Актуальні проблеми сучасної науки і правоохоронної діяльності: Матеріали підсумкової наукової конференції курсантів та студентів.

ОсобливостІ професІйноЇ мотивацІЇ курсантІв та працІвникІв мІлІцІЇ

 

Мотивація до професійної діяльності починається з професійного покликання, яке визначається як схильність до певної професії, усвідомлення своїх можливостей оволодіння нею і оцінку своїх потенційних професійних здібностей.

Багато вчених займалися вивченням професійної мотивації. Так, наприклад, Роша А.Н. виділив чотири групи професійних мотивів, якими керуються працівники міліції. До них відносять: стійкий інтерес до служби, прагнення стати працівником міліції під впливом родичів, вплив книг та фільмів, «коротка» мотивація.

Андросюк В.Г. говорив про такі групи мотивів, характерні для людей при виборі професії працівника ОВС: пов’язані з об’єктивним змістом діяльності; пов’язані із зовнішніми атрибутами діяльності; пов’язані з діяльністю як способом вирішення матеріально-побутових проблем і задоволення власних потреб.

Загальновизнаною є класифікація типів мотивації Васильєва О.С., який виділяє такі типи: адекватний; ситуаційний, пов'язаний із романтикою професії; ситуаційний, пов'язаний із престижем професії; компенсаційний; конформіський; кримінальний.

Тому, актуальним є визначення, які саме мотиви впливають на людей при виборі професії міліціонера, який тип мотивації в них переважає, і як цей вибір впливає на ефективність діяльності та їх особисте життя.

Об’єктом даного дослідження виступає професійна мотивація.

Предметом – професійна мотивація курсантів та працівників міліції.

Метою даного дослідження є визначення особливостей професійної мотивації курсантів та працівників міліції.

Для дослідження використовується методика А.П.Москаленка «Вивчення кандидатів на службу в ОВС». Вибірка складається із 30 курсантів ХНУВС та 30 працівників міліції Хмельницької області.

При вивченні мотиваційної сфери особистості курсанта та працівників міліції з різним стажем роботи виявлено наступні особливості. Порівнявши дві вибірки за методикою А.П.Москаленка та перевіривши ці результати за допомогою φ - критерію кутового перетворення Фішера, спостерігаємо значущі відмінності у виборі ситуаційного типу мотивації, пов’язаного з престижем професії. Так, лише 32\% курсантів віддають йому перевагу, і 69\% вибірки працівників міліції (р≤0,01). Такі дані свідчать про те, що працівники міліції більше прагнуть до матеріального збагачення, досягнення престижного стану в суспільстві без вираженого інтересу до самої спеціальності.

Значущі розбіжності спостерігаються також при виборі конформіського типу мотивації. Він теж переважає у працівників міліції – 37\%, коли у курсантів його обирають лише 8\% вибірки (р≤0,05). Працівники міліції не прагнуть до творчої діяльності, а лише слідують стереотипам, що склалися в їх середовищі.

Отримані результати наводяться у таблиці.

 

 

Процентні показники значущих типів мотивації

Рівень значимості по Фішеру

Тип мотивації

курсанти

працівники міліції

Р

Адекватний

89\%

94,5\%

-

Ситуаційний, пов'язаний з престижем професії

32\%

69\%

0,01

Ситуаційний, пов'язаний з романтикою професії

71\%

60\%

Конформістський

8\%

37\%

0,05

Компенсаційний

63\%

74,5\%

-

Кримінальний

49\%

49\%

-

 

Таким чином, між працівниками міліції та курсантами є розбіжності у виборі ситуаційного, пов’язаного із престижем професії та конформістського типів мотивації.

Дурненко Микола Сергійович, курсант групи ІПТ-06-04 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри соціології та соціальної роботи ННІПМІТ ХНУВС, канд.соц.наук Ляшенко Н.О.

 

ДОСЛІДЖЕННЯ ГЕНДЕРНОЇ НЕРІВНОСТІ В ОВС УКРАЇНИ

 

В демократичної сучасної державі повинні реалізовуватися права людині, не допускається національна, расова, гендерна та релігійна дискримінація. ОВС – формальна, бюрократична організація, працівникам якої належить виконувати покладені на них функції незалежно від статі, віку, а відповідно до отриманої посади. На сьогодні все більш активніше залучаються жінки на службу в правоохоронні органи. Це – закономірний процес демократичного розвитку українського суспільства. Міністерство внутрішніх справ визнає актуальність впровадження гендерної рівності при реалізації правоохоронної політики держави. Основні закони, що регламентують діяльність ОВС не відокремлюють різниці в проходженні служби між статтями. Однак все ж таки проблема гендерної нерівності на практиці присутня. Тому актуальність дослідження гендерних протиріч на сьогодні є досить значною. Для виявлення напрямків її прояву, впливу на функціонування підрозділів ОВС, оцінки з боку працівників ми пропонуємо наступні напрямки конкретних соціологічних досліджень: Особливості професійного самовизначення жінок та чоловіків, які є працівниками ОВС, та вплив гендерних стереотипів на формування мотивації при виборі професії правоохоронця; Вивчення особливостей професійної адаптації жінок та чоловіків, які є працівниками ОВС; Виявлення існуючих стереотипів, як серед працівників ОВС, так і звичайних громадян стосовно місця і ролі жінки та чоловіка в ОВС, та їх вплив на процес проходження служби; Особливості проходження служби в ОВС чоловіками та жінками, а саме: особливості кар’єрних просувань та реальне їх здійснення; стійкість професійного вибору; рівень дисциплінованості; стосунки між колегами та керівництвом; можливості підвищення рівня кваліфікованості та професіоналізму; Вплив професійної діяльності в ОВС на індивідуально-особистностні характеристики чоловіків та жінок; Вивчення пільг та привілеїв при проходженні служби в ОВС чоловіків та жінок.

Вплив стійких гендерних стереотипів на особливості служби жінок в ОВС, безумовно, існує і потребує детального аналізу та вивчення, адже, на наш погляд, закоренілі гендерні уявлення не тільки створюють значні перешкоди в професійному самовизначені жінок в міліції, а й призводять до зниження ефективності функціонування системи ОВС в цілому.

Досвід поліції західних країн, де жінки складають 25\% - 40\% персоналу, свідчить, що ефективність її діяльності не тільки не зменшується, але й підвищується в таких умовах. В Україні кількість жінок в міліції становить лише 4,5\%, що можна пояснити існуванням певних обмежень прав жінок щодо вступу на службу в ОВС. Але останнім часом кількість жінок – працівників ОВС зростає, тому дослідження гендерних питань – це обов’язковий напрямок кадрової роботи.

Єромицька Ірина Станіславівна, студент групи ПСдСР-05-2 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри загальної та прикладної психології і педагогіки ННІПЕС ХНУВС, канд.психол.наук Логачев М.Г.

 

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПІДЛІТКІВ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ НА ОБЛІКУ

 

Кожний психолог в практичній роботі зштовхується з проблемою «Важких підлітків». Джерелами проступків з’являється рівень гармонізації, навчання і виховання, а також соціально-економічні причини, які спостерігаються у дошкільному віці, і беруть початок у ранньому дитинстві.

У період раннього дитинства в більшій мірі визначається майбутнє людини. В залежності від якості, тривалої ступені неблагоприємного впливу негативної установки, поведінки дітей, може нести поверхневий характер або укореніння, де потребує тривале і наполегливе перевиховання.

Усі вищі висловлення підтверджують значність вивчення проблеми важких підлітків, і психопрофілактична, психокрекційна робота є надто актуальною в сучасних установках, але треба пам’ятати, що її ефективність в більшості пов’язана з порозумінням психологічних особливостей як в підлітковому віці в цілому, так і в психологічній специфіки важких підлітків.

Ціль дослідження – визначення особливостей поведінки важких підлітків. Об’єкт – психологічні особливості важких підлітків. Предмет – психологічні особливості підлітків, які перебувають на обліку. В дослідженні приймали участь 20 школярів з 5-го по 11 класи, які перебувають на обліку.

Були використані тести «Тварина, що не існує» та тест діагностики структури тривожності, автори « Ч.Д. Спілбергер - і Ю. Л. Ханіна».

Аналіз результатів, отриманих за допомогою методики «Тварина, що не існує» дозволив виявити наступні особливості досліджуваних. У малюнках найчастіше зустрічаються такі елементи як: агресивність, тривожність, демонстративність та не адекватність самооцінки.

Аналіз особистості та ситуативної тривожності за методикою «Ч.Д. Спілбергера – і Ю.Л. Ханіна» у досліджуваних дозволив виявити наступні показники за шкалою особистісної тривожності: з низьким рівнем – 25\%; середнім – 35\%; високим рівнем - 40\% тривожності. Що до особистісної тривожності, то 30\% високий рівень; 45\% - середній і 25\% - низький рівень тривожності.

Висновок. Таким чином, результати, що були отримані нами, дозволяють стверджувати, що наші досліджувані характеризуються психологічними особливостями – тривожністю, агресивністю, демонстративністю манери поведінки, не адекватністю самооцінки, які свідчать про необхідність психологічного супроводження та корекції що до представників цієї групи.

Ми вважаємо доцільним продовжити дослідження в обраному напрямку, поглибити психологічний аналіз особистості важких підлітків та запропонувати відповідні методики психокорекції.

 

Заварза Аліса Геннадіївна, студент групи ПСдср-05-1 ХНУВС Науковий керівник: доцент кафедри загальної та прикладної психології і педагогіки ННІПЕС ХНУВС, доцент Ламаш І.В.

 

ВАЛІДНІСТЬ ОПИТУВАЛЬНИКІВ: СПРОБА ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Робота кадрових служб і керівного складу будь-якої організації неминуче пов'язана з необхідністю пошуку і відбору персоналу. Значна частка недоліків в управлінні персоналом обумовлена недооцінкою психологічних аспектів управління: підбір кадрів не завжди відповідає можливостям виконавців, розподіл доручень відбувається без належного врахування індивідуальних особливостей працівників та мотивації та інше. Найбільш поширені такі методи оцінки, як метод оцінки порівнянням, шкалою, докладним описом особи, нормативом роботи, комплексний метод оцінки, метод самооцінки. Використовуються як стандартизовані портретні характеристики якостей працівників, так і кількісний підхід до оцінювання цих характеристик. Останніми роками істотно змінюються процедури оцінки кадрів, розширюється спектр вживаних в кадровій психодіагностиці методик. Аналіз пропонованих програм кадрової психодіагностіки, а також посібників з даного питання свідчить, що найбільш поширеними є опитувальні методи психодіагностіки, широко застосовується проектний метод і, значно рідше, можна зустріти об'єктивні методи. Процедура тестування є ситуацією специфічного спілкування і поведінка людини, яка чекає оцінювання, підкоряється особливим закономірностям. Таким чином, постає питання про те, наскільки вірогідними можна вважати результати тестування, якщо ситуація тестування за визначенням закладає настанову випробовуваного на презентацію себе з позитивного боку. Ця проблема стала підставою нашого дослідження, метою якого було дослідження впливу інструкції на відповіді досліджуваних. Об’єктом дослідження було визначено психологічні настанови, а предметом – настанови на щирість у випробовуваних в психологічному дослідженні. Випробовувані – студенти вищих навчальних закладів м. Харкова, які були розподілені на дві групи, зрівняні за віком та статтю. Було запропоновано різні інструкції: у першій групі випробовуваним пропонувалося презентувати себе максимально позитивно, в другій – відповідати максимально щиро. Дані, що були отримані за допомогою опитувальника Кеттелла (187), свідчать про наявність вірогідних відмінностей між групами. «Ефект фасаду « у ситуації позитивної самопрезентації по чиннику А (товариськість) виявляється в перебільшенні доброзичливості, легкості в спілкуванні, готовності до співпраці, уважності до людей, доброти, пристосовності і социабельності. По чиннику Е (самовпевненість) випробовувані схильні демонструвати вищі рівень прагнення до лідерства, самостійність, і наполегливість. Дані по чиннику Q4 (самостійність) піддається спотворення у бік перебільшення зібраності, енергійності, мотивації досягнення, тоді як показники по чиннику F(тривожність) змінюються у бік зниження тривожності у бік балансу між емоційністю і стриманістю. По чиннику B(інтелект) відмічено поліпшення інтелектуальних показників в другій пробі, що на наш погляд, може бути пов'язано з ефектом навчення. Таким чином, випробовувані, такі, що неодноразово проходять тести на інтелектуальні здібності імовірно накопичують досвід виконання відповідних завдань і демонструють скоріше знання матеріалу, ніж дійсні інтелектуальні здібності. Отримані в нашому дослідженні результати дозволяють стверджувати, що зміст установки на щирість, мотив позитивної репрезентації і ефект навчення можуть змінювати результативність і якість відповідей випробовуваних в ситуації психологічного тестування, зокрема в ситуації кадрової психодіагностіки. На нашу думку, проблема вимагає подальшого вивчення, що дозволить запропонувати підходи до формування ефективних програм кадрової психодіагностіки.

 

Здрок Аліна Іванівна, студент групи ПСдср-05-2 ХНУВС Науковий керівник: доцент кафедри загальної та прикладної психології і педагогіки ННІПЕС ХНУВС, доцент Ламаш І.В.

 

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ, ЯКІ ЗНАХОДЯТЬСЯ В КАРАНТИННИХ ГРУПАХ ПРИТУЛКІВ

 

Актуальність проблеми: У зв’язку з нестабільним економічним становищем, в країні збільшилась кількість безпритульних дітей, які потребують особливої уваги та додаткової психодіагностичної та корекціонної роботи. Підлітковий вік сам по собі є важким для обстеження, до того ж діти знаходились в скрутних соціальних та психологічних умовах. У таких дітей можна спостерігати прояви девіантної та делінквентної поведінки. Вони часто проявляють недовіру та обережність по відношенню до дорослих. Тому до підбору методів та методик діагностики потрібно підходити, виходячи з психологічних особливостей досліджуваних. З нашої точки зору найбільш ефективними для діагностики таких дітей є психологічні графічні тести. Тому, що вони є зрозумілими для дітей та забезпечують можливість встановлення контакту з ними.

Мета дослідження: вивчити психологічні особливості дітей та підлітків, які знаходяться в карантинних групах притулків.

Об’єкт дослідження: психологічні особливості дітей і підлітків.

Предмет дослідження: психологічні особливості дітей і підлітків, які знаходяться в карантинних групах притулків.

Процедура дослідження: В якості досліджуваних виступили діти та підлітки у віці від 11 до 16 років, які знаходяться в карантинній групі притулку. Нами були проведені такі графічні тести, як «Малюнок людини», «Малюнок сім’ї» та «Тварина, що не існує».

Висновки: Аналіз отриманих результатів показав, що найбільш ефективними методами психологічної діагностики дітей та підлітків, які знаходяться в карантинних групах притулків, є психологічні графічні тести.

За допомогою цих тестів нами була проведена первинна психологічна діагностика. Нами було виявлено порушення розумового розвитку дітей та підлітків(запізнення у переході від стадії до стадії);

були визначені – особистісні властивості дітей та підлітків, такі як: агресія, тривога та тривожність, демонстративність, незадоволення потреби в спілкуванні чи аутизація, рівень самооцінки, ставлення до сексуальної сфери; тому що за допомогою малюнку піддослідні виносили свої переживання, уявлення та бажання назовні. Адже, в першу чергу малюнки відображають не тільки свідомі настанови людини, а її несвідомі потяги та бажання;

- до інтровертного чи екстравертного типу відносяться досліджувані;

- відношення досліджуваних до сім’ї та окремих її членів. Наприклад, домінуванні – підкорення в сім’ї, прояви агресії тих чи інших членів родини.

Психологічні графічні тести мають ряд позитивних якостей, таких як: легкість проведення, займають мало часу, не потребують важких матеріалів, а тільки – набір кольорових фломастерів та бумагу. Такі тести дуже зручно використовувати при діагностиці дітей. Також малюнки є зручним способом зав’язати розмову з досліджуваними.

Але поряд з позитивними якостями, існують і негативні, такі як: суб’єктивна інтерпретація малюнків, вони не дають змоги кількісно виміряти оцінюємі психологічні якості. Робити кінцеві висновки про психологічні особливості суб’єкта на основі одних графічних тестів не рекомендується, але якщо проводити обстеження регулярно, то можна отримати достовірні дані.

Таким чином, діти та підлітки, які знаходяться в карантинних групах притулків мають свої психологічні особливості, такі як: порушення розумового розвитку, агресія, тривога та тревожність демонстративність, незадоволення потреби в спілкуванні чи аутизація.

За нашою думкою, ефективним методом первинної діагностики можуть бути графічні методи.

Ми плануємо продовжити роботу у визначеному напрямку з використанням графічних методів для психологічної діагностики та психокорекціонної роботи з визначеним контингентом.

Ісакова Лілія Валеріївна, Коваленко Юлія Іванівна, студенти групи СОдср-06-1 ХНУВС Науковий керівник: завідувач кафедри соціології ННІПЕС ХНУВС, докт.соц.наук, професор Рущенко І.П.

НАСИЛЬСТВО В СІМ`Ї ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ

 

Насильство в сім'ї є однією із самих гострих і розповсюджених соціальних проблем. Однак відсутність чітких визначень, що вичерпує інформацію про масштаби й причини застосування сили створюють перешкоди для зусиль, спрямованих на вирішення цієї проблеми.

Насильство – це фізичний чи психологічний вплив однієї людини на іншу, що порушує невід`ємне право людини на особисту недоторканість.

Насильство в сім'ї є реальна дія або погроза фізичної, сексуальної, психологічної або економічної образи й насильства з боку однієї особи стосовно іншої, з яким особа має або мала інтимні або інші значимі відносини. Це повторюваний зі збільшенням частоти цикл: фізичної, словесної, духовної й економічної образи з метою контролю, залякування, втілення почуття страху. Це ситуації, у яких одна людина контролює або намагається контролювати поводження й почуття іншого.

Об`єктами насильницьких дій в сім`ї можуть бути немічні та люди похилого віку, діти, однак більшість потерпілих від насильства, яке відбувається в сім`ї чи інтимних відносинах – це жінки і дівчатка.

Вивчення насильства в сім'ї почалося в шістдесяті роки, з концентрації уваги на проблемах дітей. Треба відзначити, що ще в 19 сторіччі в США погане відношення до дітей було предметом суспільної заклопотаності. В 70-80-х роках зростає суспільна проінформованість про сімейну жорстокість, подружнє насильство признається неприпустимим. Уже в 70-і роки під тиском громадськості почалося державне субсидування кризових центрів і притулків для жінок, що пережили насильство. У Радянському Союзі насильство в сім'ї було «закритим» питанням. Ним займалися тільки кримінологи й інші фахівці при вивченні злочинів, доконаних у сімейно-побутовій сфері. Як правило, вивчення насильства в сім'ї зводилося тільки до розгляду фізичного насильства у відповідності зі статтями Кримінального кодексу. Привселюдно про насильство в сім'ї заговорили зовсім недавно. В 1993 році з ініціативи жіночих громадських організацій у пресі стали з'являтися перші публікації, присвячені цій проблемі.

Насильство в домашніх умовах може мати такі форми: 1. Пряме фізичне насильство (вбивство, побиття, насильство) 2. Психологічне насильство (позбавлення свободи дій, заміжжя проти волі, погрози, доведення до самогубства) 3. Емоційне насильство (образи, приниження) 4. Позбавлення ресурсів, необхідних для підтримки фізичного та психологічного благополуччя (мед. обслуговування, харчування, освіта, матеріальні засоби існування).

Насильство в сім'ї – це комплексна проблема, що потребує спільних та скоординованих зусиль спеціалістів різної фахової орієнтації, а також з боку населення. українська держава повинна прагнути до створення диверсифікованої і добре спланованої структури соціальної, правоохоронної і превентивної роботи з надання допомоги сім'ям, що через низку обставин опинилися на межі знищення, коли б сім'єю «опікувались» не тільки державні служби соціального захисту, але й чисельні громадські організації і професійні об'єднання. Тільки у тому випадку, коли сім'я не матиме іншого вибору, крім як уникати соціально не схвалюваної поведінки, можна буде наблизитися до вирішення проблеми насильства в сім'ї.

Кошина Віолетта Вікторівна, студент групи Псдср-05-2 ХНУВС

 Науковий керівник: завідувач кафедри загальної та прикладної психології і педагогіки ННІПЕС ХНУВС, канд.психол.наук, доцент Шевченко Л.О.

 

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЧОЛОВІКІВ З НЕТИПОВОЮ СПРЯМОВАНІСТЮ СТАТЕВОГО ПОТЯГУ

 

Проблема сексуальної нетиповості у вітчизняній психології довгий час відносилась до числа заборонених тем та находила відображення винятково у спеціальній літературі, недоступній для широкого вивчення. В теперішній час ця тема знайшла відбиття в роботах І.С. Кона та інших дослідників. У зарубіжній психології представляють інтерес з точки зору вивчення психосексуальної не типовості роботи Masters W.N., Johnson V.E., Kinsey A.C., Larsson K., Harlow H.F. та ін.

Існують теоретичні обґрунтування процесів формування нетипової психосексуальної орієнтації, які визначають наступні її причини:

спадкова схильність, гормональне функціонування, патологічні відношення з батьками в період формування особистості, сексуальне насильство у дитинстві, психічні розлади та захворювання.

Гомосексуалізм, різновид нетипової психосексуальної орієнтації особистості проявляється у вигляді спрямованості статевого потягу до особи тієї ж статі, визначення статевого партнера та особливості статевої поведінки. Мають місце відмінності гетеросексуальних зв`язків тільки за спрямованістю потягу, у той час як емоціональні та сексуальні зв`язки аналогічні гетеросексуальним за виключенням можливості запліднення та продовження роду. Проведено вивчення особистісних характеристик чоловіків з гомосексуальною спрямованістю психосексуального потягу. У дослідженні приймали участь 25 чоловіків, які добровільно визначили себе як гомосексуали та які демонструють гомосексуальні прояви у поведінці. Вік досліджуваних у діапазоні від 17 до 30 років. Було використано методику MMPI. Відмічені переважно особистісні змінення у формі окремих психопатичних рис. Під час тестування у всіх досліджених була висока мотивація на участь, зацікавлене ставлення до завдання, без негативних реакцій. Аналіз оціночних шкал дозволив виявити показники значної дезадаптації досліджуваних, дисгармонічності особистісних проявів.

В цілому, типовий портрет чоловіків з гомосексуальною спрямованістю статевого потягу виглядає наступним чином. Зафіксовані ідентифікація з матір`ю, позитивне ціннісно-емоційне ставлення до себе, відсутність емоційних та ідентифікаційних зв`язків з батьком. Характерними ознаками особистості досліджуваних є виражений суб`єктивізм сприйняття навколишнього світу, індивідуалізм, емоційність, вразливість, тривожність, імпульсивність, прагнення бути в центрі уваги, дивувати та епатувати оточуючих, інтелект середній, ближче до середнього рівня норми. Потребує постійної уваги, піклування, підтримки, особливо зі сторони близьких. У соціальному плані потребує рівноваги, часто не розуміє як повинен себе вести у наявній ситуації та яких дій від нього очікують оточуючі. Невміння адаптуватись до соціальних потреб та норм визиває стійкий стан дезадаптації, створює постійно зростаючи внутрішню психічну напругу. Властиві холодність та прагнення дистанціюватися, що приводить до ескапізму та соціальній дезінтеграції. На цьому фоні виявляє себе тривожність до своєї значущості. Відношення до оточуючих – негативно забарвлене байдужістю. В стресових ситуаціях поведінка малопродуктивна та дисгармонічна. Висока вірогідність суіцидальних дій. У міжособистісних контактах властиві ранимість, вразливість, висока чутливість, що заважає процесу комунікації.

Якщо можливо прийняти те, що ми толерантно відносимося до нетрадиційної орієнтації як такої, то її причини для нас не важливі. Дослідження широкого спектру психологічних особливостей такої вибірки, безсумнівно, є дуже важливим для дослідження - наприклад, для формування адаптаційних та інших програм.

Курова Ірина Євгенівна, курсант групи ІПТ-03-5 ХНУВС Науковий керівник: доцент кафедри прикладної психології ННІПМІТ ХНУВС, канд.психол.наук, Жданова І.В.

 

ПРОФЕСІЙНЕ ВИГОРАННЯ СПІВРОБІТНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Підвищений інтерес до людини як суб'єкту праці звернув увагу дослідників на зміни, які відбуваються з особою в процесі виконання професійної діяльності. Раніше у вітчизняній літературі вказувалося на позитивне значення трудової діяльності для розвитку особистості, описувалися механізми і умови ефективної професіоналізації людини. З іншого боку, називалися негативні психічні стани людини в праці, такі як стомлення, монотонія, стрес. Проте комплексний вплив професійної діяльності на психічне і фізичне здоров'я особистості залишався «за кадром».

Наприкінці XX століття великий інтерес дослідників привернув феномен емоційного «вигорання» як специфічний вид професійного хронічного стану осіб, що працюють з людьми. Термін «емоційне вигорання» ввів американський психіатр X. Дж. Фрейденберг для характеристики психологічного стану здорових людей, що перебувають в інтенсивному й тісному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами в емоційно насиченій атмосфері при наданні професійної допомоги. Спочатку цей термін визначався як стан перевтоми, виснаження з відчуттям власної марності. Потім феномен «эмоційного вигорання» був деталізований, у результаті чого виділився його синдром. Б. Пельман й Е. Хартман, узагальнивши багато визначень «вигорання», виділили головні компоненти: емоційне або фізичне виснаження, деперсоналізація й знижена робоча продуктивність. Емоційне виснаження проявляється у відчуттях емоційної перенапруги й у почутті спустошеності, вичерпаності своїх емоційних ресурсів. Людина почуває, що не може віддаватися роботі з такою ж наснагою, бажанням, як раніше. А. Пайнс з колегами встановили зв'язок «вигорання» з почуттям значущості себе на робочому місці, із професійним просуванням, автономією й рівнем контролю з боку керівництва. Значимість, на думку цих авторів, є бар'єром для розвитку «вигорання». У той же час незадоволеність професійним ростом, потреба в підтримці, недолік автономії сприяють «вигоранню». В. І. Ковальчук відзначає роль таких особистісних особливостей, як самооцінка й локус контролю. Людям з низьким рівнем самооцінки й єкстернальним локусом контролю більше загрожує напруженість, тому вони більш вразливі й схильні «вигоранню».

Професійне вигорання це синдром, що розвивається на тлі хронічного стресу і призводить до виснаження емоційно-енергетичних і особистісних ресурсів працюючої людини. Професійне вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» або «звільнення» від них.

Тому визначаємо, що:

Об'єкт дослідження емоційна сфера працівника ОВС

Предмет – професійного вигорання у працівників ОВС

Метою даної роботи є дослідження професійного вигорання у працівників ОВС.

Питання психологічного забезпечення підрозділів ОВС України на сьогодні залишається все ще відкритим, адже служба в ОВС відноситься до тих видів професійної діяльності, умови і характер яких можуть призвести до небажаних наслідків (психічна напруженість праці, можливість отримання фізичної травми або загибелі, велика відповідальність). Тому дослідження професійного вигорання працівника ОВС в даний час є вельми актуальною проблемою, рішення її представляє значний інтерес як в теоретичному, так і в прикладному плані. Окремі аспекти даної проблеми розвивалися в роботах В.Н.Шевченко, Б.Д.Кравченко, Е.А.Пир’єва і ін.

Ларіонов Станіслав Олександрович, курсант групи ІПТ-03-6 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри загальної психології та педагогіки ННІПМІТ ХНУВС, канд.психол.наук Харченко С.В.

 

ЩОДО ПСИХОТЕРАПІЇ ПСИХОСОМАТИЧНИХ РОЗЛАДІВ

 

На теперішній час в суспільстві спостерігається значне поширення соматоформних та психосоматичних розладів, які по праву вважаються «патологією сучасної цивілізації». Не викликає сумнівів і те, що в етіології і патогенезі практично всіх «соматичних» захворювань беруть участь психогенні компоненти. Емоційні переживання впливають на морфологічні структури через гормональну й імунну системи, а також через вегетативну нервову систему. В свою чергу, соматичні зміни впливають на психічний стан.

Таким чином, якщо захворювання, що має соматичну, тобто фізичну, органічну або фізіологічну природу, вдруге викликає патологічні психічні реакції, його можна назвати «соматопсихічним» розладом. Якщо ж первинно психічні причини вдруге призводять до фізичних порушень, то такі розлади називають «психосоматичними». Їх можна розділити на: соматоформні розлади, що являють собою психогенні функціональні порушення органів, при яких не спостерігається морфологічних або структурних порушень цих органів; психосоматичні розлади органів і психофізіологічні порушення, про які можна говорити, коли з'являються органічні зміни у хворому органі. Психічний фактор в даному випадку визначає звичайно лише частину причин, що призводять до таких розладів. Серед інших факторів важливе значення мають також генетичні, соматичні й соціальні причини; розлади поведінки із соматичними наслідками.

На сьогоднішній день не існує такої єдиної загальноприйнятої теорії, що могла б пояснити виникнення всіх можливих психосоматичних розладів. Однак глибинна психологія пропонує низку моделей і гіпотез, які пояснюють окремі феномени генезу психосоматичних захворювань використовуються при проведенні психотерапії.

Серед різних моделей, що описують виникнення психосоматичниих захворювань, найбільш важливе значення сьогодні приділяється біхевіоральним і психоаналітичним концепціям. Серед них можна відмітити конверсійну модель З. Фрейда, модель вегетативного неврозу Ф. Александера, концепцію десоматизації М. Шура, модель двуешелонної лінії оборони А. Мітчерліха, модель відмови від віри в майбутнє («giving up» та «given up») Дж. Енгеля і А. Шмалє, модель відмови від боротьби за своє тіло П. Куттера, алексетимічну модель, модель вихідного порушення М. Балінта та низку інших концепцій.

Розуміння генезу психосоматичних розладів визначає основні принципи психотерапії цього контингенту хворих. Враховуючи труднощі інтроспективної рефлексії свого емоційного стану такими хворими, не можна очікувати ефекту від вербальних психотерапевтичних технік. Відсутність «гніту психічних страждань» обумовлює неефективність психоаналітичної роботи. Більше того, у хворих із психосоматичною патологією звичайна, немодифікована психоаналітична терапія, щонайменше, на початку лікування може викликати навіть погіршення стану.

Тому при лікуванні психосоматичних розладах доцільно використовувати різні види невербальної й напіввербальної психотерапії (тілесно-орієнтована терапія, дихальна гімнастика, аутотренінг, вправи по м'язовій релаксації, музична терапія, танцювальна терапія, імагінативна терапія, символдрама, гештальт-терапия, психодрама). Проведення «довербальних» видів психотерапії відповідає згаданим вище моделям генезу психосоматичних розладів, в яких підкреслюється, що основні порушення, що призводять до психосоматичних розладів, відносяться до найбільш раннього, «довербального» періоду розвитку об'єктних відносин.

Логвиненко Наталія Анатоліївна, курсант групи ІПТ-03-6 ХНУВС

 Науковий керівник: доцент кафедри прикладної психології ННІПМСІТ ХНУВС, канд.психол.наук, Жданова І.В.

 

ФАКТОРИ, ЩО ДЕТЕРМИНУЮТЬ СУЇЦИДАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ ПЕРСОНАЛУ ОВС

 

Дослідження і профілактика суїцидальних тенденцій є однієї з важливих задач забезпечення ефективної роботи персоналу ОВС, тому в даний час вивчення самогубств є актуальною задачею в системі кадрової політики ОВС.

В теперішній час проходження служби і виконання задач, покладених на особовий склад по охороні суспільного порядку, розкриттю, запобіганню і припиненню злочинів проходить в екстримальних умовах. Складні умови і перевантаження є значними стресогенними факторами. У психології звичайно розрізняють наступні типи умов, що викликають психологічний стрес чи інші форми психологічної дезадаптації: ситуації професійного стресу, професійного «вигоряння», «критичні інциденти», при яких працівники зіштовхуються з реальною небезпекою для свого життя, здоров'я чи системи цінностей, а також із загрозою життю, здоров'ю, благополуччю навколишніх, з людськими жертвами і значними матеріальними втратами.

Для попередження суіцидальної поведінки психологам ЦПП необхідно володіти інформацією про психологічний клімат на роботі й у домашніх умовах, особливості особистості працівника, способи, якими він знімає психологічну напругу. Відомо, що безпосередні причини, що штовхнули людину на відмовлення від життя, як правило, тісно пов’язані з його найближчим оточенням – родиною, батьками, друзями, працівниками. Найбільш важливими для розуміння самогубства є соціальні, соціально-психологічні і психологічні причини, що руйнують особистість людини, його «Я». Інший важливий момент, пов'язаний із проблемою самогубства - це тимчасова перспектива. Пошук причин суїциду нерідко приводить у минуле людини чи суспільства, у якому він живе, а невизначеність чи безвихідність майбутнього часто явна ознака або причина прагнення до самознищення.

Основна кількість здійснених самогубств в ОВС припадає на людей зрілого віку, що вже склалися як професіонали, мають стаж роботи, набір альтернативних, але стереотипних шляхів рішення виникаючих проблем. І в цьому може проявитися джерело стресогенних проблем для осіб середнього віку – інтенсивні зміни, що відбуваються у всіх сферах сучасного суспільства жадають від працівника корінної зміни мислення і поведінки, якій заважають стереотипи, що сформувалися. Правопорушення, що допускаються деякими працівниками пов'язані, насамперед, з недоліками керування і загальною організацією праці (об'єктивні причини) і суб'єктивними причинами, що відносяться до конкретного фахівця (низький рівень професіоналізму, небажання чи невміння реально змінювати стиль і методи роботи; невміння координувати свою діяльність; високий рівень професійної деформації). Це веде до дезадаптації працівника ОВС, пов'язаної із широким спектром факторів, що детермінують стан кризи: непевність у своєму професійному майбутньому, почуття провини, які можливі за невідповідність професійним вимогам, погану роботу, порушення закону; тривога за своє місце і рівень заробітної плати, конфлікти з керівництвом, колегами, у родині. При дослідженні факторів, що сприяють здійсненню суїцидів варто говорити не про причину, а про зв'язаний причинно-наслідковий комплекс, який призвів до самогубства людини. У даному випадку спостерігається, як правило, нагромадження негативних причин, де наслідком є широкий спектр, як внутрішніх переживань (почуття пригніченості, тривожність, дратівливість) так і зовнішніх проявів (сварки з колегами, близькими людьми). Пусковим моментом до суїциду може послужити навіть незначна причина, що викликає підвищення емоційної напруги. Вживання алкоголю значно полегшує здійснення суїциду.

Індивідуальна діагностика, корекція і профілактика суїцидальних тенденцій у поведінці конкретного працівника повинна ґрунтуватися на сприйнятті інформації про прояв психотравмуючого комплексу факторів.

 

Наур Юлія Олександрівна, курсант групи ІПТ-03-5 ХНУВС Науковій керівник: доцент кафедри прикладної психології ННІПМСІТ ХНУВС, канд.психол.наук, Жданова І.В.

 

ПРОБЛЕМА ПРОФЕСІЙНОЇ ДЕФОРМАЦІЇ У СПІВРОБІТНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

 

Проблема професійної діяльності у оперативних працівників в наш час почала набувати гострого характеру. Це відзначають практики, науковці, а також керівники МВС України. Даний феномен є індивідуальним для кожного, але типовим для конкретної ситуації. Він є наслідком виконання діяльності як професії протягом певного часу. Найбільш ймовірна професійна деформація серед представників професій типу «людина-людина». Працівники органів внутрішніх справ є найбільш яскравим прикладом даного типу професії, яка містить у собі порівняно високий деформуючий потенціал. На це має високий вплив зміст, організація та умови діяльності.

За підсумками досліджень науковців професійна деформація малоймовірна у період 1-5 років служби в ОВС, але надалі ймовірність різко зростає, досягаючи максимальних показників після 15 років служби.

Феномен професійної деформації полягає у комплексі специфічних змін окремих якостей та особистості працівника органів внутрішніх справ. Цей комплекс включає: гіпертрофію професійно важливих якостей та їх подальшу трансформацію у свою протилежність (наприклад, пильність перетворюється у підозрілість, впевненість – у самовпевненість); актуалізацію і розвиток соціально негативних рис (жорстокість, мстивість, брутальність, вседозволеність); пригнічення та атрофію якостей, що суб’єктивно оцінюються як другорядні чи зайві (це стосується адекватної професійної самооцінки, мотивації, перцептивних засобів спілкування, уявлень про методи та прийоми виконання оперативно-службових завдань); дисгармонійні, спотворені співвідношення та взаємодія окремих якостей і їх груп (шаблонність і гнучкість професійного мислення, об’єктивність, позаслужбові інтереси).

Деформований працівник, сам того не помічаючи, перетворюється на заручника своєї професії і все навкруги сприймає крізь її призму. Професійна деформація найбільш яскраво проявляється в таких сферах, як службова діяльність, найближче соціальне оточення оперативного працівника, його власна особистість.

Щоб попередити, чи, хоча б, мінімізувати появу професійної деформації важливо налагодити цілеспрямовану профілактичну та корекційну роботу. Доцільно підготувати програму, яка буде включати в себе дві групи заходів: перспективні та практичні. До першої групи відноситься удосконалення нормативно-правової бази функціонування працівників органів внутрішніх справ, порядку проходження служби, внесення змін та доповнень до діючих актів та внесення пропозицій до проектів нових. Що до другої групи заходів, то це може бути послаблення деформуючого впливу діяльності шляхом тимчасового вилучення працівника з діяльності службового середовища, відновлення та зміцнення фізичного, психофізіологічного потенціалу працівника ОВС, формування і розвиток психологічної стійкості та інших індивідуально-особистісних якостей, що можуть протистояти деформуючому впливу.

Пузікова Інна Миколаївна, студент групи ПСдср-05-2 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри загальної та прикладної психології і педагогіки ННІПЕС ХНУВС, доцент Ламаш І.В.

 

ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК СТИЛЮ БАТЬКІВСЬКОГО ВИХОВАННЯ ТА КОПІНГ-СТРАТЕГІІ ДІТЕЙ СТАРШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

 

Актуальність дослідження визначається тим, що необхідно визначити вплив стилю батьківського виховання на поведінку дитини в стресовій ситуації, адже виховання є головною умовою розвитку особистості.

Вивчаючи способи психологічного захисту можна виявити адекватні способи захисту, які забезпечують особистісне зростання індивіда і покращення його адаптації. При цьому уникнути не адекватних способів захисту, які закріплюють існуючи у індивіда зовнішні та внутрішні конфлікти та дезадаптують особистість та уникнути розвитку делінквентної поведінки.

Адекватне виховання батьків забезпечує формування гармонічної особистості. Порушення відносин між дитиною та батьками можуть призвести до розвитку девіантної та делінквентної поведінки підлітків.

Необхідність розробки та реалізації профілактичних програм, направлених на присвоєння юнаками адаптивних способів протистояти стресу, вже давно стала очевидною. Предмет дослідження – вплив стилю батьківського виховання та копінг-стратегії особистості. Об'єкт дослідження – копінг-стратегії дітей старшого шкільного віку. Мета дослідження – вивчити взаємозв’язок стилів батьківського виховання та копінг-стратегії дітей старшого шкільного віку.

Задачі дослідження: Вивчити вплив стилю батьківського виховання та копінг-стратегії дітей старшого шкільного віку; Вивчити направлення теоретичного та емпіричного дослідження взаємозв'язка стилю батьківського виховання та копінг-стратегії дітей старшого шкільного віку; Вивчити взаємозв'язок стиля батьківського виховання та копінг-стратегії дітей старшого шкільного віку; Вивчити взаємозв'язок стиля батьківського виховання та захисних механізмів дітей старшого шкільного віку в стресових ситуаціях.

Досліджуваними виступили учні 10-11 класів Навчально-Виховного комплексу с. Шатівка Харківської області. Нами були використані наступні методики: тест «Підліток про батьків» (ADOR), тест «Копінг-стратегії поведінки» (Норман), тест «Захисні механізми в стресових ситуаціях»(Плутчик).

Аналіз даних отриманих у власному дослідженні дозволяють сформулювати наступні висновки:

Відхилення поведінки у юнаків виступають в тісному взаємозв'язку з вихованням батьків. Приоритетним взаємозв'язком є «директивність» матері та «орієнтація на рішення задачі» юнаків. Взаємозв'язок також просліджується між «ворожбою» матері та орієнтацією на рішення задачі та орієнтація на емоції. Ворожба зі сторони матері характеризується її агресивністю та строгими відносинами до дитини. До дитини відносяться як до суперника, якого потрібно подолати, щоб утвердити свою значимість. Тому діти більш орієнтовані на рішення задачі, щоб протистояти матері. При «непослідкованому» вихованні діти більш орієнтовані на «подавлення» і діти більш схильні до подавлення негативного в собі. Зі сторони виховання батька була просліджена та сама тенденція, що і зі сторони матері.

Практична значущість даного дослідження полягає в тому, щоб допомогти сформулювати у дитини адекватні способи захисту в стресових ситуаціях, що забезпечать зростання індивіда та покращать його адаптацію, та уникнути дезадаптуючих способів захисту, які призведуть до вживання алкоголю та наркотиків.

Рогачова Світлана Сергіївна, студент групи Псдср-05-2 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри загальної та прикладної психології і педагогіки ННІПЕС ХНУВС, доцент Ламаш І.В.

 

КРЕАТИВНІСТЬ ТА ЇЇ ЗВ’ЯЗОК З ПСИХОЛОГІЧНИМИ ОСОБЛИВОСТЯМИ ПІДЛІТКІВ

 

Сучасне суспільство швидко змінюється, постійно пропонуючи все нові і нові задачі, що природно вимагає від людини проявити креативність (творче рішення нових ситуацій).

Проблема креативності не є новою, її розглядали такі автори як В.Дружинін, П. Торренс, Ю. Вагін, Ч. Ломброзо, К. Роджерс. Креативність забезпечує позитивні моменти, але креативна особа у разі неадекватного відношення до неї її соціального оточення може демонструвати асоціальну поведінку. Будь-яке суспільство володіє жорстким набором соціальних норм, систем, відносин, ідеалів, міфів. Його суттю є єдність і якщо воно бажає стабільного існування, вимушено всіма силами заохочувати конформізм і унітаризм. Суспільство завжди відносилося до креативних людей як до інакомислячих, не таких як всі. Роблячи спроби наставити порушника на вірний шлях, часто невдалі, соціальне середовище докладає всі можливі зусилля для знищення інакомислення. Проте не тільки суспільство негативно впливає на креативну особу. К. Роджерс розглядаючи креативну особу відзначає її асоціальність і аморальність. Він пише, що немає різниці в творчості при створенні картини, літературного твору, симфонії і винаході нових знарядь вбивства. Одна людина може винаходити засіб полегшення болю, а інший – нові, більш витончені засоби тортур. Багато художників і письменників схильні до зображення вад, недосконалості і слабкості людської природи.

Ще однією ймовірною особливістю креативної особи є її артизм і самотність. Нерідко зустрічаючи нерозуміння і неприйняття з боку суспільства така особа може стати схильною до самогубства.

Дослідження різноманітних аспектів дитячої креативності є актуальним. У нашому власному дослідженні ми вивчали взаємозв’язок креативності з тими психологічними особливостями, що можуть визначати певні девіації поведінки підлітків. Розглянуто взаємозв’язок: емоційної стійкості-нестійкості та тривожності з креативністю. Об’єктом дослідження було визначено креативність. Предметом дослідження був взаємозв’язок креативності з деякими психологічними особливостями підлітків. У якості дослідженнях виступали 22 учні 8 класів. Використано такі методики: шкала тривоги та тривожності Спілбергера, особистісний опитувальник Айзенка, тест «Незвичайне використовування» та фігурний тест(скорочена форма) Торренса.

Було отримано наступні результати: 1. Був отриманий позитивний взаємозв’язок між особистісною тревожністю та вербальною оригінальністю. Можливо цей взаємозв’язок пояснюється тим, що вербальна оригінальність виступає як компенсаторний засіб, що допомагає дитині підготуватися і вирішити значиму для неї ситуацію. 2. Був отриманий негативний взаємозв’язок між емоційною нестійкостю-стійкістю та невербальною розробленістю. Невербальна розробленість як показник визначає деталізованість, що потребує підтримки рівня активності, зацікавленості, темпу та якості роботи. Можливо емоційна нестійкість підлітків не дозволяє в продовж довгого часу належним чином втримувати вище зазначені показники, що й впливає на їх роботу. 3. Між іншими показниками ніякої значимого взаємозв’язку не було отримано. Можливо це пов’язано з віковими особливостями підлітків.

На основі отриманих результатів створені рекомендації для вчителів щодо роботи з обдарованими підлітками.

Планується продовжити дослідження у напрямку вивчення специфіки різних видів креативнсті підлітків.

Семеніхіна Анастасія Анатоліївна, студент групи ПСдср-03-2 ХНУВС Науковий керівник: доцент кафедри загальної психології та педагогіки ННІПМІТ ХНУВС, канд.псих.наук Харченко С.В.

 

Сприйняття неповнолітніми повіями міліціонера

 

Зростання кількості неповнолітніх повій вимагає вдосконалення роботи міліціонерів з ними. Для вирішення цієї задачі було проведено дослідження уявлення неповнолітніх повій про міліціонерів. В дослідженні прийняли участь 20 неповнолітніх повій, 12-14 років, які виховуються у притулку для неповнолітніх, контрольну групу склали 20 школярок, які не мали статевого досвіду.

Мал.1. Розподіл рангових позицій поняття «Міліціонер» у вербальному й колірному рядах в обох групах.

Умовні позначки:

1 ряд