Актуальні проблеми сучасної науки і правоохоронної діяльності: Матеріали підсумкової наукової конференції курсантів та студентів.

Людина в полІтичному спІлкуваннІ за «полІтикою» аристотеля

Аналіз державного устрою за класичною схемою античної соціально-філософської думки перш за все звертає увагу на реалізацію ідеї справедливості як взаємодії держави та людини, можливості впливу громадянина на політичні процеси в державі. Саме втілення цих аспектів в політичному житті держави стали критеріями відповіді на питання: «Що таке ідеальна держава?».

Аристотель у творі «Політика» запропонував аналітичну схему проведень досліджень держави, поєднавши порівняння державних устроїв з оцінкою практичної доречності системи ідеальної держави Платона.

«Людина за природою є істота політична» – стверджує Аристотель, тому має право приймати участь у здійсненні політичної влади. Філософ наполягав на тому, що «природа нічого не робить даремно», тому і людина за «Політикою» є часточкою загального, тобто держави, і неможливо уявити людину без спілкування. Держава подається як форма спілкування спрямована на забезпечення матеріальних благ. «Властивість і підкорення не тільки необхідні, а й корисні» – на цьому і ґрунтується принцип організації державної влади як політичного спілкування.

В «ідеальній державі» влада повинна належати не багатим чи бідним, а середньому прошарку громадян. «В кожній державі ми зустрічаємо три класи громадян: дуже багаті, дуже бідні і треті, що стоять всередині між ними. Так як, по загальноприйнятій думці, міра і середина – найкраще між двома крайнощами, то, очевидно, і середній достаток з усіх благ всього краще». Разом з тим Аристотель вважав, що значне багатство – результат несправжнього способу його здобутку, який «огидний людському розуму і державному устрою».

Найбільш досконалою формою державного устрою Аристотелю представлялась політія. Він виступав за стійке соціальне розшаровування суспільства: «Невже справедливо буде, якщо бідні, спираючись на те, що вони представляють більшість, почнуть ділити між собою власність багатих».

Аристотель застерігав, що, коли більшість, забравши собі все, почне ділити між собою власність меншості, занапастить державу. Він закликає людей до створення законів як писаних, так і не писаних, які закріплять державний устрій. Поставивши своїм завданням створити «ідеальну державу», необхідно враховувати інтереси та потреби людини без виключень.

Головне в державі – громадянин. Аристотель визначає громадянина, як того хто приймає участь в суді і в управлінні, називаючи це «абсолютним поняттям громадянина». Це визначення дійсне для всіх політичних устроїв, різниця в тому, які прошарки населення допускаються там до суду і управління. Отже, громадяни – ті, хто виконує військову, адміністративну, судову, і жрецьку функції, а ціль держави не тільки в тому, щоб здійснювати економічні і юридичні функції, не дозволяючи людям вчиняти один одному несправедливість і допомагаючи їм задовольняти свої матеріальні потреби, але і в тому, щоб жити щасливо: «Мета людського спілкування полягає не просто в тому, щоб жити, а на багато більше – в тому, щоб жити щасливо». Аристотель зауважував, що тільки ті державні устрої, котрі забезпечують використання влади в інтересах справедливості, а не задоволення амбіцій чи зиску окремої людини або групи, виявляються справедливими і правильними. Справедлива держава має спиратися на спілкування вільних людей. Філософ рішуче наполягає на тому, що людське щастя – це щастя держави.