3. основнІ проблеми розвитку та розмІщення народного господарства украЇни

Сучасний етап економічного і соціального розвитку України пов’язаний з радикальними змінами, зумовленими переходом до ринкових відносин. Він передбачає створення соціально зорієнтованої економіки, яка означає поворот всього виробництва до потреб споживача. Соціально зорієнтована ринкова економіка розуміється як господарська система, в якій кожна група і соціальний тип населення одержують можливість для реалізації своїх життєвих здібностей і запитів на основі вільної праці і зростання особистих доходів.

Властиві ринку механізми саморегулювання повинні забезпечити збалансованість економіки країни; найкращу координацію всіх виробників; раціональне використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів; гнучкість виробництва, його сприйняття досягнень науково-технічного прогресу; органічне поєднання вітчизняної економіки із світовим господарством.

Перетворення на шляху до ринкової економіки здійснюються за кількома взаємопов’язаними напрямами:

1) лібералізація економіки, тобто зняття адміністративних обмежень з цін, господарських зв’язків, зовнішньоекономічної діяльності;

2) стабілізація фінансів і грошової системи, які забезпечують зміцнення гривні як загального еквівалента і єдиного платіжного засобу на території країни;

3) приватизація, розвиток підприємництва, створення інших інституційних передумов ефективного ринкового господарства і економічного зростання;

4) структурна перебудова економіки, її демілітаризація, інтеграція в світове господарство, підвищення конкурентноздатності української продукції на світовому ринку;

5) створення конкурентного ринкового середовища;

6) активна соціальна політика з метою пристосування працездатного населення до нових умов, соціальний захист найбільш вразливих верств населення, створення передумов економічного зростання на основі підвищення ролі ділової активності населення.

За концептуальними розробками науковців Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, основною метою розвитку народногосподарського комплексу України в перспективі повинно бути неухильне зростання темпів ВВП як важливого джерела підвищення життєвого рівня населення.

Стратегічним напрямом економічних реформ повинна стати їх соціальна спрямованість. Державна політика у цій сфері має бути спрямована на покращення соціально-економічних та виробничих умов праці підвищення реальних доходів населення зростання освітнього і культурно-технічного рівня населення, покращен­ня медичного обслуговування, посилення охорони довкілля.

Поступове становлення економічного потенціалу України пов’я­зане з реалізацією структурної політики у сфері матеріального виробництва. Така політика полягає у створенні високорозвинутого народногосподарського комплексу, який відповідає сучасним вимогам ринкового господарства.

Основа формування структурної політики в галузях матеріального виробництва зумовлена тим, що нині склалася недосконала структура виробництва, а дія адміністративних, економічних та соціальних важелів управління значно послаблена.

Основними напрямами у фінансовій сфері є: посилення контролю за діяльністю комерційних банків з боку національного банку, орієнтація на підтримку національних товаровиробників, запобігання створенню фіктивного капіталу, залучення коштів у довгострокові депозити. В сфері грошової політики необхідно приборкати інфляцію, забезпечити пріоритет національної валюти як платіжного засобу, підвищити золото-валютні резерви національного банку.

Створенню збалансованого народного господарства України значною мірою заважає невиважена цінова політика держави. Поступовий розвиток народного господарства України буде неможливим без активної науково-технічної політики, яка повинна забезпечити технологію оновлення виробничого потенціалу, сприя­ти випуску наукомісткої продукції.

Зовнішньоекономічна політика держави повинна бути спрямована на подальшу інтеграцію у світовий простір на базі створення могутнього експортного потенціалу та досягнення збалансованості торговельного балансу.

Важливою складовою економічної політики держави є її регіональний аспект. Тільки завдяки обгрунтованій національній політиці, спрямованій на подальше розширення повноважень і відповідальності місцевих органів влади, можна поєднати різні за своїми природними та соціально-економічними умовами регіони у єдиний народногосподарський комплекс. Необхідно розробити не тільки регіональні цільові комплексні програми, а й програми розвитку і розміщення продуктивних сил окремих областей і АРК, програми прикордонного співробітництва та розвитку вільних економічних зон.

Народногосподарський комплекс — система виробництва, обміну, розподілу і споживання, що склалася в межах України.

Структура виробництва — співвідношення між його галузями, що виражає господарські пропорції та стан суспільного поділу праці.

Галузь господарства — сукупність підприємств і організацій, об’єд­наних спільністю функцій, які вони виконують у системі територіального поділу праці.

Виробнича сфера — сфера матеріального виробництва.

Невиробнича сфера — сукупність галузей господарства, які здійснюють функції по наданню послуг нематеріального характеру суспільству і населенню.

Галузь промисловості — сукупність підприємств (об’єднань), яка характеризується: єдністю економічного призначення виробленої продукції, однорідністю переробленої сировини й основних матеріалів, спільністю технологічного процесу й виробничо-технічної бази, професійним складом кадрів і специфічними умовами праці.

Видобувна промисловість об’єднує галузі, зайняті видобуванням сировини, а також палива з надр Землі, вод і лісів. Вона включає підприємства й організації з видобутку палива (вугілля, нафти, природного газу, горючих сланців, торфу); підприємства з видобутку і збагачення залізних марганцевих руд, руд кольорових металів, нерудних корисних копалин і лісозаготівлі.

Обробна промисловість — сукупність галузей промисловості, підприємства яких обробляють і переробляють сировину й матеріали.

Територіальна структура — співвідношення між формами територіального зосередження виробництва.

Промисловий район — інтегральний район з переважаючим значенням промислового виробництва як головної галузі виробничої спеціалізації.

Промисловий вузол — зосередження на обмеженій території виробничо-територіального поєднання підприємств, що склалося історично або формується.

Промисловий центр — місто або селище міського типу, де зосереджено кілька промислових підприємств і які є основною спеціалізованою містоутворюючою галуззю.

Промисловий пункт — промислове підприємство разом з поселенням, яке виникло при ньому.

1. Дайте визначення народногосподарського комплексу України.

2. Що таке галузь господарства?

3. Що ви розумієте під виробничою сферою і який її склад?

4. Що входить до невиробничої сфери?

5. Які особливості співвідношення виробничої і невиробничої сфери в Україні?

6. Яке значення промисловості України?

7. Як поділяється промисловість України за характером вироб­ництва і предметів праці?

8. Назвіть основні галузі промисловості України.

9. Які особливості галузевої структури промисловості України?

10. Назвіть міжгалузеві комплекси промисловості України.

11. Які основні напрями дальшого розвитку народного господарства України?

               Література

Заставний Ф. Д. Географія України. — Львів, 1994.

Географічна енциклопедія України: в 3-х томах. — К.: Українська радянська енциклопедія, 1989, 1990,1993.

Конструктивно-географические основы рационального природопользования в Украинской ССР. Теоретические и методические исследования. — К., 1990.

Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії. — К.: Знання, 1998. — 416 с.

Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998.

               ПИТАННЯ ДЛЯ ДИСКУСІЇ

1. Вплив структурних перетворень на народногосподарський комплекс України.

2. Сучасні форми територіальної організації промисловості.

3. Проблеми і напрями вдосконалення структури народного господарства України.