Актуальні проблеми сучасної науки і правоохоронної діяльності: Матеріали підсумкової наукової конференції курсантів та студентів.

Ідея народного суверенІтету як основа полІтико–правовоЇ концепцІЇ руссо

 

З моменту проголошення незалежності та обрання курсу на демократичні перетворення, в Україні виросло нове покоління вільних громадян, здатних до нестандартного мислення та сміливих рішень. Саме перед ними незабаром постануть проблеми щодо виправлення помилок та прискорення соціально-політичних змін в державі, зміст і спрямованість діяльності якої їм доведеться визначати. Але для досягнення бажаних наслідків одного лише свобідного мислення недостатньо. Без розуміння сутності таких загальнодемократичних понять, як «народовладдя», «суверенітет», «народний суверенітет», «верховенство права», «розподіл влади» та багато інших, що розроблялися кращими представниками останніх чотирьох століть, не можливо не тільки розібратися в сучасному стані державотворення в Україні, а й виробити стратегію її подальшого демократичного розвитку.

Тож з метою поглиблення розуміння демократичних основ держави та суспільства, розглянемо та проаналізуємо деякі складові ідеї народного суверенітету Ж.- Ж.Руссо. Жан-Жак Руссо – одна із яскравих постатей в історії філософських вчень про право, державу, закон. Обґрунтувавши ідею народного суверенітету, Руссо надалі з цих позицій інтерпретує природній стан і договірне походження держави. В тлумаченні мислителя природній стан – це лад всезагальної свободи та рівності, який було зіпсовано появою приватної власності. Саме приватна власність порушила природну рівність, породивши соціальну нерівність. Ця остання стає причиною боротьби між бідними та багатими. І щоб уникнути боротьби, вихід знаходять в утворенні шляхом договору державної влади та закону, яким мають підкорятися всі. Але ж, зазначає Руссо, втративши свою природну свободу, бідні не набули свободи політичної, а до нерівності між бідними та багатими додалась нерівність між володарюючими та підвладними. Нерівність приватної власності, до якої додалась нерівність політична, привели, в кінцевому рахунку, до абсолютної нерівності при деспотизмі, коли, згідно з Руссо, по відношенню до деспота всі стали рівними в своєму рабстві та безправ’ї. Такий напрямок розвитку суспільства та держави Руссо піддає різкій критиці і пропонує власний проект «виправлення» історії. Завдяки справжньому суспільному договору між народами і правителями має бути створено Політичний організм - «таку форму асоціації, яка захищає всією загальною силою особистість та майно кожного із членів асоціації і завдяки якій кожний, з’єднавшись з усіма, підкоряється, між тим, тільки самому собі і залишається таким же вільним, як і раніше».

«Сувереном», єдиним правителем Політичного організму, що виникає на основі «суспільного договору», Руссо вважає «об’єднаний народ», який за допомогою «спільної волі» керує державою, спрямовуючи її на благо всіх. При цьому, зазначає Руссо, оскільки «суверен утворюється лише з приватних осіб, у нього нема і не може бути таких інтересів, які б суперечили інтересам цих осіб; тож верховна влада суверена ані скільки не має потреби в гарантіях перед підданими, бо неможливо, щоб організм забажав шкоди всім своїм членам». Ці роздуми Руссо досить привабливі, така собі безпосередня демократія, необмежена влада народу над самим собою. Але насторожують твердження Руссо про те, що суверен (народ) не пов'язаний власними законами, що припускається необхідність примусового моменту з боку суверена по відношенню до індивідів, і зовсім непокоїть заява Руссо про те, що суверен має безумовне право на життя і смерть підданих. Все це досить небезпечно. І немає значення іменем короля чи іменем народу нехтуються права і свободи людини, наслідок один – відсутність правової демократичної держави.