Визначення предмету провокацІЇ хабараВ теорії кримінального права під предметом злочину здебільшого розуміють будь-які речі матеріального світу, з певними властивостями яких закон про кримінальну відповідальність пов’язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину [1, с. 93], чи діючи на які особа посягає на блага, що належать суб’єктам суспільних відносин [2, с.131] чи з приводу яких або у зв’язку з якими вчиняється злочин [3, с.104; 4, с.68]. Але останніми роками поняття предмета злочину багатьма вченими зводиться не лише до речей матеріального світу. Зокрема, вчені О.Є. Радутний, Д.С. Азаров, Ю.В. Александров та В.А. Клименко в своїх працях зазначають, що предметами деяких складів злочинів можуть виступати такі нематеріалізовані об’єкти, як інформація та енергія [5, с. 10; 6, с. 8-9; 7, с. 74-75]. Тому на наш погляд, під предметом злочину слід розуміти не лише речі матеріального світу (матеріалізовані об’єкти), а й інші явища об’єктивного світу (нематеріалізовані об’єкти - інформацію, енергію). Головне при цьому - такі об’єкти повинні являти собою певну цінність, яка може бути виражена у грошовій оцінці їх вартості, а їх призначенням має бути задоволення певних потреб людей. В теорії кримінального права більшість вчених криміналістів конкретизують предмет провокації хабара, відносячи цей злочин до групи злочинів, що об’єднуються родовим «терміном» хабарництво, а саме: до одержання хабара (ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК)) та давання хабара (ст. 369 КК) [1, с.94; 1, с.103]. Тобто вважають, що предметом провокації хабара виступає саме хабар. Але з цього приводу серед правників не існує єдиної думки, так як донині відсутнє законодавче визначення предмета хабара. Вказівка на те, що хабар може мати «будь-який вигляд», при буквальному тлумаченні кримінального закону можна розуміти по-різному. У своїх роз’ясненнях, присвячених питанням кваліфікації хабарництва, Верховний Суд України, як і більшість криміналістів [9, с.448; 10, с.71; 11, с.135], наголошує на матеріальному характері хабара. В чинній постанові Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 р. № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» в п. 4 передбачено під хабаром майно (гроші, цінності та інші речі), право на нього (документи, які надають право отримати майно, користуватися ним або вимагати виконання зобов’язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від права майно, безоплатне надання послуг, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних або ремонтних робіт тощо). Послуги, пільги і переваги, які не мають майнового характеру (похвальні характеристика чи виступ у пресі, надання престижної роботи тощо), не можуть визнаватися предметом хабара. Одержання їх може розцінюватись як інша (некорислива) заінтересованість при зловживанні владою чи службовим становищем і за наявності до того підстав кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 364 КК [12, с.48]. Але дискусійним представляється висловлене ще в 20-х роках ХХ ст. судження С.В. Ейсмана: «Для хабара не може бути об’єктивного мірила, бо закон говорить про її отримання в якому б то не було вигляді, охоплюючи цим визначенням всі можливі види хабарництва, в чому б таке не виражалося, а тим самим і всі блага, незаконне отримання яких посадовою особою може створити умови для виникнення хабарництва» [13; с.703]. Пізніше наука знайшла нових прибічників. Так, А.К. Квинцинія вважає, що хабар – не тільки майнова, але і «інша» вигода [14, с.25] й зазначає: «Предметом хабара може бути все, чим можна підкуповувати посадову особу і зробити на неї вплив шляхом надання будь-яких благ, послуг, незалежно від того, матеріальні чи нематеріальні їх властивості [15, с.34]. М.П. Кучерявий, виходячи із законодавчого опису згаданої ознаки, ще у 60-ті роки зазначав, що під предметом хабара в кримінальному праві розуміється все, чим підкуповується посадова особа або що дається їй у винагороду за вчинення чи не вчинення в інтересах того, хто дає, будь-якої дії по службі [16, с.64]. На наш погляд, слід погодитись з М.І. Мельником, який підтримує вищезазначене роз’яснення ПВСУ, але і критикує за те, що він не дотримався букви закону. На його думку, вказівка закону на «будь-який» вигляд хабара ще зовсім не означає, що йдеться лише про будь-який матеріальний вигляд хабара. Її можна розуміти і більш широко, вважаючи, що предмет хабара може мати будь-який вигляд взагалі, у тому числі і нематеріальний [17, с.78]. Виходячи з цього окремі автори пропонували уточнити законодавчий опис предмета хабара вказівкою на його матеріальний характер. Таку пропозицію, зокрема, ще тридцять років тому висловлював О. Я. Свєтлов, на думку якого, у диспозиції статті про відповідальність за одержання хабара слід вказати, що одержання хабара - це одержання посадовою особою особисто чи через посередника у будь-якому вигляді грошей, матеріальних цінностей чи прав майнового характеру [18; с.241]. На початку 90-х років такого висновку дійшов О.О. Дудоров, який підтримав і додатково аргументував позицію тих криміналістів, які вважають, що як предмет хабара не може виступати особиста вигода, позбавлена майнового змісту. «За умов формування ринкової економіки, в час, коли будь-яка послуга (надання консультації, інтимний зв'язок, знайомство з квартирним маклером тощо) в принципі може розглядатись як така, що підлягає оплаті і має певний грошовий еквівалент, - писав автор, - існує нагальна необхідність у тому, щоб законодавець чітко зафіксував майновий характер предмета хабара безпосередньо у тексті КК (майно, право на майно або будь-яка вигода майнового характеру)» [19, с.11]. З чим вважаємо за необхідне погодитись. Про необхідність зазначеного уточнення свідчить і досвід тих країн, в кримінальному законодавстві яких хабар визначався аналогічно нашому законодавству, але при його реформуванні законодавець вважав за необхідне спеціально оговорити матеріальний характер хабара. Зокрема, це стосується Росії. До 1996 року КК Росії вказував на «будь-який вигляд хабара». З прийняттям нового кримінального закону в Росії ситуація змінилася: тепер стаття 290 КК Росії чітко визначає, що може бути предметом хабара - гроші, цінні папери, інше майно або вигоди майнового характеру. До речі підготовлений фахівцями країн СНД Модельний Кримінальний кодекс для держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (ст. 301) також розкриває зміст цієї ознаки одержання хабара, відносячи до його предмету «майно, право на майно або інші майнові вигоди». Але все ж таки слід проаналізувати питання про те, чи виступає хабар предметом провокації хабара? На думку О.А. Альошиної, при відповіді на запитання чи є хабар предметом злочину, передбаченого ст. 370 КК України, слід виходити з конструкції цього складу злочину. Так, у диспозиції ч. 1 ст. 370 КК під провокацією хабара розуміється створення службовою особою такої обстановки, що викликає «пропонування або одержання хабара». Тобто цей склад злочину, якщо буквально тлумачити закон, вважається закінченим з моменту надходження з боку спровокованої особи пропозиції одержати чи дати хабар. Таким чином, сам факт одержання-давання хабара не має значення для кваліфікації цього злочину. Сутність провокації хабара пов’язана не з самим фактом одержання чи давання, не з предметом майнового характеру, яким виступає хабар, а з тим щоб викликати пропозицію, спрямовану на його одержання чи давання. І те що термін «хабар» присутній як у назві, так і у диспозиції цієї статті ще не дає підстави визнавати хабар предметом цього складу злочину. Таким чином, О.А. Альошина вважає, що провокація хабара є безпредметним злочином [20, с.85-86]. Підтримуючи вищезазначену позицію, вважаємо за необхідне зазначити, що при вирішенні місця хабара в ст. 370 КК треба також виходити із відмежування предмету злочину від засобу вчинення злочину. Так, предмет злочину - це те, посягаючи на що особа заподіює шкоду об’єкту злочину, а засіб – це ті предмети, які використовуються нею для виконання об’єктивної сторони складу злочину. Тому при провокації, хабар виступає аж ніяк річ матеріального світу, з приводу якої або у зв’язку з якою вчиняється злочин, тобто тим, посягаючи на що провокатор заподіює шкоду відносинам в сфері службової діяльності. На наш погляд, хабар в даному випадку виступає саме засобом вчинення злочину. Провокатор за допомогою хабара штучно створює обстановку та умови, що зумовлюють його пропонування чи одержання. Тобто хабар є предметом матеріального світу, що застосовується провокатором при вчиненні провокації хабара. Таким чином, викладене дозволяє зробити висновок, що злочин, передбачений ст. 370 КК України є безпредметним злочином, а гроші, цінні папери, інше майно або вигоди майнового характеру, при використанні яких службова особа умисно створює обставини і умови, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав або взяв хабар, можуть виступати лише як засобами вчинення цього злочину.
Література: 1. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. освіти / За ред.професорів М. І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, - К.: «Юрінком Інтер», X. «Право», 2001. – С. 93; 2. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фах. / За ред. П.С. Матишевського, П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка, - К.: «Юрінком Інтер», 1997. - С. 131; 3. Уголовное право Украины: Общая часть. Учебник / Отв. ред. Кондратьев Я.Ю. / Под ред. Клименко В.А., Мельника Н.И. - К.: «Атака», 2002, - С.104; 4. Чернишова Н.В. Кримінальне право України (Загальна частина). Навчальний посібник. - К.: «Атіка», 2003. - С.68; 5. Радутний О.Є. Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю (аналіз складів злочинів): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - Харків, 2002. – С.10; 6. Азаров Д.С. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - К.,2003. - С.8-9; 7. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю.В. Александров,В.А. Клименко, - К.: МАУП, 2004. - С.74 – 75; 8. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І. та ін., - К., Правові джерела, 2002. – 432 с. 9. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / За ред.професорів М. І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 2-е вид., перероб. і доп. - К.: «Юрінком Інтер», 2005. – 544 с.; 10. Волженкин Б.В. Квалификация должностных преступлений злоупотребление служебным положением, халатность, взяточничество). Пособие для следователей. Л., 1973. С. 71; 11. Куринов Б.А. Применение судами уголовного закона о взяточничестве // Советское государство и право. 1974. № 5. С. 135; 12. Вісник Верховного Суду України, - 2002. - № 4. - С. 48-51; 13. Эйсман С.В. Может ли быть предметом взятки нематериальное благо? // Вестник советской юстиции. 1925, № 18. С. 703; 14. Квинциния А.К. Проблемы ответственности за должностные преступления. Автореферат дис. … д-ра юрид. наук. Харьков, 1990. С. 25; 15. Квинциния А.К. Взяточничество и борьба с ним. Сухуми, 1980. С. 34; 16. Кучерявый Н. П. Ответственность за взяточничество по советскому уголовному праву. - Москва: Госюриздат. 1957 – С. 64; 17. Мельник М.І. Хабарництво: Загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. – К.: 2000. – 255 с. 18. Светлов А. Я. Ответственность за должностные преступления. - Киев: Наукова думка. 1978 – С. 241; 19. Дудоров О.О. Проблемні питання кримінальної відповідальності за одержання хабара. Автореф. Дис. к.ю.н. - Київ, 1994 - С. 11. 20. Альошина О.А. Провокація злочину (кримінально-правове дослідження) // дис. к.ю.н. – Харків, 2007 – С. 85 - 86. |