Тема 6. полІтичний процес

План.

Політична діяльність як головна сила суспільного розвитку.

Підготовка і прийняття політичних рішень.

Ключові слова: політичний процес, політична діяльність, зміст і стадії політичного процесу, методи прийняття політичних рішень, типи політичних дій,

Вступ.

Класичний підхід  визначає політичний процес як сукупну діяльність суб¢єктів політики держав, партій, соціальних груп, окремих осіб і включає таки види: по-перше, політичну участь широких мас; по-друге, політичне функціонування тобто професійну політичну діяльність. Учасники процесу виконують різноманітну роль - позитивну і негативну, як наприклад, нелегальні лобістські групи, кліка, мафія, родинно-земляцькі клани, терористичні групи тощо. За допомогою протиправних дій вони намагаються впливати на прийняття вигідних їм політичних рішень, чим підривають цивілізовані демократичні принципи. В своїй роботі працівникам ОВС приходиться стикатися з діяльністю не законних, часто агресивних груп, тому знання теорії і практики функціонування політичного процесу дають змогу дослідити їх соціальне підґрунтя, деструктивний вплив на стабільність процесу та віднайти ефективні шляхи протидії. Якщо розглянути політичні процеси в Україні, то вони характеризуються незбалансованістю і уповільненістю. Невдоволеність частини населення політичними сподіваннями, втрати політичної довіри до влади, виникнення конфліктів та розчарування, як правило, впливають негативно на розвиток суспільства і призводять до посилення екстремістських груп та організованої злочинності.

Інша проблема пов¢язана із необхідністю чітко розмежувати державну службу і політичну діяльність. Завдання працівників силових структур ефективно виконувати державні програми і продемонструвати зразок дотримання Конституції, норм національного та міжнародного законодавства. Підкреслимо, що знання політичних процесів є важливим чинником у діяльності високо професіонального правоохоронця. При цьому критеріями оцінювання  політичного процесу є положення Конституції, норми діючого законодавства та загальнолюдських демократичних цінностей, а також теоретичні і методологічні досягнення політології.

1. Політична діяльність як головна сила суспільного розвитку.            

               Головна проблема полягає в тому, щоб розглянути технологію здійснення влади, практику функціонування суспільних інституцій, що розгортається у рамках політичного процесу і пов’язана з політичною діяльністю та прийняттям політичних рішень.

Політичний процес характеризується як послідовна зміна соціально-політичної дійсності, зокрема  у політичній системі суспільства, і виступає як результат суспільної діяльності політичних сил, які прагнуть заволодіти, утримувати, удосконалювати і використовувати політичну владу. Політичний процес можна розбити на кілька напрямків: формування основ державності, утворення органів влади; організація управління і контролю в усіх сферах (економічна, культурна, екологічна, та інші види політики). Загалом, він має певний зміст, структуру і стадії розвитку.

Зміст політичного процесу, перш за все, полягає у здійсненні певної системи управління на основі опрацьованої або визначеної концепції (перебудова, демократизація, приватизація, інтеграція тощо). По друге, - це створення нових управлінських структур та розгортання їх діяльності. По-третє, -  це організація і проведення виборчих кампаній і референдумів. До змісту політичного процесу відноситься також формування суспільної думки, всіма його учасниками.

У структурі політичного процесу виділяються, по-перше, часткові (складові) відносно самостійні дії політичних сил, які включають: виявлення інтересів, тобто їх представлення до політико - управлінських структур; прийняття рішень і формування політичної волі; здійснення політичної волі через управлінську діяльність. Іншими словами структура це об’єкти і суб’єкти та засоби, методи і ресурси за допомогою яких здійснюється діяльність.

Політичний процес включає стадії (етапи) змін політичних реалій і політичних систем наприклад, стадія конституювання політичної системи є переломною і передбачає появу нової легітимної влади. Стадія функціонування співпадає з стабільним періодом суспільного розвитку роботи всіх інститутів. Стадія розвитку політичної системи передбачає перегрупування політичних сил і політичні зміни, пошуки форм і методів управління відповідно до етапу розвитку політичного процесу. Стадія занепаду наступає в умовах, коли з’являються нові політичні сили і пропонують нову організацію політичного життя, як це спостерігалось, наприклад, у східноєвропейських державах, коли відбувся крах тоталітарної системи. Тривалість стадій політичного процесу залежить від об’єктивних і суб’єктивних факторів, зокрема характеру історичного періоду, розвитку політичної культури, зовнішнього впливу тощо.

Таким чином, політичний процес вимагає чіткої організації до якої входять такі компоненти як: опрацювання концепцій і стратегій розвитку та визначення головних цілей; визначення завдань, ресурсів та головних виконавців; вибір засобів і методів реалізації завдань. До організації політичного процесу ми відносимо також просторові виміри політичного процесу. Загалом же суспільні процеси можна поділити на: історичні, сьогоднішні та майбутні.

Політичні процеси вирізняються певною типологією: відповідно політичної системи – стабільні і нестабільні; за критеріями публічності – відкриті і закриті; за напрямком дії – зовнішньо і внутрішньо політичні; відповідно засобів здійснення – революційні і еволюційні.

Як зазначалося вище політичний процес ґрунтується на політичній діяльності, яка є видом суспільної діяльності суб’єктів політики на основі сукупності осмислених дій з метою досягнення політичних цілей. До її структури входить політичне керівництво країною, постійне політичне функціонування, громадянська активність (дія), та форми і методи управління  та впливу на громадську думку.

Політичний процес складається з двох основних видів діяльності: по-перше, - це політична участь, масові акції (вибори, референдуми, зібрання, маніфестації, демонстрації та ін.); по друге, - це парламентська, державно-управлінська діяльність, тобто професійна робота. Останні прагнуть реалізувати свої інтереси володарювання, або посилення впливу. Вони свідомо втручаються в систему суспільно-політичних відносин з метою пристосувати їх до своїх інтересів, ідеалів та цінностей. Конкретні кроки, заходи, свідомі чи несвідомі і які націлені на досягнення конкретних результатів називаються політичною дією.

Суб’єктами політичної діяльності є індивіди, та різноманітні соціальні групи, етноси, класи, організації тощо. Вони беруть участь у прийнятті рішень і організовують їх виконання. Об’єктом виступають ті хто виконують рішення, розпорядження.  Одні учасники політичних дій намагаються зберегти певний устрій, інші реформувати, а треті – радикально змінити його. Але всі вони домагаються влади, щоб використати її як інструмент для збереження чи перетворення соціально-політичної дійсності. Для того, щоб прийти до влади політичні сили створюють певні програми тобто політичні проекти які можуть реалізуватися, а можуть залишатися не реалізованими.

Підкреслимо, що головною причиною, що спонукає до політичних дій є життєві потреби та інтереси: постійні (виживання людей); потічні і перспективні (на майбутнє).

Свідомі і систематичні політичні дії спираються на певні ідеології і визначаються рядом факторів, а зокрема теоретичними знаннями політичної дійсності, соціальними нормами і цінностями; емоційно-психологічним станом; громадською думкою і політичними міфами.

Засоби або методи політичних дій є досить різноманітними як мирні, так і не мирні. Загалом у політичній науці визначають два головних види політичних дій:  насильницькі – війни, революції, контрреволюції, перевороти, терористичні акти; ненасильницькі – реформи, вибори, референдуми, накази, мирні мітинги, акти громадянської непокори збори, страйки тощо.

Сучасна політична наука активно досліджує різні типи політичних дій: революції і контрреволюції, що передбачають зміни політичних систем і правлячих груп; реформи що передбачають інновації суспільних систем і владних відносин і контрреформи; політичні, державні перевороти, що ведуть до змін відносин в середовищі владного центру.

Політичні дії можуть розгортатися безпосередньо в межах механізму влади (його формування і функціонування), а також коли правляча група спрямовує свої дії по відношенню до всього суспільства. Водночас політичними діями вважаються дії на структури влади з боку соціального оточення (формування представницьких органів, та контроль за діяльністю політичних інститутів). Слід підкреслити, що найбільш суттєвий вплив належить правлячій групі, діяльність якої пов’язується із внутрішньою і зовнішньою політикою держави.

За критеріями політичні дії можуть бути позитивними і негативними, раціональними та ірраціональними, стихійними і організованими. Вони можуть протікати інерційно, а можуть носити творчий характер і набувати високого динамізму.

Однією із закономірностей є те, що в політиці взаємодіють різноманітні соціальні суб’єкти, політичні сили і кінцевий результат їх зусиль часто буває непередбачуваний або небажаний, половинчатий, і лише в тій чи іншій мірі відбивати інтереси учасників цього процесу.

Отже, соціально-політична діяльність пов’язана із опрацюванням політики, її здійсненням і функціонуванням влади. Характер, інтенсивність і наукове обґрунтування політичної діяльності в значній мірі визначають динаміку і спрямованість політичного процесу. Як ми зазначили вище, політичний процес призводить до постійних змін, переходу від одної системи до іншої, тому важливим є аналіз транзитних періодів. Тривалість їх залежить від інтенсивності змін, а тип визначається способом взаємодії різних соціальних груп, інститутів тощо.

Щодо України, то в країні з початком  90-х років розпочався процес переходу від тоталітарної (комуністичної) системи до демократичної (плюралістичної). Ми можемо спостерігати постійну боротьбу між старим та новим, упорядкованістю та хаосом, які є характерними для політичних процесів. Якщо процес референдуму 1991 року, президентські чи парламентські вибори, навіть складні події, що розгорталися на Майдані 2004-05 року, ми відносимо до більш-менш упорядкованого процесу, то поширення організованої злочинності, корупції, яка підриває основи  суспільства, призводить до поглиблення кризи і хаосу, ми відносимо до негативних явищ у суспільному процесі.

Таким чином, політична діяльність є одним із видів суспільної діяльності, яка має на меті реалізувати певні інтереси за допомогою політико-владних відносин. При цьому політичні цілі суб’єктів політики є орієнтиром, що мобілізує політичну волю суспільних груп. Діяльність може бути радикального типу (спрямована на докорінні зміни), реформаторського (спрямована на еволюційні зміни) або поверхневою, яка не впливає на глибинні суспільно-політичні основи.

2.  Підготовка і прийняття політичних рішень

               Розглядаючи наступну проблему слід зазначити, що політичні рішення це свідомий вибір одного із кількох варіантів політичних дій. Підготовка і прийняття політичних рішень – це складний процес, що включає кілька етапів. Зокрема американський спеціаліст з питань системи, організації і управління А.Раппопорт обґрунтовує такі стадії як: формування проблеми і її розподіл на кілька простих; побудова ряду цілей, що виходять одна із однієї, формування альтернатив рішення проблеми, їх обговорення і порівняльний аналіз, “збагачення” чи “ спрощення” моделі в залежності від ступені її опрацювання. І останній етап – це прийняття рішення, тобто вибір оптимальної альтернативи, плану дії.

У здійсненні кожного із етапів беруть участь різноманітні суб’єкти. Так, на етапі виявлення проблеми участь беруть широкі маси людей їх партії і організації. На етапі формування і аналізу проблеми першість належить партіям, організаціям і експертам, адміністрації. На етапі прийняття рішення робота здійснюється представницькими органами держави, які також  затверджують результати референдуму чи голосування.

Згідно сучасних досліджень політичні рішення поділяються на такі типи як: закони, постанови вищих органів влади та місцевого самоврядування; рішення, що приймаються безпосередньо громадянами (вибори, референдуми); рішення вищих органів партії, громадських організацій та рішення їх низових структур.

В умовах урізноманітнення потреб та інтересів різних соціальних груп виникає необхідність в їх систематизації на певній концептуальній основі і створення альтернативи державній політиці. В політології це називається агрегуванням інтересів. В постіндустріальних країнах функцію агрегування інтересів в політичні пропозиції і доведення їх до стадії прийняття, виконують політичні партії та лідери соціальних груп.

В сучасному світі існує практика пошуку шляхів підготовки рішень поза політичними структурами. Наприклад, "соціальне партнерство" в Австрії, Швеції передбачає створення механізму узгодження інтересів між різними соціальними групами. Одночасно виявлення інтересу кожної групи призводить до появи " груп тиску" або лоббі, які намагаються нав’язати рішення в інтересах меншості.

В сучасній політології активно опрацьовуються наступні методи прийняття політичних рішень: компроміс, консенсус, гегемонія класу чи держави і крайній метод – збройний конфлікт тобто силове нав’язування політичних рішень.

Доцільно акцентувати увагу на раціональному підході стосовно прийняття рішень, який ґрунтується на певних методиках. По-перше – умови для підготовки рішення мають включати систему обґрунтування цілей і результатів, не суперечити соціальним цінностям і закономірностям суспільного розвитку, включати засоби і методи досягнення мети, описати умови діяльності і ефективність методів, що застосовуються. По-друге, існує кілька вимог щодо безпосереднього прийняття рішень, зокрема: знати всі можливі головні і другорядні підходи у здійсненні поставленого завдання та наслідки кожної запропонованої альтернативи, виявити обставини, здатні вплинути на досягнення результату та позиції і ціннісні орієнтації виконавців рішення; передбачити відношення до політичного рішення соціальних груп, як тих чиї інтереси воно задовольняє так і тих - кого безпосередньо торкається, чи не задовольняє.

Раціональний підхід вимагає глибокої підготовки, часу для збору інформації, тому, як правило використовується опозиційними силами.

Владні структури в силу обставин, перевагу надають методам послідовних обмежених порівнянь (метод гілок). Згідно цього підходу проводиться прагматичний відбір найбільш сприйнятого варіанту рішення, здатного задовольнити найбільш сильні, зацікавленні групи.

Метод "послідовних порівнянь" передбачає постійне коректування політичних рішень шляхом порівняння з іншими близькими варіантами дій. Цей підхід має певні вади, зокрема може бути не ефективним, вигідним лише впливовим соціальним групам, а також не акцентує увагу на пошуку соціальних інновацій.

Існує також змішаний підхід (сканування), який поєднує два попередніх і акцентує увагу на аналізі елементів проблеми, які мають вирішальне значення для досягнення поставлених цілей. Змішано-скануючий метод забезпечує прийняття політичних рішень, їх раціональну стратегію та оперативне корегування, тактики їх здійснення.

В пошуках наближення оптимальності у владних рішеннях широко застосовується поняття аналізу політичних рішень, до якого включаються:

ситуація для прийняття рішень (реальна, уявна, нормальна, кризова, внутрішня, зовнішня);

центр рішення (місце центру, його рівень, тривалість існування, внутрішня структура та здатність до ризику);

процес рішення (початок і його завершення на чотирьох рівнях: суспільному, організаційному, раціональному та емоційно-особистому);

рішення як центральне поняття (чотири групи: хто і як вирішує, кількість часу і його тривалість )

Підкреслимо, що процес підготовки, прийняття і здійснення політичних рішень є цілісною системою до якої входять також такі елементи як: поінформованість, законність, можливості для участі, соціальна спрямованість, наявність контролю тощо.

Отже, зробимо висновок, що політична діяльність і політичні рішення характеризуються певним прагматизмом і тісно ув’язуються з суспільно-політичним ладом та політичною реальністю. Вони є наслідками свідомого втручання людей активно впливають на динаміку і розвиток політичного процесу та на управління суспільним організмом. Акцентуємо увагу, що управління - це безпосереднє формування, прийняття і перетворення в життя політичних рішень, а також цілеспрямована діяльність спеціалізованої групи людей з метою забезпечити бажану (потрібну) поведінку членів суспільства за допомогою правових норм, умовлянь, маніпулювання, чи примусових дій, тиску. Але більш детально проблеми політичного управління ми будемо розглядати в іншій темі.

Питання для самоперевірки та для доповнення теми новим матеріалом з рекомендованої навчальної  літератури.

Дайте визначення політичного процесу та охарактеризуйте його види.

Поясніть типологію політичних рішень та методи їх прийняття.

Розкрийте структуру політичної діяльності.

Розкрийте сутність двох головних видів політичних дій: насильницькі і ненасильницькі. 

Наведіть типологію політичних рішень.

Наведіть методи прийняття політичних рішень.

Дайте характеристику розвитку політичного процесу в Україні, покажіть його труднощі.