Економічні основи розвитку АПК в ринкових умовах - Монографія (С.Л.Дусановський, Є.М.Білан)

7. аграрна реформа та перспективи розвитку агропромислового виробництва

 

Упродовж двадцятого століття Україна переживає третю земельну реформу. Дві попередні – Столипінська та реформа 1918 року – були незавершеними через революційні події в Росії та втрати Україною своєї державності.

Особливістю нинішньої реформи є те, що вона відбувається в перехідний період до ринкових відносин. Її складність полягає в тому, що вона проходить із запізненням, коли основні виробничі фонди зносились, оскільки не оновлювались через відсутність коштів. Реформовані на сьогоднішній день сільськогосподарські підприємства не можуть ефективно розвиватись у зв’язку з великою заборгованістю, недостатньою кількістю техніки та обігових коштів, недоступністю до кредитів через високі проценти та інші.

Указ Президента України про прискорення реформування аграрного сектора передбачає створення сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно. Він спрямований на захист селянина- виробника, створення різних форм господарювання та поступового переходу до ринкових відносин.

Основною      вимогою         аграрної          реформи         є          забезпечення  кожному

 

 

громадянинові вільного вибору прав власності, сфери трудової діяльності та організаційних форм виробництва. У процесі реформування аграрного сектора утворилися   на   основі   приватної   власності   нові   форми   господарювання: приватні господарства селян, селянські (фермерські) господарства; приватно- орендні сільськогосподарські підприємства з колективною формою праці, сільськогосподарські кооперативи та інші.

Внаслідок       цього  відбувся          істотній          перерозподіл  землі   між      різними

 

господарськими формуваннями:

 

Таблиця 39

 

Площа с-г угідь і виробництво валової продукції у господарствах України

 

 

 

Показники

1990 р.

2001 р.

Всі

Катег орії госпо дарств

У тому числі

Всі

катег орії госпо дарст в

У тому числі

С-г.

підпр иємст ва

Госпо

дарств а населе ння

Ферм

ерськ і госпо дарст ва

С-г

підпр иємст ва

Госпо

дарст ва насел ення

Ферме

рські господ арства

Площа с-г угідь, тис. га

 

\%

41374

 

100

38701

 

93,5

2669

 

6,5

 

 

4,0

38150

 

100

25660

 

67,3

9736

 

25,5

2753

 

7,2

Виробництво валової

 

продукції млн.грн.

 

\%

10538

 

1

 

100

 

 

74409

 

70,6

 

 

30972

 

29,4

 

 

-

 

-

 

 

61675

 

100

 

 

23846

 

38,7

 

 

35965

 

58,3

 

 

1863

 

3,0

З них продукція

 

рослинництва, млн.

 

грн., \%

 

 

52796

 

100

 

 

39702

 

75

 

 

13093

 

24,8

 

 

-

 

-

 

 

38004

 

100

 

 

17376

 

45,7

 

 

18862

 

49,6

 

 

1764

 

4,7

Продукція

 

тваринництва, млн.

 

грн., \%

 

 

52585

 

100

 

 

34706

 

66

 

 

17879

 

34

 

 

-

 

-

 

 

23671

 

100

 

 

6469

 

27,3

 

 

17103

 

72,3

 

 

98,5

 

0,4

 

 

Таким  чином,  у  структурі  валової  продукції  сільського  господарства

 

України найбільшу частку складають особисті господарства селян, які протягом

 

 

багатьох років виробляли продукти харчування для власного забезпечення, а також для реалізації на ринках.

Указом Президента України передбачено надання рівних прав господарювання всім формам підприємств. Проте сьогодні назріла потреба поліпшення законодавчої бази для соціального захисту особистих селянських господарств, а також забезпечення їх матеріально-технічними засобами та гарантуванням збуту продукції. Селянам надається право розширювати свої підсобні господарства за рахунок земельних часток (паїв), які їм були відведені в натурі. Розширення земельних ділянок у селянських господарствах вимагає випуску  спеціальної  техніки  для  їх  обробітку,  але  цю  проблему  можна вирішити лише на загальнодержавному рівні.

Упродовж десятиріччя особисті господарства селян стримували спад виробництва продукції в цілому по аграрному сектору, що давало можливість стабільно забезпечувати внутрішній продовольчий ринок.

Сьогодні особисті господарства селян є стабілізуючою формою господарювання в сучасних умовах. Вони також стримують ріст безробіття на селі. Виходячи з цих позицій, необхідно прийняти Закон “Про особисте селянське господарство”, в якому були б закладені організаційні, економічні та соціально-правові основи їх розвитку. В процесі реформування аграрного сектора широкого розвитку набрали селянські (фермерські) господарства, які станом  на  2002  р.  нарахували  понад  41  тисячу.  Законом  України  “Про селянське (фермерське) господарство” передбачено право надання земельної ділянки фермерам в розмірі до 50 га ріллі і 100 га сільськогосподарських угідь. Крім цього, фермери мають право додатково брати в оренду земельні ділянки на  виробничі  цілі.  В  цьому  Законі  сказано,  що  держава  надає  всебічну підтримку розвитку матеріально-технічної бази фермерських господарств, виділення   централізованих   капіталовкладень   на   виробничі   цілі,   надання разових кредитів.

 

 

Аналіз роботи фермерських господарств за 2000-2001 рр. показав, що вони нарощують питому вагу виробництва продукції в країні. За 2 роки частка виробленої продукції зросла від 1,9\% до 3\%, при збільшенні площ землі – на

1,1\%.

 

За 1993-2001 рр. середній розмір земельної ділянки на одне господарство збільшився від 20 га до 66,2 га. Це збільшення відбулося за рахунок додатково

отриманих ділянок із земель запасу й оренди землі.

 

 

 

Розвиток фермерських господарств в Україні

Таблиця 40

 

 

Показники

Роки

1992

1995

1998

2000

2001

Кількість        фермерських

 

господарств

14681

34778

35485

38428

41600

Площа с-г угідь, тис. га в т.ч.

 

ріллі, тис. га

292

 

259

786

 

718

1029

 

953

2342

 

2144

2753

 

2522

З          розрахунку     на        1

 

господарство:            с-г       угідь,   га ріллі

20

 

18

23

 

21

29

 

27

61

 

56

66,2

 

60,6

Питома вага у загальній площі

 

країни, \%

0,7

1,9

2,5

6,1

7,2

 

 

Важливим питанням дальшого розвитку фермерства в Україні є спеціалізація господарств, їх раціональні розміри, розвиток тваринницьких галузей та забезпечення технікою. Сьогодні невеликі фермерські господарства не можуть придбати техніку і в більшості розвивають рослинницькі галузі.

Ми вважаємо, що для нормального розвитку і поєднання галузей рослинництва  і  тваринництва,  розміри  господарств  повинні  знаходитись  в межах  300-400  га  ріллі.  Таке  господарство  може  поряд  з  рослинництвом

 

 

розвивати тваринництво і ефективніше використовувати техніку. Сьогодні в Україні середні розміри фермерських господарств значно коливаються в розрізі областей.

Якщо в Чернівецькій, Волинській, Івано-Франківській, Одеській, Тернопільській областях середній розмір фермерських господарств у 2001 р. був у межах 24-37 га сільгоспугідь, то в Луганській, Кіровоградській, Рівненській, Харківській – 111-119 га. Таким межам відповідають розміри фермерських господарств більшості європейських країн з високорозвинутим сільськогосподарським  виробництвом.  Основними  працівниками  у фермерських господарствах є члени сім’ї фермера, а також ті, що працюють за трудовою угодою і залучені на сезонні роботи. Більшість селянських фермерських господарств займаються вирощуванням зернових культур, цукрових  буряків,  картоплі.  У  зв’язку  зі  збільшенням  посівних  площ  під

основними культурами зростає і виробництво продукції.

 

Таблиця 41

 

Виробництво валової продукції у фермерських господарствах України

 

 

Показники

Роки

1997

1998

1999

2000

Валова продукція всього, млн.

 

грн.

220

188

235

453

В т.ч. рослинництва, млн. грн.

180

148

206

410

Тваринництва, млн. грн.

40,2

40,5

28,8

43,3

Валова            продукція       на            одне

 

господарство, тис. грн.

6,1

5,3

6,6

11,8

На 100 га с-г угідь, тис. грн.

23,7

18,4

20,3

21,0

На 1-го працюючого, тис. грн.

3,0

2,8

3,5

6,3

 

 

Виробництво  зерна  за  два  останніх  роки  зросло  в  4  рази,  цукрових

 

 

буряків – у 2, соняшника – в 1,2, картоплі – в 2,5 раза.

 

Таблиця 42

 

Урожайність с.-г. культур у фермерських господарствах України

 

 

С.-г. культури

Роки

1999

2000

2001

Зернові, ц/га

16,9

15,8

25,9

Соняшник, ц/га

8,3

10,2

7,8

Цукрові буряки, ц/га

123

196

178

Виробництво зерна   на        одне

 

господарство, ц

184

326

774

Соняшника, ц

49

90

59

Цукрових буряків, ц

123

196

249

Картоплі, ц

5,9

14,7

15,0

 

 

Тваринництво у селянських (фермерських) господарствах розвивається дуже повільними темпами, в більшості для задоволення потреб родин фермерів. Питома вага виробництва продукції у фермерських господарствах по відношенню до сільськогосподарських підприємств залишається низькою.

Таблиця 43

 

Питома вага продукції фермерів в \% до с-г підприємств.

 

 

Продукція

Роки

1998

1999

2000

Зерно

2,1

3,1

6,3

Цукрові буряки

2,6

3,5

6,5

Соняшник

4,2

6,8

11,5

Картопля

5,3

10,2

20,4

М’ясо (забійна вага)

1,2

1,4

1,9

Молоко

0,9

0,8

1,8

 

 

Перехід на фермерські форми господарювання вимагає технічного переозброєння, випуску нових малогабаритних машин, реманенту. Це можна здійснити за рахунок конверсії та кредитування. У зв’язку з розвитком фермерських господарств та особистих селянських господарств назріла проблема щодо створення системи машино-технічних станцій (МТС) як інтегрованої структури у вигляді об’єднання (корпорації, асоціації) з включенням її до складу підприємств агросервісу та сільськогосподарських товаровиробників.

Розвиток великих аграрних підприємств залишається основним сектором виробництва товарної продукції. Тут зосереджено понад дві третини сільськогосподарських угідь, основний потенціал виробничих ресурсів. Від розвитку цього сектора залежить успіх сільськогосподарського виробництва України. Протягом останніх років на зміну колишнім КСП прийшли нові формування ринкового типу. Це, перш за все, приватно-орендні підприємства, підприємства  з  обмеженою  відповідальністю,  виробничі  кооперативи, акціонерні товариства та інші.

Формування таких господарств відбувається в різних напрямах: члени колективу беруть участь у виробництві своєю землею, майном і працею; на базі вчорашніх КСП створюється приватне підприємство з орендою землі і паю, його може заснувати один керівник; на базі колишніх КСП створюється підприємство кількома особами, які орендують землю і майно їх власників. Станом на 2001 р. реформовано 11,6 тисячі колективних сільськогосподарських підприємств. На їх базі створено 18049 агроформувань, з них приватних, приватно-орендних – 3685, товариств з обмеженою відповідальністю – 7148, акціонерних товариств – 798, сільськогосподарських кооперативів – 2373, селянських (фермерських) господарств – 2579, інших суб’єктів господарювання

– 1466.

 

 

Найбільше нових агроформувань створено у Дніпропетровській області –

 

1462, Кіровоградській – 1094, Запорізькій – 1025, Одеській – 473, Закарпатській

 

– 248.

 

Найперспективнішими на сучасному етапі, на наш погляд, є приватно- орендні підприємства, що ґрунтуються на приватній власності на землю і майно та колективними формами організації виробництва. В таких підприємствах кожний його учасник бере участь у виробництві та отримує плату за землю. В таких  господарствах  ефективніше  використовуються  трудові  ресурси,  вони

мають більшу можливість вирішувати соціальні потреби села.

 

Таблиця 44

 

Економічні показники діяльності с.-г. підприємств за 2000 р.

 

 

 

Показники

Господар

ські товарист

ва

 

Приватні підприєм ства

Виробни

чі кооперат

иви

 

Державні підприєм ства

 

 

Інші

Кількість        с.-г.

 

підприємств

6718

2519

3136

385

402

У         тому    числі

 

прибуткових

4456

1816

1992

213

138

У \%

66,3

72,1

63,5

55,3

34,3

Збиткових

2262

703

1144

172

264

У \%

33,7

27,9

36,5

44,7

65,7

Рівень

 

рентабельності, \%

8,7

15,9

8,8

3,1

-12

 

 

Сільськогосподарські кооперативи, ТОВ, акціонерні товариства мають переваги над іншими, оскільки вони організовані на приватній основі на землю і майно, але зберегли колективні форми організації виробництва, що дозволяє більш раціонально використовувати земельні, матеріально-технічні і  трудові

 

 

ресурси.  Поряд  з  цим  ці  господарства  мають  більшу  кількість  землі,  що дозволяє ефективніше впроваджувати сучасні досягнення науки та передового досвіду виробництва.

Особливу роль в діяльності сільськогосподарських підприємств повинні відіграти різноманітні форми інтеграції в агропромисловому комплексі, кооперування по виробництву, зберіганню та переробці сільськогосподарської продукції, наданню різноманітних послуг, торгівлі.

Сьогодні в Україні інтеграція набула широкого розвитку у всіх сферах виробництва.

Найбільш поширеною її формою є агропромислова асоціація за участю сільськогосподарських, переробних і торговельних підприємств. Нині успішно функціонує понад 326 асоціацій, 53 корпорації, 16 концернів, 280 об’єднань. Найбільша кількість асоціацій розвинена в цукробуряковому, молочному і м’ясному підкомплексах.

В аналогічному напрямі можуть діяти і так звані маркетингові (постачальницько-збутові) кооперативи, які створюються на засадах класичного кооперування  для  надання  послуг  своїм  засновникам.  За  наявними публікаціями, маркетингові кооперативи, наприклад, у Сполучених Штатах Америки контролюють близько 80\% ринку молока та молочних продуктів, близько 60 - цукру, понад 40 - бавовни, 30 - зерна, 24\% ринку овочів. Загальний обсяг їх маркетингової діяльності перевищує 50 млрд. доларів на рік. В Україні маркетингові кооперативи поширюватимуться в міру формування реальних власників засобів виробництва.

Продуктом маркетингової інтеграції виступають і оптові ринки та аукціони, які поширені в багатьох країнах Європи (Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди та ін.), а також Сполучених Штатах Америки і Японії. Через них реалізуються багато видів сільськогосподарської продукції, яку важко зберігати тривалий час або взагалі не можна (свіжі овочі, живі та зрізані квіти, плоди,

 

 

шампіньйони, молоко та молокопродукти, м'ясо та м'ясопродукти, яйця, риба та рибопродукти тощо).

У сучасних умовах України об'єктивно необхідною є маркетингова діяльність великих, широко диверсифікованих сільськогосподарських та агропромислових підприємств. За своїми розмірами вони являють собою великі фірми агробізнесу й мають можливість вести дрібнооптову та роздрібну торгівлю. Це також маркетингова інтеграція на базі одного власника або повна маркетингова інтеграція, яка не виключає можливості участі такого підприємства у створенні бірж чи агроторгових домів. Власна маркетингова діяльність може поєднуватися з використанням за необхідності надання послуг наявних елементів ринкової інфраструктури.

Таким чином, можливі різні напрямки та організаційно-економічні форми вертикальної маркетингової інтеграції, що породжує проблему про ступінь придатності окремих з них для України.

3 погляду організації ринкового середовища маркетингова інтеграція має вирішальне значення. Проте її обов'язковою передумовою є виробнича вертикальна інтеграція, яка в Україні має давні традиції. При переході до ринкових відносин централізоване управління інтеграційними процесами зникло, а нові відносини ще не стабілізувались і формуються переважно під впливом монопольного становища переробних підприємств. Ця обставина є однією з основних причин погіршення показників роботи провідних продуктових підкомплексів АПК України. Поліпшення ситуації можливе або за рахунок потужного державного регулювання, можливості якого нині обмежені, або на інтеграційній основі.

Останніми роками вертикальна виробнича інтеграція в АПК України складалася під впливом двох ніби протилежних тенденцій. Перша - в нарощуванні виробничих потужностей переробних підприємств та збільшенні глибини   переробки   сільськогосподарської   сировини,   друга   -   в   певній

 

 

дезінтеграції її виробників, пов'язаній з реформуванням відносин власності. Неоднакові темпи перебігу цих процесів у різних підкомплексах АПК не дозволяють рекомендувати їм якихось однакових організаційно-економічних форм вертикальної виробничої інтеграції.

Зазначені процеси проявлялися із створенням різних організаційних структур, серед яких помітне місце посіли районні і обласні агропромислові об'єднання (РАПО і ОАПО), агрокомбінати і агрооб’єднання, науково- виробничі об'єднання (НВО), наукові (науково-виробничі) і агропромислові системи, міжгосподарські підприємства, кооперативи, агрофірми, агроторгові підприємства, агропромислові асоціації тощо. На жаль, зазначеним формуванням у процесі їх становлення та розвитку, нерідко через надмірну заполітизованість суспільства не завжди приділялась належна увага в плані їх вдосконалення, не створювалось належних умов для розвитку цього процесу в масштабах країни. Але їх досвід роботи заслуговує на увагу, відповідне узагальнення та запозичення всього прогресивного. Однією з головних причин того, що намічені наміри не вдалося реалізувати, є те, що підприємства і організації, які входили до складу РАПО і ОАПО, продовжували зберігати свою відомчу приналежність і підпорядкованість, що не дозволило забезпечити партнерам по інтеграції рівних умов господарювання.

Створення агрокомбінатів було започатковано наприкінці 1986 року і при плановій системі господарювання на перших порах вони зарекомендували себе з позитивного боку щодо поглиблення інтеграційних процесів в районах на основі концентрації місцевих ресурсів в одних руках, комплексного вирішення питань виробництва, переробки, зберігання і реалізації продукції в інтересах села. Але запровадження ФРЦ, які повністю фільтрували фінансову діяльність підприємств, поступово гасило підприємницьку діяльність високоефективних господарств, сковувало їх ініціативу, тому при першій можливості на початку

90-х років зазначені формування саморозпустилися.

 

 

До основних організаційних форм агропромислового виробництва, що дістали розвиток у нашій країні вже сьогодні, належать агропромислові комбінати, агропромислові об'єднання, агрофірми, агроконсорціуми .

Агропромисловий комбінат являє собою інтегрований виробничо- господарський комплекс, до складу якого входить виробництво сільськогосподарської продукції, його переробка і реалізація через власну фірмову торгівлю. Такі комбінати розміщуються поблизу великих міст, промислових центрів, рекреаційних і туристичних зон з метою забезпечення їх високоякісним продовольством.

Підприємства, що входять до складу агропромислових комбінатів, мають свою господарську самостійність, вони можуть бути різних форм власності. Відносини між підприємствами у складі комбінатів будуються на договірній основі; окремі підприємства й організації можуть входити до складу кількох комбінатів.

Управління комбінатом здійснюється радою у складі генерального директора  (голова  ради),  його  заступників,  керівників  підприємств  і організацій, що входять до його складу.

Досить поширеною формою в агробізнесі є агропромислові об'єднання. Основні завдання, функції і напрямки їхньої діяльності аналогічні агропромисловим комбінатам, але інтеграційні зв'язки глибші. Останнім часом в об'єднаннях відбулось акціонування, і тому управління ними, їхня організаційна структура, уся господарська діяльність будуються на демократичній основі.

Головними структурними підрозділами об'єднань є кооперативи, що створюються як у сферах сільськогосподарського виробництва і переробної промисловості, так і в організації ремонтно-технічного, енергетичного і транспортного обслуговування виробничих підприємств. Для розв'язання проблем   розширеного   відтворення   і   соціального   розвитку   створюються

 

 

централізовані фонди.

 

Одна з нових форм агропромислової інтеграції - виробничі та науково- виробничі системи. Це така форма договірних відносин групи підприємств, господарств і організацій, яка здійснює виробництво, переробку, зберігання певних видів продукції під організаційним і технологічним керівництвом головного підприємства. До науково-виробничої системи, крім вищевказаного, входить науково-дослідницька установа, яка забезпечує впровадження у виробництво прогресивних технологій і нових виділ продукції.

Агрофірма — це агропромислове підприємство, створене на базі сільськогосподарського підприємства, за наявності в ньому переробної ланки, а також потужностей зі зберігання і реалізації готової продукції. Вищим органом управління агрофірмою є рада, до складу якої входять керівники структурних підрозділів. Економічні взаємовідносини підприємств і організацій агрофірми будуються на основі їхньої рівноправної участі у розподілі отриманих результатів.

Комерційні взаємовідносини в агрофірмі здійснюються спеціально створеним комерційним центром, який спостерігає за попитом на ті чи інші продукти та вчасно повідомляє про зміни правлінню фірми, керівникам КСП та підприємств.

Агрофірма   також   займається   нетрадиційними   видами   діяльності   – такими, як вирощування лікарських рослин, збирання корисних дикоростучих плодів, розведення хутрових звірків. Уся ця продукція користується попитом па міжнародному ринку та сприяє зміцненню фінансово-економічного становища агрофірми.

Агроконсорціум є однією з нових форм агропромислової інтеграції в умовах  нашої  країни.  В  світовій  практиці  консорціум  означає  угоду  між банками та промисловими компаніями для спільної взаємовигідної підприємницької діяльності. У наших умовах агроконсорціум можна визначити

 

 

як кооперацію кількох підприємств різних галузей народного господарства, організацій та банків, які залишаються самостійними, для спільного здійснення програми чи проекту з виробництва, переробки, зберігання та реалізації сільськогосподарської продукції. Вони можуть бути регіональними, міжгалузевими і навіть міжнародними.

У формуванні агроконсорціуму можуть брати участь будь-які організації, які  мають  вільні  кошти.  Поєднання  в  агроконсорціумі  грошових  та матеріальних внесків учасників гарантує йому сталість, надійність та суттєві переваги в умовах дефіциту ресурсів.

Вищим органом управління агроконсорціумом є рада засновників- директорів, до складу якої входять керівники всіх організацій та підприємств, які є складовими частинами агроконсорціуму. Агроконсорціум має повну самостійність для здійснення ефективної виробничої діяльності.

Консорціуми можуть створюватися і для реалізації великих державних та регіональних цільових програм силами групи підприємств будь-якої форми власності. Після виконання поставленої мети консорціум припиняє свою діяльність чи перетворюється в інший вид об'єднання.

Останнім часом розширюється співробітництво вітчизняних підприємств АПК  з  іноземними  фірмами  і  компаніями,  в  результаті  чого  утворюються спільні підприємства (СП). Основна мета таких підприємств — залучення іноземних інвестицій для впровадження у виробництво передових технологій. Спільні  підприємства  засновуються  у  формі  кооперації  вітчизняних підприємств з іноземними партнерами. При цьому українські учасники СП надають у користування земельні ділянки, приміщення, певне обладнання і трудові ресурси.

Іноземні партнери передають, як правило, технічні засоби, насіння сільськогосподарських культур, хімічні засоби захисту рослин і тварин, устаткування, патенти, ліцензії, а також забезпечують навчання працівників СП

 

 

і           надають          консультаційну         допомогу        в          процесі           виконання      технологічних операцій.

Вищим органом управління СП є рада учасників, членам якої надається кількість голосів пропорційно до вартості їхніх часток у статутному фонді.

Для оперативного розв'язання поточних організаційно-господарських питань створюється виконавчий орган — виконавча дирекція.

Роботу  із  створення  нової  інтегрованої  структури  здійснює організаційний комітет засновників, якими можуть бути сільськогосподарські, переробні, агросервісні та інші підприємства, громадяни України й іноземні громадяни  та  юридичні  особи,  крім  випадків,  визначених  законодавчими актами України.

При  створенні  агропромислової  господарської  структури: обґрунтовується мета створення формування; аналізується сучасна ситуація у виробництві та переробці відповідного виду продукції в регіоні створення інтегрованого формування; визначається орієнтовна організаційна структура інтегрованого формування; окреслюється сфера діяльності інтегрованої господарської структури; обґрунтовуються економічні відносини учасників створюваного формування. Встановлюється також порядок формування статутного  фонду  та  розповсюдження  акцій  прогнозується  розвиток інтегрованої структури на найближчі роки; визначаються необхідні інвестиції для реалізації проекту розвитку господарської структури та джерела фінансування намічуваних заходів, розраховуються очікувані показники ефективності діяльності інтегрованого формування, розробляються установча угода і статут інтегрованої структури, скликаються .установчі збори для прийняття рішення про створення інтегрованого об'єднання та обрання його виконавчих і контролюючих органів, проводиться реєстрація створеного господарського об’єднання.

Для      встановлення взаємовигідних         економічних  відносин         учасників

 

 

інтегрованих господарських формувань створюються групи експертів, до яких входять спеціалісти державних адміністрацій, сільськогосподарських і переробних підприємств, торговельних організацій. Напрямки їх роботи такі:

- визначення планово-нормативних витрат на одиницю продукції при вирощуванні сировини, її переробці та реалізації готової продукції в торговельних організаціях. Вони передбачають визначення технологічних витрат з урахуванням існуючої матеріально-технічної бази, досягнення необхідного рівня продуктивності полів і ферм, технологічного рівня переробних підприємств. Ці усередненні витрати відповідатимуть витратам суспільно необхідної праці, але не відповідатимуть фактичним витратам у кожному підприємстві. У цьому випадку кожне сільськогосподарське і переробне підприємство, а також торговельна організація прагнутимуть забезпечити виробничі витрати на рівні усереднених, які відповідають технологіям;

- на основі визначених планово-нормативних витрат і роздрібної ціни у торговельній мережі встановлюється норма прибутку на витрачений капітал і відповідно - ціни на сировину та на продукти її переробки. Основною умовою є забезпечення однакової норми прибутку на встановлені планово-нормативні витрати. На фактичні витрати залежно від результатів господарювання норма прибутку буде різною;

- за результатами господарювання проводиться додатковий розподіл прибутку, який отриманий за рахунок відхилення ціни реалізації від розрахункової. Ці прибутки слід оподатковувати один раз - в підприємствах, в яких отримано прибуток, або в підприємствах, яким він розподілений.

За  останні  роки  набула  деякого  поширення  така  регіональна організаційна форма агропромислової інтеграції, як агропромислова асоціація (система) з виробництва, переробки і реалізації молока і молокопродуктів. Вони являють   собою   добровільні   об'єднання   підприємств   на   базі   головного

 

 

підприємства — молокозаводу (маслозаводу), за якими зберігається господарська самостійність і право юридичної особи. Метою створення такої асоціації є та ж, що й інтегрування в АПК в цілому - поєднання інтересів аграрних і переробних підприємств і досягнення на цій основі збільшення виробництва молока і молокопродуктів та отримання більшого прибутку.

Асоціації - це юридичні особи, основними функціями яких є координація діяльності учасників у виробництві, переробці і реалізації кінцевої продукції, організація фірмових підприємств торгівлі, створення економічних умов для взаємовигідного об'єднання зусиль при виробництві, переробці и зберіганні та реалізації готової продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках, кооперація фінансових і виробничих ресурсів з метою задоволення потреб господарств- учасників. Оптимальний варіант системи економічних взаємовідносин в такому агропромисловому формуванні можливий за умови акціонування переробних підприємств всіма учасниками цього формування. При такій умові агропромислова асоціація в недалекому майбутньому може стати найбільш поширеною формою великої агропромислової інтеграції в молокопродуктовому підкомплексі АПК.

Процес реформування аграрної сфери триває. Він повинен здійснюватись поетапно, постійно удосконалюватись шляхом створення більш раціональних господарських структур, які в ході ринкових перетворень забезпечуватимуть найвищу ефективність.

На сьогодні ще не вирішено багато питань на державному рівні, а саме: про пільгове кредитування сільгосппідприємств, про паритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію, про систему управління АПК, створення земельних банків, захист товаровиробників та інші. Доцільно було б переглянути методику оцінки землі. Адже нині грошова оцінка 1 га ріллі явно занижена і набагато нижча, ніж у країнах Західної Європи. Необхідно було б прийняти   єдиний   нормативно-правовий   акт   по   регулюванню   діяльності

 

 

особистих      підсобних       господарств   громадян,       зокрема           городництва  і тваринництва.

Нинішній стан, у якому знаходяться всі галузі агропромислового комплексу України, вимагає гарантування йому пріоритетного розвитку з визнанням сільського господарства базовою галуззю економіки народного господарства, зупинення спаду і забезпечення нарощування обсягів виробництва, відновлення внутрішнього і зовнішніх ринків продовольства, проведення соціально-економічних перетворень на селі.

У рослинництві здійснюватиметься реструктуризація галузей і сільськогосподарських угідь, адаптація структури посівних площ до кон'юнктури ринку. Створюватимуться умови для нарощування виробництва зерна, соняшника, цукрових буряків, картоплі, овочів та інших культур в особистих  господарствах  громадян.  Впроваджуватиметься  система  заходів щодо охорони земель та підвищення родючості ґрунтів. Створюватиметься інфраструктура закупівлі, переробки та реалізації плодоовочевої продукції.

У тваринницьких галузях створюватимуться умови для відновлення функціонування тваринницьких комплексів, птахофабрик та птахогосподарств, селекційно-племінних центрів та господарств з метою повного забезпечення потреб сільськогосподарських товаровиробників молодняком худоби та птиці. Прискорюватиметься формування високопродуктивного поголів'я молочної і м'ясної великої рогатої худоби. Вдосконалюватиметься зооветеринарне та племінне обслуговування тваринництва і птахівництва в господарствах різних форм власності. Для потреб тваринництва широкого розвитку набуде товарне виробництво кормів.

Шляхом адресної кредитної підтримки, субсидій та забезпечення повноцінними комбікормами буде підтримуватись розвиток спеціалізованих підприємств з виробництва свинини, яловичини і продукції птахівництва. Будуть створюватись умови для впровадження ресурсозберігаючих технологій

 

 

у виробництві конкурентоспроможної тваринницької продукції.

 

У харчовій та переробній промисловості впроваджуватимуться у виробництво прогресивні технології, які забезпечують комплексну переробку продукції тваринництва, цукрових буряків, насіння соняшника тощо.

Основним шляхом підвищення ефективності всіх структурних підрозділів АПК  є  перехід  на  інтенсивний  розвиток.  Інтенсифікація сільськогосподарського  виробництва  означає  збільшення  виробництва продукції на одиницю ресурсів. Це означає, що інтенсифікація повинна відбуватися на основі науково-технічного прогресу, через впровадження індустріальних технологій вирощування основних сільгоспкультур.

Уже в  найближчі роки  нам  необхідно довести стабільне виробництво зерна до рівня 40-45 млн. тонн., цукрових буряків 40 млн. тонн, виробництво молока до 24 млн. тонн, м'яса (в забійній вазі) до 2,6 млн. тонн, Значно збільшити поголів'я тварин та підвищити його продуктивність. Нинішнє становище, в якому перебуває агропромисловий комплекс, потребує державної підтримки, посилення інвестиційної політики з метою збільшення обсягів виробництва продовольчої продукції та проведення соціально-економічних перетворень на селі. Програма діяльності Уряду "Реформи заради добробуту" (2000-2004 роках) передбачає завершення реформування сільгосппідприємств на засадах приватної власності, завершення земельної реформи, формування інфраструктури аграрного ринку, організацію обслуговуючих кооперативів, розширення мережі машинно-технічних станцій, впровадження економічних методів державного впливу на аграрний сектор, що відповідає розвитку виробництва в ринкових умовах.