Економічні основи розвитку АПК в ринкових умовах - Монографія (С.Л.Дусановський, Є.М.Білан)

8. соцІальний розвиток села

 

Відповідно до Національної програми розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села на 1999 — 2010 роки державна політика спрямовуватиметься на формування повноцінного життєвого середовища в сільській місцевості, задоволення економічних та соціальних потреб сільського населення, комплексний розвиток сільських територій, збереження і відродження історико-архітектурної спадщини села". Крім того, тут визначено основні завдання демографічної політики, які полягають в запобіганні подальшого погіршення вікової структури населення, збереження його самовідтворення. Реалізовуватиметься комплекс заходів щодо підтримки молодих сімей, поліпшення охорони здоров'я із зниженням смертності населення, врегульовуватимуться міграційні процеси

Незважаючи на прийняті законодавчі акти, ситуація в сільській соціальній сфері   є   критична.  Погіршення  умов  життя  та   праці,  значне  зубожіння переважної частини сільського населення, відставання розвитку сільської невиробничої сфери від міської впливають на підвищення темпів міграції сільської молоді. Демографічна ситуація з кожним роком погіршується, і якщо не зупинити цей процес, то найближчим часом село відчує брак трудових ресурсів та втратить базу для природного відтворення населення. Вже сьогодні багато сільських регіонів віднесено до розряду трудонедостатніх. В ситуації, яка склалася, держава повинна зробити все можливе, щоб не допустити поглиблення цих негативних процесів та явищ.

Сільське населення є природною основою формування трудового потенціалу  села  і  аграрної  сфери.  Кількість  працівників  сільського господарства (в середньорічному обчисленні) скоротилася від 5512 тис. чол. у

1985 р. до 2475 тис. чол. у 2000 р., тобто на 3037 тис. чол. або більш, ніж у 2

 

 

рази.  За  останнє  десятиріччя  (1990-2000  рр.)  середньорічна  кількість працівників цієї галузі зменшилася на 2406 тис. чол., або на 49,3\%, а за 1996-

2000 рр. – відповідно на 990 тис. або на 28,6\%.

 

Найбільша кількість працездатного населення скоротилася в Дніпропетровській, Закарпатській,  Івано-Франківській, Львівській  та Луганській областях.

Рівень зайнятості сільського населення в  2000 р.  по Україні становив

 

56,8\%. Найвищий рівень зайнятості сільського населення (80,5\%) зафіксований у Волинській області, найнижчий (39\%) – у Чернівецькій області, а найвищий рівень            безробіття   спостерігається   в   Кіровоградській   області   –   15,4\%, найнижчий  –  у  Волинській  області  (1,3\%).  В  цілому  по  Україні  рівень безробіття сільського населення у 2000 р. становив – 6,8\%. Зменшення кількості працездатного населення на селі пояснюється різними причинами. Головна із них -  недостатній  розвиток  соціальної  сфери.  В  недалекому  минулому  про розвиток  соціальної  сфери  піклувалися  сільськогосподарські  підприємства. Вони займалися будівництвом соціальних об’єктів, здійснювали фінансову їх підтримку.

Це було їм вигідно, оскільки внаслідок зростання рівня соціального обслуговування вони могли впливати на підвищення ефективності виробництва та продуктивності праці. Проте в умовах становлення ринкових відносин, надмірні соціальні витрати стали обтяжливими для сільськогосподарських підприємств і стримують їх реформування.

Крім  того,  при  системі  цільових  призначень  і  регламентувань,  яка існувала, соціальна сфера на селі одержувала ресурси для свого розвитку по залишковому принципу і у значно менших розмірах, ніж у містах. За різними оцінками, у 1991 - 1995 pp. капіталовкладення у соціальну інфраструктуру на одного сільського жителя були в 1,5-2 рази меншими, ніж міського; в попередні роки цей розрив був ще більшим.

 

 

Таблиця 45

 

Динаміка середньорічної кількості працівників с.-г. підприємств. (тис. чол.)

 

 

Області

1996 р.

1998 р.

2000 р.

2000 в \%

до 1996

АР Крим

154

128

115

74,7

Вінницька

226

187

179

79,2

Волинська

101

84

79

78,2

Дніпропетровська

172

138

108

62,8

Донецька

147

113

97

66,0

Житомирська

143

121

105

73,4

Закарпатська

47

2,8

25

53,2

Запорізька

129

102

81

62,8

Івано-Франківська

63

54

37

58,7

Київська

176

136

121

68,8

Кіровоградська

134

112

91

67,9

Луганська

101

78

65

64,4

Львівська

118

71

77

65,3

Миколаївська

127

98

94

74,0

Одеська

193

169

149

77,2

Полтавська

179

153

135

75,4

Рівненська

101

81

68

67,3

Сумська

133

110

99

74,4

Тернопільська

140

115

101

72,1

Харківська

158

133

121

76,6

Херсонська

142

121

105

73,9

Хмельницька

190

156

147

77,4

Черкаська

168

140

130

77,4

Чернівецька

65

51

41

63

Чернігівська

158

106

98

62,0

м.Севастополь

4

4

5

125

По Україні

3465

2791

2475

71,4

 

 

Розвиток  соціальної  сфери  на  селі  вимагає  якісно  нових  стандартів життєвого рівня сільських жителів. В першу чергу це стосується виділення

 

 

необхідних капітальних вкладень і матеріально-технічних ресурсів в невиробничу сферу, зростання рівня життя працівників села, удосконалення управління соціальною сферою.

Об'єктивна необхідність реформування соціальної сфери села викликана ситуацією, яка склалася в сільському соціальному середовищі. Аналіз сучасної ситуації свідчить про скорочення сільської поселенської мережі: значно збільшується кількість малих сіл, де проживають переважно люди похилого віку, зменшується людність сіл. При цьому згортається мережа закладів соціальної спрямованості. Будівництво закладів соціальної сфери скоротилося до мінімуму, будівництво розпочатих раніше практично припинилося, а існуючі підприємства закриваються. При цьому спостерігається низький рівень забезпечення сільського населення побутовими послугами та низький благоустрій сільських територій (водопостачання, каналізація, телефонізація, газифікація).

У чинному законодавстві визначаються особливості правового режиму об'єктів соціальної сфери, зумовлені законодавчою забороною на зміну функціонального призначення (перепрофілювання) окремих об'єктів соціальної сфери в процесі приватизації державного і комунального майна і цілісних майнових комплексів, а також передачею об'єктів соціальної сфери з балансу недержавних сільськогосподарських і агропромислових підприємств на баланс місцевих рад. Заборона на зміну функціонального призначення (перепрофілювання) об'єктів соціальної сфери законодавчо визначена лише для окремих груп таких об'єктів, та й то не чітко.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу у народному господарстві" не дозволяється ліквідація, реорганізація і перепрофілювання у сільській місцевості закладів охорони здоров'я, освіти, соціального захисту населення (будинки-інтернати для людей похилого віку та інвалідів), які утримуються за рахунок бюджету.

 

 

Окремі            об'єкти    освіти,    фізичної    культури    та    спорту,    які    належать підприємствам, можуть приватизуватися за умови збереження їх функціонального призначення.

У  чинному законодавстві не  досить чітко  визначені підстави і  умови зміни функціонального призначення, відчуження об'єктів соціальної сфери, які перебувають на балансі недержавних сільськогосподарських підприємств. Утримання таких об'єктів вимагає значних фінансових витрат аграрних підприємств. З метою створення сприятливих умов для сільськогосподарських підприємств, переробних і обслуговуючих підприємств і організацій АПК, заснованих на колективній та інших формах недержавної власності, комплексного розвитку соціальної сфери сільських населених пунктів, збереження функціонального призначення об'єктів соціальної сфери Кабінет Міністрів України визнав за необхідне провести передачу таких об'єктів у комунальну власність.

Зокрема, 5 вересня 1996 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №1060 "Про поетапну передачу у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду сільськогосподарських, переробних та обслуговуючих  підприємств,  установ  і  організацій  агропромислового комплексу,  заснованих  на  колективній  та  інших  формах  недержавної власності". Нею передбачається до 2001 року усі заклади соціальної сфери, які знаходяться на балансі підприємств АПК, передати на баланс місцевих рад (у комунальну власність села). При цьому визначено умови передачі:

• поетапна передача, починаючи з 1997 до 2001 року, на основі розроблених і затверджених у встановленому порядку переліків об'єктів соціальної сфери, які підлягають передачі;

•           безоплатна передача;

 

•  передача здійснюється за згодою обох сторін (агроформування і місцевого органу самоврядування).

 

 

Згідно із законодавством, передачі у комунальну власність підлягають:

 

•           житловий фонд (крім гуртожитків);

 

•   дитячі   дошкільні   заклади,   школи   та   інші   заклади   освіти,   табори відпочинку  і  оздоровлення  дітей,  об'єкти  культури  та  спорту,  будинки- інтернати для престарілих та інвалідів, об'єкти охорони здоров'я і побуту;

•   мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання і водовідведення, а також інженерні будівлі і споруди, призначені для обслуговування житлового фонду і соціальної сфери (котельні, бойлерні, водопровідні, теплові та каналізаційні мережі і споруди, збудовані та прибудовані приміщення, тощо).

Вказані об'єкти передаються у комунальну власність за рішенням загальних зборів членів підприємства чи зборів уповноважених сільськогосподарських підприємств або за рішенням органів, уповноважених розпоряджатися майном підприємств інших форм недержавної власності.

Проте передача цих об'єктів може здійснюватись лише поступово, по мірі формування необхідних умов для їх функціонування під егідою місцевих рад.

Однак практика минулих років показала, що в ряді випадків цей процес проходить формально, окремі об'єкти повертаються колишнім власникам. В основному це стосується сільських населених пунктів, в яких ефективно веде свою господарську діяльність місцеве сільськогосподарське підприємство, оскільки сільські ради, за відсутності матеріально-технічної бази, не в силі піклуватися існуючим комплексом соціальних питань та проблем (прокладення та обслуговування водогонів, доріг, забезпечення продуктами харчування дитячих дошкільних закладів та шкіл тощо).

На нашу думку, передача повинна здійснюватися в залежності від конкретних умов, які склалися в кожному окремо взятому населеному пункті. Мається на увазі аналіз фінансових можливостей місцевих рад та сільськогосподарських підприємств забезпечення розвитку соціальної сфери.

Через  різке  зменшення бюджетного фінансування на  соціальну  сферу

 

 

відбувається поглиблення негативних тенденцій у розвитку об’єктів соціальної інфраструктури.

За період з 1990р. по 2001р. заклади соціальної інфраструктури скоротилися:  магазинів  –  на  27  тис.,  громадського  харчування  –  7,7  тис., дитячих закладів - 3,7 тис., закладів культури – 3,3 тис., будинків побуту – 1,4 тис., загальноосвітніх шкіл – 0,2 тис., фельдшерсько-акушерських пунктів – 0,3

тисячі.

 

Таблиця 46

 

Наявність об’єктів соціальної інфраструктури на селі, тис. одиниць

 

 

Об’єкти

 

1990р.

 

1995р.

 

2000р.

2000 в \%

 

до 1990

Дошкільні дитячі заклади

 

Загальноосвітні школи Будинки культури, клуби Бібліотеки

Дільничні лікарні

 

Фельдшерсько-акушерські пункти

 

Магазини

 

Заклади громадського харчування

 

Будинки побуту Кіноустановки Телефонні станції

12,6

 

15,1

 

21,0

 

18,7

 

1,6

 

16,4

 

60,5

 

18,3

 

1,5

 

22,2

 

9,9

10,9

 

15,2

 

19,8

 

18,0

 

1,4

 

16,4

 

48,2

 

10,9

 

0,2

 

13,6

 

10,4

8,9

 

14,9

 

17,7

 

15,7

 

0,9

 

16,1

 

33,5

 

10,6

 

0,1

 

5,9

 

10,8

70,6

 

98,7

 

84,3

 

84,0

 

56,3

 

98,2

 

55,4

 

57,9

 

67

 

26,6

 

109

 

 

На сьогоднішній день в ряді областей спостерігається тенденція приватизації соціально-побутових об’єктів. На нашу думку, приватизація повинна відбуватися без перепрофілювання соціальних об'єктів, установ і організацій.

Крім того, можливий також варіант передачі в оренду закладів без зміни

 

 

їх профільного користування тощо.

 

Процес реорганізації підприємств, організацій, установ та закладів соціальної  сфери  села  дуже  складний  і  вимагає  зваженого  підходу  при створенні на їх базі підприємств нового типу. Зважаючи на це, група вітчизняних вчених-економістів визначила, що основна мета реорганізації закладів соціальної сфери села полягає в тому, щоб забезпечити їх фінансовий стан відповідно до сучасного рівня, а також життєві потреби селян у різноманітних послугах.

Непоодиноко спостерігаються факти продажу сільрадами комерційним структурам приміщень, де раніше розміщувалися комплексні приймальні пункти, ремонтні майстерні, інші підприємства служби побуту, які в умовах кризи припинили свою діяльність. З розвитком комерційної діяльності цей процес поширився і на соціальну сферу. Процес комерціалізації найбільше увійшов у торгівлю, громадське харчування, побут. Конкуренція між підприємствами позитивно вплинула на рівень послуг та прибутковість цих закладів. Іншим підприємствам соціальної сфери потрібна підтримка держави на тому рівні, який держава гарантує своїм громадянам у реалізації їх законних прав на освіту, охорону здоров’я, участь у культурному житті.

В розвитку соціальної сфери села можна запозичити досвід країн близького зарубіжжя.

Вважаємо, зокрема, за необхідне вивчення досвіду Польщі, де створені територіальні одиниці (гміни) з відповідною інфраструктурою для соціально- культурного та комунально-побутового обслуговування сільського населення. У кожної гміни є свій бюджет, який використовується для фінансування соціальної  інфраструктури.  Вони  функціонують  за   принципом,  близьким нашим сільським радам.

Основною проблемою функціонування сільської соціальної сфери є проблема її фінансування (інвестування). Внаслідок економічної кризи держава

 

 

перетворилася на утримувача величезної кількості збиткових підприємств і не може в повній мірі фінансувати розвиток соціальної сфери. Сьогодні замовниками будівництва соціальної інфраструктури можуть виступати підприємства і організації різних галузей, приватні особи і кооперативи, які заінтересовані в цьому.

Для визначення потреби сільської соціальної сфери в капіталовкладеннях важливе значення мають відіграти нормативи забезпечення населення підприємствами  та  організаціями  невиробничої  сфери.  Використання нормативів дає можливість визначити рівень забезпеченості сільського населення соціальними об'єктами та послугами, що відображає стан розвитку соціальної сфери в кожному окремо взятому сільському населеному пункті. Але ці нормативи повинні бути диференційовані, в залежності від соціально- економічних умов кожного регіону.

У зв'язку з кризовим станом сільської соціальної сфери та гострою необхідністю її державної підтримки, група провідних вітчизняних вчених- аграрників визначила основні завдання державної політики з питань розвитку соціальної сфери села, до яких належать:

•           регулювання демографічної ситуації в сільській місцевості в напрямку її оздоровлення;

•           поліпшення матеріального добробуту та умов життя сільських жителів;

 

•           збереження існуючої сільської поселенської мережі та відродження сіл й інших сільських поселень;

•           удосконалення          організаційно-економічного            механізму       реорганізації об'єктів соціальної сфери;

•           забезпечення достатньо високого рівня розвитку матеріально-технічної бази;

•           збільшення  обсягів  фінансового  забезпечення  підприємств  та  установ соціальної інфраструктури.

 

 

Таким чином, подальший процес реформування соціальної сфери села спрямований на становлення реального власника соціальних об'єктів, розвиток ринку соціальних послуг в сільській місцевості, стимулювання зайнятості сільського  населення,  поліпшення  демографічної  бази  для  відтворення трудових ресурсів села.

Для ефективного функціонування аграрної сфери та успішного продовження процесу її реформування потрібне задоволення не тільки матеріальних потреб, але й потреб у культурно-освітньому, побутовому, оздоровчому обслуговуванні сільського населення. Задоволення таких потреб покладено на підприємства та організації сільської соціальної інфраструктури, де кожна галузь займається задоволенням певного виду соціальних проблем. При цьому здійснюється безпосередній вплив на чисельність, рівень культурно- освітнього  та  побутового  обслуговування,  освітній  рівень,  стан  охорони здоров’я сільського населення. У кінцевому підсумку ці показники здійснюють вплив  на  забезпеченість  сільського  господарства  трудовими  ресурсами  та рівень життя сільського населення.

Ситуація із соціальною інфраструктурою на фоні негативних соціально- економічних та демографічних процесів є нелегкою і продовжує ускладнювалися. Внаслідок важкої фінансової скрути на селі та дефіцит місцевих  бюджетів  дитячі  дошкільні  заклади,  загальноосвітні  школи, бібліотеки,  клуби,  лікарні  та  інші  заклади  соціальної  інфраструктури відчувають нестачу фінансування, а нерідко й призупиняють своє функціонування.

Відродження соціальної інфраструктури села - необхідна умова формування та поглиблення ринкових перетворень і процесу відродження українського села. Адже саме соціально-демографічний занепад сіл став основною причиною згортання сільськогосподарського виробництва, що призвело до  погіршення матеріального добробуту, умов  праці  і  відпочинку

 

 

сільського  населення  та  негативно  вплинуло  на  формування  повноцінного життєвого середовища у сільській місцевості усіх без винятку регіонів.

Спад сільськогосподарського виробництва відчутно вплинув на зниження реальних доходів сільських жителів, внаслідок чого платоспроможний попит останніх на послуги критично знизився. Така критична ситуація не дає можливості сільському населенню поліпшувати умови свого життя, а невиробничій сфері - ефективно розвиватися. Внаслідок цього спостерігається низький  рівень  забезпечення  сільського  населення  послугами  об'єктів соціальної інфраструктури. Особливо це стосується малих сіл, що викликане негативними  соціально-економічними  та  демографічними  процесами  у сільській місцевості. Тенденції розвитку соціальної інфраструктури у сільській місцевості України характеризується скороченням мережі соціальних об’єктів. Станом на 2001 рік не мають будинків побуту 27,8 тисячі населених пунктів, клубів та бібліотек 24,2 тис. сіл, закладів торгівлі 6,8 тисячі населених пунктів.

В сучасних умовах основною проблемою відродження, функціонування та розвитку сільської соціальної сфери є дефіцит фінансових ресурсів. У минулому об’єкти соціальної сфери села в більшості фінансувались за рахунок сільськогосподарських підприємств. У зв’язку зі збитковістю аграрних підприємств  фінансування  соціальної  сфери  за  їхній  рахунок  стало неможливим. Масовість таких негативних процесів зумовила прийняття Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрною сектора економіки" від 3 грудня 1999 року, на основі якого в аграрній сфері відбуваються процеси реформування власності і форм господарювання. Взаємозалежність розвитку виробничої і невиробничої сфер зумовили необхідність реформування сільської соціальної сфери. Насамперед це стосується реформування власності, що позитивно вплине на подолання відчуженості  працівників  соціальної  сфери  від  засобів  виробництва  і результатів господарювання.

 

 

Таблиця 47

 

Кількість населених пунктів, які не мають закладів культури та будинків побуту, торгівлі на 01.01.2001р.

 

 

Області

Населені пункти (одиниць), що не мають

 

Будинків побуту

Клубів, будинків культури

 

 

Бібліотек

 

Торговельних закладів

АР Крим Вінницька Волинська Дніпропетровська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька

Івано-Франківська Київська Кіровоградська Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська

м. Севастополь

Україна

889

1397

1037

1397

1080

1606

548

895

740

1132

1012

786

1835

884

1087

1798

982

1464

997

1651

642

1393

789

343

1472

25

27881

357

382

395

914

658

461

113

481

91

340

457

403

591

386

468

973

319

798

114

1008

210

248

131

49

715

11

11073

413

497

547

1004

679

720

103

547

114

359

555

435

695

485

490

1115

438

937

164

1043

294

565

174

55

826

14

13268

149

264

160

483

382

287

43

308

99

159

368

268

411

292

338

617

186

519

123

562

150

162

92

33

344

4

6803

 

 

Перші кроки в регулюванні відносин власності у соціальній сфері села зроблено Постановою Кабінету Міністрів України  від 5 вересня 1996 року, згідно з якою сільськогосподарські підприємства поетапно передають об'єкти сільської соціальної сфери у комунальну власність села. При цьому процес передачі відбувається за згодою обох сторін: з однієї - сільськогосподарського підприємства, з іншої - місцевого органу самоврядування. Однак практика показала, що в ряді випадків цей процес проходить формально, а в деяких випадках має місце зворотній процес: соціальні об'єкти передаються місцевими радами на баланс аграрних підприємств, що викликане фінансовими проблемами.

Процеси ринкового реформування вимагають розширення джерел фінансування соціального розвитку села. На сьогоднішній день вони можуть бути наступними:

•           кошти державного бюджету;

 

•           кошти місцевих бюджетів сільських рад;

 

•           кошти підприємств, на балансі яких знаходяться об'єкти соціальної сфери;

 

•           власні  кошти  соціальних  об'єктів  від  надання  різного  виду  соціальних послуг населенню;

•           кошти кредитних спілок (кредитні кошти);

 

•           кошти від благодійних внесків підприємств та організацій, підприємців та населення;

•           кошти  приватних  осіб,  у  власності  яких  знаходяться  об'єкти  соціальної сфери;

•           кошти від надання в оренду земель резервного фонду.

 

Реформування економічних відносин у сільській соціальній сфері передбачає, перш за все, прискорення процесів роздержавлення і приватизації соціальних об'єктів. При цьому метою такого процесу є створення у сфері обслуговування сільського  населення  конкурентного ринкового середовища,

 

 

оскільки приватизація позитивно впливає на якість соціальних послуг, а конкуренція, крім цього, є могутнім фактором, який стримує зростання цін. Крім того, основною метою реформування соціальної сфери села має стати подолання диспропорцій у рівні соціального обслуговування міського та сільського населення. Реформування власності у сільській соціальній сфері вимагає впровадження жорстких економічних та правових санкцій щодо зловживань у процесі приватизації.

Досить суттєво стримує процес реформування соціальної сфери села низький рівень життя сільського населення, оскільки платоспроможний попит на соціальні послуги є ключовим елементом соціального відродження села. Це не означає, що попиту немає, але він не забезпечується фінансовими можливостями населення.

Низький платоспроможний рівень сільського населення на соціальні послуги стримує потенційних приватних інвесторів. Крім того, такі важливі об’єкти соціальної сфери, як освіта, охорона здоров’я повинні фінансуватися з державного бюджету.

Зміна форми власності в результаті реорганізації призводить до зміни джерел фінансування соціальної сфери.

Реорганізація соціальної сфери вимагає пошуку нових джерел її фінансування, відновлення роботи закритих об’єктів та забезпечення високої якості соціального обслуговування сільського населення.

В умовах реформування аграрної сфери законодавчо закріплено фінансування соціальної сфери за місцевими бюджетами сільських рад. Однак практика показує, що сільські бюджети не в змозі виконати покладену на них функцію. Тому важливим засобом поліпшення стану справ у сільській соціальній сфері є пошук на рівні сільської ради нових джерел поповнення місцевих бюджетів та фінансування соціального розвитку села.

Одним з додаткових джерел поповнення місцевих бюджетів можуть бути

 

 

місцеві позики, випуск лотерей та цінних паперів, які йдуть на утворення фонду соціального розвитку села.

На нашу думку, в сучасних умовах соціальна сфера повинна фінансуватися  об'єднаними  зусиллями  державного  бюджету,  місцевих бюджетів,  фізичних  та  юридичних  осіб  з  використанням  цільового  фонду

соціального розвитку села, який має створюватися на території сільської ради.

 

Державний бюджет

 

Сільськогосподарські підприємства

 

Переробні підприємства

 

Промислові підприємства

 

 

Місцевий бюджет

 

 

Соціальна сфера

 

 

Фермери

 

 

Приватні підприємства

Цільовий фонд соціального розвитку села

 

Населення

 

- місцеві податки і збори;

 

- дотації, цільове фінансування, капітальні вкладення;

 

Схема фінансування соціальної      сфери  села     з           використанням цільового фонду соціального розвитку села.

 

Цільовий  фонд  соціального  розвитку  села  створюється  як  благодійна організація відповідно до чинного законодавства України, засновниками якого

 

 

можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, а також юридичні особи усіх форм    власності    (крім    органів    державної    влади    та    місцевого самоврядування).

Метою створення цього фонду є акумулювання фінансових ресурсів для наступного їх перерозподілу на різні види соціальних витрат.

Держава   регулює   соціальний   розвиток   села   нормативно-правовими актами та за допомогою контролюючих органів (податкової адміністрації, місцевих органів самоврядування), здійснює контроль за дотриманням правової та фінансової дисципліни.

Власник соціального об'єкта повинен виконувати всі функції управління (планування, організація, мотивація, контроль), а наглядова рада фонду соціального розвитку села здійснює функцію контролю за розподілом коштів фонду та їх використанням соціальними об'єктами.

Проте найпотужнішим інвестором є населення, тому від ступеня його довіри до фінансових установ залежить потужність інвестиційних потоків як у виробничу, так і соціальну сфери на селі. Банківські установи втратили довіру переважної частини вкладників, тому необхідним є пошук нових засобів залучення фінансових ресурсів населення. При цьому саме фонд соціального розвитку повинен повернути довіру вкладників.

Таким чином, з використанням цільового фонду соціального розвитку села як додаткового джерела фінансування можна істотно поліпшити стан та ефективність функціонування сільської соціальної сфери.

Однією з основних об'єктивних умов подальшого функціонування агропромислових формувань с стан розвитку сільської соціальної сфери. Соціальна сфера формує мотиваційний базис сільських трудівників до високоефективної праці у різних сферах діяльності. Ефективність та повнота використання інтелектуального, виробничого та наукового потенціалу залежить від рівня забезпечення соціальних, культурних, освітніх, духовних, побутових потреб сільського населення.

 

 

Кожен регіон з його територіальними, природнокліматичними, рекреаційними відмінностями має свої особливості розвитку як агропромислових  формувань,  так  і  соціальної  сфери  на  селі.  Тому  при визначені   напрямків   удосконалення   соціального   розвитку   сіл   в   умовах ринкових відносин потрібен підхід з урахуванням регіональних соціально- економічних особливостей.

Недалекоглядна політика під час командно-адміністративної системи з її поділом сільських населених пунктів на "перспективні" і "неперспективні" призвели до непропорційного розподілу між ними капіталовкладень як у сільське господарство, так і у сільську соціальну сферу. Внаслідок цього на сьогоднішній день найгірше забезпечені соціальними об'єктами малі або так звані "бригадні села", в окремих з яких розташовано по 2-3 об'єкти соціальної інфраструктури, де працюють люди лише на основі власного ентузіазму. В сучасних умовах саме матеріальне стимулювання працівників вирішально впливає на розвиток соціальної інфраструктури села та якість обслуговування сільського населення. Це стосується усіх галузей соціальної інфраструктури, а особливо важливо, на нашу думку, для таких стратегічних галузей, якими на, наш погляд, є освіта та охорона здоров'я.

В   сучасних   умовах   важливу   роль   в   оцінці   рівня   обслуговування сільського  населення  відіграють  соціальні  нормативи.  Вони  відображають рівень оптимального забезпечення сільської місцевості соціальними об'єктами та послугами і повинні служити орієнтиром у забезпеченні сільських поселень необхідним комплексом закладів соціальної сфери.

Соціальне відродження села повинно базуватися на комплексі заходів, які передбачають оздоровлення демографічної ситуації, збереження сільських населених     пунктів,     ефективне     функціонування     об’єктів     соціальної

інфраструктури та зростання матеріального добробуту селян.

Для цього необхідно здійснити ряд заходів:

 

−          визнання        сільського      господарства пріоритетною            сферою           діяльності,

 

 

створення сприятливих умов для повернення у село переробної сфери, розвиток малого та середнього бізнесу, що дасть змогу припинити відтік молоді із села і позитивно вплине на зайнятість селян;

−  забезпечити фінансування об’єктів соціально-культурного призначення, поліпшити їх роботу та забезпечити якість соціального обслуговування населення;

−  встановити  пільгове  довгострокове  кредитування  молодих  сільських сімей під житлове будівництво;

− встановити розмір допомоги по догляду за дитиною хоча б на рівні мінімальної заробітної плати;

−  подбати про збереження мережі дитячих дошкільних закладів та шкіл у сільській  місцевості,  а  також  пологових  будинків  та  фельдшерсько- акушерських пунктів, де б надавалася консультаційна та практична допомога жінкам, а також всім віковим групам населення, які проживають на території

села.

 

Таким чином, для поліпшення демографічної ситуації у сільській місцевості необхідно робити ставку на підвищення матеріального добробуту, поліпшення умов праці та відпочинку сільських мешканців. Це дасть змогу зупинити депопуляцію сільського населення та сповільнити міграцію працездатного сільського населення (зокрема сільської молоді) у міста та за кордон.

Отже, основним завданням соціально-економічного розвитку сіл є підвищення життєвого рівня та якості життя сільського населення. Поряд із забезпеченням зростання матеріального добробуту селян воно передбачає істотне  підвищення  рівня  їх  соціального  обслуговування  (освітнього, медичного, культурного, побутового, тощо), поліпшення умов праці і відпочинку, якості харчування, оздоровлення екологічної ситуації. Вирішення цих завдань значно прискорить темпи економічного росту у виробничій сфері та призведе до скорочення безробіття, а також дасть новий імпульс соціально- демографічному відродженню сільських населених пунктів України.