Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених - Матеріали науково-практичної конференції

Визначення предмету провокацІЇ хабара

В теорії кримінального права під предметом злочину здебільшого розуміють будь-які речі матеріального світу, з певними властивостями яких закон про кримінальну відповідальність пов’язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину [1, с. 93], чи діючи на які особа посягає на блага, що належать суб’єктам суспільних відносин [2, с.131] чи з приводу яких або у зв’язку з якими вчиняється злочин [3, с.104; 4, с.68].

Але останніми роками поняття предмета злочину багатьма вченими зводиться не лише до речей матеріального світу. Зокрема, вчені О.Є. Радутний, Д.С. Азаров, Ю.В. Александров та В.А. Клименко в своїх працях зазначають, що предметами деяких складів злочинів можуть виступати такі нематеріалізовані об’єкти, як інформація та енергія [5, с. 10; 6, с. 8-9; 7, с. 74-75].

Тому на наш погляд, під предметом злочину слід розуміти не лише речі матеріального світу (матеріалізовані об’єкти), а й інші явища об’єктивного світу (нематеріалізовані об’єкти - інформацію, енергію). Головне при цьому - такі об’єкти повинні являти собою певну цінність, яка може бути виражена у грошовій оцінці їх вартості, а їх призначенням має бути задоволення певних потреб людей.

В теорії кримінального права більшість вчених криміналістів конкретизують предмет провокації хабара, відносячи цей злочин до групи злочинів, що об’єднуються родовим «терміном» хабарництво, а саме: до одержання хабара (ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК)) та давання хабара (ст. 369 КК) [1, с.94; 1, с.103]. Тобто вважають, що предметом провокації хабара виступає саме хабар.

Але з цього приводу серед правників не існує єдиної думки, так як донині відсутнє законодавче визначення предмета хабара. Вказівка на те, що хабар може мати «будь-який вигляд», при буквальному тлумаченні кримінального закону можна розуміти по-різному.

У своїх роз’ясненнях, присвячених питанням кваліфікації хабарництва, Верховний Суд України, як і більшість криміналістів [9, с.448; 10, с.71; 11, с.135], наголошує на матеріальному характері хабара.

В чинній постанові Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 р. № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» в п. 4 передбачено під хабаром майно (гроші, цінності та інші речі), право на нього (документи, які надають право отримати майно, користуватися ним або вимагати виконання зобов’язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від права майно, безоплатне надання послуг, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних або ремонтних робіт тощо). Послуги, пільги і переваги, які не мають майнового характеру (похвальні характеристика чи виступ у пресі, надання престижної роботи тощо), не можуть визнаватися предметом хабара. Одержання їх може розцінюватись як інша (некорислива) заінтересованість при зловживанні владою чи службовим становищем і за наявності до того підстав кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 364 КК [12, с.48].

Але дискусійним представляється висловлене ще в 20-х роках ХХ ст. судження С.В. Ейсмана: «Для хабара не може бути об’єктивного мірила, бо закон говорить про її отримання в якому б то не було вигляді, охоплюючи цим визначенням всі можливі види хабарництва, в чому б таке не виражалося, а тим самим і всі блага, незаконне отримання яких посадовою особою може створити умови для виникнення хабарництва» [13; с.703]. Пізніше наука знайшла нових прибічників. Так, А.К. Квинцинія вважає, що хабар – не тільки майнова, але і «інша» вигода [14, с.25] й зазначає: «Предметом хабара може бути все, чим можна підкуповувати посадову особу і зробити на неї вплив шляхом надання будь-яких благ, послуг, незалежно від того, матеріальні чи нематеріальні їх властивості [15, с.34]. М.П. Кучерявий, виходячи із законодавчого опису згаданої ознаки, ще у 60-ті роки зазначав, що під предметом хабара в кримінальному праві розумієть­ся все, чим підкуповується посадова особа або що дається їй у винагороду за вчинення чи не вчинення в інтересах того, хто дає, будь-якої дії по службі [16, с.64].

На наш погляд, слід погодитись з М.І. Мельником, який підтримує вищезазначене роз’яснення ПВСУ, але і критикує за те, що він не дотримався бук­ви закону. На його думку, вказівка закону на «будь-який» вигляд хабара ще зовсім не означає, що йдеться ли­ше про будь-який матеріальний вигляд хабара. Її можна розуміти і більш широко, вважаючи, що предмет хабара може мати будь-який вигляд взагалі, у тому числі і немате­ріальний [17, с.78].

Виходячи з цього окремі автори пропонували уточнити законодавчий опис предмета хабара вказівкою на його матеріальний характер. Таку пропозицію, зокрема, ще тридцять років тому висловлював О. Я. Свєтлов, на думку якого, у диспозиції статті про відповідальність за одержання хабара слід вказати, що одержання хабара - це одержання посадовою особою особисто чи через посередника у будь-якому вигляді грошей, матеріальних цінностей чи прав майнового характеру [18; с.241]. На початку 90-х років такого виснов­ку дійшов О.О. Дудоров, який підтримав і додатково аргументував позицію тих криміналістів, які вважають, що як предмет хабара не може виступати особиста вигода, по­збавлена майнового змісту. «За умов формування ринкової економіки, в час, коли будь-яка послуга (надання консультації, інтимний зв'язок, знайомство з квартирним маклером тощо) в принципі може розглядатись як така, що підлягає оплаті і має певний грошовий еквівалент, - писав автор, - існує нагальна необхідність у тому, щоб законодавець чітко зафіксував майновий характер предмета хабара безпосередньо у тексті КК (майно, право на майно або будь-яка вигода майнового характеру)» [19, с.11]. З чим вважаємо за необхідне погодитись.

Про необхідність зазначеного уточнення свідчить і досвід тих країн, в кримінальному законодавстві яких хабар визначався аналогічно нашому законодавс­тву, але при його реформуванні законодавець вважав за необхідне спеціально оговорити матеріальний характер хабара. Зокрема, це стосується Росії. До 1996 року КК Росії вказував на «будь-який вигляд хабара». З прийняттям нового кримінального закону в Росії ситуація змінилася: тепер стаття 290 КК Росії чітко визначає, що може бути предметом хабара - гроші, цінні папери, інше майно або вигоди майнового характеру. До речі підготовлений фахів­цями країн СНД Модельний Кримінальний кодекс для держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (ст. 301) також розкриває зміст цієї ознаки одержання хабара, відно­сячи до його предмету «майно, право на майно або інші майнові вигоди».

Але все ж таки слід проаналізувати питання про те, чи виступає хабар предметом провокації хабара?

На думку О.А. Альошиної, при відповіді на запитання чи є хабар предметом злочину, передбаченого ст. 370 КК України, слід виходити з конструкції цього складу злочину. Так, у диспозиції ч. 1 ст. 370 КК під провокацією хабара розуміється створення службовою особою такої обстановки, що викликає «пропонування або одержання хабара». Тобто цей склад злочину, якщо буквально тлумачити закон, вважається закінченим з моменту надходження з боку спровокованої особи пропозиції одержати чи дати хабар. Таким чином, сам факт одержання-давання хабара не має значення для кваліфікації цього злочину. Сутність провокації хабара пов’язана не з самим фактом одержання чи давання, не з предметом майнового характеру, яким виступає хабар, а з тим щоб викликати пропозицію, спрямовану на його одержання чи давання. І те що термін «хабар» присутній як у назві, так і у диспозиції цієї статті ще не дає підстави визнавати хабар предметом цього складу злочину. Таким чином, О.А. Альошина вважає, що провокація хабара є безпредметним злочином [20, с.85-86].

Підтримуючи вищезазначену позицію, вважаємо за необхідне зазначити, що при вирішенні місця хабара в ст. 370 КК треба також виходити із відмежування предмету злочину від засобу вчинення злочину. Так, предмет злочину - це те, посягаючи на що особа заподіює шкоду об’єкту злочину, а засіб – це ті предмети, які використовуються нею для виконання об’єктивної сторони складу злочину. Тому при провокації, хабар виступає аж ніяк річ матеріального світу, з приводу якої або у зв’язку з якою вчиняється злочин, тобто тим, посягаючи на що провокатор заподіює шкоду відносинам в сфері службової діяльності. На наш погляд, хабар в даному випадку виступає саме засобом вчинення злочину. Провокатор за допомогою хабара штучно створює обстановку та умови, що зумовлюють його пропонування чи одержання. Тобто хабар є предметом матеріального світу, що застосовується провокатором при вчиненні провокації хабара.

Таким чином, викладене дозволяє зробити висновок, що злочин, передбачений ст. 370 КК України є безпредметним злочином, а гроші, цінні папери, інше майно або вигоди майнового характеру, при використанні яких службова особа умисно створює обставини і умови, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав або взяв хабар, можуть виступати лише як засобами вчинення цього злочину.

 

Література: 1. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. освіти / За ред.професорів М. І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, - К.: «Юрінком Інтер», X. «Право», 2001. – С. 93; 2. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фах. / За ред. П.С. Матишевського, П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка, - К.: «Юрінком Інтер», 1997. - С. 131; 3. Уголовное право Украины: Общая часть. Учебник / Отв. ред. Кондратьев Я.Ю. / Под ред. Клименко В.А., Мельника Н.И. - К.: «Атака», 2002, - С.104; 4. Чернишова Н.В. Кримінальне право України (Загальна частина). Навчальний посібник. - К.: «Атіка», 2003. - С.68; 5. Радутний О.Є. Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю (аналіз складів злочинів): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - Харків, 2002. – С.10; 6. Азаров Д.С. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - К.,2003. - С.8-9; 7. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю.В. Александров,В.А. Клименко, - К.: МАУП, 2004. - С.74 – 75; 8. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І. та ін., - К., Правові джерела, 2002. – 432 с. 9. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / За ред.професорів М. І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 2-е вид., перероб. і доп. - К.: «Юрінком Інтер», 2005. – 544 с.; 10. Волженкин Б.В. Квалификация должностных преступлений злоупотребление служебным положением, халатность, взяточничество). Пособие для следователей. Л., 1973. С. 71; 11. Куринов Б.А. Применение судами уголовного закона о взяточничестве // Советское государство и право. 1974. № 5. С. 135; 12. Вісник Верховного Суду України, - 2002. - № 4. - С. 48-51; 13. Эйсман С.В. Может ли быть предметом взятки нематериальное благо? // Вестник советской юстиции. 1925, № 18. С. 703; 14. Квинциния А.К. Проблемы ответственности за должностные преступления. Автореферат дис. … д-ра юрид. наук. Харьков, 1990. С. 25; 15. Квинциния А.К. Взяточничество и борьба с ним. Сухуми, 1980. С. 34; 16. Кучерявый Н. П. Ответственность за взяточничество по советскому уголовному праву. - Москва: Госюриздат. 1957 – С. 64; 17. Мельник М.І. Хабарництво: Загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. – К.: 2000. – 255 с. 18. Светлов А. Я. Ответственность за должностные преступления. - Киев: Наукова думка. 1978 – С. 241; 19. Дудоров О.О. Проблемні питання кримінальної відповідальності за одержання хабара. Автореф. Дис. к.ю.н. - Київ, 1994 - С. 11. 20. Альошина О.А. Провокація злочину (кримінально-правове дослідження) // дис. к.ю.н. – Харків, 2007 – С. 85 - 86.