1.3. сутність системного аналізу та його предмет

Системний аналіз у більшості західних джерел розглядається як си- нонім терміна “системний підхід”. У процесі системного аналізу створю- ється абстрактна концептуальна система, котра описується з допомогою символів або інших засобів і є певною структурно-логічною конструкцією, мета якої – слугувати інструментом для розуміння, опису та більш по- вної оптимізації поведінки реальної системи, зв’язків і відношень її еле- ментів. Такою абстрактною системою може бути математична, комп’ютерна, словесна (вербальна) модель або система моделей. Отже, системний аналіз – це методологія дослідження таких властивостей і відношень в об’єктах, які складно спостерігати і важко розуміти за допо- могою представлення цих об’єктів у вигляді систем, і вивчення їх влас- тивостей і зв’язків як відношень між цілями та засобами їх реалізації.

Термін “системний аналіз” переважно використовується для харак- теристики процедури проведення системного дослідження, що полягає в розчленуванні проблеми на її складові, які доступніші для вирішення, у використанні адекватних спеціальних методів для розв’язання окремих підпроблем і, зрештою, в об’єднанні часткових рішень таким чином, щоб проблема була вирішена загалом. Отже, системний аналіз передбачає не лише органічне поєднання аналітичного розчленування проблеми на частини та дослідження зв’язків і відношень між цими частинами, а й вимагає розгляду цілей і завдань, загальних для усіх частин, потім від- повідно до одержаних результатів  здійснення синтезу загального рі- шення із частковими рішеннями.

Систему в загальному розумінні можна розглядати як спосіб роз- в’язання певної проблеми, тобто як сукупність усіх необхідних знань, ін- формації, матеріальних засобів і способів їх використання, організації діяльності людей, що спрямована на розв’язання проблеми. Системний аналіз призначений для правильного вибору системного інструментарію з метою розв’язання поставленої проблеми. Оскільки мета системи фор- мулюється, як правило, в загальних термінах, її необхідно конкретизувати і довести через послідовні рівні до конкретних критеріїв і показників. Та- ким чином, декомпозиція мети – одне з призначень системного аналізу.

В зв’язку з тим, що для досягнення мети можуть використовуватися рі- зноманітні засоби з різних сфер діяльності людини, виникає необхідність виокремлення єдиного методу для відбору засобів її досягнення, що від- повідають визначеним критеріям, тому ще одне призначення системного аналізу – встановлення критеріїв відбору засобів для досягнення мети. Пі- сля визначення цих засобів та способів дій приймаються багатоваріантні рішення. Отже, обґрунтування вибору рішення – важливе завдання систе- много аналізу. Метою застосування цього аналізу до конкретної проблеми є підвищення ступеня обґрунтованості рішення, що приймається.

Існує два різні підходи до трактування суті системного аналізу. При- хильники першого наголошують на формальних (найчастіше математи- чних) засобах опису системи: блок-схеми, мережеві графіки, математич- ні рівняння тощо. Другий підхід опертий на логіці системного аналізу; при цьому підкреслюється нерозривний зв’язок останнього з прийняттям рі- шень, які полягають у виборі певного оптимального напрямку дій серед декількох можливих альтернатив. У цьому випадку системний аналіз розглядається передусім як методологія пізнання й упорядкування, тоб- то так звана структуризація проблеми, котру слід вирішувати з викорис- танням формальних методів і комп’ютерної техніки або без них. Отже, його сутність полягає не у використанні математичних методів і проце- дур, а у співставленні альтернатив, при можливості, в кількісній формі, на основі певної логічної послідовності кроків, які можуть бути повторені та перевірені іншими дослідниками. При цьому системний аналіз дозво- ляє суттєво поглибити і розширити осмислення сутності системи, її стру- ктури, організації, цілей і завдань функціонування, закономірностей роз- витку, визначити оптимальні шляхи і методи управління.

Системний аналіз базується на таких методологічних принципах:

 органічна єдність об’єктивного та суб’єктивного в процесі наукового дослідження;

 структурність системи, що визначає цілісність і стійкість її характе-

ристик;

 динамізм системи;

 міждисциплінарний характер системних досліджень;

 органічна єдність формального та неформального при проведенні аналізу.

Системний аналіз застосовується для розв’язання складних про- блем, пов’язаних з діяльністю людей. Він не протиставляється іншим методам аналізу проблем і прийняття рішень, але відрізняється синте- зом в єдиній методології взаємопов’язаних понять, методів і прийомів,

які раніше використовувалися відокремлено при розв’язанні часткових проблем. Комплекс системних понять і методів розповсюджується також на планування та керування. Системний аналіз дає змогу розкласти складну проблему на компоненти аж до постановки конкретних завдань, для яких існують методи їх реалізації, а, з іншого боку, зберігає цілісність цієї проблеми.

До основних особливостей системного аналізу можна віднести на-

ступні:

•  розглядаються всі теоретично можливі альтернативні шляхи і за- соби досягнення мети,  оптимальна комбінація та сполучення різних ме- тодів і засобів;

•           альтернативи оцінюються з позицій перспективи, зокрема для си-

стем, які мають стратегічне значення;

•           відсутні стандартні, строго детерміновані рішення:

•           чітко розмежовуються різні точки зору при вирішенні однієї про-

блеми;

•  застосовується підхід до проблем, для яких не повністю визначені вимоги щодо термінів реалізації та вартості;

• визнається принципове значення організаційних і суб’єктивних чинників у процесі прийняття рішень і відповідно до цього розробляють- ся процедури широкого застосування якісних (логічних) міркувань в ана- лізі й узгодженні різних точок зору;

•  особлива увага приділяється факторам ризику і невизначеності, їх врахуванню й оцінці при виборі оптимального рішення серед декількох можливих варіантів.

У процесі наукового дослідження та практичної діяльності виникає потреба в розв’язанні проблем трьох видів:

1) добре структуровані або кількісно визначені проблеми, в яких сут- тєві залежності виявлені та виражені у числах і символах (методологія дослідження операцій, математичні методи і моделі тощо);

2) неструктуровані або якісно визначені проблеми, що містять лише опис основних ресурсів, ознак і характеристик, кількісні залежності  між якими зовсім не визначені (евристичні методи, інтуїтивні рішення);

3) слабко структуровані або змішані проблеми, котрі містять якісні та кількісні елементи, причому домінують якісні, мало визначені та неви- значені сторони проблеми, до яких належать більшість соціальних, еко- номічних, політичних, управлінських, технічних проблем. Типовими є: перспективні (стратегічні) проблеми, що повинні вирішуватись у майбут- ньому; проблеми, які характеризуються широким набором альтернатив;

проблеми, котрі вимагають значних ресурсів і містять елементи ризику; проблеми, що мають складну внутрішню структуру; проблеми, для яких не повністю визначені вимоги щодо вартості і часу. Саме ці проблеми є основною сферою застосування системного аналізу.

Системний аналіз як сукупність методів і засобів розробки, прийняття й обґрунтування рішень у процесі дослідження, утворення та управління системою передбачає:

•           прийняття оптимального рішення, на основі багатьох альтернатив;

•           оцінювання кожної альтернативи з позицій довготривалої перспе-

ктиви;

•           поглиблене розуміння й упорядкування (структуризація) проблеми;

•  спрямування на розробку і прийняття нових принципів наукового мислення, яке враховує взаємозв’язки елементів цілого та суперечливі тенденції.

Основне практичне значення системного аналізу полягає не стільки в кількісній визначеності шляхів і способів вирішення проблеми, скільки в зростанні ступеня її розуміння спеціалістами та експертами, котрі беруть участь у вирішенні цієї проблеми, і визначенні альтернативних шляхів досягнення  певної мети особами, що відповідальні за ухвалення управ- лінських рішень.