Допит потерпІлих як необхІдна передумова розкриття злочинІв, повязаних з торгІвлею людьми

Торгівлю людьми називають раковою пухлиною суспільства, формою сучасного рабства. Як це не сумно, але Україна займає не останнє місце у переліку країн, чиї громадяни є об’єктом купівлі-продажу.

Найчастіше повідомлення про незаконні дії надають родичі, засоби масової інформації, під час розслідування інших кримінальних справ. Потерпілі особи знаходяться у важкому емоційному становищі і не здатні реагувати швидко, що дуже потрібно при вчиненні таких діянь.

Серед найбільш розповсюджених незаконних дій, пов’язаних з торгівлею людьми є продаж або інша платна передача жінок за кордон з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі.

В цьому випадку найбільш важливою та необхідною, а в той же час однією із самих складних слідчих дій в таких справах є допит.

Можлива ситуація, коли особа не знала про незаконні дії щодо неї і всіляко намагалася протидіяти злочинним намірам. В цьому випадку до потерпілої міг застосовуватися обман (коли їй пропонували роботу за кордоном відповідно до її професії, освіти, поведінки;), безпорадність становища (особі знаходиться у важкому матеріальному становищі, а їй пропонують краще життя, проте не обумовлюється майбутня професія), застосування насильства (особу силоміць викрадали, вивозили за кордон без її бажання), погрози (попереджували, що до її родичем можуть застосувати насильство або буде розповсюджена компрометуюча її інформація). При появі інформації щодо такої особи і незаконних дій щодо неї від неї самої або через інші канали, необхідно обов’язково допитати потерпілу. Вона може або розповісти все, що знає про злочинців та їх місце перебування, або буде мовчати через побоювання, що з нею або її сім’єю може щось трапитись.

Проте бувають ситуації, потерпілу особу вивозили за кордон з її відома. Вона знала про майбутню роботу і бажала нею займатися. По-перше, ця ситуація буде характеризуватися тим, що особа не завжди буде бажати надавати будь-яку інформацію, все ж таки це її спосіб заробітку і існування. По-друге, вона може всіляко заперечувати свою причетність до злочинних діянь і вести себе як особа, що зовсім не розуміє, що трапилося і для чого її викликали. Необхідно дати зрозуміти, що правоохоронним органам відомо про злочини, що особа може бути визнана причетною до діяльності злочинців тому, що покриває їх і не бажає допомагати слідству. Слідчий повинен перевіряти розповідь особи шляхом постановки запитань, що уточнюють необхідні факти, перевіряють правдивість розповіді.

Інший випадок, коли особа бажає відбути за кордон для пошуку роботи, а їй повідомляють про наявність роботи, але з необхідністю надання сексуальних послуг і вона не відмовляється від майбутніх занять. В цьому випадку особа не розуміє, що її намагаються сексуально експлуатувати, заробити на ній гроші. Потерпіла не відмовляється. Тому особі необхідно пояснити, що стосовно неї був вчинений злочин, що вона є потерпілою, її особиста свобода була порушена. Така ситуація може трапитися в майбутньому з її дітьми, що наступного разу в неї не будуть питати, «вже ж погоджувалася», а примусять силоміць. Необхідно роз’яснювати, що трапляється з жінками, що не погодилися на пропозиції, на знущання, що до них застосовуються и як до них ставляться, тобто вплинути на них психологічно.

Можлива ситуація, коли особа бажала відбути за кордон для заробітків своїм тілом, проте в останній момент її «залишили поза бортом», посилаючись на невідповідність певним критеріям, і їй відмовляють, залишають без бажаного. Особа накопичує велику кількість гніву і залюбки розповість про злочинців. Але ж но її інформація має фільтруватися і перевірятися, адже потерпіла може зводити наклеп на невинних осіб.

Гнатюк Інна Миколаївна, студент НЮА України імені Ярослава Мудрого

Науковий керівник: доцент кафедри криміналістики НЮА України імені Ярослава Мудрого, канд.юрид.наук, доцент Пчолкін В.Д.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ З УХИЛЕННЯМ ВІД ПОВЕРНЕННЯ ВИРУЧКИ В ІНОЗЕМНІЙ ВАЛЮТІ

Зовнішньоекономічна діяльність є одним з найрентабельніших видів господарської діяльності. Участь у ній широкого кола юридичних осіб, у тому числі іноземних, та використання як засобу платежу іноземної валюти передбачають необхідність ретельної її регламентації та забезпечення криміналістичного захисту від злочинних посягань. Для економіки держави, що розвивається, велику небезпеку становить ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, товарів або інших матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки, чи приховування будь-яким способом такої виручки, товарів або інших матеріальних цінностей. Криміногенна обстановка у цій сфері потребує прийняття відповідних заходів захисту зовнішньоекономічної діяльності, інтересів держави, господарюючих суб’єктів і перш за все заходів правового характеру, встановлення ефективної системи валютного контролю.

Правила обігу валютних цінностей регулюються Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та іншими нормативно-правовими актами.

Кримінально-правовий захист валютних інтересів держави здійснюється нормами про відповідальність за ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК) та незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ст. 208 КК).

Валютна виручка суб’єктів господарської діяльності - це сума валютних надходжень від продажу товарів та послуг за іноземну валюту (включаючи й валюту країн СНД), незалежно від джерела їх походження.

Термін «валютна виручка» має обмежений характер, оскільки незаконний відтік валютних коштів можливий і в інших формах, наприклад, у вигляді фіктивних угод про виконання робіт (послуг) консультаційного або інформаційного характеру, що дозволяє здійснювати перерахування на рахунки в зарубіжних банках валютних коштів, які не є валютною виручкою.

Порядок розрахунків суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності визначається Законом України «Про порядок розрахунків в іноземній валюті», яким встановлений обов’язковий строк, протягом якого зовнішньоекономічні операції українських резидентів повинні бути завершені, тобто при експорті товарів, робіт або послуг має бути проведена сплата іноземним контрагентом, при імпорті - в Україну повинен бути ввезений сплачений резидентом товар.

До системи органів, що здійснюють валютний контроль, належать: Національний банк України, Міністерство економіки, Державна митна служба, Державний комітет статистики, Державна податкова адміністрація, Міністерство фінансів та ін. Між цими органами встановлений систематичний обмін інформацією про стан зовнішньоекономічної діяльності та хід виконання контрактів її суб’єктами. Однак практика нормативного регулювання зовнішньоекономічної діяльності зараз ще недостатньо ефективна. Ця та інші обставини створюють сприятливі умови для посягань на валютні ресурси, а також для різних зловживань з боку суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

При розслідуванні даної категорії справ головним є те, що ці злочини здебільшого вчинюються «документальними» способами, у зв’язку з чим великого значення набуває відшукання, вилучення, огляд відповідних бухгалтерських та банківських документів, що відображають зовнішньоекономічні операції суб’єкта підприємництва. Для проведення цих слідчих дій у деяких випадках доцільне залучення спеціалістів – економістів, бухгалтерів, аудиторів, митних брокерів та ін. Для цього через дипломатичні представництва цих країн направляються доручення в зарубіжні правоохоронні органи з метою отримання необхідної інформації та документів. Процедура отримання вказаної інформації та документів спрощується, якщо з конкретною державою Україна має двосторонню угоду про співробітництво у даній сфері або ці держави є учасниками Конвенції про взаємодопомогу (наприклад, «Угода про взаємодію міністрів внутрішніх справ незалежних держав у сфері боротьби зі злочинністю», членами якої є держави СНД).

Планування розслідування посягань на валютні ресурси може викликати необхідність встановлення та перевірки фактів, пов’язаних із вчиненням інших злочинів. З цією метою до плану розслідування, залежно від обставин справи, включаються такі питання, що підлягають з’ясуванню: умови роботи підприємства, установи або організації в зовнішньоекономічній діяльності; коло службових прав та обов’язків осіб, які беруть участь у цих операціях; сутність неправомірних дій (бездіяльності) вказаних осіб; місце, час та спосіб вчинення неправомірних дій; ухилення від виконання певних дій; тривалість злочину (багатоепізодний чи складається з одного епізоду); обов’язки та їх фактичне виконання певною службовою особою; чи спричинена шкода неправильними діями (бездіяльністю) особи – учасника зовнішньоекономічної операції; причинний зв’язок між діями (бездіяльністю) та шкідливими наслідками, що настали; розмір шкоди, спричиненої внаслідок зовнішньоекономічної операції злочинними діями (бездіяльністю) її учасників; мета та мотиви злочину даного виду; відомості про особу обвинуваченого (підозрюваного); обставини, що сприяли вчиненню злочину.

Дуже важливо володіти відповідними знаннями з бухгалтерського обліку, банківської справи та бути обізнаним у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності для розслідування даного виду злочину.

Демків Тетяна Анатоліївна, курсант групи ІСД-05-3 ХНУВС Науковий керівник: викладач кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії ННІПФПСД ХНУВС Криводід О.І.

СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ ОЧНОЇ СТАВКИ

Однією з проблем залишається належна якість досудового слідства. Для вирішення цієї і інших проблем, які виникають в ході слідчої роботи, необхідні нові теоретичні розробки способів підвищення ефективності досудового слідства, а також широке застосування їх в повсякденній роботі правоохоронних органів.

В розслідуванні злочинів серед різноманітних слідчих дій важливе значення має очна ставка. В процесуально-тактичному і психологічному відношеннях очна ставка є складною слідчою дією. На практиці мають місце теоретичні прогалини, які призводять до різноманітних порушень, помилок при її проведенні, що в кінцевому результаті не проходить безслідно для загального результату слідства по конкретній кримінальній справі.

Результати очної ставки мають хоч і не вирішальне, але, безсумнівно, суттєве значення. Вони допомагають вибрати ту єдину версію з ряду інших, слідуючи якій вдається з’ясувати дійсні обставини справи, а також сприяють усуненню суттєвих протиріч в показаннях раніше допитаних осіб. По суті, очна ставка направлена на встановлення істини по справі.

Однією із дискусійних проблем криміналістичної тактики є питання про сутність і значення очної ставки. Правильне його вирішення має не лише науковий інтерес. Вияснення самої сутності очної ставки, розкриття всіх її сторін необхідні для найбільш ефективного застосування даної слідчої дії на практиці.

Запропоновані в літературі визначення поняття очної ставки в тій чи іншій мірі відрізняються одне від одного і в них не завжди точно і повно відображено її сутність. Серед вчених не має єдиного погляду на процесуальну природу очної ставки. Одні розглядають очну ставку в якості різновиду особливої форми допиту і слідують визначенню даної слідчої дії, яке дав М.С. Строгович, котрий бачить її сутність в «одночасному допиті двох осіб в присутності один одного з приводу одних і тих же обставин». Однак в даному визначені не вказана ціль провадження очної ставки, тим самим вона ототожнюється з допитом.

Друга група вчених на чолі з А.С. Соловйовим визначають очну ставку як «допит в присутності один одного двох раніше допитаних осіб про обставини, з приводу яких в показаннях виникли суттєві протиріччя, з метою встановити істину по спірним обставинам». Це визначення також не розкриває в повній мірі сутність очної ставки. Автор, вважаючи очну ставку різновидом допиту, не визначає коло учасників, між якими може проводитися дана слідча дія.

Наступні думки, які існують в науці, вважають очну ставку самостійною слідчою дією, яка відрізняється за своїми цілями, процесуальним порядком проведення і тактики від інших слідчих дій (В.О. Коновалова, Н.В. Жогін, С.А. Шейфер, А.Р. Ратинов, В.С. Комаров, Н.В. Бахарєв, І.Є. Биховський, В.С. Максімов, Ф.Н. Фактулін та інші).

Актуальність точного визначення сутності очної ставки обумовлена науковою дискусією з питання, які тактичні прийоми повинні застосовуватися при її провадженні: тактичні правила проведення допиту або самостійні, відокремлені від прийомів допиту, правила. В криміналістичній літературі висловлена думка про те, що при підготовці і проведенні очної ставки «застосовуються загальні положення тактики допиту і тактичні прийоми, які використовуються при допиті свідків і потерпілих, обвинувачених і підозрюваних(в залежності від того хто є учасниками очної ставки)». Однак практика заперечує механічне перенесення правил допиту на очну ставку, так як це не приносить очікуваних результатів і негативно впливає на розкриття злочинів.

Очна ставка має багато спільних рис з допитом, але на відміну від нього характеризується цілим рядом тільки їй одній притаманних процесуальних, тактичних і психологічних особливостей. Саме ці особливості відображають ту неповторність, що визначає собою індивідуальність даної слідчої дії.

Вважаючи очну ставку самостійною слідчою дією, А.Р. Ратинов правильно відмітив, що «на відміну від допиту, коли слідчий має справу з одним допитуваним, на очній ставці йде взаємодія трьох учасників». На допиті ж між слідчим і допитуваним існують двохсторонні правовідносини, які законодавець вимушений був урегулювати.

Приступаючи до допиту, слідчий в більшості випадків не знає конкретного змісту інформації, яку він отримає від допитуваного. Про об’єм і направлення допиту слідчий має саме загальне уявлення. Ширина і глибина цього уявлення залежать від наявності в даний момент відомостей оперативного характеру і доказів по справі. Ця обставина впливає на особливості тактики допиту.

Очна ж ставка проводиться лише при наявності істотних протиріч в показаннях раніше допитаних осіб, коли ці протиріччя не можна усунути за допомогою інших слідчих дій, у тому числі і повторним допитом. Виходячи з цього, при провадженні слідчий завчасно знає точки зору по спірним обставинам майбутніх учасників з показань, отриманих від них при допиті. Оперуючи наявною інформацією, слідчий обирає прийоми очної ставки, направлені на найбільш ефективне усунення протиріч і встановлення істини в справі.

Очна ставка і допит мають різні цілі. Ціль очної ставки-це усунення істотних протиріч у вже даних раніше показаннях допитуваних, тоді як ціль допиту - отримання відомостей про подію злочину або зв’язаних з нею фактах. Інша, ніж у допиті, цілеспрямованість очної ставки накладає свій відбиток і на тактику її провадження.

Необхідно також відмітити різницю в предметі даних слідчих дій. Предмет допиту значно ширший предмету очної ставки. Предмет очної ставки – усунення конкретного протиріччя – стосується лише невеликої частини інформації про подію злочину, отриманої в ході допиту від свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених. Предмет допиту обумовлюється великим колом передумов.

В умовах очної ставки застосовується не лише почерговий допит двох осіб, але і аналіз показань. Р.С. Бєлкін стверджує, що «по суті, очна ставка і представляє собою процес безперервного порівняння показань двох одночасно допитуваних осіб з негайним використанням слідчим результатів такого порівняння для усунення протиріч в інформації, яка виходить з цих джерел».

А.В. Дулов і П.Д. Нестеренко відмічають, що відмінність очної ставки від допиту полягає також в додатковому емоційному впливі за допомогою іншого учасника процесу». Психологічний вплив одного учасника очної ставки на іншого може призвести як до позитивного результату, а саме, до встановлення причин протиріч і їх усунення в показаннях учасників, так і до негативного, коли під впливом свого опонента учасник змінює свої показання на неправдиві, відмовляється від раніше даних правдивих, тим самим погіршує вже існуючу конфронтацію показання.

Викладене дає підстави зробити висновок: очна ставка – самостійна слідча дія, яка полягає в почерговому допиті в присутності один одного двох раніше допитаних з приводу одних і тих же обставин справи осіб з числа свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, аналізі і безперервному порівнянні (зіставленні) показань, які надходять, для усунення в них суттєвих протиріч з метою встановлення істини по справі.

Велике значення для правильного розуміння ролі і місця очної ставки в системі інших слідчих дій має визначення її задач. Так, очна ставка є способом не тільки перевірки наявних доказів, а й отримання нових. Поряд із встановленням істини з приводу спірних обставин в ході очної ставки можуть бути розв’язані наступні конкретні задачі:

1.Подолання добросовісної помилки допитуваного. Проведення очної ставки з такою особою позитивно впливає на відтворення в його пам’яті забитого. Цьому сприяє безпосереднє відтворення в подробицях одним учасником очної ставки своїх показань іншому. Інколи зовнішність недобросовісного учасника очної ставки оживляє у особи, яка добросовісно помиляється, асоціації зв’язку і полегшує йому пригадування подій що мали місце.

2. Викриття брехні одного з допитуваних. Слідчий організовує правомірний психологічний вплив на особу, яка дає неправдиві показання. Засобом такого впливу є показання і поведінка добросовісного допитуваного. Велике значення має і активність самого слідчого. Вирішальним є своєчасне і оправдане застосування визначених тактичних прийомів, направлених на викриття неправди недобросовісного учасника, таких як: пред’явлення на очній ставці доказів, проведення очної ставки у поєднанні з допитом, використання слідчим «слабких місць» психіки недобросовісного учасника, деталізація предмета очної ставки, зміна темпа очної ставки на форсований або сповільнений в залежності від конкретної ситуації, і ряд інших.

3. Укріплення вольових якостей, позиції обвинуваченого, який дав правдиві показання. А.В. Дулов і П.Д. Нестеренко вказують, що такі очні ставки необхідні як засіб укріплення позиції обвинуваченого, що зізнався, перед іншим обвинуваченим. При викритті в ході очної ставки спільників у обвинуваченого виникає укріплення вольової позиції, установка його на дачу правдивих показань у суді. Подібні очні ставки використовуються в двох випадках: коли обвинувачений, який зізнався, викриває інших допитуваних по справі осіб; коли очна ставка проводиться з особами, які позитивно впливають на обвинуваченого.

4. Викриття неправдивого алібі. В процесі проведення очної ставки слідчому не рідко вдається викрити неправдиве алібі підозрюваного (обвинуваченого).

5. Викриття само обмови або обмови одним допитуваним іншого.

6. Перевірка зібраних по справі доказів. Очна ставка є засобом перевірки показань допитаних осіб. Усуваючи суттєві протиріччя, прогалини, неточності в показаннях, досягаючи їх деталізації і роз’яснення окремих обставин, фактично проводиться перевірка дійсності доказового матеріалу по справі в цілому.

7. Викриття інсценування злочину. Очна ставка в деяких випадках є ефективною при викритті інсценування злочинів. В ході очної ставки особа, яка дає неправдиві показання, не витримує докорів сумління перед свідком (потерпілим), який дає правдиві показання, або вираженого презирства з його сторони і зізнається в створенні інсценування.

8. Отримання нових доказів. Очна ставка – «…додатковий засіб отримання доказів із показань свідків, потерпілих, обвинувачених і їх перевірки».

9. Виявлення причин походження суттєвих протиріч. Провадження очної ставки сприяє з’ясуванню даних, які пояснюють причини походження суттєвих протирічч в показаннях. В цьому випадку важливо точно відобразити показання учасників в протоколі. При виявленні причин походження суттєвих протиріч в показаннях потрібно звертати серйозну увагу як при проведенні очних ставок, направлених на викриття брехні, так і при подоланні добросовісної помилки допитуваних.

10. Вивчення особистості допитуваних. В ході очної ставки учасники вивчаються одночасно з дослідженням суттєвих протиріч в показаннях. Постановкою питань, уважним спостереженням за поведінкою, реагуванням допитуваних на показання один одного, пред’явленням доказів - слідчий може отримати такі відомості про риси характеру, темпераменту, вольових, інтелектуальних і моральних рисах допитуваних, значення яких важко переоцінити. Результати вивчення можуть бути використані як в ході очної ставки для вибора найбільш раціональних тактичних прийомів допиту її учасників, так і при проведенні інших слідчих дій. Крім цього, вивчення особистості злочинця допомагає слідчому визначити мотиви скоєння злочину, а також охарактеризувати його в залі судового засідання для призначення справедливого покарання.

11. Перевірка і оцінка слідчих версій. Очна ставка може проводитися з метою перевірки і оцінки слідчих версій. Усуваючи суттєві протиріччя, викриваючи самообмову допитуваного, слідчий під час очної ставки одночасно може отримати підтвердження про скоєння даного злочину іншою особою. Специфіка очної ставки дозволяє слідчому перевірити свої припущення по самим різноманітним обставинам розслідуваної справи.

Проведення очної ставки не обмежує, розширює, збільшує можливості слідчого в установлені об’єктивної істини по справі. В той же час значення очної ставки не слід переоцінювати. Вона не може замінити інші слідчі дії чи виключити їх провадження. Очна ставка повинна проводитися лише тоді, коли ця дія є необхідною в інтересах розслідування.

Дубіна Наталія Анатоліївна, курсант групи ІСД-05-6 ХНУВС Науковий керівник: ст. кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії ННІПФПСД ХНУВС, канд.юрид.наук Матюшкова Т.П.

ЩОДО СУТНОСТІ ТА ЗНАЧЕННЯ ОСВІДУВАННЯ У РОЗКРИТТІ

ТА РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИНІВ

Доказова інформація про причетність особи до розслідуваної події може розкриватися через сліди, тілесні ушкодження або особливі прикмети, наявні на тілі живих осіб, тим або іншим чином пов'язаних з розслідуваним злочином. Однією зі слідчих дій, спрямованим на їхнє виявлення, є освідування (ст. 193 Кримінально-процесуального кодексу України).

Про проведення освідування обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого або свідка слідчий виносить відповідну постанову, за необхідністю провести судово-медичне освідування, його за вказівкою слідчого проводить судово-медичний експерт або лікар. Слідчий не вправі бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, коли це пов’язане з необхідністю оголювати особу, що підлягає освідуванню. При освідуванні не допускаються дії, які принижують гідність освідуваної особи або небезпечні для її здоров’я. Про результати освідування, проведеного слідчим, складається протокол, який підписують слідчий та освідуваний. При судово-медичному освідуванні складають акт, а коли освідування проводить лікар, він видає довідку.

Сутністю освідування у криміналістичному його значенні є пізнавальна діяльність слідчого, який за допомогою органів відчуттів безпосередньо виявляє сліди, особливі прикмети, що можуть розташовуватися на тілі людини, а також встановлює інші властивості, ознаки або фізіологічний стан освідуваної особи, з метою використання отриманої інформації у розкритті та розслідуванні злочину.

При освідуванні використовуються такі методи пізнання, як спостереження, вимірювання, опис, порівняння, експеримент. Доцільним є залучення фахівців, які допоможуть слідчому у встановленні, опису, вилученні та попередній оцінці виявлених ознак та слідів. До особливостей проведення освідування також можна віднести його можливий примусовий характер та необхідність залучати понятих однієї статі з освідуваною особою.

При провадженні освідування, як правило, встановлюють анатомічні особливі прикмети, що стосуються контурів, розмірів, положення, кольору і особливостей будови окремих частин обличчя або тіла. А саме, татуювання (63\%), родимі плями та бородавки (9\%), шрами (6\%), рубці (1\%), фізичні вади, сліди раніше перенесених захворювань (0,4\%), ознаки, що вказують на професію або звички особи (0,5\%). Водночас, в криміналістичній літературі висловлюються точки зору про можливість встановлювати в процесі освідування й динамічні ознаки (кульгавість, аномалії мови (заїкання, гаркавість, шепелявість), постава, хода, жестикуляція, міміка і др.), констатація яких повинна здійснюватися відповідним фахівцем (експертом).

Слідами злочину, які можуть бути виявлені при проведенні освідування, є: тілесні пошкодження; відображення зовнішньої будови слідоутворюючих об'єктів (сліди зубів, нігтів); речовини, у тому числі біологічного походження, які органічно пов'язані з подією злочину (плями крові, фарби, горючих та інших речовин); мікрокількості речовин та предметів (частки ґрунту, волокна тканин тощо).

Наявність чи відсутність на тілі людини особливих прикмет та слідів злочину засвідчує її причетність до вчинення злочину, виконання певних дій, перебування в певному місці тощо. Результати освідування, зафіксовані в порядку діючого законодавства, мають доказове значення та сприяють встановленню істини у справі.