Примусова мотивація до служби як один із наслідків соціальної незахищеності працівників овс

У житті кожної людини трапляються обставини, які можуть негативно відобразитися на її здоров’ї, звичному ритмі життя, подальшій трудовій діяльності. Самостійно подолати ці труднощі іноді важко чи навіть неможливо. Тому держава гарантує і забезпечує соціальний захист тих категорій населення, які цього потребують. Зокрема, ст. 46 Конституції України стверджує, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Особливу категорію населення, яка потребує соціального захисту зі сторони держави, становлять співробітники ОВС України. У процесі проходження служби міліціонери можуть стикатися:

- з підвищеною загрозою заразитися інфекційною хворобою;

- з підвищеною загрозою тілесних ушкоджень або смерті;

- з фізичним перенавантаженням;

- з надмірним психічним навантаженням тощо.

В зв’язку з цим, законодавство України гарантує соціальний та правовий захист правоохоронців. Однак як співвідноситься той соціальний захист, що проголошується, і той, що надається? Чи відчувають насправді правоохоронці на собі турботу держави, Міністерства внутрішніх справ, безпосереднього керівництва? Як відчуття власної соціальної захищеності (або незахищеності) відображається на службовій діяльності міліціонерів, які мотиви до праці формує у них?

Для відповіді на ці питання доцільно звернутися до результатів всеукраїнського соціологічного дослідження стану захищеності прав, основних свобод і соціальних гарантій працівників ОВС України, що було проведене співробітниками науково-дослідної лабораторії соціальної та психологічної роботи в ОВС Харківського національного університету внутрішніх справ навесні 2007 року (N=3000). Як показало опитування, переважна частина працівників ОВС (88,6\% опитаних) відчувають себе в тій чи іншій мірі соціально незахищеними. На це впливає ряд факторів. Зокрема, усвідомлення респондентами грубого порушення своїх соціально-трудових прав, у першу чергу – в оплаті праці, у другу чергу – в умовах праці.

95,6\% опитаних міліціонерів на момент проведення дослідження не вважають свою заробітну плату справедливою та достатньою для підтримки нормального рівня свого життя. Цей чинник в значній мірі впливає на матеріальне становище правоохоронців та їх сімей, оскільки за результатами дослідження більшості працівників (78,5\%) не вистачає грошей на найнеобхідніші продукти та речі. Але від співробітника ОВС можна лише тоді очікувати успішної роботи, коли він буде впевнений у своєму добробуті та матеріальному благополуччі своєї родини. В зв’язку з цим, незадоволеність заробітною платою може викликати зниження якості виконання службових обов’язків або пошук нової, більш оплачуваної роботи.

90,6\% працівників не отримують компенсації за понаднормову роботу. 82,3\% опитаних не отримують компенсації за роботу в нічний час, у вихідні та святкові дні. Це підриває віру міліціонера в існування справедливості у розподілі робочого часу та оплати праці. Якщо його понаднормова робота гідно не оцінюється, він припиняє проявляти надмірні зусилля у виконанні службових завдань.

Результати опитування дають можливість констатувати тотальне розчарування працівників міліції в тому, як здійснюється соціальна підтримка їх і їхніх родин з боку держави. 89,3\% опитаних не згодні із твердженням, що в ОВС робиться все можливе для забезпечення всебічної підтримки родин працівників міліції». Наприклад, дані дослідження засвідчили, що однією з болісних проблем у МВС є проблема житла. Понад 60,0\% опитаних вказали, що їх сім’я потребує покращання житлових умов. Найбільшу тривогу викликає зневіра правоохоронців у тому, що держава або МВС допоможуть їм у вирішенні цього питання. Це провокує ситуацію, коли міліціонери зосереджують свої зусилля на вирішенні проблеми житла, а не на виконанні службових завдань. Тому не варто очікувати високих показників у роботі правоохоронця, якого турбує нагальне вирішення побутових проблем.

Отже, відчуття співробітниками ОВС власної незахищеності загрожує появою наступних негативних наслідків:

1) правоохоронці розчаровуються у політиці держави та МВС, спрямованої на підтримання їх достатнього життєвого рівня і організацію задовільних умов праці та відпочинку, що зумовлює дестабілізацію в правоохоронній системі та в державі в цілому;

2) незадоволеність оплатою та умовами праці викликає бажання змінити посаду або залишити службу в міліції. Як наслідок – відбувається відтік кадрів ОВС, розмиття професійного ядра;

3) незадовільні умови праці та специфічні методи організації діяльності спотворили спектр їхніх мотивів до праці, звузивши його виключно до примусової мотивації, що формується під дією страху та обов’язків, а не очікування можливих надбань та самореалізації як особистості.

Отже, відчуття соціальної незахищеності істотно впливає на трудову мотивацію правоохоронців. Заклопотані вирішенням своїх побутових проблем, вони проявляють менше зусиль при виконанні службових завдань. Трудова активність працівників ОВС знижується, коли заробітна плата не забезпечує гідного рівня життя співробітників та членів їх сімей. Відсутність компенсації за понаднормову роботу однозначно вказує міліціонерові на те, що не варто проявляти надмірні зусилля, якщо вони гідно не оцінюються.

Тому для підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів, для налагодження цілеспрямованого впливу на трудову мотивацію правоохоронців керівництву МВС України необхідно забезпечити реальне виконання заходів, спрямованих на соціальний захист працівників міліції. Для цього необхідно проаналізувати існуючий стан соціального захисту правоохоронців, виявити й усунути недоліки у процесі його забезпечення та організувати виконання заходів, спрямованих на підтримку достатнього рівня життєдіяльності міліціонерів.