Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених - Матеріали науково-практичної конференції

ДеякІ наслІдки ухилення обвинуваченого вІд слІдства

Аналіз слідчої практики вказує, що під час розслідування кримінальних справ дуже часто виникають ситуації, пов‘язані з ухиленнями обвинуваченого від слідства та їх негативними наслідками. Однак до теперішнього часу науковцями належним чином майже не приділялась увага розв‘язанню проблеми встановлення місця перебування обвинуваченого, який ухиляється від слідства та вивченню (дослідженню) сутності наслідків, що наступають для поліпшення якості роботи слідчого, вдосконалення діючого законодавства. Чинний кримінально-процесуальний закон не містить поняття «встановлення місця перебування обвинуваченого, який ухиляється від слідства». Немає в ньому і вказівок на те, що слід розуміти під «наслідками» прийняття такого «рішення» обвинуваченого, та якими саме вони можуть бути. Звернувшись до словника української мови, бачимо що під «наслідком» слід розуміти «следствие», «последствие» [1, 520].

Вивчаючи юридичну літературу, необхідно відмітити вагомий вклад відомого українського вченого-процесуаліста В.С.Зеленецького, який вивчаючи порушення кримінальної справи як окремої стадії процесу і специфічності процесуального явища звернув увагу на наслідки порушення кримінальної справи і тому зазначив, що наслідком називається те, що настає після порушення кримінальної справи та безпосередньо виділив вісім таких наслідків [2, 61-69]. Проаналізувавши його концепцію та взявши її за приклад, ми дійшли висновку, що ухилення обвинуваченого від слідства є поширеним явищем у практиці, в результаті якого порушуються принципи кримінального процесу, не своєчасно збираються докази (а інколи і взагалі втрачаються), а також виникають певні проблеми, пов‘язані із строками досудового слідства.

Першим наслідком ухилення обвинуваченого від слідства є встановлення посадовою особою, в провадженні якої знаходиться кримінальна справа, істинної причини відсутності обвинуваченого. По-перше, такою причиною може бути свідоме ухилення обвинуваченого від слідства, тобто особа знає, що відносно неї ведеться розслідування по кримінальній справі та навмисно намагається уникнути від відбуття покарання. По-друге, така відсутність не обов‘язково повинна бути з цим пов‘язана. Про це мова йде в тих випадках, коли особа не здогадуючись про те, що у слідчого є дані, які вказують на його причетність до скоєного злочину, вільно пересувається як територією держави, так і за її межами. Таке розмежування пов‘язане з тим, що в залежності від причини відсутності обвинуваченого та невідомості його місцезнаходження також виникають ті чи інші юридичні наслідки: якщо обвинувачений умисно ухиляється від слідства, тобто переховується, то сплив строків давності зупиняється; якщо ж місце перебування обвинуваченого невідоме за інших обставин, то такого не відбувається, тобто сплив строків давності не зупиняється та по їх закінченню кримінальна справа закривається [1]. Саме тому встановлення причини відсутності обвинуваченого має важливе значення - всі обставини, що характеризують причину невідомості місцезнаходження (перебування), повинні бути підтвердженні доказами, особливо коли особа дійсно ухиляється від слідства [3, 249].

Другим наслідком ухилення обвинуваченого від слідства є встановлення його місця перебування. У зв‘язку з вирішенням такого питання слідчий повинен провести ряд заходів та слідчих дій, направлених на встановлення та уточнення дійсного місця перебування обвинуваченого. До таких заходів можна віднести направлення різноманітних запитів, а саме : 1) в медичні заклади з метою з‘ясування чи не захворів обвинувачений та чи не госпіталізовано його; 2) в морги та органи РАГСу – чи не помер обвинувачений; 3) в інформаційні центри – чи не притягнуто обвинуваченого до кримінальної відповідальності по іншій кримінальній справі та не утримують його під вартою; 4) у військовий комісаріат за місцем реєстрації – чи не призивали обвинуваченого на військову службу; 5) в органи РАГСу – чи не зареєстрував шлюб обвинувачений із зміною прізвища, або просто не змінив прізвище; 6) в службу зайнятості населення - чи не виїхав обвинувачений на сезонні роботи за контрактом; 7) в митні органи та управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в областях – чи не перетинав обвинувачений кордон з метою відпочинку по туристичній путівці та у зв‘язку з відрядженням.

Після того як буде встановлено, що обвинувачений дійсно ухиляється від слідства, слідчий повинен прийняти рішення, пов‘язані з оголошенням обвинуваченого в розшук та проведенням певного кола розшукових заходів. Саме прийняття таких рішень і передбачає третій наслідок. Незважаючи на те, що це рішення слідчого, розшук обвинуваченого являється обов‘язком як слідчого, так і органу дізнання, у випадках коли слідчий доручає останньому провадження розшуку. Про це слідчий виносить окрему постанову. Направлення відповідного доручення органу дізнання не повинно знімати з слідчого обов‘язку особисто вести розшукову роботу. Він повинен постійно інформувати оперативних працівників про всі обставини по кримінальній справі, які можуть сприяти розшуку обвинуваченого.

Дуже часто на практиці в провадженні у слідчих знаходяться кримінальні справи з великою кількістю обвинувачених, один з яких в процесі розслідування ухиляється від слідства. В таких випадках виникає ситуація, коли перед слідчим постає питання щодо виділення в окреме провадження кримінальної справи стосовно обвинуваченого, який ухиляється від слідства.

Аналізуючи чинне кримінально-процесуальне законодавство України, а саме ст. 26 КПК, ми приходимо до висновку, що вона не містить підстав для виділення кримінальних справ. Якщо ж звернутися до ч.2 вказаної статті, то там зазначено, що вона передбачає таке виділення тільки у випадках, які викликаються необхідністю, коли це не може негативно впливати на всебічність, повноту і об‘єктивність дослідження і вирішення справи. Іншими словами, виділення справи можливе при дотриманні двох обов’язкових умов: а) якщо його виділення викликається необхідністю; б) якщо виділення не вплине на всебічність, повноту та об‘єктивність дослідження і вирішення справи, тобто не буде порушено принципу кримінального процесу, закріпленого в ст.22 КПК України. Але необхідно відмітити, що кримінально-процесуальне законодавство в ряді випадків називає підстави для виділення кримінальних справ. Так, ч.4 ст.206 КПК передбачає, якщо по справі притягнуто двох або декількох обвинувачених, а підстави для зупинення справи відносяться не до всіх обвинувачених, слідчий вправі виділити справу в окреме провадження та зупинити її відносно окремих обвинувачених або повністю провадження у всій справі. Таким чином, у випадках ухилення обвинуваченого від слідства, особа в провадженні якої знаходиться кримінальна справа вправі відносно зазначеної особи виділити справу в окреме провадження. Саме прийняття такого рішення можна віднести до четвертого наслідку ухилення обвинуваченого від слідства.

П‘ятий наслідок ухилення обвинуваченого від слідства нерозривно пов‘язаний з попереднім. Він випливає з п.1 ч.1 ст.206 КПК України, в якому мова йдеться про те, що у випадках коли місцезнаходження обвинуваченого невідоме, досудове слідство в кримінальній справі зупиняється при дотриманні певних умов. По-перше, повинні бути зібрані достатні докази для пред‘явлення обвинувачення особі, навіть і у тих випадках, коли місце перебування цієї особи невідоме. Іншими словами, до моменту зупинення провадження по справі повинно бути винесено постанову про притягнення як обвинуваченого. По-друге, до зупинення слідчий повинен виконати всі слідчі дії, проведення яких можливе у відсутності обвинуваченого, а також вживе заходів (в межах своєї компетенції) для встановлення місця перебування обвинуваченого.

Погодимось з процесуалістами, які вважають за помилку передчасне зупинення провадження по справі; воно може привести до втрати доказів (наприклад, у зв‘язку з тим, що свідки залишившись недопитаними, забувають суттєві деталі події і їх допит після відновлення справи буде менш ефективнішим). Передчасне зупинення провадження по справі може привести і до затягування розшуку злочинця, так як не були використані для цього всі слідчі можливості[4, 66]. Тому, зупиняючи провадження по кримінальній справі, слідчий повинен спочатку детально проаналізувати висновки розслідування, щоб виходячи з намічених версій, які обов‘язково підлягають перевірці, вирішити, чи вичерпані слідчі можливості для продовження провадження, вчасності чи завершена перевірка свідчень обвинуваченого, якого розшукують та які були ним дані в якості підозрюваного чи свідка. Для того, щоб ефективно були використані всі можливості для розшуку обвинуваченого, слідчий повинен зупинити провадження по справі тільки після того як виконає всі дії, направлені на встановлення істиної причини відсутності обвинуваченого. При чому, якщо до моменту закінчення строків слідства не вичерпані всі слідчі можливості по збиранню доказів та розшуку обвинуваченого, строк слідства повинен бути продовжений.

На підставі цього спробуємо дати своє визначення наслідків ухилення обвинуваченого від слідства – це всі ті обставини, які виникають після встановлення слідчим точного факту злісного та навмисного ухилення обвинуваченого від слідства та прийняття ряду самостійних рішень, які тягнуть за собою появу цілої системи правових дій.

 

Література: 1. Словарь української мови. Упорядкував з додатками власного матеріалу Борис Грінченко: В чотирьох томах. Т.2. З-Н / НАН України. Ін-т української мови. Додаток О.О.Тараненка. К.; 1996. – с 588. 2. Зеленецький В.С. Вісник Академії правових наук України. 1997 - №3. Харків: Право // Вісник Академії правових наук України. – 1997. - №3. 3. Уголовный процесс: Учебник для вузов / Отв. ред. д.ю.н. А.В.Гриненко – М.: Норма, 2004. – 480 с. 4. Руководство для следователей, под ред. Зам. Ген. Прокурора СССР Н.В.Жогина, М.,»Юрид. лит-ра», 1974. - 752 с. 5. Кримінально-процесуальний кодекс України.