Роль соціальних технологій в оптимізації взаємодії між міліцією і населенням

В умовах формування України як соціально–орієнтованої, правової держави, коли послідовно скорочується вплив адміністративних методів управління, директивних розпоряджень і, навпаки, поширюється вплив громадських спільнот, постає питання про розробку механізмів взаємодії державних виконавчих органів (у тому числі ОВС) і організацій громадськості. Тому на сьогоднішній день проблеми партнерських відносин міліції з населенням викликають не тільки суспільний, а й науковий інтерес, оскільки від їх вирішення залежить ефективність діяльності ОВС в цілому.

Проте, на теперішній час, ще не існує чіткої системи взаємодії правоохоронних органів з населенням, тому актуалізація проблеми полягає у необхідності створення таких соціальних технологій, які б підвищили довіру громадськості до міліції, сприяли б покращенню стана соціально-правового порядку.

Зв’язок соціальних технологій з соціально–правовим порядком пояснюється з т.з. взаємного впливу. Соціальні технології, сприяючи укріпленню та вдосконаленню правової системи, орієнтуючись на затвердження і розвиток її демократичних початків, повинні бути поставлені під контроль права. При цьому право є реальним обмеженням соціотехнологічної свободи держави, виступає як “законодавче самообмеження держави, споріднене самообмеженню особистості в акті моральної автономії, і направлене на те, щоб дати простір людським індивідуальностям». Лише в подібному протиріччі взаємодії можна осмислити співвідношення соціальних технологій і соціально-правового порядку. Це значно розширює розуміння можливостей соціальних технологій в питаннях його укріплення в системі ОВС. Проектування і впровадження соціальних технологій, заснованих на сучасних досягненнях науки, орієнтованих на комплексний підхід до вирішення питань правового порядку, значно підвищують можливості активного, випереджаючого впливу на негативні тенденції в соціальних відносинах, сприяють росту продуктивності і ефективності налагоджування партнерських взаємовідносин правоохоронних органів з населенням.

Слід відмітити, що соціотехнологічна проблематика не являється чимось принципово новим в теорії і практиці діяльності ОВС. Соціальні технології стосовно діяльності органів внутрішніх справ розвивались вже з 60-х років 20 ст. по наступним напрямкам: а) теорія і практика соціального планування; б) розробка цільових комплексних програм відомства (МВС), територіальних органів, а також вирішення різноманітних проблем (соціальних, економічних і т.д.); в) соціальне проектування, яке направлене на забезпечення процесів репродукування і вдосконалення управлінської діяльності; г) наукове забезпечення органів управління ОВС, яке орієнтоване на вирішення проблем вдосконалення процесів прийняття і реалізації рішень; д) визначення комплексу заходів, направлених на створення сприятливих умов праці, вирішення конфліктів, створення ефективних форм і методів роботи з громадськістю, засобами масової інформації тощо.

В той же час сучасні наукові уявлення про соціальні технології дозволяють говорити про необхідність більш активної адаптації і активізації їх інструментарію в діяльність органів внутрішніх справ. В цілому мова може йти про розробку узагальнюючої соціотехнологічної моделі, адаптованої до специфіки розвитку органів внутрішніх справ як соціального інституту. Така модель повинна включати: 1) створення реальних механізмів участі наукових кадрів в проведенні комплексних соціальних наукових експертиз тих чи інших проектів, потребуючих впровадження в органи внутрішніх справ; 2) можливість введення в штатні структури міністерства, регіональні управління органів внутрішніх справ, освітніх закладів посад соціальних технологів, працюючих на правах внутрішніх консультантів; 3) створення в підрозділах ОВС штатних і нештатних соціологічних служб (відділів, лабораторій, груп), в задачі яких входило би не тільки дослідження проблем соціалізації співробітників, особливості комунікації внутрішньої і зовнішньої громадськості, мотивації службової діяльності, стану соціально-психологічного клімату, але й вироблення діючих рекомендацій (технологій) керівництву по вирішенню соціальних проблем, протиріч, дисфункцій, гармонізації соціальних відносин.

Ключовим є те, що всі моделі, всі процеси створення і реалізації соціальних технологій повинні здійснюватися у певному правовому полі, нормативно закріплюючому пріоритет прав, волі людини і громадянина, демократичні цінності, соціальні орієнтири і т.д. Це дозволяє говорити про необхідність ставлення потенціалу соціальних технологій на службу людині, не використовуючи його в антисуспільних цілях і вузькогрупових інтересах, а орієнтувати на вирішення важливих проблем соціально-правового порядку.

Саме соціальні технології наводять собою не тільки комплекс соціальних дій по цілеспрямованому перетворенню соціальної організації, не просто свідомо організований процес, засіб управлінської практики, а й цілеспрямованість теоретичних пошуків. Як інструменти комплексної програми організаційних змін, сприяють глибокому позитивному перетворенню в правоохоронних органах щодо підвищення іміджу працівників, розкриттю творчого потенціалу співробітників, зміцненню довготривалих партнерських відносин, оптимізації ефективності діяльності ОВС в цілому.