ПереднЄ слово редактора

Створення будь-якої навчальної книги з філософії мусить уникнути двох суперечливих небезпек. З одного боку, слід не потонути в невичерпному розмаїтті цікавих міркувань і глибокодумних концепцій, проникливих рефлексій, взаємної критики численних течій, шкіл, філософів... натомість у певний спосіб відібрати й упорядкувати найважливіше, найкорисніше, найвірогідніше. Разом із тим, у цьому відбиранні і впорядковуванні не можна впадати в надмірне спрощення, натомість слід уникати модернізації, інколи навіть перекручення багатства матеріалу, суттєво залежного від історичного і проблемного контексту. Остання небезпека підсилюється давньою філософською традицією будувати «довершені системи». Наприклад, свого часу основоположники марксизму критикували Гегеля за претензію його системи на всеохоплюваність і завершеність встановленням абсолютної істини, що супроводжувалось різноманітними «насильницькими конструкціями» в поданні матеріалу. Попри це вони самі, а ще більшою мірою – їх численні послідов­ники, не уникнули подібної помилки.

«Вчення Маркса всесильне, тому що воно правильне, – беззаперечно прокламував В. І. Ленін, передрікаючи на цій підставі спочатку неминучість світової пролетарської революції, а з часом і побудову комунізму ще за життя «теперішнього покоління» радянських людей... Тому практично всі підручники або навчальні посібники, що з’являлись у радянській Україні, представляли «єдино істинну» марксистсько-ленінську фiлософiю. З цієї точки зору розмаїття тисячолітніх шукань і здобутків філософської думки уявлялось як пев­ні кроки на шляху до або від уже відомої верхівки. Наприклад, навіть міркування антиків описувались у невластивих філософствуванню того часу модерних термінах «(точний) матеріалізм – ідеалізм», «діалектика – метафізика», надто спрощено оцінювались як «прогресивні» чи «реакційні».

Слід визнати, що навіть новостворювані тексти українських авторів, змістовно долаючи традицію марксизму-ленінізму, методологічно часто залишаються в межах «систе­мотворчості». Проте сьогодні, коли марксизм-ленінізм знайшов свої природні межі як епізод історії людської культури, суттєвих змін потребує не тільки зміст навчальної філософсь­кої літератури, а й спосіб її композиції. Не претендуючи на повну оригінальність і, з іншого боку, беззаперечність, ми пропонуємо свій варіант розв’язання проблем, що мають тут місце.

Найзагальнішим принципом структурування матеріалу даного посібника є дотримання хронологічної послідовності висвітлення філософської думки з урахуванням її взаємодії з іншими формами духовної активності – релігією, широким колом гуманітарних студій, наукою.

Відбір матеріалу ґрунтується на врахуванні припущення Дж. Холтона про існування в людському пізнанні певної множини фундаментальних тем. Стосовно філософії можна, наприклад, говорити про тему першоначал Всесвіту, яка репрезентує такий складник філософії, як онтологія; тему найкращого державного устрою (соціальна філософія); тему людського щастя (філософська антропологія)...

Виходячи з того факту, що більшість тем філософствування формується ще за часів Античності й ніколи не зникає, періодично відходячи у тінь або виходячи на передню лінію інтелектуальних розвідок, наш виклад античної філософії за структурою відрізняється від решти матеріалу книги. А саме: подання матеріалу спочатку спрямоване на виділення основних складників і фундаментальних тем, для чого філософська спадщина розчленовується й розглядається в різних проблемних полях – онтології, гносеології, натурфілософії і т. ін. Проте коли потрібні засоби орієнтації в царині філософської спадщини вже виявлені, то далі вони застосовуються для висвітлення цілісних позицій конкретних мислителів або шкіл, репрезентативних у тому чи іншому історичному контексті. Цим визначається порівняно широке висвітлення міркувань i здобутків уславлених філософів, досить великий обсяг цитування їх текстів, відповідних коментарів чи критичної літератури.

Загалом обраний нами спосіб відбору і структурування матеріалу книги доречно назвати хронологічно-тема­тичним підходом. Він спрямовує на висвітлення низки тем, що представляють основні проблемні поля й, відповідно, змістовні складники філософії, пронизуючи всі періоди її розвитку.

Разом із тим ясно, що цілісність філософської думки нечасто піддається редукції до низки точно визначених і відокремлених тем. Частіше вони нерозривно переплітаються – як, наприклад, у поглядах Епікура, де антропологічна тематика призводить до суттєвих натурфілософських висновків щодо характеру руху «атомів». Тому хронологічно-тематичний підхід до реальної філософської спадщини використовується не як «прокрустове ложе», до якого вона мусить бути підігнана, а як гнучкий евристичний спосіб орієнтації в багатовимірному і надскладному «просторі філософії».

Обмеження навіть фундаментальними темами вимагає – як від авторів, так і від читачів – велетенського обсягу роботи. Тому додатковим критерієм добору матеріалу є орієнтація на пріоритети освіти, по-перше, майбутнього фахівця в галузі правознавства, соціальних і гуманітарних наук, по-друге, громадянина вільного демократичного суспільства. Ті теми й питання, які вже знайшли прийнятне висвітлення в доступній літературі, також обмежуються або виключаються, де це можливе без порушення загальної картини.

У книзі свідомо подається, можливо, в чомусь недостатній обсяг інформації, оскільки передбачається його доповнення в процесі формування й читання лекційного курсу конкретним викладачем, а також його опанування студентом в аудиторії та під час роботи поза аудиторією. Цьому має допомогти значний обсяг різних видів рекомендованої літератури.

Пропонований навчальний посібник створений на основі попередньої праці, яка пройшла тривалу апробацію в навчальному процесі вищих навчальних закладів Харкова: Тяг­ло О. В., Кривуля О. М., Воропай Т. С. Філософія. Хронологічно-тематичний огляд. – Х.: Університет внутрішніх справ, 1999. – 374 с.

Окремі частини навчального посібника написані такими авторами.

кандидат філософських наук, доцент Артеменко             Андрій Павлович: розділ 2 (за винятком 2.2), 4.3.2, 4.3.3,       а також підрозділ 5.7;

доктор філософських наук, професор Бусова Ніна Андріївна: розділ 10;

доктор філософських наук, професор Воропай Тетяна Степанівна: розділи 4 (крім 4.3.2, 4.3.3) і 6 (разом з О. В. Тяглом);

доктор філософських наук, професор Кривуля Олександр Михайлович: підрозділ 1.2, підрозділ 1.3 (разом з О. В. Тяглом), розділ 7 (крім 7.3.4), підрозділи 9.1 – 9.4;

доктор філософських наук, професор Тягло Олександр Володимирович: підрозділи 1.1 і 1.4, 2.2, розділи 3 і 5 (за виключенням 5.7), розділ 8 (разом з Т. С. Воропай), підрозділи 9.5 (разом з А. П. Артеменком), 9.6 і 9.7;

кандидат філософських наук, доцент Шаповал Людмила Андріївна: 7.3.4.

Авторський колектив вдячний рецензентам – доктору філософських наук професору Карпенко Катерині Іванівні (Харківський національний медичний університет), доктору філософських наук професору Корабльовій Надії Степанівні (Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна), кандидату філософських наук, доценту Прокопенку Володимирові Володимировичу (ННІ ПЕС ХНУВС).