Розвиток соціального капіталу органів внутрішніх справ як умова підвищення соціального захисту їх працівників

Соціальний захист є невід’ємним атрибутом існування будь-якої достатньо розвиненої держави. Додержуючись принципів соціальної справедливості, система соціального захисту створює для всіх членів суспільства рівні умови, що перешкоджають негативним впливам середовища на людей і забезпечують гідну і соціально прийнятну якість їхнього життя.

Іноді суть соціального захисту не тільки в масовій свідомості, але й у середовищі наукової громадськості інтерпретується занадто вузько – як милосердя, надання матеріальної допомоги, причому найбільш соціально слабким прошаркам населення. Але, соціальний захист тільки в тому випадку може бути ефективним, якщо він забезпечує матеріальний добробут і економічну самостійність, соціальний статус особи, фізичне і духовне здоров‘я, душевний комфорт.

З огляду на сказане вище, можна приєднатися до такого розуміння соціального захисту: це система законодавчих, економічних, соціальних, соціально-психологічних гарантій, яка надає працездатним громадянам рівні умови для підвищення свого добробуту за рахунок свого особистого трудового вкладу, економічної самостійності і підприємництва, а непрацездатним і соціально вразливим прошаркам населення – перевагу при користуванні громадськими фондами споживання, в прямій матеріальній підтримці у вигляді допомоги, стипендій та інших виплат, у зниженні податків.

Це визначення дозволяє включати в об'єкт соціального захисту і таку специфічну професійну групу як працівники органів внутрішніх справ. Соціальну захищеність працівника міліції слід розглядати не тільки як забезпеченість матеріальними, соціальними, культурними благами, всіма видами достатку, але й як реальну можливість для духовного відновлення і зростання, для самоосвіти, підвищення правового і культурного рівня, створення належного відпочинку і змістовного використання вільного часу.

Як правило головним суб’єктом соціального захисту, в тому числі і по відношенню до працівників органів внутрішніх справ, виступає держава. Особливе місце соціальний захист посідає в умовах “держави соціального добробуту», мета якої забезпечення самореалізації особи, її прогресивного розвитку [3]. Існування такої соціальної держави можливо тільки за умов демократії та громадянського суспільства. Останнє не тільки є контролюючою інстанцією та противагою державній владі, але й створює додаткові умови для захисту особистості через розвиток таких відносин між людьми по яким курсують ресурси, або інформація про ці ресурси. Мережа подібних відносин отримала в науці назву соціального капіталу.

Під соціальним капіталом у даній роботі буде розумітися якість соціальних відносин в певній соціальній групі (або суспільстві в цілому), яка дає можливість збільшувати різні види ресурсів, як окремим членам цієї групи, так і групі в цілому в результаті усвідомленої дії для досягнення певної мети. Таким чином, завдяки включеності в різні мережі соціальних зв’язків, яким характерні норми взаємодопомоги та підтримки працівники міліції можуть отримати додаткові можливості соціального захисту.

Слід зазначити, що важливе місце серед всіх існуючих соціальних мереж, до яких залучена людина займають професійні спільноти. Професійні зв’язки, поряд з родинними та дружніми, можуть виступити джерелом додаткових ресурсів у скрутні часи та засобом «підстрахування». Саме тому при вирішення завдання підвищення соціального захисту працівників міліції постає питання розвитку соціального капіталу органів внутрішніх справ.

В соціальному капіталі органів внутрішніх справ можна виділити декілька підрівнів. Це капітал конкретного колективу, організації (наприклад, райвідділу), та органів внутрішніх справ загалом. Крім того, з метою підтримки свого соціального статусу працівники ОВС можуть користуватися капіталом соціальних мереж професійної спільноти юристів та правоохоронних органів в цілому, які ширше, ніж соціальна мережа органів внутрішніх справ.

Щоб соціальні зв’язки позитивно впливали на соціальну захищеність працівника міліції і взагалі можна було б говорити про існування соціального капіталу, вони повинні грунтуватись на такій системі цінностей та норм, яка б сприяла виникненню відносин довіри, взаємодопомоги, відповідальності за прийняті зобов’язання. Крім того, потрібно існування системи норм і правил, регулюючих взаємини між членами групи таким чином, щоб кожна особа відчувала підтримку системи загалом і кожного колеги зокрема. Ще однією умовою формування соціального капіталу є вільний обмін інформацією в соціальній мережі групи. Це теж може розглядатись як різновид норми.

Основними показниками міри розвитку соціального капіталу є рівень довіри працівників ОВС як до системи в цілому, так і один до одного, своїх колег та начальства, впевненість у тому, що при скрутних обставинах їм буде надана допомога, готовність допомогти іншим.

Формально розвиненість соціального капіталу виражається в існуванні та реальному функціонуванні різноманітних соціальних організацій. Для соціального захисту першочергове значення можуть мати профспілки, ради ветеранів, каси взаємодопомоги тощо.

Розвиток соціального капіталу – один з напрямків формування організаційної культури. Проте це не тільки справа керівництва. Відповідні цінності та норми можуть спонтанно виникати в межах первинних колективів, важливо тільки їх підтримати та використати на користь всієї системи.