Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених - Матеріали науково-практичної конференції

Прогнозування у структурІ органІзацІЇ розслІдування злочинІв

Життєдіяльність людини характеризується необхідністю передбачення власних результатів та подій, що сприятимуть досягненню цілей існування. Ефективність праці залежить від ряду складових, одним з яких є прогнозування. Від якості прогнозування залежить його результат – точність та вірогідність прогнозу. Прогноз – це передбачення на основі наявних даних напрямку, характеру й особливостей розвитку та закінчення явищ і процесів у природі й суспільстві [1, 23]. Передбачити означає бачити, припускати що-небудь заздалегідь; робити правильний висновок про напрямок розвитку чого-небудь, про можливість якоїсь події тощо на основі вивчення фактів, даних. Передбачення іноді зводять до планування, проектування чого-небудь [2, 568]. Прогнозування як вид діяльності, направлений у майбутнє, має важливе організаційне значення.

Одним із видів передбачення є криміналістичне прогнозування, під яким розуміють передбачення особливостей криміналістичної діяльності певних суб’єктів з розкриття, розслідування та попередження конкретного злочину [3, 6]. Проблемам прогнозування у даній сфері присвятили праці Р.С. Бєлкін, Л.Г. Горшенін, В.А. Журавель, Г.О. Зорін, О.М. Литвинов, В.Ю. Шепітько, М.П. Яблоков та ряд інших криміналістів. Криміналістичне прогнозування є одним із способів організації розслідування злочинів. Воно тісно пов’язане з такими вагомими організаційними діями як планування розслідування, програмування його методики. Побудова ефективної структури розслідування злочину є завданням і результатом організації розслідування злочинів. Без передбачення важко досягти ефективності організації.

Окрім описаної в науковій літературі сфери дії, прогнозування відбувається ще й на рівнях організації розслідування злочинів. Найбільш вдала класифікація рівнів організації розслідування злочинів дана Р.С. Бєлкіним:

1) перший, вищий рівень організації розслідування має своїм об'єктом розслідування як специфічну форму діяльності органів попереднього слідства й дізнання всіх відомств. На цьому рівні організацію розслідування злочинів визначають в самій загальній формі – як систему заходів, що забезпечують ефективність функціонування елементів системи й досягнення поставлених перед ними цілей;

2) другий – це «управлінський» рівень поняття, коли організація розслідування злочинів виступає як управління певним родом діяльності. Тут, організація розслідування злочинів як основна функція слідчого апарату й підрозділів дізнання органів внутрішніх справ є комплексом заходів, що забезпечують оптимальну структуру органів розслідування, необхідний рівень управління ними, ефективність їхньої діяльності й удосконалювання її засобів і методів;

3) третій – рівень криміналістичної методики. Організація розслідування є саме організацією конкретного акту розслідування, розслідування конкретного злочину. Організація конкретного акту розслідування злочинів – це комплекс заходів зі створення оптимальних умов для визначення й застосування найбільш ефективних і доцільних у конкретній слідчій ситуації рекомендацій криміналістичної методики з метою досягнення максимальних результатів при мінімальних витратах часу, засобів і сил;

4) четвертий – тактичний рівень організації розслідування. Це – організація проведення окремої слідчої дії або організаційно-технічного заходу в рамках конкретного акту розслідування [4, 363 – 365].

На кожному з рівнів необхідне прогнозування, передбачення розвитку, проміжних та кінцевих результатів організаційних дій, рішень, а також інших факторів, що впливають на них (поведінка учасників процесу, забезпеченість проведення тощо). Однак криміналістичне прогнозування відбувається лише на рівнях тактики та методики; передбачення на управлінському та вищому (державному) рівнях спричинює лише опосередкований вплив.

Вважаємо за доцільне окреслити дослідження значення та роль прогнозування відповідно до зростаючої послідовності рівнів організації розслідування злочинів. Почнемо з нижчого тттактичного рівня. Ознайомлення з матеріалами справи, спеціальною літературою, отримання консультацій, пошук та вивчення інформації про осіб, які беруть участь в процесі, стосунків між ними тощо дозволяють спрогнозувати їхню поведінку при проведенні слідчої дії та на протязі всього розслідування кримінальної справи. Вище зазначене дозволить також передбачити «слабкі місця», позиції тієї чи іншої особи, попередити можливу протидію розслідуванню, забезпечити безпеку при проведенні слідчих дій, запобігти ухиленню від органів розслідування, дізнання або суду, а також сприяти забезпеченню виконання процесуальних рішень.

Важливе місце на зазначеному рівні організації розслідування злочинів посідає передбачення місця і часу проведення дії, коли можливе найбільш результативне її здійснення, участь яких осіб буде необхідною, за яких умов можливо досягти заданих цілей і які обставини заважатимуть цьому.

Рівень криміналістичної методики. Прогнозування на рівні конкретного акту розслідування, опираючись на рекомендації криміналістичної методики, враховуючи результати, отримані на рівні тактики, дозволяє передбачити ефективність обраної слідчим організаційної структури розслідування злочину, так щоб були досягнуті максимальні результати за найменших витрат часу, засобів та сил.

Рівень управління. Взагалі, прогнозування на цій умовній площині віддаляється від криміналістичного, однак не втрачає взаємозв’язок. Управлінню властиве прийняття рішень. Завданням прогнозування є передбачення результатів таких рішень. Об’єкт прогнозування на даному рівні відштовхується від зазначеного В.Д. Зеленським об’єкта організації розслідування злочинів: діяльність окремих слідчих, інших учасників розслідування і системи розслідування в цілому [5, 44]. На думку Р.С. Бєлкіна на зазначеному рівні здійснюється організація діяльності ще й експертних установ певного відомства по дослідженню доказів [4, 364]. Відповідно, прогнозування на рівні управління відбувається в напрямку погодження діяльності слідчих, їх співпраці та взаємодії з іншими учасниками розслідування, а також організації розслідування в цілому в межах окреслених структурних підрозділах, служб тощо. Також до специфічного об’єкта прогнозування даного рівня можна віднести і урахування даних експертних досліджень, що спричиняє міжвідомчий його характер.

У більшості слідчих в провадженні знаходяться одночасно декілька кримінальних справ. Одне із завдань начальника слідчого відділу – дозувати кількість справ на одного слідчого. Тут необхідне прогнозування допустимого навантаження з розрахунку належного розслідування кожного злочину.

Необхідність прогнозу очевидна при розподілі сил та засобів по кожній кримінальній справі та в сукупності кримінальних справ, що розслідуються слідчим органом. Враховуючи вплив оперативної обстановки на певній території, потребує передбачення можливість діяльності органу слідства, інших учасників, а також використання матеріальних ресурсів в певний проміжок часу.

До рівня управління варто віднести прогнозування того, які кадри будуть необхідні в майбутньому для ефективної боротьби із злочинністю, на яких напрямках варто зосередити увагу, відповідно розстановку, переміщення, підсилення, групування, резервування тощо сил та засобів.

Державний рівень є більш абстрактним. Організація та управління розслідуванням на рівні країні – це процес забезпечення ефективного функціонування системи розслідування, її якісного удосконалення. За своїм змістом, структурою, цей рівень схожий до попереднього. На державному рівні підвищується значення визначення об’єктивних цілей та задач, що стоять перед правоохоронними органами. Такі цілі оформляються нормативно (закони, накази тощо) [4, 46]. Завдання прогнозування – наскільки можливо передбачити настання наслідків процесів (цілеутворюючих, нормотворчих процесів тощо), що відбуваються на даному рівні. За часовим інтервалом, передбачення є, у більшості випадків, середньо- або довгостроковим, що відображає стратегічну спрямованість на вирішення глобальних проблем розслідування.

Таким чином, результати прогнозування на всіх рівнях організації розслідування злочинів взаємопов’язані та взаємозалежні, визначають один одного. Прогнозування рівнів тактики та методики – це в основі своїй криміналістична за змістом діяльність, щодо управлінського та державного рівнів – то це більше управлінська діяльність. Однак результати прогнозування об’єднують ці рівні організації розслідування злочинів і тому їх слід розглядати в сукупності, що входять в систему організації розслідування злочинів.

 

Література: 1. Новий тлумачний словник української мови. У трьох томах. Том 3. Видання друге, виправлене. Укладачі: В. Яременко, О. Сліпушко. – К.: Видавництво «Аконіт», 2006. – 864 с. 2. Новий тлумачний словник української мови. У трьох томах. Том 2. Видання друге, виправлене. Укладачі: В. Яременко, О. Сліпушко. – К.: Видавництво «Аконіт», 2006. – 928 с. 3. О.М.Литвинов. Криміналістичне прогнозування. Лекція. – Харків: Національний університет внутрішніх справ, 2003. – 55 с. 4. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. В 3 т. Т. 2: Частные криминалистические теории. М. 1978. 412 с. 5. Зеленский В.Д. Организация расследования преступлений. Криминалистические аспекты. – Ростов н/Д: Издательство Ростовского университета, 1989. 152 с.

Орлов Ю.В., ад’юнкт ХНУВС

Об’єкт кримінологічної експертизи нормативно-правових актів та їх проектів

Сучасний етап розвитку правової системи в Україні, висуваючи до законотворчого процесу вимоги науковості, системності та криміногенної безпечності, одночасно характеризується певною конфліктністю та непослідовністю у розробці нових правових норм. Одним з результатів цього є наявність у національному позитивно-правовому полі так званих правових детермінант злочинності – положень нормативно-правових актів, що мають криміногенний характер, оскільки їх практична реалізація може детермінувати вчинення злочинів або ж блокувати дію антикримінальних заходів, що вживаються суспільством та державою. Ефективно протидіяти вказаному явищу, на наше переконання, можливо шляхом запровадження у процес позитивно-правового нормотворення кримінологічної експертизи нормативно-правових актів та їх проектів. Останню, на нашу думку, можна розглядати як форму наукового забезпечення законотворчого процесу (а також процесу створення інших нормативно-правових актів), реалізація якої одночасно становить напрямок кримінологічної практики.

Теоретичне обґрунтування об’єкту кримінологічної експертизи нормативно-правових актів та їх проектів має принципово важливе значення, оскільки за допомогою даної категорії окреслюється коло процесів та явищ, які пізнаються в процесі спеціального кримінологічного дослідження, яким, власне, і є вказана експертиза. Невірне уявлення про об’єкт кримінологічної експертизи може призвести до помилок при формування методології та підбору методів дослідження.

Визначення об’єкту кримінологічної експертизи нормативно-правових актів та їх проектів як однієї з концептуальних форм кримінологічної практики багато в чому залежить від розуміння дисциплінарної сутності кримінологічної науки. Ми є прихильниками розуміння кримінології як міждисциплінарної, комплексної науки, чий власний предмет дослідження охоплює не лише злочинність, але й екстраполює свій інтерес на суміжні із злочинністю явища та процеси. Таким чином, кримінологічна експертиза нормативно-правових актів та їх проектів, визначаючи предметом свого дослідження правові детермінанти злочинності [2, с. 103], тим самим обумовлює свою увагу до широкого спектру соціально-правових реалій як до об’єкту пізнання. Весь цей спектр умовно можна скомпонувати за трьома напрямками: а) елементи правової системи суспільства; б) соціальні практики; в) злочинність як особливий вид взаємодії правової системи і соціальних практик.

Провідними елементами правової системи, які потрапляють до об’єкту кримінологічної експертизи є, по-перше, її позитивно-правове ядро – конкретні нормативно-правові акти, їх системи, інститути права, проекти нормативно-правових актів та окремих норм права; по-друге, - правовідносини, як реальна форма існування і функціонування нормативної складової позитивного права; по-третє, - правозастосувальна практика як у ретроспективі, так і в актуальній перспективі; по-четверте, - концептуальні положення правової політики держави, зміст і спрямованість правових інновацій, їх оформлення у діючій правотворчій та правозастосувальній практиці (державні програми економічного, соціального, культурного розвитку, розвитку окремих галузей народного господарства, програми протидії злочинності тощо).

Слід зазначити, що серед вчених-кримінологів не існує єдиної, загальноприйнятої точки зору стосовно того, які саме нормативно-правові акти повинні піддаватися кримінологічній експертизі. Так, С.Задиран вказує на те, що кримінологічній експертизі повинні піддаватись лише ті проекти нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини у найбільш значимих сферах життя. До останніх відносяться фінансово-економічна, природоохоронна, освітня сфери, сфера охорони здоров’я та соціального захисту [2, с. 42]. Не заперечуючи такої логіки розуміння, одночасно слід відзначити, що вона викликає певні зауваження з двох причин: по-перше, ми вважаємо, що кримінологічній експертизі можуть піддаватись не лише проекти, але й чинні нормативно-правові акти, кримінологічна ефективність яких піддається сумніву; по-друге, існують також інші, не менш важливі аспекти соціального життя, неадекватна правова регламентація яких може призвести до погіршення криміногенної обстановки. До таких сфер, наприклад, можна віднести судочинство, дозвільно-реєстраційну систему, легітимаційну систему підприємництва тощо. Більш виваженою в даному плані нам представляється позиція А.Закалюка, викладена у ст. 5 проекту Закону України «Про кримінологічну експертизу нормативно-правових актів», в якій до об'єктів кримінологічної експертизи віднесено: проекти законів України; указів Президента України; державних програм; постанов Кабінету Міністрів України; нормативно-правових актів іншого органу виконавчої влади; постанови або накази Національного банку України та інших суб'єктів прийняття нормативних актів, що функціонують на загальнодержавному рівні; у випадках, передбачених даним законом, може бути чинним законодавчий або інший нормативно-правовий акт [1, с. 100]. Таке визначення об’єкту кримінологічної експертизи не залишає поза уваги значну кількість нормативно-правових актів, які можуть детермінувати небажані зміни у криміногенній ситуації.

Що стосується соціальних практик, то до них можна віднести різного роду соціальні інститути та підсистеми суспільства, інноваційні процеси у соціокультурній, економічній, духовній сферах, особливості сприйняття соціумом так званих ефектів глобалізації: реакції на збільшення обсягів та інтенсивності транснаціональних потоків капіталу, інформації, людських ресурсів; реакції на поширення стандартів споживання і світосприйняття у світлі глобалізаційних процесів; компенсаторні соціальні механізми на неадекватні правові норми.

Проте, щоб не вийти за межі предмету дослідження, слід зазначити, що означені соціальні практики і елементи правової системи суспільства у своїй взаємодії і взаємозв’язку належать до об’єкту кримінологічної експертизи настільки, наскільки вони є системоутворюючими і мають детермінаційне значення для сучасної злочинності в Україні. При цьому мова може йти як про негативні ефекти динамічної взаємодії вказаних елементів, так і їх позитивні форми організації, що має важливе значення для надання дієвих рекомендацій за результатами кримінологічної експертизи нормативно-правових актів та їх проектів.

Викладене бачення об’єкту кримінологічної експертизи нормативно-правових актів і їх проектів відповідає, на нашу думку, актуальним потребам кримінологічної практики та має в подальшому сприяти розробці більш досконалої методики нормотворчої діяльності держави.

 

Література: 1. Закалюк А.П. Про правове регулювання та порядок проведення кримінологічної експертизи проектів законодавчих актів / Питання боротьби зі злочинністю: 36. наук, праць НДІ вивчення проблем злочинності. - Харків, 1998. - С. 96-124. 2. Задиран С. Криминологическая экспертиза проектов нормативно-правовых актов: современный этап нормативного обеспечения и общие подходы к методике проведения // Юстиция Беларуси. – 2006. - № 1. – С. 41-43.