1.2.  Історичні  аспекти  розвитку  бюджет ног о  обліку

Перші дані про бюджетний облік датуються 1645 р. Саме тоді з’явилися загальні та міські кошториси. Певних правил щодо їх складання не було, як не було  й  певної  звітності.  Період,  упродовж  якого  залучалися  і використовувалися кошти, як і сума залучення та витрачання, визначали за

спеціальними наказами. Між цими наказами при виникненні дефіциту відбувався перерозподіл коштів. Розголошення даних про рух коштів держава забороняла.

З 1802 р., від створення Міністерства фінансів Російської імперії, почали складати розписи доходів і витрат на основі кошторисів міністрів. Це давало змогу врівноважувати доходи з витратами. Проте загальних правил складання розписів не було.

У 1811 р. видано наказ Міністерства фінансів, основою якого був План фінансів. Згідно з наказом всі витрати поділялися на: а) необхідні; б) корисні; в) надлишкові; г) зайві; д) безкорисні.

Також усі міністри були зобов’язані до 15 листопада здавати в Міністерство фінансів кошториси за єдиною формою. Міністерство робило зведений кошторис і вносило його на розгляд в Державну Раду. Державна Рада, в свою чергу, затверджувала поданий кошторис і передавала на остаточне затвердження імператору.

Недоліки чинних правил наказу, відсутність гласності про фінансові справи країни призвели до хаосу в цій галузі. Міністерство фінансів скеровує своїх спеціалістів для вивчення досвіду в Західну Європу. В результаті цього 22 травня 1862 р. було прийнято. Правила про складання, розгляд, затвердження і виконання державного розпису. Ці правила передбачали:

1) складання  кошторисів  для  всіх  управлінь  за  єдиною  формою  з обов’язковим обґрунтуванням необхідності тих чи інших статей витрат і сум згідно з ними;

2) розмежування постійних і тимчасових витрат;

3) спеціалізацію витрат за основними напрямками;

4) при затвердженні кошторису на плановий період зіставлення його даних зі звітними за минулий рік.

Згодом було ухвалено додаток до Правил, за яким передбачалося суворе дотримання поділу доходів і витрат на параграфи і статті. Цей поділ був у використанні до 1999 р.

Бюджетні правила від 8 березня 1906 р. надали міністерствам право покладати попередній розгляд кошторисів на комісії Державної Думи і Державної Ради. Будь-які зміни або нові асигнування засобів на виникаючі потреби можливі були лише за умови прийняття додаткового закону.

Якщо розпис державні органи не затверджували, то залишався чинним розпис  за  минулий  рік.  У  році  дефіциту  проводилася  позика  без  згоди Державної Думи.

У становленні та розвитку бюджетного обліку в радянський період можна виокремити такі етапи:

1917–1938 рр. – це період становлення бюджетного обліку, що характеризувався веденням за простою системою. Облік регламентувався за Інструкцією з рахівництва і звітності для урядових адміністративних установ (1923 р.), Інструкцією з ведення обліку за простою системою (1927 р.), Інструкцією з бухгалтерського обліку за простою системою в установах, які перебувають на Державному бюджеті СРСР (1932 р.).

Поточний облік здійснювався згідно з трьома планами рахунків:

1)         для обліку операцій з виконання кошторису витрат за бюджетом;

2)         для обліку операцій з позабюджетними коштами;

3)         для обліку операцій у нестатутних допоміжних господарствах.

1939–1953 рр.: у цей період упроваджується подвійна система обліку. Так, 11 листопада 1938 р. була затверджена Інструкція з бухгалтерського обліку в  установах,  які  перебували  на  Державному  і  місцевому  бюджетах,  а  4 листопада 1938 р. – Інструкція з бухгалтерського обліку (за простою системою) в установах, що перебували на Державному і місцевому бюджетах. Перша інструкція передбачала ведення відокремленого обліку:

1)         виконання кошторису витрат, бюджетних і позабюджетних засобів;

2)     операцій з капітальних вкладень і допоміжних господарств, що перебували на госпрозрахунку.

Згідно із зазначеними інструкціями, бюджетний облік здійснєвали за простою або подвійною системою. Це залежало від обсягу роботи бюджетних установ і розміру отриманого фінансування. В 1938 р. затверджений також Єдиний рахунковий план № 1, який містив перелік рахунків, необхідних для відображення всіх операцій з виконання кошторисів. Статутні підсобні господарства бюджетних установ мали керуватися рахунковими планами госпрозрахункових підприємств. З огляду на це бюджетні установи почали складати два баланси.

Велике досягнення цих нормативних актів полягає в тому, що з їх прийняттям була створена в країні єдина система бюджетного обліку.

1955–1987 рр. – це період уніфікації обліку. В 1955 р. Міністерство фінансів СРСР затвердило Положення “Про бухгалтерські звіти і баланси в установах і організаціях, що перебували на Державному бюджеті СРСР”. У Положенні було визначено:

1)         права й обов’язки головних розпорядників коштів;

2)         правила складання балансів;

3)         оцінку статей балансу.

У 1955 р. видано нові інструкції з ведення обліку за простою і подвійною системами.  Для  установ,  які  ведуть  облік  за  подвійною  системою, запроваджено єдиний план рахунків і вони почали складати один баланс з виконання   кошторису   витрат.   У   1958   р.   Міністерство   фінансів   СРСР затвердило Методичні вказівки з бухгалтерського обліку в централізованих бухгалтеріях бюджетних установ. У наступні роки були переглянуті нормативні акти з організації обліку і розроблені облікові реєстри для машинної обробки.

З 1988 р. донині – це новий етап становлення і розвитку бюджетного обліку, який характеризується:

1) централізацією і децентралізацією обліку;

2) широким використанням сучасних обчислювальних машин для обробки облікової та економічної інформації;

3) переведенням бюджетних установ на подвійну систему обліку;

4) принциповою переробкою нормативних актів з бухгалтерського обліку в установах і організаціях, що перебувають на бюджетному фінансуванні, і Положень про бухгалтерські звіти і баланси;

5) обліком показників госпрозрахункової діяльності бюджетних установ і позабюджетних джерел їх фінансування;

6) інтеграцією  облікової,  фінансової  та  планово-економічної  роботи  в централізованих бухгалтеріях.

Реалії радикальної господарської реформи зумовлюють потребу пошуку нових шляхів здійснення організації обліку затрат на соціально-економічний розвиток. Установам невиробничої сфери важливо оперативно оцінювати свій фінансовий стан, оперативно впливати на величину засобів, які надходять від госпрозрахункової діяльності. Нині практика обліку в установах невиробничої сфери потребує вирішення багатьох проблем. До них насамперед належать питання щодо:

1) вдосконалення  організації  в  установах  невиробничої  сфери  на  базі централізації або повернення до самостійних бухгалтерій в умовах передачі останніх в управління місцевим адміністраціям;

2) вдосконалення первинного обліку і документації;

3) використання регіональних обчислювальних установ;

4) створення  АРМ  бухгалтера,  що  розширює  можливості  аналітичного обліку й оперативного аналізу.

Історія розвитку бюджетного обліку в країні взаємопов’язана з історією органів казначейства. Тому нині слід говорити не про створення органів казначейства, а про їх відновлення, повернення до минулої практики. Так, виконання  бюджету  і  контроль  за  надходженням  і  витрачанням  засобів  у

дореволюційній (1912 р.) країні традиційно виконували казначейства. Головне казначейство було в м. Петербурзі, в губерніях – губернські казначейства, в уїздах – уїзні. Казначейства – це виконавчі органи, які здійснюють таку діяльність:

1)         збирають, зберігають і пересилають державні доходи;

2)         здійснюють платежі;

3)         продають гербові марки, папери;

4)         видають свідоцтва на право торгівлі тощо;

5)         пересилають залишки грошей у регіональний банк (із 1862 р.);

6)     керують спільною касовою готівкою казначейства і оборотною готівкою державного банку (з 1896 р.);

7)         приймають процентні папери на збереження (з 1904 р.).

Після 1917 р. на базі установ казначейства були створені прихідно- розхідні каси Наркомфіну, які до середини 20-х рр. ХХ ст. підпорядковувались Держбанку.

Історія повторюється. В царській Росії до 1862 р. каси діяли децентралізовано –  при  міністерствах, окремих  установах. Державні  засоби були розпорошені по багатьох касах і держава не могла швидко мобілізувати ресурси та здійснювати належний контроль за їх витрачанням. У Міністерстві фінансів знаходилася приблизно третина сум, решта – в інших міністерствах.

Аналогічна ситуація склалася нині і в Україні. В період становлення ринкової економіки створено багато комерційних банків, змінилися функції Національного банку України в частині виконання Державного бюджету. Внаслідок цього на сучасному етапі фактично відсутній облік і контроль за витрачанням бюджетних коштів. Відсутність оперативної інформації на всіх рівнях виконання Державного бюджету не дає змоги ефективно маневрувати із незначними засобами. Саме цим можна пояснити відновлення в Україні та в інших країнах СНД органів казначейства.