформа­цією, з рекламною метою тощо.

Отже, комерційна реалізація ОІВ може здійснюватись через їх фактичний продаж — горизонтальний трансферт — та використання у власному виробництві — вертикальний трансферт. Ці дві форми реалізації об’єктів інтелектуальної власності взаємопов’язані і постійно переходять одна в одну протягом життєвого циклу ОІВ. Ці процеси можуть відбуватися одночасно або паралельно, з використанням ОІВ різними суб’єктами.

Слід зауважити, що під горизонтальним трансфертом інтелектуальної власності розуміють здійснення функції розпорядження ОІВ способом уведення його в економічний обіг, тобто передаючи ОІВ на платній основі від одного економічного суб’єкта іншому.

Під горизонтальним трансфертом розуміють процес здійснення функції використання ОІВ через освоєння його власними силами і продажу готової продукції.

Ринкові механізми працюють в умовах, коли передання інтелектуальної власності здійснюється внаслідок:

передання всіх прав (патенти);

часткового передання прав (ліцензування);

венчурного фінансування (створення венчурних підприємств);

постачання машин, обладнання, виготовлених з допомогою ОІВ;

лізингу;

формування стратегічних альянсів.

Сучасні інноваційні процеси, які відбуваються в умовах глобалізації економік, вимагають від держав інтенсивного обміну науково-технічними досягненнями, розширення ринків збуту наукомісткої продукції, зміни структури та змісту національних інноваційних систем. В останні роки ХХ ст. виникає нова парадигма транснаціональної інноваційної діяльності, яка характеризується інтенсивною комерціалізацією технологій на ринку, наявністю багатьох центрів знань, які розміщенні в різних регіонах, а особливо трансфертом технологій, ОІВ на двосторонній основі між різними суб’єктами світового господарства. Міжнародні дослідження і розробки, виробництво наукомісткої продукції, активні зусилля урядів різних країн, спрямовані на залучення прямих іноземних інвестицій, що створюють високу додану вартість, а також спроби отримати права на інтелектуальну власність в обмін на доступ до ринків збуту, інвестування в людський капітал — усе це стимулює появу нових міжнародних інноваторів.

Розрізняють такі форми, з допомогою яких можна придбати результати інтелектуальної діяльності на світових ринках:

прямі іноземні інвестиції;

спільні підприємства;

злиття компаній;

ліцензування.

Найпрогресивнішою формою інтернаціоналізації інноваційної діяльності фахівці вважають злиття компаній. Для досягнення конкурентоспроможності на світових ринках технологій необхідно володіти значним портфелем патентів. Способом ліцензування та прямими інвестиціями таку кількість їх придбати неможливо. Саме злиття компаній дає змогу об’єднати патентні портфелі і здобути монопольне право працювати у визначеному секторі економіки. Сьогодні у світі за кількістю таких угод перші місця посідає Західна Європа, на частку якої припадає 73 \% світового обсягу. Один з останніх прикладів таких угод у сфері виробництва високотехнологічного авіаційного електронного обладнання — фірми «Емайдсигнал інкорпорейтед» і «Хонейвел». Портфель об’єднаної компанії містить понад 10 000 патентів і авторських свідоцтв, дохід від обслуговування яких може перевищити дохід від продажу [32].

Результати оцінки найважливіших каналів трансферту технології по країнах ОЕСР показали перевагу інформаційних каналів зв’язку з промисловими підприємствами; придбання патентів та ліцензій; торгівлі обладнанням [35].

Якщо ще донедавна високорозвинені держави створювали основний обсяг інновацій у світі, то тепер країни, що розвиваються, перейшли до інноваційної моделі розвитку. Це підтверджується кількістю патентів, що вони отримують за кордоном. Так, кількість патентів Південної Кореї, що реєструються в США, перевищила 40 тис. у 1998 р. (цим вона випередила Великобританію і деякі інші країни).

Загальна вартість технологій, які створюються у світі, становить, за оцінками експертів, близько 60 \% усього валового суспільного продукту. Так, якщо в 1990-х роках загальний обсяг торгівлі технологіями у світі оцінювався в діапазоні від 20 до 50 млрд дол., то у 2000 р. — уже на рівні 500 млрд дол. [35].

Світовий ринок технологій (СРТ) становить більш як 2 трлн доларів, але не поступається йому і ринок промислових ноу-хау. У розвинених країнах існує значний оборот ОІВ, вартість кожного з них може дорівнювати мільйонам доларів.

Процес інтернаціоналізації створення й освоєння виробничого та комерційного використання, трансферту і поширення технологій дістав назву техноглобалізму.

Очевидним є те, що позиціювання власника технологій на світовому ринку в першу чергу залежить від складності й унікальності цього товару. Так, якісний технологічний прорив зумовив виникнення інформаційного суспільства та поширення нових типів технологій, які називають мета- або гіпертехнологіями. Тому піраміда ранжування технологій за ступенем впливу їхніх спожива­чів на ринки відповідних товарів базується на шести рівнях (табл. 4.1). Сила зростання впливу відбувається залежно від складності виготовлення товарів [25].

Таблиця 4.1

ЗМІСТ І РІВНІ «ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ПІРАМІДИ»

Рівні «технологічної» піраміди

Сутність технологічного рівня

Зміст конкуренції

Нульовий

Застосування метатехнологій робить неможливим реальну конкуренцію з її розробниками. В обмін на право доступу до метатехнологій суб’єкти ринку надають можливість оперативного контролю за своєю діяльністю

Відсутність глобальних конкурентів

Закінчення табл. 4.1

Рівні «технологічної» піраміди

Сутність технологічного рівня

Зміст конкуренції

Перший

Створення нових технологічних принципів на основі НДДКР. Їхні власники повністю контролюють і самостійно формують ринки та напрями реалізації своєї продукції. Ці технології переважно передаються в межах ТНК, які фінансують чи контролюють дослідження, а не на відкритих ринках

Відсутність зовнішньої конкуренції

Другий

Реалізація нових технологічних принципів відбувається через ноу-хау. Частково контролюється процес реалізації ОІВ. Товаровиробники цієї групи безпосередньо контролюють процес реалізації своїх виробів. Ноу-хау регулярно надходять на світові ринки технології. Їх продаж має частковий характер, здебільшого базуючись на правах їх використання — ліцензіях

Існує конкуренція на ринку світових технологій

Третій, четвертий, п’ятий

Товаровиробники використовують ноу-хау, які реалізовувались на другому рівні. Якщо товари характеризуються високою складністю, то це дає змогу виробникам контролювати ринки. На четвертому і п’ятому рівнях товари менш унікальні та наукомісткі, контролюються споживачами

Сильна зовнішня і внутрішня конкуренція

Ринки метатехнологій тільки формуються, проте як наслідок найбільшої продуктивності набувають лідируючого характеру. Ці технології, як і здатність до інтелектуальної та творчої праці, продати неможливо, лише забезпечується доступ до їх використання. Прикладами таких технологій є мережі комп’ютерів, супутникові технології зв’язку, різні організаційні технології, які перетворюють культуру не тільки об’єктів, але й суб’єктів їхньої дії тощо.

Кожна національна економіка характеризується певними рівнями технологій, які в ній переважають. Загальновизнано, що найвищого рівня досягли США і частково Великобританія. Ноу-хау нових технологічних принципів здійснюють філіали ТНК, які розміщені в усіх розвинутих кранах світу. Узагалі, решта держав здатні сприймати і реалізувати розроблені на більш високому рівні технології і розподіляти їх залежно від ступеня складності на третьому — п’ятому рівнях технологічної піраміди. А в міру старіння кожна конкретна технологія передається країнам, які розвиваються.

Звісно, рівні технологій не ізольовані один від одного, а тісно взаємопов’язані. Кожна країна має можливість підніматись від одного рівня до іншого, а також їх утрачати. Японія продемонструвала швидку зміну технологічної парадигми, переміщуючись до першого рівня.

Ефективність процесу комерціалізації залежить від певних чинників. По-перше, від взаємодії фундаментальних і прикладних досліджень, що захищені від зовнішнього втручання. По-друге, від захисту прав ІВ.

Юридичною основою, яка закріплює захист інноваційних кон­курентних переваг, та передумовою передання ОІВ в інші держави є патентне законодавство. Нині в США існує одне з найдосконаліших патентних законодавств. Так, правовий захист авторського права в США закріплений у Конституції, а також у резолюції Конгресу 1783 р. про охорону прав авторів та видавців. А в основу законодавства з питань промислової власності був покладений Федеральний патентний закон 1790 р., який згодом увійшов до Конституції. США стали першою державою, яка вжила заходів для захисту своїх позицій у світі з експорту ліцензій на винаходи, відкриття і нові розробки. Усе це веде до технологічної залежності інших кран від США. Так, надходження за продаж патентів і ліцензій у США наприкінці 90-х років становили 27 млрд дол. (внутрішній трансферт — 90 \%), а платежі за придбання ОІВ — 6 млрд дол. (внутрішній трансферт — 85 \%). Відповідно Японія — 6 млрд дол. та 9 млрд дол. [63].

Важливе значення для інноваційного процесу має зосередження зусиль держави та приватного сектору на завершальному етапі інноваційного циклу. Постійне зростання коопераційних досліджень і розробок у США свідчить про ефективну співпрацю у сфері створення і комерціалізації науково-технологічних товарів. Так, університети і федеральні лабораторії створюють нові технології, а приватний сектор забезпечує виведення результатів наукових і технологічних досліджень на ринок. Федеральний уряд всебічно сприяє досягненню національних цілей і задоволенню суспільних потреб. В останні роки в такій кооперації беруть участь місцеві органи влади. Більшість штатів формує ефективні регіональні науково-технічні системи, з допомогою яких підтримують промисловість, зміцнюють партнерство університетів та промислових підприємств, фінансують створення і впровадження нових технологій тощо. Важливого значення набувають регіональні центри передання технологій НАСА (Regional Technology Transfer Centers), які пов’язують технологічні ініціативи штатів з НАСА і федеральними науково-технологічними організаціями. Вони об’єднали свою діяльність і утворили національну мережу передавання технологій. Крім того, Національний науковий фонд США підписав угоду з Радою з питань науки і технологій штатів про залучення штатів до процесу ухвалення рішень у коопераційних дослідних центрах промисловості й університетах. Ці центри розміщуються в університетах, а їхня діяльність фінансується в рівних частинах партнерами з боку федерального уряду, штатів та промисловості. Отже, штати розглядаються в США як найефективніший канал передачі технологій у промисловість.

В Україні проблемі комерціалізації інновацій способом горизонтального та вертикального трансферту надається велике значення. У 1996 р. затверджена Концепція державної промислової політики України, основною ідеєю якої є реформування економіки на основі високотехнологічних виробництв. У 1999 р. Верховною Радою ухвалено Концепцію науково-технологічного й інноваційного розвитку України, у якій основна увага приділялась структурній перебудові виробництва, збільшенню наукомісткого експорту, відродженню винахідницької та раціоналізаторської діяльності. При президенті НАН України створено Центр інтелектуальної власності і передавання технологій, що надає консультації, юридичні, патентні послуги під час розроблення ліцензійних договорів, а також з метою врегулювання взаємовідносин між співавторами розробок, винахідниками і науковими організаціями. Розроблено стратегію економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 рр., яка базується на випереджальній моделі інноваційного розвитку економіки, ухвалено Закон України «Про інноваційну діяльність».

Забезпечення найсприятливішого режиму вільної торгівлі та конкуренції, усунення перешкод у користуванні правами інтелектуальної власності неможливі без удосконалення законодавства за допомогою введення правових норм щодо прав інтелектуальної власності. Так, розроблено закони, що охороняють особисті немайнові та майнові права суб’єктів авторського права і суміжні права. Серед них Закон України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» та Закон України «Про авторське право і суміжні права», який відповідає нормам Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (Угоди ТРІПС) щодо авторського права і суміжних прав, забезпечує вжиття органами судової влади негайних і ефективних тимчасових заходів стосовно захисту цих прав та забезпечує ретроактивний захист для авторського права.

Інтеграція в СОТ передбачає виконання певних норм та стандартів, визначених угодами, які адмініструє СОТ. Однією з найважливіших є Угода з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності. Це правовий документ, що охоплює всі аспекти охорони прав на ОІВ.

Україною виконано значний обсяг робіт з метою гармонізації національного законодавства у сфері ІВ. Зокрема, норми Угоди ТРІПС містяться у восьми законопроектах та шести проектах постанов Кабміну України.

У Законі України «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України» вносяться зміни до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Зокрема, щодо забезпечення охорони авторського права та суміжних прав через запровадження ліцензування господарської діяльності з увезення, вивезення та виготовлення оптичних дисків із записом на них інформації, а також до Кодексу України про адміністративні порушення щодо відповідальності за порушення правил господарської діяльності з виготовлення, увезення, вивезення дисків для лазерних систем зчитування та матриць для виготов- лення.

Великий обсяг роботи здійснено Україною на виконання українсько-американської спільної програми боротьби з нелегальним виробництвом оптичних носіїв інформації, підписаної Україною і США в червні 2000 р. Уряд України доклав чималих зусиль до припинення на території України правопорушень, по­в’язаних з виробництвом, експортом, імпортом оптичних дисків для лазерних систем зчитування. З метою здійснення цілеспрямованої боротьби з неконтрольованим розповсюдженням дисків для лазерних систем зчитування, що становить реальну загрозу державним інтересам, ухвалено п’ять постанов Кабміну України, спрямованих на запровадження механізму захисту прав ІВ відповідно до норм і правил, затверджених в економічно розвинутих країнах. В Україні створюється законодавча база, яка дасть можливість державі запровадити досить жорсткий контроль у сфері виробництва та розповсюдження оптичних дисків.

Згідно з положеннями спільних програм органи державної влади постійно проводять інспектування заводів — виробників оптичних носіїв інформації, у тому числі й на запит утримувачів авторських прав чи їхніх представників. Створено робочі групи для цих перевірок.

Україна зробила політичні кроки вперед у забезпеченні захисту прав на ОІВ на основі стандартів, прийнятих у світовому співтоваристві. Проте помітних зрушень у цих напрямах не відбулося. Так, кількість новаторів в Україні за останні 10 років скоротилася майже втричі. У загальному обсязі світових патентів Україні належить менше 1 \% (станом на 1 січня 2002 р. всього зареєстровано 73 671 охоронний документ, серед яких близько 60 \% патентів на винаходи, а протягом 2001 р. їх було зареєстровано 11 670). Причому зареєстровано патентів без проведення експертизи (деклараційних патентів) — 9363, тобто 80 \% від загальної кіль­кості, проте такі патенти є неконкурентоспроможними на світо­вих ринках.

Крім того, зросла кількість зареєстрованих патентів на корисні моделі та промислові зразки порівняно з 1995 р. Спостерігається низька винахідницька активність в Україні (за тематичними підрозділами 31 технічного напряму) серед 16 підрозділів, таких як: техніка зв’язку, машинобудування, ядерна фізика, накопичення інформації. Водночас висока питома вага заявок у таких тематичних підрозділах: здоров’я, розваги, медикаменти, прилади (вимірювання, оптика) та хімія. Хоч в умовах становлення інформаційного суспільства в розвинених державах світу та орієнтації національної економіки на інноваційну модель розвитку ці сфери не зможуть забезпечити вихід на міжнародні ринки збуту.

Крім того, скорочується зарубіжне патентування, що свідчить про несприятливий інвестиційний клімат. В Україні з розрахунку на 100 тис. населення подається в 30 разів менше заявок ніж, наприклад, у Японії. Так, якщо в 1993 р. надійшло від іноземних заявників 8687 заявок, то у 2001 р. — лише 240. Зареєстрованих іноземними громадянами патентів у 2001 р. було 1258, що становить 11 \% від загальної кількості. Найактивнішими є заявники із США — 26 \%, Німеччини — 24 \%, Франції — 8 \%, Російської Федерації — 7 \%, Сполученого Королівства — 5 \%. Співвідношення кількості заявок від іноземних громадян і вітчизняних інноваторів дорівнює 0,22, а це майже в сім разів нижче ніж середній показник серед країн ОЕСР. Чинниками, що перешкоджають патентуванню іноземних винаходів у країні, є вузький технологічний ринок та ненадійність захисту інтелектуальної власності [66].

Це підтверджують фахівці Всесвітнього економічного форуму, які дали оцінку інноваційним показникам 59 країн світу. Україна посідає останнє 59-те місце за рівнем захисту інтелектуальної власності. Неможливість отримати кредитні кошти на вигідних умовах та відсутність комерціалізації венчурного капіталу сповільнюють процеси технологій. Фінансування НДДКР перетворюється на фінансування наукових розробок, які не використовуються у виробництві. Це, у свою чергу, призводить до втрати кваліфікованих кадрів і цінної інформації — 51-ше місце за показником відпливу умів.

Про низькі темпи впровадження пріоритетних розробок у виробництво свідчить показник кількості замовлених до впровадження та виконаних науково-технологічних проектів, що не перевищує 16 \% від загальної кількості [39].

Варто вказати на вкрай низький обсяг експорту високотехнологічних товарів, який за останні роки був менший за 15 \%. Крім того, за статистичними даними, до високотехнологічних товарів зараховували: машини й устаткування; електричні машини; локомотиви; засоби наземного транспорту; літальні, космічні апарати; судна та прилади. Тоді як у країнах ОЕСР високотехнологічномісткими вважаються аерокосмічне устаткування, комп’ю­тери, електроніка, ліки. Тому у зв’язку з такою класифікацією цей відсоток буде ще нижчим. Показник інтелектуалізації імпорту за останні роки не перевищував 25 \%, а це теж є недостатнім у сучасних умовах. Коефіцієнт покриття імпорту високотехнологічних товарів їх експортом у середньому дорівнює 0,54, що свідчить про посилення залежності України в 1996—1999 рр. від імпорту високотехнологічної продукції [66].

Конкурентоспроможність вітчизняних товарів, насамперед, залежить від розвитку внутрішнього ринку об’єктів промислової власності (ОПВ), динаміку якого характеризує статистика реєстрації договорів про передання прав на ОПВ та ліцензійних договорів на їх використання. Так, у 2001 р. було зареєстровано 482 договори, що на 23 \% більше ніж у попередньому році. Це становить 43 \% від поданих у Державний департамент інтелектуальної власності. Якщо проаналізувати розподіл зареєстрованих договорів/ліцен­зійних договорів за об’єктами промислової власності, то спостерігається тенденція зменшення угод на винаходи та промислові зразки порівняно з 1998 роком відповідно на 45 \% та 12 \% (табл. 4.2).

Таблиця 4.2

РОЗПОДІЛ ЗАРЕЄСТРОВАНИХ ДОГОВОРІВ/ЛІЦЕНЗІЙНИХ ДОГОВОРІВ ЗА ОБ’ЄКТАМИ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ

Вид договору

Кількість договорів/ліцензійних договорів, зареєстрованих за об’єктами промислової власності

Винаходи

Промислові зразки

Знаки

1998

1999

2000

2001

1998

1999

2000

2001

1998

1999

2000

2001

Невиключні ліцензії

67

35

38

50

21

25

8

5

85

90

107

106

Виключні ліцензії

29

10

9

19

7

5

4

4

5

15

15

31

Передання права

175

58

51

69

5

21

21

20

51

114

11

167

Відкриті ліцензії

2

20

5

12

0

0

0

0

Усього:

273

123

103

150

33

51

33

29

141

219

233

304

Причому вкрай незадовільною є галузева структура цих договорів. Найкраще розвинутий внутрішній ринок ОПВ в лікеро-горілчаному виробництві, хімічній промисловості, а на машинобудування припадало близько 6 \%, приладобудування — майже 2 \%, у галузі засобів зв’язку та електроніці — його немає. Галузева структура ліцензійних договорів на ОПВ подана в табл. 4.3. Ліцензійні договори на використання корисних моделей становили по 50 \% у приладобудуванні та машинобудуванні, а ліцензійні договори на використання промислових зразків — 89 \% у лікеро-горілчаній та 11 \% у харчовій промисловості.

Таблиця 4.3

ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА ЛІЦЕНЗІЙНИХ ДОГОВОРІВ НА ОПВ

Галузі

Ліцензійні договори на використання винаходів ( \%)

Ліцензійні договори на використання знаків для товарів і послуг ( \%)

Харчова промисловість

4,94

8,76

Тютюнові вироби

7,30

Лікеро-горілчані вироби

25,93

45,99

Легка промисловість

2,92

Хімічна промисловість

11,11

4,38

Медицина і фармацевтика

13,58

2,92

Засоби зв’язку

1,46

Електроніка

Приладобудування

1,23

9,49

Машинобудування

6,17

Сільське господарство

1,23

Металургія

12,35

Послуги

8,03

Видавнича справа

3,65

Будівництво

3,70

0,73

Переробна промисловість

4,94

Автомобілебудування

1,23

Видобувна промисловість

13,58

0,73

Інше

3,64

Усього:

100

100

Варто підкреслити, що обсяг відвантаженої інноваційної продукції за цей період становив 9,4 \% від загального обсягу відвантаженої продукції, що свідчить про негативні тенденції у внутріш­ній торгівлі ОІВ. Крім того, кількість укладених у 2000 р. ліцензійних договорів на право використання ОІВ становить 330, а станом на 1 січня 2001 р. на підприємствах України діяло 90 закуплених ліцензій на використання об’єктів інтелектуальної власності. Проте на початок 2002 р. їхня кількість зменшилась більш як удвічі. Із зарубіжними ліцензіатами укладено 64 ліцензійні угоди, у тому числі з Російською Федерацією близько 10 \%. Від ліцензіатів України ліцензіарам надійшло 10,5 млн грн, від іноземних фірм — 3110,5 тис. дол. США.

Крім того, якщо в 1995 р. питома вага експорту ліцензійної продукції в загальному обсязі реалізації дорівнювала майже 35 \%, то відповідно у 2001 р. — лише близько 12 \% (табл. 4.4).

Таблиця 4.4

ВИРОБНИЦТВО ТА ПОСТАЧАНННЯ НА ЕКСПОРТ ЛІЦЕНЗІЙНОЇ ПРОДУКЦІЇ

Роки

Показники

1995

1999

2000

2001

Загальний обсяг реалізації продукції у фактичних цінах, грн

43396,7

374069,8

1441419,0

2083136,4

Поставлено на експорт у фактичних цінах, грн

15034,1

69960,8

313419,2

243249,9

Поставлено на експорт, \% до загального обсягу реалізації

34,6

18,7

21,7

11,7

Відвантажена ліцензійна продукція становить 0,8 \% загального обсягу відвантаженої промислової продукції, у тому числі на експорт — лише 0,2 \%. Якщо практичний досвід інноваційної діяльності свідчить, що етапу комерціалізації підлягає 3—5 \% запатентованої інформації, то стає зрозумілим, що без радикальних змін у цій сфері ми не зможемо реалізувати намічену інноваційну стратегію.

Крім того, структура витрат за напрямами інноваційної діяльності свідчить, що питома вага досліджень і розробок постійно знижується, у 2001 р. вона становила 8,7 \%, що майже вдвічі менше ніж у 1999 р. Але необхідно врахувати, що у високорозвинених країнах ці витрати сягають більше 30 \% від інноваційних витрат. Найпоширенішим напрямом інноваційної діяльності на українських підприємствах є придбання засобів виробництва. Так, у 2001 р. витрати на них становили 63,1 \% від загальних витрат. Проте на придбання нових технологій, зокрема прав на патенти, ліцензії на використання об’єктів промислової власності, витрачалось лише 4,7 \%. Відповідно і витрати на придбання безпатентних ліцензій, ноу-хау, технологій у 2001 р. дорівнювали всього 1,6 \% загальних витрат. Причому знизились на 1,4 \% порівняно з 1999 р. витрати на рекламу та маркетинг і становили 7,9 \%.

Отже, узагальнимо основні негативні тенденції, що спостерігаються в інноваційній сфері України:

згортаються процеси раціоналізації та винахідництва;

зменшується кількість іноземного патентування;

низькі темпи впровадження у виробництво пріоритетних науково-технологічних проектів;

нерозвиненість внутрішнього ринку об’єктів промислової власності;

незадовільна галузева структура ОПВ;

низька питома вага досліджень і розробок у загальній сумі інноваційних витрат на підприємствах тощо.

Виходячи з вищевикладеного, основні напрями в подоланні негативних явищ в інноваційній сфері полягатимуть у такому:

Національна інноваційна система має бути тісно пов’язана з політикою у сфері інтелектуальної власності та передбачати функціонування на регіональному і галузевому рівнях єдиної системи управління процесом комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності, інтегрованої із сучасними засобами телекомунікацій, що передбачає:

розроблення концепції системної інтеграції інноваційних ресурсів усіх видів;

використання можливості мережі Інтернет.

Створити інформаційну базу даних інновацій, яка має важливе значення для трансферту ОІВ і дає змогу забезпечити пошук необхідних технологій для застосування на підприємствах.

Важливо залучати в господарський оборот усі результати інтелектуальної діяльності, а це передбачає функціонування потужного інноваційного ринку, кваліфікованих фахівців із просування нововведень на ньому, захист прав інтелектуальної власності, необхідної інноваційної інфраструктури та фінансування ОІВ за допомогою венчурного капіталу.

Передаванню технології ОІВ має сприяти комплекс податкових і кредитних механізмів, механізмів непрямого регулювання з метою створення сприятливих умов для діяльності структур, які беруть участь у виробництві та комерційній реалізації наукових знань. Наприклад, витрати на об’єкти ІВ слід виключити з бази оподаткування прибутку підприємства.

Залучати до співпраці, фінансування комерціалізації інновацій регіональні органи влади, які на коопераційній основі з приватним сектором та державою зможуть просувати ОІВ на ринок.

Створити Український банк реконструкції і розвитку, який би передбачав особливий механізм кредитування інноваційної діяльності, зокрема передавання технологій та ОІВ.

Удосконалення законодавства у сфері інтелектуальної діяльності проводити за такими напрямами:

гармонізація національного законодавства з нормами і положеннями міжнародних угод та конвенцій у цій сфері, наприклад ТРІПС, що прискорить прийняття України до СОТ;

зменшення термінів проведення експертизи патентів;

скасування видачі деклараційних патентів;

внесення змін до методики оцінки об’єктів інтелектуальної власності;

визначення права на об’єкти інтелектуальної власності, які створюються за рахунок державних коштів, скасування службових винаходів;

регулювання порядку обміну, інвентаризації, амортизації й оподаткування об’єктів інтелектуальної власності та інших результатів науково-технічної діяльності тощо.

Трансферт технологій має виконувати такі завдання:

запобігати надходженню в Україну застарілих технологій;

допомагати застосуванню сучасних високоефективних технологій;

підвищувати рівень інтелектуалізації вітчизняного експорту;

випускати конкурентоспроможну продукцію тощо.

Нині одним з найважливіших чинників інноваційної діяльності є швидкісна комерціалізація інновацій. Тому необхідно визначати ще на стадії НДДКР комерційний потенціал розробок, зосередити необхідні ресурси та ефективно управляти процесами трансферту технологій.