ДослІдження почерку – доказ у кримІнальнІй справІ

Індивідуальність почерку – явище загальновідоме. Дослідження рукописного листа з метою ототожнення виконавців документів у криміналістиці називають графічним або почеркознавчим дослідженням. Слід відмітити, що такі істотні ознаки письма як індивідуальність та стійкість, є предметом вивчення тільки криміналістики. Умовно-рефлекторні зв‘язки письма створюються під впливом багатьох факторів, які визначаються фізичними і психічними особливостями даної особи і умовами навчання.

Оскільки динамічному стереотипу притаманна стійкість, при умисному змінені почерку виникає перехід до свідомих рухів руки, і в результаті настає деавтоматизація почерку, яка полягає в уповільненому русі руки; зникає не примусовість в почерку. При цьому всіляка навмисна зміна почерку також носить індивідуальний характер. В любому документі при достатній кількості графічного матеріалу завжди з‘являються ознаки, які щойно напрацьовані пишучим. В той же час будуть «прориватися» і ознаки, характерні для його звичайного почерку.

Сучасний стан судово-почеркознавчого дослідження документів дозволяє вирішувати широке коло завдань по встановленню виконавця рукописних об'єктів, умов їхнього виконання й стану пишучого. Якщо виникає необхідність установити по почерку особистісні дані виконавця, то призначається комплексна почерко-авторознавчої експертиза, для встановлення часу виконання тексту – комплексна почерко-техніко-криміналістична експертиза.

При проведенні експертиз можуть використатися оптичні прилади для виявлення слідів уповільнених рухів, обведені, вивчення напрямку руху й інших графічних особливостей виконання письмових знаків. Також можуть бути застосовані різні математичні методи. Застосування комп'ютерних технологій дозволяє розширити обсяг почеркової інформації, особливо за рахунок дрібних кількісних характеристик почерку, які не сприймаються зором.

На основі виявлення закономірних зв'язків між окремими особистісними властивостями, станами виконавця й особливостями почерку в судовому почеркознавстві розроблені науково обґрунтовані методики визначення віку, статі, національної мови, алкогольного, наркотичного стану, патології органів зору, травми головного мозку, глибоких розладів нервової системи, патологічних порушень психіки.

Ґрунтуючись на ознаках формування почерку, змін ознак у певні періоди життя в тієї самої особи, експерт може встановити період часу, у межах якого міг бути виконаний досліджуваний рукописний текст, а також послідовність виконання декількох рукописних документів.

Сучасний стан судового почеркознавства характеризується високим рівнем розвитку. Сформовано наукові основи почеркознавства. Практика ставить перед нею нові складні проблеми, що ставляться до розробки як фундаментальних знань, так і нових ефективних методів і методик дослідження, особливо малоінформативних почеркових об'єктів.

Численні дослідження в даній області дозволяють криміналістам намалювати трохи фантастичну картину про майбутнє почеркознавства, особливо в питаннях діагностики особистості. Наприклад, визначивши за ознаками почерку в рукописі стать, тип статури людини, ми можемо висловити тверді судження про схильність невідомої особистості до певного захворювання, про розмірні параметри його тіла, рівень інтелекту, тип темпераменту й навіть переважному малюнку папілярних візерунків пальців рук.

Історія підтверджує висновок про те, що судово-почеркознавча експертиза-галузь науки криміналістики, що перебуває в процесі безперервного розвитку, і не існує перешкод до застосування в ній будь-яких науково обґрунтованих методів дослідження.

Животченко Андрій Миколайович, курсант групи ІКМ-04-16 ХНУВС

 Науковий керівник: викладач кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії ННІПФПСД ХНУВС Сафонов Д.А

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО ЕТАПУ БОРОТЬБИ З ФАЛЬШИВОМОНЕТНИЦТВОМ В УКРАЇНІ

Підробка грошей виникла одночасно з людською цивілізацією разом із товарно-грошовими відносинами. Суспільна небезпека цього злочину завжди усвідомлювалась суспільством, а тому покарання за фальшивомонетництво було надзвичайно суворим; це виправдовувалося тим, що фальшивомонетник, переслідуючи свої меркантильні інтереси, одночасно посягав на безпеку держави, підриваючи її економіку.

Проблема виявлення, розкриття та розслідування фальшивомонетництва є актуальною для України особливо сьогодні. Бурхливий розвиток офісної техніки, поліграфічного обладнання та розповсюдження їх в Україні дозволяє фальшивомонетникам створювати організовану та високорозвинену індустрію фальшивомонетництва. Міжнародні зв’язки, досить високий «професійний» рівень і складна ієрархічна структура таких злочинних груп створюють суттєві труднощі для правоохоронних органів в боротьбі з фальшивомонетництвом.

Аналіз тенденцій розвитку злочинності, пов’язаної із виготовленням та збутом фальшивих грошових знаків, доводить розширення міжнародних кордонів і підвищення рівня організованості злочинних груп. Щільний взаємозв’язок і «розподіл праці» між злочинними групами дозволив їм значно підвищити останніми роками якість виготовлення фальшивих купюр.

У своїй динаміці розвитку фальшивомонетництво постійно вдосконалювалось і сьогодні воно має особливе підґрунтя, що базується на використанні досягнень науково-технічного прогресу. Після проголошення незалежності України, ситуація у сфері боротьби з фальшивомонетництвом ускладнилась. Поглиблення кризових явищ в економіці та політиці нашого суспільства обумовило загальне зростання злочинності, в якій особливу гостроту має фальшивомонетництво. Статистика свідчить, що найбільшого поширення в Україні фальшивомонетництво набуло у Криму, м. Києві, Київській, Дніпропетровській, Донецькій, Вінницькій, Житомирській, Луганській, Кіровоградській, Одеській, Полтавській, Харківській і Херсонській областях. У структурі цього виду злочинів, поряд з кількісними показниками, відбулися й якісні зміни – зросла організованість фальшивомонетників, їх професіоналізм, інтелектуальний рівень розвитку злочинців. Нерідко відбувається поєднання їх злочинної діяльності з наркобізнесом, розбоями, викраденням автотранспорту та іншими кримінальними проявами. У деяких випадках оптові покупці контрабандного товару використовують при розрахунках підроблені паперові гроші.

Враховуючи все наведене, можна дійти висновків, що проблема удосконалення роботи правоохоронних органів з попередження та розслідування фальшивомонетництва у зв’язку з поширенням діяльності в Україні організованих злочинних угрупувань фальшивомонетників набуває останніми роками особливої актуальності. Масований характер виготовлення підробок і складність розслідування цієї категорії злочинів свідчать про її високу суспільну небезпеку. З кожним роком фальсифікація грошей розповсюджується на нові території, розширюється та оновлюється й асортимент «виробів». Кількість країн, чия валюта підроблюється і на території яких виявляються фальшиві гроші, невпинно зростає. І тому для більш ефективної протидії фальшивомонетництву існує необхідність об’єднання зусиль працівників ОВС та інших спеціальних служб різних країн світу, застосування найсучасніші досягнень науки і техніки, підготовки більш досвідчених фахівців для виявлення та профілактики даного виду злочину. А також проведення інформаційних та навчальних кампаній серед населення з метою зменшення кількості людей, які не знають ознак підробки грошей.

Жиромський Руслан Миколайович, курсант групи ІКМ-05-12 ХНУВС

Науковий керівник: викладач кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії ННІПФСД ХНУВС Фатьянова В.О.

КРИМІНАЛІСТИЧНІ ОБЛІКИ: СУТНІСТЬ ТА ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ

Криміналістичні обліки є складовою системи криміналістичної реєстрації під якою розуміється практична реєстраційна діяльність правоохоронних та інших органів державної виконавчої влади зі створення певної системи матеріальних об’єктів з метою захисту національних інтересів України, підвищення ефективності протидії злочинності, зокрема попередження та розкриття злочинів. Система криміналістичної реєстрації, окрім криміналістичних обліків, налічує у собі ще два види обліків – оперативно-довідкові та оперативно-розшукові.

Кожен вид обліку, у тому числі й криміналістичний, являє собою систему реєстрації, систематизації та зосередження об’єктів або відомостей про них за їх ідентифікаційними ознаками з метою використання облікових даних для розкриття та попередження злочинів, яка ґрунтується на наукових даних і узагальненнях практики боротьби зі злочинністю.

В залежності від завдань, які виконують криміналістичні обліки, вони поділяються на: оперативно-пошукові та інформаційно-довідкові.

В оперативно-пошукових обліках містяться дані, які безпосередньо пов’язані з подією злочину та, як правило, вилучені при оглядах місця події або при проведенні оперативних заходів та слідчих дій. До них відносяться: дактилоскопічні, колекції слідів зламування, взуття, транспортних засобів, волокон, замків і ключів, підроблених рецептів і бланків документів, кулегільзотеки, колекції суб’єктивних портретів і інші.

До інформаційно-довідкових обліків заносяться об’єкти та дані, які безпосередньо не пов’язані з подією злочину і отримані в результаті накопичення відомостей інформаційного характеру. Об’єктами інформаційно-довідкових колекцій і картотек можуть бути зразки різноманітних виробів, малюнки, фотографії, таблиці, каталоги та інше.

За допомогою систем різноманітних обліків сьогодні вирішується низка важливих соціальних завдань: ідентифікація невпізнаних трупів, невідомих хворих, встановлення місця знаходження безвісно зниклих осіб тощо.

Тому, на нашу думку, задля досягнення цієї мети - для підвищення ефективності роботи криміналістичних обліків, а отже й розкриття злочинів з їх допомогою необхідно:

Збільшити фінансування на створення та утримання в належному стані всіх видів обліків;

Створити єдиний електронний облік на території України;

Проводити постійне вдосконалення навичок спеціалістів, які працюють в цій галузі та методик реєстрації і систематизації отриманої інформації;

Підвищити рівень співпраці з іншими країнами з використання криміналістичних обліків;

Проводити заходи, спрямовані на усунення суб’єктивних факторів (корупції, халатності);

Полегшити процедури отримання інформації з обліків, що зменшить затрати часу та підвищить шанси на розкриття злочину «за гарячими слідами».

На нашу думку, якщо виконати всі перераховані вище вимоги, то значно зросте ефективність роботи правоохоронних органів. Використання можливостей криміналістичних обліків є перспективним напрямком діяльності правоохоронних органів, яка потребує постійного вдосконалення.

Завіховська Яніна Василівна, курсант групи ІКМ-05-2 ХНУВС Науковий керівник: доцент кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії ННІПФПСД ХНУВС, канд.юрид.наук Малярова В.О.

ПЕРЕВІРКА ВИСНОВКУ ЕКСПЕРТА ТА ЙОГО ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ВІДОБРАЖЕННЯ

Процес доказування передбачає не тільки дослідження, оцінку, але й перевірку доказів. Перевірка висновку експерта – це проведення певних дій, спрямованих на пошук нової інформації про ті ж фактичні данні, які встановлені в процесі експертного дослідження. Метою перевірки висновку експерта є встановлення відповідності отриманих експертом даних, проміжних та кінцевих висновків іншим доказам по справі. Перевірка передбачає проведення конкретних практичних (процесуальних, організаційних, оперативно-розшукових) дій, спрямованих на визначення достовірності висновку експерта, пошуку нових доказів відносно тієї ж певної, конкретної обставини. Перевірка процесуально-організаційних умов проведення експертизи передбачає з’ясування правильності її призначення і вибору експерта, дотримання правил підготовки матеріалів і об’єктів, виконання вимог закону щодо прав обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, а також роз’яснення прав та обов’язків експерту і дотримання вимог, що пред’являються до висновку. Перевірка фактичної сторони висновку включає з’ясування правдивості збирання та оформлення матеріалів, повноти й точності опису об’єктів та інших матеріалів, які були використані експертом.

Всебічна перевірка методичної сторони висновку має важливе значення, так як з неї випливає висновок про обґрунтованість проведених досліджень і висновків.

Перевірка логічної та граматичної сторін висновку тісно пов’язана з установленням його повноти і обґрунтованості. Вона полягає у з’ясуванні логічної послідовності опису ходу та наслідків досліджень, суперечностей і неточностей, допущених граматичних помилок, невдалих зворотів мови та малозрозумілих термінів, які ускладнюють розуміння змісту висновків експерта. Суть перевірки полягає в проведенні практичних процесуальних дій стосовно отримання нових даних. Після їх встановлення вони знову зіставляються з висновком експерта.

Перевірку висновку експерта слідчий (суддя) здійснює для позбавлення сумнівів у доброякісності висновку як доказу та підтвердження відповідності фактичних даних, отриманих в результаті проведених досліджень, дійсності. Крім того, перевірка проводиться тоді, коли наявні протиріччя між фактичними даними, що містяться у висновку експерта, та відомостями з інших джерел доказів.

Основним способом здійснення перевірки є проведення слідчих дій. Якщо виявлено суперечності між висновками та іншими доказами, то необхідно вивчити взаємопов’язані матеріали справи та з’ясувати, чи є їх розбіжність наслідком необґрунтованих висновків експерта або недостовірності доказів, які їм суперечать. Наслідки перевірки висновку експертизи можуть бути як позитивними так і негативними. При позитивних результатах висновок експерта може бути використаний як доказ по справі. Негативний результат виключає можливість використання експертного висновку в доказуванні. В такому випадку слідчий (суддя) у відповідному процесуальному документі повинен вказати мотиви незгоди з висновками експерта.

Загнида Ольга Владиславівна, курсант групи ІКМ-05-12 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії ННІПФПСД ХНУВС, канд.юрид.наук Заяць Д.Д.

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ВИЯВЛЕННЯ МІСЦЬ ПРИХОВУВАННЯ ПРИ ПРОВЕДЕННІ ОБШУКУ

Розслідування злочинів передбачає використання пошукових дій, які сприяють виявленню джерел доказової та орієнтуючої інформації. Відшукання прихованих об’єктів (знарядь злочину, речових доказів, трупів, осіб, що переховуються від суду і слідства) може бути здійснено під час проведення обшуку.

Обшук є слідчою дією, що проводиться з метою відшукання та вилучення об’єктів, які мають значення для справи, а також виявлення розшукуваних осіб, змістом якої є примусове обстеження приміщень, споруд, та живих осіб.

Обшук є складною та тривалою слідчою дією. Успішне проведення обшуку залежить від багатьох чинників, серед яких одне з найважливіших місць посідає знання працівниками правоохоронних органів типових місць приховування, а також обставин, що впливають на вибір таких місць.

Типовими місцями схованок, як правило, є природні пустоти, ніші у стінах, перекриттях на стелі та підлозі, в печах, димарях, вентиляційних каналах, змивних бачках унітазів. Предмети меблювання також можуть містити, приховані від стороннього ока, ніші та шухлядки, які конструюються злочинцями з метою обладнання схованки та приховання об’єктів.

Загалом, на вибір зацікавленою особою місця приховування, обладнання схованки, впливає звичний спосіб життя такої особи, професія та рід занять. Особливості професії та роду занять виявляються у тому, що, наприклад, столяр, тесляр влаштовують схованки у стінах шаф, ніжках ліжок, тощо; домогосподарки використовують з цією метою предмети посуду, горщики для квітів, дитячі іграшки, подушки і таке інше.

Для досягнення цілей обшуку необхідно брати до уваги, що непоодинокими є випадки, коли об’єкти обшуку ховаються не в жилому приміщенні особи, а в громадських місцях. Тому, вивчення маршрутів прогулянок особи, а також місць проведення дозвілля особи, в якої передбачається проведення обшуку, є необхідною запорукою успішного обшуку.

Під час проведення обшуку з метою виявлення схованок необхідно приділяти особливу увагу таким обставинам, як сліди свіжої штукатурки, побілку, пофарбування стін; відсутність шпаклівки поміж дошками підлоги або наявність нових цвяхів; наявність свіжо поклеєних шпалер; більш глухий звук під час стукання по стені, а ніж в іншій її частині; наявність зав’ялих рослин у квіткових горщиках, що може пояснюватись їх пересаджуванням з метою влаштування схованки.

Врахування зазначених обставин на підготовчому та робочому етапах проведення обшуку сприятимуть успішному досягненню цілей обшуку, раціонально застосовуючи при цьому необхідні сили та засоби.

Іванов Ярослав Михайлович, курсант групи ІКМ-05-2 ХНУВС Науковий керівник: доцент кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії ННІПФПСД ХНУВС, канд.юрид.наук Малярова В.О.

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ТАКТИКИ ДОПИТУ ПІДОЗРЮВАНОГО ТА ОБВИНУВАЧЕНОГО

Однією з найпоширеніших і найефективніших слідчих дій є допит, але водночас це важка і виснажлива робота, яка потребує від слідчого високої загальної і професійної культури, глибокого знання людей, їх психології. Складність проявляється не тільки в тому, що в свідченнях людини, яка прагне повідомити все, що їй відомо по справі можуть бути помилки, видумки(усвідомлювані та неусвідомлювані), які при допиті слід своєчасно виявити і урахувати при оцінці і використанні свідчень, які повинні бути повними та об’єктивно відображати дійсність. Підозрюваний і обвинувачений – єдині джерела інформації які найкраще і детально пам’ятають всі обставини вчиненого злочину, випадки забування тут дуже рідкісні й не характерні. Допитувані найчастіше зацікавленні в приховуванні деяких обставин злочину, постійно програють їх в пам’яті, при цьому в ряді випадків замовчують скоєне і не розкривають справжні картини події. І тому все це потребує індивідуального підходу до кожного з учасників, використання тактичних прийомів допиту з урахуванням особистості.

З огляду на законодавство нашої країни, що стосується прав підозрюваного та обвинуваченого складається така ситуація, коли підозрюваний і обвинувачений, користуючись наданими законом широкими правами використовують їх для того, щоб уникнути кримінальної відповідальності і ввести слідство в оману. Так КПК України у ч.2 ст.43 і ч.2 ст.43- 1 визначаються такі права як: давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання по пред’явленому обвинуваченню, а також право зустрічі до першого допиту з адвокатом. Оскільки показання являються не тільки джерелом доказу, але й засобом захисту. Задача допиту обвинуваченого і підозрюваного, не в тому, щоб допитуваний «зізнався», а в тому, щоб встановити істину по справі.

Активно проводячи допит, потрібно отримати детальні дані не тільки про сам злочин, але й про його причини, мотиви, підготовку, обставини, що сприяли вчиненню злочину, способи приховування слідів злочину і злочинців.

Слідчий повинен бути об’єктивним, принциповим, тактичним, чутливим та уважним. Слід пам’ятати, що не тільки слідчий вивчає психологічний стан підозрюваного і обвинуваченого, але й останній вивчає нас і дуже уважно слідкує за поведінкою, жестами, мімікою та інше. Не можна зловживати над правами та законними інтересами, допускати грубості, також і давати виходити за рамки дозволеного допитуваному. Він завжди повинен бачити і відчувати, що слідчий ввічливий та спокійний, твердий та наполегливий в намаганнях встановити істину, що він добре знає суть справи і тому всякі не дозволенні прийоми чекає не удача і провал. Від повноти свідчень про психологічний облік допитуваних, індивідуального підходу до них залежать тактичні прийоми допиту і їх результати.

При підготовці слід врахувати важливу особливість, щодо раніше судимих за інші злочини. Такий обвинувачений, зазвичай, уже добре ознайомлений з процесуальною процедурою допиту, зі своїми правами; йому можуть бути знайомі і деякі тактичні прийоми допиту. Це необхідно врахувати при розробці тактики допиту. Орієнтиром при цьому можуть служити дані із архівів кримінальних справ: про позицію, яку він займав при допитах при розслідуванні його попередніх злочинів; про його особистість і зв’язки; реакції на пред’явленні докази; хитрощі до яких звертався для дезорієнтації слідства,зменшення ступеня вини. Виявити окремі його психологічні навики і риси. Саме це і відіграє свою специфіку при допиті обвинуваченого, встановлення психологічного контакту, що в свою чергу допоможе відібрати доцільні та ефективні тактичні прийоми.

Іванова Олександра Олександрівна, курсант групи ІСД-05-10 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії ННІПФПСД ХНУВС, канд.психол.наук Лозова С.М.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ДОПИТУ СУБ’ЄКТА АЛІБІ

Найбільша кількість рекомендацій учених-криміналістів щодо перевірки алібі міститься у працях, що присвячені тактиці допиту підозрюваних та обвинувачених.

Допит є основною слідчою дією, за допомогою якої слідчий встановлює, правдиве чи неправдиве алібі заявлене підозрюваним або обвинуваченим. Хоча на першому допиті підозрюваний може і не повідомити про своє алібі з метою з’ясування наявних доказів, якими володіє слідчий і які вказують на нього як на учасника злочину. Встановивши прогалини ланцюгу викриваючи його доказів, він у подальшому може заявити неправдиве алібі, яке перевірити виявиться досить складно.

Після того, як допитуваний заявив алібі, слідчий повинен конкретизувати його просторово-часові характеристики. З цією метою на стадії постановки запитань при проведенні допиту слідчому доцільно запропонувати підозрюваному самостійно записати до протоколу показання про алібі, скласти схему свого маршруту, руху із зазначенням певних місць та часу, коли він там перебував.

Одним з найбільш ефективніших прийомів допиту при встановленні алібі, є деталізація показань. Суть цього тактичного прийому полягає в поділі слідчим, шляхом постановки запитань заявленого підозрюваним алібі чи показань, що у зв’язку з ним, на окремі етапи, епізоди, обставини, деталі та отримані щодо них докладних пояснень. У подальшому по цим самим етапам, епізодам, обставинам, деталям допитуються свідки алібі з метою виявлення можливих суперечностей в їх показаннях.

Підозрюваний, який заявив заздалегідь непідготовлене неправдиве алібі, як правило, не має часу та можливості детально продумати свої показання щодо їх узгодженості в деталях. Тому в їх показаннях слідчий швидше виявить різні суперечності, розбіжності в деталях. Ці показання, зазвичай, суперечать зібраним доказам по справі та оперативно-розшуковим даним.

Показання підозрюваних та обвинувачених, які заявили заздалегідь підготовлене неправдиве алібі, незважаючи на тривалий проміжок часу, що минув з моменту вчинення злочину до допиту, як правило, відрізняються перенасиченістю дрібними деталями. Суб’єкти алібі надмірно деталізують, що робили протягом усього дня коли був вчинений злочин. Це має насторожити слідчого. Людина не в змозі запам’ятати детально події, факти, що відбулися в конкретні дні. Запам’ятовуються лише найемоційніші, незвичайні. Оскільки злочин, що вчинений підозрюваним, та пов’язані з ним обставини, факти належать до емоційних, вони запам’ятовуються добре. Після детальної фіксації цих показань у протоколі допиту підозрюваному слід запропонувати також детально описати, як він провів один із днів, що передували злочину або після нього. Характер відповідей надасть можливість слідчому визначити вид заявленого підозрюваним алібі.

Таким чином, деталізація показань відіграє дуже важливу роль у встановленні неправдивого алібі. Адже саме цей тактичний прийом викриває прогалини у показаннях суб’єкта алібі, і за допомогою чого можливе встановлення істини у справі.

Какуля Ганна Федорівна, курсант групи ІКМ-04-15 ХНУВС Науковий керівник: викладач кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії ННІПФПСД ХНУВС Сафонов Д.А

ІНФОРМАЦІЯ ЯК ПРЕДМЕТ ЗЛОЧИНУ

Питання про предмет злочину є одним з найменш вивчених і розроблених, а тому і найбільш суперечливим не тільки у теорії кримінального права, а й у криміналістиці.

Предмет злочину, є складовим та найбільш важливим елементом у структурі самого механізму вчення злочину. Саме якісні характеристики предмету злочину, зумовлюють вибір способу та умови для вчинення злочину. Тому вважаю, що закономірний зв’язок між специфічністю предмета посягання та способом його вчення є досить індивідуальний.

У теорії кримінального права предметом злочину зазвичай вважають будь-які речі матеріального світу, з певними властивостями яких закон про кримінальну відповідальність пов’язує наявність у діях особи ознак конкретного злочину. На думку інших авторів, предметом злочину може бути лише певна річ, оскільки він завжди є речовою (матеріальною) ознакою злочину. Так, М. Коржанський зазначає, що на нематеріальний предмет (ідеї, судження, поняття тощо) неможливо здійснити прямий, безпосередній злочинний вплив із метою зміни певної групи суспільних відносин.

Як можна помітити, наведені позиції заперечували нематеріальну природу предмета злочину. Однак розвиток інформаційного суспільства змушує переглянути зазначені теоретичні положення. Зокрема О. Радутний пропонує розуміти під предметом злочину речі або інші явища об’єктивного світу (інформація, енергія тощо), з певними властивостями яких кримінальний закон пов’язує наявність у діянні особи складу конкретного злочину. Наведене визначення видається не зовсім доцільним, адже властивостями, з якими закон про кримінальну відповідальність пов’язує наявність у діяннях особи складу злочину, характеризуються й такі факультативні ознаки об’єктивної сторони, як спосіб, засоби, час, місце вчинення злочину. Таким чином, О. Радутний безпідставно пропонує розширити поняття предмета злочину. Поряд із цим, на думку вказаного автора, наявність у діях особи складу злочину слід пов’язувати з певними властивостями предмета злочину.

О. Мазуренко та Н. Розенфельд вважають, що під предметом злочину слід розуміти визнані в законі про кримінальну відповідальність речі або інші явища об’єктивного світу, впливаючи на які, особа посягає на об’єкт злочину. На наш погляд, наведене визначення є правильним, адже матеріальні та нематеріальні утворення можуть визнаватися предметом злочину лише тоді, коли на них вказано безпосередньо у законі про кримінальну відповідальність.

Предметом злочину, за ст. 362 КК України, є охоронювана законом комп’ютерна інформація, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації. У науковій літературі існують різні погляди щодо сутності інформації. Так В. Кузнецов відзначає, що інформація, маючи нематеріальний характер, передається за допомогою різних матеріальних носіїв. Тобто її властивості передаються від одного носія до іншого. На підставі викладеного, В. Кузнєцов дійшов висновку, що комп’ютерна інформація є відносно матеріальним утворенням.

Крім того інформацію можна вважати предметом злочину за наступним визначенням матеріальністості предмета злочину: матеріальними (фізичними) слід вважати цінності, що можуть сприйматися органами чуття людини або спеціальними технічними засобами.

Таким чином розслідування злочинів, де предметом є специфічний предмет, має складний характер пов’язаний з встановленням факту впливу на цей предмет та як результат, зміна його стану.