Особистісні особливості підлітків з різними формами та ступенем виразності девіантної поведінки

Серед прикордонних нервово-психічних розладів підліткового віку в останні роки на перше місце висунулися синдроми девіантної поведінки. Для раннього виявлення осіб, схильних до девіантної поведінки, а також з метою розробки психопрофілактичних програм необхідне поглиблення знань про структуру "девіантної особистості", визначення "мішеней" для диференційованої психокорекційної роботи.

Метою нашого дослідження з'явилося вивчення особистісних особливостей підлітків з різними формами й ступенем виразності девіантної поведінки.

Психологічне дослідження особистості підлітків здійснювалося за допомогою особистісного опитувальника Р.Кетела й Патохарактерологічного Діагностичного опитувальника для підлітків (ПДО), розробленого Н.Я.Івановим і А.Є.Лічко.

Нами було обстежено три групи підлітків чоловічої статі у віці 10-16 років. Першу групу склали 36 підлітків з девіантною поведінкою, що навчаються в спецшколі для важковиховуваних підлітків м. Харкова, у віці 10-13 років; другу групу склали 24 підлітка – слухачі гуманітарного коледжу у віці 14-16 років з елементами девіантної поведінки (випадки вживання алкоголю, паління, недисциплінованість, низька успішність); третя (порівняльна) – 34 слухача юридичного коледжу у віці 14-16 років, без ознак девіантної поведінки.

Порівняльний аналіз особистісних характеристик підлітків з різними формами поведінки показує, що в підлітків з елементами девіантної поведінки є тенденція до сміливості, тяга до ризику й гострих відчуттів, несприйнятливість до погрози. Вони швидко забувають про невдачі, не роблять висновків з пережитих покарань. Підлітки з вираженою девіантною поведінкою, крім того, відрізняються більшою незалежністю, самостійністю.

Проведений порівняльний аналіз показує, що з наростанням ступеня виразності й збільшення девіантної поведінки відбуваються глибокі зміни в структурі особистості підлітків. Так, якщо на початкових етапах прояву девіантної поведінки помітні зміни, в основному, у комунікативній сфері особистості, то в підлітків, що характеризуються наявністю більше різноманітних і обтяжених форм девіантної поведінки, спостерігаються зміни й в інтелектуальній сфері особистості.

Порівняльний аналіз характерологічних особливостей підлітків з різними формами девіантної поведінки показує, що зі збільшенням виразності девіантної поведінки збільшується число акцентуацій по лабільному й істероїдному типу. З посиленням девіантної поведінки росте кількість підлітків з низкою конформністю й знижується кількість підлітків з високою конформністю поведінки. Також з посиленням відхилень у поведінці росте кількість підлітків із зазначенням на можливу органічну природу психопатії й акцентуацій характеру. Девіантна поведінка прямо пов'язана з перевагою рис мужності над жіночністю в структурі особистості підлітків. Чим сильніше виражена девіантна поведінка, тим менше відсоток підлітків, у яких відсутня психологічна схильність до алкоголізації. З посиленням девіантної поведінки збільшується відсоток підлітків, що мають одну чи дві ознаки, що вказують на ймовірність формування психопатії.

Горбачова Ольга Вікторівна, науковий співробітник НДЛ кадрового, соціологічного та психологічного забезпечення ОВС ХНУВС

Навчально-виховний процес в підрозділах ОВС крізь призму проблем ксенофобії

Відповідно до ст. 3 Конституції України «утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» [1]. Виходячи з основних завдань та обов’язків міліції, особливе місце у реалізації цієї функції належить саме правоохоронній системі. З підвищенням за роки незалежності рівня ксенофобії в Україні, зростає і роль правоохоронних органів у протидії цьому явищу. Адже ксенофобія провокує та посилює соціальну напругу, слугує потужним фактором росту деструктивної агресивності, насилля та злочинності на цьому ґрунті. «Злочини ненависті» доволі нове явище для української міліції, тому залишаються прогалини у належній службово-професійній підготовці з даного питання, плануванні та організації розслідувань злочинів, скоєних на ґрунті ксенофобії, тобто у методиці розслідування та кваліфікації даних злочинів в цілому. Але проблема ксенофобії набагато ширша, ніж проблема злочинності, і потребує не лише вдосконалення законодавства та правозастосовчої практики в даній сфері, а й розробки дієвого механізму протидії ксенофобії як соціальному явищу.

На нагальну потребу вирішення цієї проблеми та з метою виконання покладених на Україну зобов’язань у 2007 р. МВС України розробило План заходів щодо протидії расизму на період до 2009 року. Основні пріоритетні напрями роботи ОВС в цьому напрямку пов’язані з цілеспрямованим виявленням рухів радикальних молодіжних угруповань та організацій, проведенням роз’яснювально-профілактичної роботи серед їх членів, їх обліком, забезпеченням правопорядку в місцях компактного проживання та перебування іноземних громадян, формуванням толерантного світогляду серед молоді, навчанням співробітників ОВС щодо проблем протидії ксенофобії та дискримінації, вивченням позитивного досвіду правоохоронних органів зарубіжних держав з цієї проблеми тощо [2].

Ефективна реалізація положень Плану неможлива без розробки та запровадження відповідних навчальних програм у межах службової підготовки для співробітників практичних органів системи МВС, початкової підготовки кандидатів на посади у ОВС та вищої освіти майбутніх офіцерів-правоохоронців, що, в свою чергу, є невід’ємною частиною навчально-виховного процесу в цілому. По-перше, виникає потреба у науково-методичному забезпеченні, спрямованому на створення відповідної теоретичної бази знань у співробітників ОВС щодо ґенези явища ксенофобії, її змісту, форм та проявів, факторів впливу, наслідків тощо. Це необхідна умова професіоналізму діяльності правоохоронців в контексті проблем ксенофобії. По-друге, правоохоронні органи мають виступати у якості незалежного арбітра, який спирається лише на право та закон. Разом з тим, людський фактор передбачає, що: 1) люди, які беруть участь у реалізації даної функції, є представниками певного етносу, нації, релігії, відповідної спільноти, відображають притаманні суспільству соціальні настрої та мають відповідні колективні соціальні уявлення (стереотипи, забобони та ін.); 2) дії співробітників ОВС строго регламентовані, але всі документи службово-правового характеру не містять визначених рішень для будь-яких ситуацій, що часто потребує дій у відповідності з власними моральними установками; 3) не виключаються і недоліки професійного відбору та явища професійної деформації. Це слугує одним із факторів ксенофобських проявів безпосередньо у співробітників ОВС. Але, якщо співробітник правоохоронних органів є сам суб’єктом ксенофобських практик, це призводить до укорінення у суспільстві зневіри у образ МВС України як основного гаранта стабільності і правопорядку в державі, захисника всіх її суб’єктів, охоронця законів і правил цього суспільства, впевненості у безкарності порушників та неможливості вирішення конфліктів правовими засобами, зниженню правосвідомості громадян. Отже, необхідність протистояти подібним негативним явищам потребує приділення особливої уваги вихованню професійної культури та етики правоохоронців. Відповідно, основною ціллю має бути: формування толерантного світогляду, ставлення до людини як до вищої цінності незалежно від її расового, етнічного, національного, релігійного, соціального тощо походження, гуманне використання прав, які надані законом, у відповідності з принципами соціальної справедливості, громадянського, службового та морального обов’язку, глибоке розуміння соціальної значущості своєї ролі у суспільстві тощо.

Природно, що ОВС не в змозі вирішити весь комплекс питань з протидії розповсюдженню ксенофобії в українському суспільстві, так як соціальні відносини – це прерогатива, перш за все, державної політики та суспільства в цілому. В той же час не можна применшувати можливості правоохоронної системи, виходячи з її ролі як дієвого елемента соціального контролю. На жаль, сьогодні у кращому випадку спрацьовує практика «часткових поліпшень» чи «кількісного приросту», коли вдосконалення мають передбачати глибокі якісні та структурні зміни. Таким чином, на порядку денному залишаються питання щодо розробки відповідних методичних рекомендацій щодо потенціалу ОВС у цій сфері. Мова йде про системний аналіз правоохоронної діяльності відносно такого складного явища, як ксенофобія.

Література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року (зі змінами та доповненнями). 2. План заходів МВС України щодо протидії расизму на період до 2009 року ДДЗР №8889/Кн. 31.05.2007р.