Актуальні проблеми сучасної науки і правоохоронної діяльності: Матеріали підсумкової наукової конференції курсантів та студентів.

ЕкономІчна безпека украЇни: проблеми  кримІногенного впливу

Стан економіки України, її підйом чи спад, має безпосередній вплив на безпеку нашої держави. У будь-яких економічних відносинах, у тому числі й ринкових, є підстави для виникнення злочинності, що в свою чергу впливає на національну безпеку країни. Національна безпека – це захищеність суспільних відносин, які забезпечують прогресивний розвиток суспільства в конкретних історичних та природних умовах від небезпек, причинами виникнення яких можуть виступати як внутрішні так і зовнішні державні протиріччя. Економічна безпека є складовою національної безпеки, оскільки характеризує захищеність цих відносин в системі економіки країни.

Економічний стан безпеки України за останні роки значно погіршується через зростання економічних злочинів, що призводить до суттєвих збитків економічних інтересів нашої держави, підприємств і громадян. На сьогодні виділяють наступні ознаки економічної злочинності підприємництва: виражений корисливий характер, оскільки за своєю сутністю мета злочинів є корисливо-мотивованою діяльністю, що спрямована на незаконне збагачення в економічній сфері з одержанням особистої вигоди, або вигоди в інтересах третіх осіб чи фірм; може здійснюватися у процесі професійної діяльності (ця ознака є визначальною при виробленні дефініцій економічної злочинності); залежність за договірними зобов’язаннями, що виникають у суб’єктів щодо інших підприємств, або відносно держави, і які характерні для сфери виробництва, переробки, придбання, розподілу й обміну матеріальних благ чи послуг; колективність жертв. Це зумовлено тим, що об’єктом посягання, щодо економічних злочинів, є економіка в цілому, окремі її сектори та приватнопідприємницька діяльність окремих груп громадян; істотні збитки, заподіяні економічним інтересам держави, окремим підприємствам і громадянам; множинний характер; взаємозв’язок щодо зростання економічної злочинності в країні з корупційними діяннями. Великий відсоток сучасних економічних злочинів пов’язаний з корупційними процесами, наприклад, у сфері розпаювання земель, приватизації тощо.

Слід зазначити, що шкода, яка завдається економічними злочинами українському суспільству є вагомою. Так, наприклад, з 41,8 тис. економічних злочинів, виявлених правоохоронними органами, 55,3\% становлять тяжкі та особливо тяжкі злочини. За даними державного комітету статистики, кількість зареєстрованих злочинів проти усіх форм власності у 2007р. становив до 17,6\%, а у сфері господарської діяльності до 1,8\%. Негативним фактором є й те, що значна кількість цих злочинів скоюється організованими злочинними групами.

Така криміногенна ситуація, що склалася в сучасних умовах у сфері економіки, суттєво впливає на економічну безпеку як підприємництва так і держави в цілому. Це обумовлено впливом таких негативних тенденцій: продовження великого вивозу капіталу за кордон; зростання корупції; масові розкрадання і привласнення чужої власності; збільшення злочинів у паливно-енергетичному комплексі та у сфері зовнішньоекономічної діяльності; легалізація кримінальних грошей; продовження криміналізації фінансово-кредитної та банківської сфер; загострення криміногенної ситуації на підприємствах та організаціях споживчого ринку (незаконне підприємництво, торгівля фальсифікованими товаром, порушення правил торгівлі).

Таким чином слід зазначити, що злочини в економічній сфері діяльності безпосередньо впливають на стан національної безпеки України. Для вдосконалення роботи з профілактики економічної злочинності необхідно на державному рівні розробити систему обліку цих злочинів. Такі дії дозволять спрямувати зусилля суб’єктів законодавчої ініціативи на розробку законопроектів щодо вирішення проблеми зростання правопорушень у сфері економічної діяльності та неможливості їх вчинення.

Федорова Олена Миколаївна, студент 2 курсу ХЮІ ХНУВС Науковий керівник: доцент кафедри економіко-правових дисциплін ХЮІ ХНУВС, канд.пед.наук Кузьменко Ю.В.

 

ГЕОПОЛІТИЧНІ ПРІОРИТЕТИ УКРАЇНИ У СУЧАСНОМУ СВІТІ

 

У сучасній міжнародній стратегії Україна перебуває у складі одних із ключових держав на політичній карті Європи.

Стратегічну спрямованість зовнішньополітичного курсу Української держави закладено в Декларації про державний суверенітет України і в основних напрямах зовнішньої політики України. Головні принципи курсу набули свого подальшого розвитку і закріплення у прийнятій в 1996р. Конституції України (ст. 18), де зазначається, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Сучасна світова політика зіткнулась з впливом двох протилежних тенденцій. З одного боку, посилюється взаємозалежність міжнародного співтовариства, що визначається тенденцією до формування всесвітнього, глобального ринку. З іншого боку, піднімається хвиля нового націоналізму.

Основні критерії геополітичного положення України детерміновані її розташуванням. Вони характеризуються різним ступенем політичної, економічної та військової могутності. Для України надзвичайної ваги набуває необхідність вироблення загальних підходів окремих блоків, диктатури одних держав щодо інших, а з точки зору створення умов для побудови системи трансконтинентального і в перспективі глобального співробітництва з метою вирішення ключових соціально-економічних, гуманітарних, екологічних, інших проблем, загострення яких може становити небезпеку як для окремих держав, так і для людства в цілому.

Основними українськими зовнішньополітичними результатами останніх років є: збереження Україною в системі міжнародних відносин статусу країни з власною позицією щодо головних питань та подій світової політики; можливість інтеграції до європейського співтовариства; приєднання до важливих транспортних проектів; потенціалу України як необхідного елемента системи європейської безпеки; збереження стабільності, передбачуваності та виваженості зовнішньої політики; процес вступу України до світової організації торгівлі.

На сьогодні можна окреслити досить широкий спектр альтернатив політики України щодо міжнародного оточення і структур євроатлантичної безпеки. Це:

1) опора на власні сили;

2) приєднання до одного з існуючих блоків чи альянсів;

3) створення регіональних структур безпеки в рамках більш широкої архітектури європейської безпеки;

4) нейтралітет або позаблоковість: а) підтримка існуючого статусу самопроголошеної позаблоковості; б) постійний нейтралітет, гарантований великими державами або Радою Безпеки ООН; в) «активний» нейтралітет, «особливі» відносини з НАТО, орієнтація на європейську інтеграцію, приєднання до ЄС і ЗЄС.

Отже, Україна має створити систему національної безпеки, збалансовану й погоджену не лише внутрішньо, але й з європейськими та світовими тенденціями розвитку і зміцнення міжнародної безпеки.

 

Федченко Дмитро Сергійович, курсант групи ІКМ-05-15 ХНУВС

Науковий керівник: начальник кафедри економічної безпеки ННІПФКМ ХНУВС, канд.тех.наук Петрова І.А.

 

НЕГАТИВНИЙ ВПЛИВ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ, ЯК ЗАГРОЗА ЕКОНОМІЧНІЙ БЕЗПЕЦІ ДЕРЖАВИ

 

Україна робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство, але існує ряд об’єктивних причин, які перешкоджають нині входженню України як повноправного партнера у світове господарство. Однією з таких причин є відносно низький рівень іноземного інвестування в економіку України та інвестування у формах вигідних здебільшого іноземцям, а не українській громаді.

Отже, проблеми, які існують в цьому напрямку розвитку економіки є актуальними і важливими для вивчення та дослідження. Метою цієї роботи є з'ясування негативного впливу іноземних інвестицій та механізмів його подолання.

Питання інвестиційної діяльності розглядалися багатьма науковцями, а саме: Куценко Т.Ф., Ігоніна Л.Л., Чернадчук В.Д., Колтинюк Б.А., Майорова Т.В., Костюніна Г.М., Омєльченко А.В., Пересада А.А., Полотай В.Ю., та інші.

Інвестиції як економічний показник - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-економічних перетворень. Але за сучасних умов трансформаційних зрушень у світовій та національній економіці з’являються і негативні наслідки вкладень іноземних інвестицій.

Досвід країн, яки зіштовхнулися з такою проблемою встановлює, що негативний вплив іноземних інвестицій проявляється в наступному: а) еволюція цін до західноєвропейського рівня; б) виробництво продукції на території України та реалізація її під брендами інших країн; в) занепад вітчизняних виробників; г) здійснення залучень інвестицій в формі приватизації, коли інвестори стають власниками контрольних пакетів акцій; д) зрушення в галузевій структурі економіки, що фактично призводить до позбавлення власної експортної бази; е) «захват» іноземними інвесторами виробництв, які кожна країна може розвивати і без іноземного капіталу або за його мінімальної участі.

За наявності перелічених наслідків економіці нашої держави може загрожувати небезпека, керування державою може потрапити до іноземних компаній та країн.

Для того, щоб не допустити цього, при залученні іноземних інвестицій треба враховувати світовий досвід, який показує, що найбільших успіхів у залученні іноземних інвестицій досягають ті країни, які, по-перше, ставлять таку мету, як пріоритетну в своїй економіці, по-друге, використовують при цьому можливо більший набір заходів. Головне тут є:

створення привабливого інвестиційного клімату;

створення міжнародного образу країни як такої, що надає інвестору кращі, ніж інші країни, можливості.

За нинішньої ситуації Україна може зміцнити свої позиції як покупець інвестицій за рахунок диверсифікації останніх, отримуючи іноземні інвестиції у вигляді: технологічного обладнання; матеріалів; прав інтелектуальної власності; ноу-хау; торгових знаків; деяких інших видів цінностей.

Доцільність такого варіанту дій підтверджують не тільки деякі зарубіжні спеціалісти, а й досвід окремих країн, наприклад Японії, де закупівля та використання зарубіжних ліцензій значною мірою сприяли її економічному розвитку.

 

Фоміна Тетяна Леонідівна, студент 5 курсу ХЮІ ХНУВС Науковий керівник: завідувач кафедри економіки і фінансів ХЮІ ХНУВС Миронов В.В.

ПИТАННЯ ТІНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

 

На сьогоднішній день економічна безпека України перебуває на недостатньому рівні. Постійно погіршувались показники ефективності функціонування народного господарства внаслідок старіння основного капіталу, погіршення конкурентної спроможності національної економіки, «утікання» інвестиційного капіталу за кордон, відтоку наукових і висококваліфікованих робітничих кадрів і, врешті, її тінізації й криміналізації. Це сталося внаслідок того, що не було чітко сформульовано національної ідеї, українських державних пріоритетів, недостатньо уваги приділялось усуненню злочинного впливу, не було сформовано правового поля захисту національних економічних інтересів на усіх рівнях - від індивідуального до міжнародного. Ціла низка тимчасових чинників перетворилась у постійно діючі джерела економічної небезпеки на рівні держави.

Поширення вказаних явищ призводить до нанесення державі прямих економічних збитків, стає основною перешкодою на шляху інтеграції України у світовий політичний та економічних простір.

Тіньова економіка – надзвичайно актуальна та болюча проблема для української економіки. За різними підрахунками тіньовий сектор займає 40 – 60\% економіки України.

Проведене дослідження дозволило сформувати ряд висновків: 1. Тіньова економіка являє собою складне суспільно-економічне явище. Вона функціонує поряд з легальною економікою. Структурними складовими тіньової економіки є: кримінальна діяльність, неформальна та фіктивна діяльність. 2. Негативними наслідками існування тіньової економіки є: скорочення податкових надходжень до бюджету та фінансування інноваційно важливих та стратегічних напрямів розвитку держави, погіршення умов існування соціального сектора країни; «втеча» капіталу за кордон, скорочення обсягів офіційного виробництва, поглиблення некерованості економічними процесами, зменшення міжнародного престижу країни, довіри інвесторів як зовнішніх, так і внутрішніх тощо. Найголовніший негативний чинник тіньової економіки – викривлення умов функціонування підприємств. 3. Найчастіше для перерозподілу на користь тіньового сектора використовують фінансові установи в офшорних зонах. 4. Детінізація української економіки пов’язана з комплексним реформуванням системи відносин, яка здійснюється в економічній сфері, і має спрямовуватися на усунення тих чинників, які негативно впливають на економіку і зумовлюють її тінізацію, а саме: порушення економічних інтересів між суб’єктами економічних відносин; скорочення офіційних джерел ресурсно-фінансового забезпечення підприємств; зростання витратності, в тому числі й тієї, що виникла внаслідок штучного завищення витрат на ресурси, вузли та напівфабрикати; прояви монопольної поведінки. 5. Механізмами детінізації на сучасному етапі можуть бути: реформування національної системи фінансового контролю за здійсненням протизаконної діяльності у напрямі розробки конкретних інструментів обмеження тіньових систем перерозподілу фінансових ресурсів за кожним конкретним випадком; формування спеціального реєстру та загального переліку декларацій із заявленими до відшкодування сумами ПДВ, які вважаються сумнівними; застосування мінімальних цін на високоліквідні імпортні товари для розрахунків і сплати податків; створення інституту представників митної та податкової служби в зарубіжних країнах (для обміну інформацією про оподатковування зовнішньоекономічної діяльності українських суб’єктів підприємництва); та ін.

Отже, одним із негативних явищ, з якими стикнулась економіка України в процесі трансформації в ринкову систему господарювання, є стрімке зростання тіньової економіки.

 

Хрустовська Анна Вікторівна, студент групи ОАдср-04-2 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри бухгалтерського обліку і аудиту, канд.екон.наук, ст. науковий співробітник Янова І.П.

 

ВИЯВЛЕННЯ ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПРАВОПОРУШЕНЬ В РОЗРАХУНКАХ З ПОКУПЦЯМИ

 ТА ЗАМОВНИКАМИ ПІД ЧАС АУДИТУ

 

В умовах встановлення ринкових відносин в Україні важливим фактором являється вирішення питання розрахунково-платіжної дисципліни. В зв'язку з цим на підприємстві має бути систематичний контроль на всіх стадіях здійснення розрахункових операцій.

Аудит розрахунків з покупцями та замовниками - це незалежна перевірка первинної документації та фінансової звітності щодо дебіторської заборгованості.

Такий вид аудиту є дуже важливим тому, що від реалізації продукції, робіт, надання послуг залежить прибуток (збитки) та вартість товарів.

В процесі аудиту розрахунків з покупцями та замовниками аудитор вивчає реєстри і первинні документи, що стосуються цих операцій.

Аудит розрахунків проводиться в декілька етапів: аудитор встановлює, чи не є відображена в балансі заборгованість простроченою, а також ту, яка перевищує 3 роки; виявляє правильність списання на збитки підприємством, дебіторської заборгованості, термін позову, щодо якої минув: причини списання та обґрунтування; встановлює правильність обліку розрахунків та визначення реальності заборгованості (шляхом проведення інвентаризації) відображеної в балансі; порівнює дані первинних документів з регістрами та синтетичними рахунками.

Поряд з цим він здійснює зустрічну перевірку для отримання достовірної інформації.

До основних правопорушень, які виявляються під час аудиту, відносяться: невідображення на рахунках дебіторів, нестач та крадіжок, псування і браку товарів та віднесення дебіторської заборгованості на інші статті балансу; не дотримування установлених правил, діючих нормативів оцінки дебіторської заборгованості; неправильне ведення аналітичного обліку і неповне відображення всіх проведених операцій відносно розрахунків з покупцями та замовниками; невірне відображення на рахунках інформації про відвантажену продукцію, товари, виконані роботи і проведення безтоварних операцій; недостовірно вказані суми в розрахункових документах та інші.

Найпоширенішими правопорушеннями під час розрахунків з покупцями та замовниками є недотримання нормативних вимог та відповідних законодавчих актів.

У науковій доповіді будуть розглянуті інші правопорушення і зловживання в розрахунках з покупцями та замовниками та сформульовані пропозиції що до їх усунення.

 

Церетелі Катерина Омаріївна, студент ХЮІ ХНУВС Науковий керівник: доцент кафедри економіко-правових дисциплін ХЮІ ХНУВС канд.пед.наук, Кузьменко Ю.В.

 

СТРАТЕГІЯ ЕКОНОМІЧНОГО ПАРТНЕРСТВА УКРАЇНИ З РОСІЙСЬКОЮ ФЕДЕРАЦІЕЮ

 

Економічні відносини України та Російської Федерації – це відносини між двома великими суверенними державами, що утворилися у межах колишнього єдиного економічного простору СРСР і характеризуються якісно новими взаєминами в економічній галузі на рівноправних засадах з повагою до державного суверенітету, територіальної цілісності, національних економічних інтересів.

Концепція українсько-російських економічних відносин комплексно охоплює різноманітні аспекти: торгівлю, виробничу кооперацію, спільне підприємництво, інвестиційне співробітництво, науково-технічну кооперацію, фінансово-кредитні відносини, узгодження законодавчої бази в економічній галузі, тощо.

Підґрунтям такої співпраці є Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Програма економічного співробітництва, а також концепції національної безпеки країн, які вміщують сукупність офіційно прийнятих поглядів на цілі та державну стратегію забезпечення економічної безпеки країн.

Відсутність економічної стабільності обох держав, недосконалість системи взаєморозрахунків, неузгодженість законодавства та цілий ряд інших чинників призвели до низки негативних наслідків в економічних стосунках України та Росії, як, наприклад, невиконання зобов'язань за контрактами, руйнація раціональних господарських і технологічних зв'язків. Такий стан речей, у свою чергу, призвів до того, що обидві країни почали шукати альтернативні ринки збуту своїх товарів, задовольняти свої потреби в окремих видах продукції традиційного виробництва в інших країнах, створювати замкнуті цикли виробництва.

Інтереси України у відносинах з РФ полягають у створенні умов для розвитку довгострокових економічних зв'язків. У цьому контексті набуває значення забезпечення процесу подальшої економізації двосторонніх відносин в усіх галузях міждержавного співробітництва. Зокрема, економічні інтереси України можна окреслити таким чином: забезпечення умов для завантаження вітчизняних виробничих потужностей, повнішого використання науково-технічного потенціалу, що стане можливим завдяки збільшенню обсягів збуту продукції українських підприємств на ринку РФ, поглиблення коопераційних зв'язків між підприємствами та галузями України і Росії, активізації інвестиційного співробітництва; відвойовування втрачених позицій українських суб'єктів господарювання в економіці Росії, що передбачає активізацію діяльності в РФ наших промислових та комерційних структур, поновлення раніш діючих та встановлення коопераційних зв'язків з російськими підприємствами, запровадження нових форм виробничої кооперації; проникнення українського капіталу в економіку РФ і найперше у такі сфери, як паливно-енергетичний комплекс, машинобудівний комплекс, лісове господарство; значне розширення участі українських суб'єктів господарювання в реалізації конкретних інвестиційних проектів, що здійснюватимуться в Росії; залучення російських інвестицій в машинобудівний, паливно-енергетичний, металургійний та будівельний комплекси, у хімічну промисловість України тощо; реалізація у повному обсязі режиму вільної торгівлі між Україною та РФ згідно з положеннями укладених угод, усунення існуючих перешкод на шляху просування українських товарів на ринок Росії; остаточне розв'язання проблеми відносин власності щодо об'єктів колишнього Радянського Союзу згідно з відповідної угоди від 15 січня 1993 року.

Враховуючи різний рівень фінансових можливостей держав, а також необхідність забезпечення економічної безпеки України, співробітництво має здійснюватись шляхом укладання окремих угод щодо регулювання фінансових відносин, зближення нормативно-правової бази з фінансових питань та регулярного обміну інформацією.

 

Шаповал Катерина Анатоліївна, курсант групи ІКМ-05-7 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри економічної безпеки ННІПФКМ ХНУВС, канд.екон.наук Гончарова В.О.

 

КРЕДИТНІ ІСТОРІЇ ЯК ПОПЕРЕДЖЕННЯ МОЖЛИВИХ ЗАГРОЗ БІЗНЕСУ

 

Сьогодні в Україні виникла досить важлива проблема кредитних історій, у зв’язку з підвищення рівня кредитування малого та середнього бізнесу, поширення попиту на іпотечні та споживчі кредити, але відсутністю у кредитора інформації відносно кредитної історії потенційного позичальника призводить до ускладнення процесу оформлення кредиту та росту плати за такий кредит. Найважливішим елементом даної проблеми являється незаконна діяльність банківських установ, щодо заведення кредитних історій. Значну допомогу у вирішенні даної проблеми може відіграти утворення єдиної системи, яка дозволить фізичній особі або іншому суб’єкту підприємницької діяльності створити свою кредитну історію, накопичувати інформацію відносно виповнення фінансових зобов’язань, а також пред’являти її в установленому законом порядку для ознайомлення зацікавленим контрагентам. Такими спеціалізованими організаціями, котрі здатні надавати послуги відносно формування та використання кредитних історій є Бюро кредитних історій. В Україні діяльність даного бюро регулює Закон України,,Про організацію формування та обігу кредитних історій». На сьогоднішній день в нашій країні діє три кредитні бюро. Два з них – Міжнародне бюро кредитних історій (МБКІ), засновниками якого стали Національна асоціація кредитних союзів України, інвестиційно–фінансова група ТАС та ісландська компанія CREDITINFO GROUP; та перше всеукраїнське бюро кредитних історії (ПВБКІ), засновниками якого являється 30 банків, дві страхові компанії та Асоціація українських банків. Третє бюро – ООО,,Українське бюро кредитних історій» (УБКІ), засновниками якого являються Приват-Банк та компанія BigOptima ( за неофіційними даними її відносять до групи,,Приват»). Українське бюро накопило інформацію завдяки діяльності одного кредитора – найбільшої української фінансової організації Приват-Банку.

Кредитні історії повинні створюватися виключно за згодою клієнта банку, як і зазначено в законі. Замовник кредиту повинен підписувати дозвіл на заведення на нього кредитної історії, але у зв’язку з підписанням великої кількості документів під час отримання кредиту особа може небажано для себе підписати даний дозвіл. Населення України мало проінформоване про порядок отримання кредитів, про необхідні документи для цього, а також про документи які підлягають обов’язковому підписанню. Більшість клієнтів банків довіряють консультантам і підписують все те, що їм пред’являють, не читавши самого документу і як результат – випливають негативні для одержувачів кредитів наслідки. Заведення кредитної історії для клієнта банку може мати як негативні, так і позитивні наслідки. Наприклад, негативні: якщо позичальник невчасно виплачує кредит, це буде відображатися в кредитній історії і за необхідності отримати кредит вдруге банк може відмовити в наданні послуги, мотивуючись даними про невчасну виплату кредиту, що занесені до кредитної історії. Але в кредитній історії не відображаються фактори, які спричинили неналежне виконання зобов’язань, вони можуть бути неумисними і поважними (хвороба, відрядження та інше, що перешкодило особі вчасно прибути до відділення банку); позитивні: якщо клієнт виконує належним чином всі зобов’язання, то при наступному бажанні отримати кредит банк може надати його під менший відсоток, а також наявність кредитної історії скоротить час перевірки кредитоспроможності особи, що дозволить останній швидше отримати кредит та інше.

Із позиції банку ведення кредитної історії відіграє дуже важливу, позитивну роль. Бюро кредитних історій допомагає оперативніше отримати та переглянути інформацію про клієнта банка під час надання кредиту фізичній або юридичній особі, на яку заведена кредитна історія. Це дозволяє скоротити час перевірки кредитоспроможності особи, що, в свою чергу, полегшить роботу працівникам банку та надасть більше часу для спілкування з іншими клієнтами.

 

Щербак Руслан Володимирович, студент групи С-Фдрс-07-04 СФ ХНУВС Науковий керівник: професор кафедри соціально-економічних дисциплін СФ ХНУВС Пушкаренко П.І.

 

НАРКОБІЗНЕС ЯК ФАКТОР ЗАГРОЗИ НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ

 

Останнім часом перед Україною та більшістю країн світу гостро постала проблема наркоманії та незаконного обігу наркотиків. Негативну роль наркотиків важко переоцінити, оскільки, головним «споживачем» цієї речовини є молодь – наша світла надія, від якої залежить процвітання української держави.

Наркоманія, наркобізнес без перебільшення є загрозою національній безпеці України. В Україні упродовж останніх п’яти років кількість наркоманів збільшилася у півтора рази. Якщо у 2003 році на медичних обліках перебувало 119 тис. наркозалежних, то наразі таких понад 173 тис., серед них більше 5 тис. - неповнолітніх. При цьому найтяжчі наслідки має контрабанда наркотиків. Тут мова йде не лише про збитки бюджету, а про людські втрати.

Наркобізнес (нелегальне вирощування, виробництво, транспортування та торгівля наркотиками) сьогодні набув транснаціонального характеру й перетворився на гігантську планетарну систему, яка брутально й цинічно експлуатує людські страждання, слабкості, знищує інтелект і здоров’я націй. І все це задля стрімкого збагачення, накопичення величезних фінансових і матеріальних статків.

Виробництво наркотиків є найпроцвітаючою нелегальною індустрією, яка приносить у світі прибуток обсягом від 200 до 300 мільярдів доларів щорічно.

Головним фактором катастрофічного поширення наркобізнесу є неготовність або навіть небажання влади вирішувати цю проблему. Щорічно від передозувань і хвороб, пов’язаних із вживанням наркотиків, помирає близько 120 тисяч молодих людей.

При дослідженні даної проблеми, ми використали два підходи, перший пов’язаний з тим, що наркобізнес за своєю суттю є злочином і він призводить до таких негативних наслідків як: зниження авторитету органів держави та недовіра їм з боку громадян, встановлення і розширення конспіративних зв'язків наркомафії з корумпованим чиновництвом, погіршення функціонування економіки, збитки держбюджету. З іншого, соціально-психологічного боку, наркоманія як антигуманне явище, що призводить як до руйнування всього суспільства у цілому, так і кожного окремого індивіда. Вважаємо, що вирішення проблеми потрібно шукати саме в причинах її виникнення, тобто, що саме змушує людину вживати цю шкідливу речовину. Соціальна політика української держави, на нашу думку, є далеко не досконалою, вона не належним чином забезпечує умови існування особам, які самі в силу певних причин не можуть забезпечити собі гідні умови проживання. Керівник Асоціації психіатрів України Семен Глузман висловив вірну думку, що наша держава, де надшвидкими темпами поширюється епідемія наркозалежності, – є єдиною європейською країною, у якій не існує наркополітики як частини соціальної політики.

Боротися з наркобізнесом, протидіяти його поширенню є одним із головних завдань держави, оскільки лише при послідовній, чітко продуманій політиці вдасться уникнути катастрофи національного масштабу, а також забезпечити світле майбутнє для наших наступних поколінь.

Соціально-психологічні проблеми діяльності ОВС

 

Авдєєв Олександр Олегович, курсант групи ІПТ-03-4 ХНУВС Науковий керівник: доцент кафедри соціології та соціальної роботи ННІПМІТ ХНУВС, канд.соц.наук Гузьман О.А.

 

НЕПОВНОЛІТНІ – ЯК СУБ’ЄКТ НАСИЛЬСТВА: СОЦІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

 

Проблема насильства серед неповнолітніх є актуальною для багатьох країн світу, в тому числі і для України. На сьогодні це зумовлено не тільки тим, що неповнолітні завжди визначались злочинцями особливого роду, але і тим, що в даний час неповнолітні – одна з найбільш уражених верств населення.

Як свідчить аналіз стану криміногенної ситуації в дитячому середовищі, особливо останніх років є зміна структури злочинності неповнолітніх у бік користі віх та насильницьких дій. Понад дві третини злочинів скоєних підлітками, становлять тяжкі та особливо тяжкі.

Значною мірою сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми такі обставини, як безконтрольність батьків, відсутність профілактичних заходів з «важкими» підлітками, їх незайнятість, вживання спиртних напоїв, проблеми в сім’ях, безробіття батьків і відсутність у них коштів на утримання дітей.

Окремі підлітки умисно стають на шлях вчинення злочинів керуючись бажанням отримати недоступні їм привабливі або престижні, цінні речі, грошові кошти для використання за власним розсудом. Скориставшись безпорадністю потерпілої особи, завдають їй фізичної або моральної шкоди з метою задоволення своїх статевих похітливостей або інших потреб, зарекомендувати себе досвідченим та старшим за інших, похизуватись у колі друзів.

Також, мотивами вчинення насильницьких злочинів неповнолітніми може бути жага помсти за кривду, бажання вживання спиртні напої, наркотичні, психотропні речовини, проведення внутрішніх «бійок» за право здійснення впливу на певну групу підлітків, або територію, укриття слідів іншого злочину.

Все це зумовлює необхідність вивчення особливостей насильственної поведінки неповнолітніх, основних факторів і умов що впливають на вчинення насильства неповнолітніми.

Об’єкт дослідження. Виходячи з актуальності і ступеня розробленості проблеми, об’єкт роботи – насильство неповнолітніх як вид девіантної поведінки.

Предмет дослідження – фактори та умов, які сприяють вчиненню неповнолітніми насильства.

Мета дослідження. Вивчити стан та динаміку насильства неповнолітніх в Полтавській області для вивчення напрямків вдосконалення роботи співробітників КМСД ГУМВС України в Полтавській області.

Завдання дослідження. Виходячи з мети дослідження, Було поставлено такі завдання: Уточнити поняття девіантної поведінки; Проаналізувати основні фактори і умови, що впливають на вчинення насильства неповнолітніми; Описати особливості соціального контролю суб’єктів по роботі з неповнолітніми в ОВС. Вивчити стан та динаміку злочинності неповнолітніх в Полтавській області за 2002 – 2007 рр. Визначити служби та підрозділи, які займаються роботою з неповнолітніми правопорушниками та їх взаємодія між собою. Вивчення основних методів роботи працівників КМСД з неповнолітніми злочинцями. Надання рекомендацій по вдосконаленню даного напрямку роботи.

Батинський Сергій Вікторович, курсант групи ІПТ-03-4 ХНУВС

 Науковий керівник: доцент кафедри соціології та соціальної роботи ННІПМІТ ХНУВС, канд.соц.наук Пахар І.В.

 

АЛКОГОЛІЗМ ЯК ПРИЧИНА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ СЕРЕД МОЛОДІ СЕЛА

 

У будь-якому соціальному суспільстві завжди існують соціальні норми, прийняті в даному суспільстві, тобто правила, по яких це суспільство живе. Відхилення або не дотримання цих норм є соціальним відхиленням або девіацією. Ця проблема актуальна і сьогодні. Девіантна поведінка є однією з найважливіших проблем будь-якого соціального суспільства. Воно завжди було, є і присутній в людському суспільстві. І як би ми не хотіли цього позбавитися, завжди існуватимуть люди, звані девіантами, тобто ті, які не можуть або не хочуть жити за правилами і нормами, прийнятими у тому суспільстві, в якому вони живуть.

Проте різні соціальні суспільства відрізняються один від одного ступенем соціального відхилення, в різних країнах може бути різна кількість індивідів потрапляючи під визначення «девіанти». Також в різних суспільствах може бути різний ступінь самої девіантності, тобто середній рівень відхилення від соціальних норм одного суспільства може відрізнятися від іншого. Девіантна поведінка, що розуміється як порушення соціальних норм, набула останніми роками масового характеру і поставила цю проблему в центр уваги соціологів, соціальних психологів, медиків, працівників правоохоронних органів. Актуальна ця проблема і на сьогоднішній день.

Пояснити причини, умови і чинники, що детермінують це соціальне явище, стало насущною задачею. У всі часи суспільство намагалося пригнічувати, усувати небажані форми людської життєдіяльності і їх носіїв.

Соціальна норма – це необхідний і відносно стійкий елемент соціальної практики, виконуючий роль інструменту соціального регулювання і контролю.

Порушення поведінки у підлітків стали надзвичайно актуальною проблемою в останні десятиліття. Їх відносна частота і крайні форми прояву, нерідко набували патологічного характеру, обумовлені спостережуваним у наш час прискоренням фізичного розвитку і статевого дозрівання. Сучасне соціальне життя пред’являє нервовій системі підлітка інші, вимоги, ніж півстоліття назад.

Більш виразно можна прослідкувати девіацію в таких соціальних явищах, як розповсюдження та вживання алкогольних напоїв серед молоді. Тому що, найбільш вчинених проступків (адміністративних, кримінальних) вчиняються в алкогольному сп’янінні.

В соціології вивченням проблеми девіації займалися багато видатних вчених та науковців. Так проблему девіації та її особливості розглядали Волков Ю.Г., Е. Дюркгейм, Фролов С.С., Н. Смелзер, Гіденс Є., Р. Мертонс та інші.

Об’єкт дослідження – девіантна поведінка, як вид соціальної дії.

Предмет дослідження – девіантна поведінка сільської молоді під впливом алкогольних напоїв.

Мета роботи – вплив алкоголізації на види і форми девіантної поведінки

Основні завдання роботи:

дослідити сутність понять « девіації « та « девіантна поведінка «, їх особливості; визначити основні види, причини девіації та особливості підліткового віку;

вивчити основні проблеми виникнення девіантної поведінки, враховуючи об’єктивні та суб’єктивні чинники;

розглянути основні засоби запобігання девіантної поведінки серед підлітків;

на основі аналізу законодавчої бази охарактеризувати діяльність установ, що проводять превентивне виховання підлітків.

Боброва Юлія Анатоліївна, курсант групи ІПТ-07-5 ХНУВС Науковий керівник: доцент кафедри загальної психології та педагогіки ННІПМІТ ХНУВС, канд.психол.наук Харченко С.В.

 

професійна деформація працівників ОВС

 

Професійна деформація є реально ймовірним наслідком виконання діяльності професії типу «людина – людина». Працівники органів внутрішніх справ відносяться до виконавців діяльності з високим деформуючим потенціалом. Об’єктивно це пов’язано зі змістом, організацією, умовами діяльності. Сферами впливу професійної деформації виступають службова діяльність, найближче соціальне оточення працівника ОВС, його власна особистість. Професійна деформація співробітників органів внутрішніх справ залежить від сили деформованого багатьох детермінант. Однією з передумов деформації особистості правоохоронця є так звані стресові фактори, які безпосередньо впливають на морально-психологічну стійкість співробітників ОВС.

На першій стадії професійної деформації (1 – 5 рік служби) спостерігаються невеликі зміни особистості працівника. Вони виражаються в халатному, пасивному виконуванні своїх обов’язків, недисциплінованості, втратою професійних мотивацій до праці, в перевищенні владних повноважень, зловживання службовим положенням та алкоголем.

Середня стадія професійної деформація виникає на 5-10 році служби. На цій стадії зміни особистості працівника виявляються не тільки на кількісному, але і на якісному рівні. Виникають певні невдачі в роботі, які суб’єкт пояснює невезінням, проявляється стійке відношення до об’єкту своєї діяльності, спостерігається перенесення службової манери спілкування, жаргону, окремих професіональних методів і прийомів на позаслужбові сфери.

У працівників, які працюють більше 15 років, наявність професійної деформації є практично неминучим явищем. Особливості поведінки проявляються звуженням кола інтересів і потреб працівника, їх повна підлеглість професійній сфері: прагнення постійно і якнайдовше знаходитися на службі при відсутності об’єктивної необхідності. Спостерігається завищена оцінка себе як професіонала, болюче реагування на справедливу критику, жорстока орієнтація на особистий професійний досвід.

Робота з профілактики та усунення професійної деформації ведеться в трьох напрямках: 1. Організаційно-адміністративна сфера діяльності: «вирвати» співробітника з професійного оточення, послабити деформуючий вплив самої діяльності, зменшити ступінь зіткнення працівника з об’єктом своєї діяльності, оперативними проявами служби. Засобами профілактики в цьому випадку є закріплення за працівниками наставників, полегшений режим роботи для окремих працівників, організація відпусток, своєчасне вирішення житлових питань. 2. Відновлювально-реабілітаційний напрямок профілактики професійної деформації, метою якого є відновлення і закріплення фізичного і психофізіологічного потенціалу співробітника через вплив на фізичному психофізіологічному рівні. Засобами профілактики є вживання стимулюючих препаратів, організації занять спортом і проведення оздоровчих процедур, активний відпочинок і санаторно-курортне лікування.

Психологічно-виховний напрямок профілактики професійної деформації, метою якого є формування і розвиток психологічної стійкості і деформаційному впливу службової діяльності переважно через індивідуальний, психологічний підхід до працівника. Засобами профілактики є формування у співробітника конструктивно-критичного само відношення, створення кабінетів психологічної релаксації, сприятливого морально-психологічного клімату в колективі, компенсаційних умов як в службовий так і позаслужбовий час для розширення соціальних контактів.

Бондаренко Лілія Олексіївна, студент групи ПСдср-05-2 ХНУВС

 Науковий керівник: доцент кафедри загальної та прикладної психології і педагогіки ННІПЕС ХНУВС, доцент Ламаш І.В.

 

КОГНІТИВНІ ОСОБЛИВОСТІ ГРАВЦІВ У ПОКЕР

 

Актуальність проблеми. Гра є складним психологічним процесом. Будь-яка гра народжується з наслідування трудовому процесу, але в той же час має від нього чітку відзнаку. Працююча людина робить у багатьох випадках не те, що їй в дану хвилину хотілося б, а те, що необхідно, потрібно. Вступаючи ж в гру, людина задовольняє насамперед потребу в розвазі і ствердженні себе як особистості. В процесі гри її учасник зазвичай ставить перед собою ряд завдань, а саме: взяти верх, перемогти, виграти, приємно провести час; задовольнити потребу нервової системи в ігровому азарті; підвищити свої здібності або окремі сторони характеру і підняти гру до рівня мистецтва.

Від поведінки гравця під час гри значно залежить її результат: самопочуття гравця, настрій духу грають значну роль в ході карткової гри і роблять безпосередній вплив на той або інший її результат.

Всі карткові ігри можна умовно розділити на декілька категорій:

Азартні – ігри, в яких вплив випадковості великий і виграш лише трохи залежить від уміння гравця. До азартних ігор можна віднести покер, 21 (очко), баккара.

Комерційні – ігри, виграш в яких залежить більшою мірою від умінь гравця, чим від випадковості. До комерційних карткових ігор можна віднести преферанс 2, 1000 (тисяча), мар'яж, гвинт, віст.

Покер - це у високому ступені змагальна діяльність з різноманітними стратегіями і тактиками, які досвідченим, умілим гравцем можуть бути використані з набагато більшою ефективністю, чим недосвідченим. Можливо, успішність гравця пов'язана не лише з мотивацією, везінням, досвідом, характерологічними і особистісними властивостями, але насамперед з особливостями когнітивної сфери.

Наукові дослідження, пов'язані з даною проблематикою, в доступній нам літературі майже не зустрічаються, проте, на наш погляд, вимагають наукового аналізу.

Об'єктом нашого дослідження було визначено когнітивну сферу, а предметом виступили когнітивні особливості гравців в покер.

Метою дослідження було вивчення когнітивних особливостей гравців в покер різної кваліфікації.

Організація дослідження. Було створено дві групи випробовуваних: до першої увійшли професійні гравці в покер з певним стажем даної діяльності, в другу - стажисти, що демонструють кращі показники по тренувальних турнірах. Досліджуваним були запропоновані наступні методики: тест Р. Гарднера, за допомогою якого досліджувалася аналітичність і синтетичність; модифікація методики Л.Л. Терстоуна «Приховані фігури», яка дозволяє виявити такі індивідуальні відмінності як полезалежність і поленезалежність; методика діагностики індивідуальної міри вираженості рефлексії А.В. Карпова.

Висновок. Незважаючи на пошуковий характер нашого дослідження, отримані результати дозволяють стверджувати, що когнітивні особливості гравців в покер мають свою специфіку в осіб з різним рівнем кваліфікації. Висококваліфіковані гравці відрізняються достовірно вищим рівнем аналітичності, поленезалежності і рефлексії, тобто орієнтуються на специфіку предмету і ситуації, легко виділяють необхідну інформацію із загального інформаційного поля, розглядають усі можливі варіанти перед прийняттям рішення.

У подальших дослідженнях планується встановити, чи є зафіксовані особливості умовою досягнення високої кваліфікації в грі в покер або результатом навчання і тренування.

Видута Альбіна Сергіївна, курсант групи ІПТ-03-5 ХНУВС Науковий керівник: доцент кафедри прикладної психології ННІПМСІТ ХНУВС, канд.психол.наук, доцент Жданова І.В.

 

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КЕРІВНИКІВ ОВС

 

Психологічні особливості керівника ОВС ХХІ століття – це здатність організувати і згуртувати колектив підрозділу, націлити кожного на досягнення поставлених завдань. Керівнику ОВС важливо вміти спілкуватись з підлеглими і громадянами, ефективно впливати на них. Для сучасного керівника міліції важливі моральні якості – чесність, доступність, людяність, дисциплінованість і законослухняність.

Ставлячи питання про успішного керівника не можна обминути професійно важливі особистісні якості, в першу чергу слід говорити про рівень готовності або придатності людини до управлінської діяльності.

В основу даної концепції покладено відому в психології праці ідею готовності до певного виду діяльності (трудової або навчальної). В літературі відмічається, що готовність до праці є структурним особистісним утворенням, до складу якого входять морально-вольові якості особистості, мотиви діяльності, знання, практичні уміння й навички, індивідуально-психологічні якості, які забезпечують ефективне включення в нову сферу діяльності і ефективність її виконання.

Виконання відповідних завдань по посиленню боротьби з організованою злочинністю багато в чому залежить від керівного складу ОВС, стилю і методів їхньої роботи, розуміння ними стратегії й тактики боротьби з найнебезпечнішими проявами злочинності. У сучасних умовах успішним керівником колективу ОВС може бути тільки та людина яка здатна управляти діяльністю співробітників і володіти обстановкою, опираючись на авторитет посади і на професійну компетентність, знання правил керування та психології, яка не придушує, а виявляє надійність.

В ряді важливих соціально-психологічних вимог до особистості керівника в ОВС по боротьбі з організованою злочинністю на перший план висувається його спрямованість, мотиви професійної й соціальної активності. Саме діяльне ядро особистості керівника найбільш повно виявляє його сутність. Психологічна наука рекомендує при вивченні керівних кадрів звертати увагу в першу чергу на ті якості особистості, які найбільше «жорстко» відповідальні за ефективність всієї діяльності. Однією з таких психологічних складових виступає індивідуальна управлінська концепція керівника. Управлінська концепція являє собою власне розуміння керівником проблем і завдань діяльності очолюваного ним колективу й повинна опиратися на загальну концепцію боротьби з організованою злочинністю, що має директивний характер.

Індивідуальна концепція керування виконує цілий ряд психологічних функцій у діяльності керівника: ціле утворюючу (визначає значимість кожної проблеми, завдання й постановку цілей, в якості керівництва до дії); структуруючу (систему вимог перебудовує відповідно до власного задуму й умінням узагальнювати основні завдання діяльності в конкретному напрямку роботи); регулюючу (визначає засоби досягнення мети, операційний склад майбутньої діяльності, послідовність реалізації дій, ступінь обліку умов і їх зміну), мотиваційно-захисну (допомагає зберігати цілісність особистості, самостійність, відстояти свою лінію поведінки, моральні норми й переконання).

Таким чином, чим більш складна й відповідальна ситуація, тим яскравіше проявляється особистісний профіль управлінського рішення. На ефективність рішень впливають мотиваційні орієнтації керівника, його переконання й установки, інтелектуальні й емоційно-вольові якості, достоїнства й недоліки характеру, професійна підготовка й досвід керування.

Вілінський Микола Васильович, студент I курсу Сумської філії ХНУВС Науковий керівник: професор кафедри гуманітарних дисциплін Сумської філії ХНУВС Василенко В.А.

 

ТОЛЕРАНТНІСТЬ ЯК ВИЗНАЧАЛЬНА СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОГО МОВНОГО ОТОЧЕННЯ

 

Одним із важливих пріоритетів у вивченні курсів «Українська мова професійного спрямування», «Ораторське мистецтво», «Етика ділового спілкування» для майбутнього успішного фахівця-юриста є формування висококультурного професійного мовного середовища, психологічної готовності до співпраці. У той же час уміння захиститися від мовної агресії, нетерпимості під час професійної комунікації. Оскільки діловому світу притаманна тотальна міграція, партнерами чи конкурентами стають люди різних етносів, рас і культур, тому принципово важливим є опанування загальних основ міжнародної ділової культури, «усвідомлення необхідності бути євроцентричними, навчитися жити у світовій спільноті, керуючись принципами толерантності».

Сучасний словник української мови дає два значення поняття «толерантний». Перше домінантне, як медичний термін, - «здатний переносити несприятливий вплив яких-небудь факторів», і друге похідне, - «поблажливий, терпимий до чиїхось думок, поглядів, вірувань тощо». «Толерантність» є калькою з англійської мови. «Tolerance» – власне толерантність – означає не просто терпимість у значенні зовнішньої стриманості, примусової необхідності не виходити за межі пристойної поведінки в суспільстві, а свідоме визнання і сприйняття невід’ємного права іншої особи мати свої погляди, традиції, стиль життя.

Слід зауважити, що загальний зміст понять «толерантність», «толерантний» є спільним для багатьох мов світу, проте існують різні національні відтінки. Так, у французькій мові – ставлення, яке припускає, що інші можуть думати або діяти не так, як ти; китайській (kuan rong) – бути по відношенню до інших доброзичливими; арабській, серед іншого, визнають – м’якість, милосердя, співчуття, прихильність; російській – бути стриманим, витривалим, стійким, вміти змиритися, бути вибачливим. Отже, для сучасного фахівця толерантність є необхідним компонентом ділової комунікації, бо передбачає водночас і готовність без протесту виявити позитивне ставлення до несхожості свого співрозмовника, і внутрішнє сприйняття його як рівного в професійному середовищі.

Саме такий підхід відтворений у Декларації принципів толерантності, підписаній 16 листопада 1995 р. державами-членами ООН з питань освіти, науки і культури. По суті стаття 1 проголошує: «Толерантність означає поважання, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості… Толерантність – це не поступка, поблажливість чи потурання. Толерантність – це передусім активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав і основних свобод людини».

Отже, можна стверджувати, що толерантність є виявом і культури ділової поведінки, в першу чергу, на мовленнєвому рівні, це реальний об’єктивний акт, який передбачає людяність, милосердя, солідарність і делікатність у діловій комунікації. Цього треба вчити протягом усього часу здобуття вищої освіти, застосовуючи інтерактивні методи, зокрема так популярні тренінги, що мотивують відповідно студентів, стимулюють самостійне та критичне мислення, сприяють самоідентифікації особистості. Під час таких тренінгів дуже важлива активна взаємодія особистостей тренера (викладача) і студентів та студентів між собою.

Як висновок, зауважимо, проблема толерантності та інтолерантності в діловій комунікації існує. Майбутній фахівець-правник повинен бути підготовлений до її цивілізованого вирішення.

Врочинська Юлія Миколаївна, курсант групи ІПТ-03-4 ХНУВС

Науковий керівник: професор кафедри соціології та соціальної роботи ННІПМІТ ХНУВС, докт.соц.наук, професор Саппа М.М.

 

РОЛЬОВИЙ КОНФЛІКТ В ПРОЦЕСІ АДАПТАЦІЇ МОЛОДИХ ФАХІВЦІВ ДО СЛУЖБИ В ОВС

 

Професійна адаптація працівників органів внутрішніх справ – це процес пристосування особи, що поступила на службу, до вимог професії, умов праці, задач і змісту спеціальності, специфічних особливостей служби, а також службового колективу.

Від успішного розвитку цього процесу залежить якість виконання службових обов’язків, кінцевий результат роботи будь-якого працівника, в тому числі і правоохоронця. Але як свідчить аналіз діяльності органів внутрішніх справ, соціалізація особистості в цьому інституті здійснюється досить складно і суперечливо. Це підтверджують високі показники плинності кадрів, незадовільний стан дисципліни і законності.

Розгляд даної теми є актуальним тим, що на сьогодні специфіка адаптації молодих працівників у підрозділах ОВС обумовлена характером діяльності міліції, а також умовами, у яких вона здійснюється.

Базовою одиницею, яка супроводжує процес адаптації найчастіше виступає рольовий конфлікт, коли до однієї людини пред'являються суперечливі вимоги із приводу того, яким повинен бути результат його діяльності. Адаптація полягає у внутрішній перебудові особистості для пристосування до нових умов при інтенсивному впливі соціального середовища. А саме: процес адаптації для молодого працівника виступає у вигляді певного випробування, показом своїх можливостей, знань та навичок; перші дні для молодого фахівця на професійному шляху супроводжуються високою невпевненістю, дефіцитом інформації і відповідною напругою; дуже часто дістається найбільш некваліфікована або невигідна робота з ненормованим робочим днем.

Найчастіше, молодий працівник зіштовхується з великим обсягом самостійної професійної роботи, йому необхідно засвоїти норми і цінності колективу, увійти до складної системи міжособистісних стосунків, зайняти своє місце в громадському житті підрозділу і ствердитися у ньому, проявити свої схильності, інтереси і можливості. Майже більшість начальників, а тим паче наставників цікавить кінцевий результат, і ніхто не зважає на можливі проблеми які пов’язані з адаптацією, труднощів які криються саме в самій людині, його психіці й поведінці. Саме рольовий конфлікт гальмує процес професійної адаптації молодого працівника.

Отже, рольовий конфлікт виникає коли молодому фахівцю даються суперечливі завдання й від нього вимагають взаємовиключних результатів, коли ступінь покладених на працівника обов’язків не відповідає його професійній підготовці. Також конфлікт може бути відповідною реакцією на службове перевантаження, низький ступінь задоволеності роботою, слабку впевненість у собі й своїх вчинках.

Попередження та подолання рольових конфліктів у молодого працівника на мою думку, є необхідністю впровадження наступних заходів:

В першу чергу досконалість підбору й відповідної розстановки кадрів;

Проведення начальником індивідуальних бесід з кожним молодим працівником, для виявлення існуючих проблем;

<\/a>") //-->