Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ 41 - Вісник (Комзюк А.Т.)

Сучасні проблеми організаційно-правового зебезпечення якісної діяльності слідчих підрозділів органів внутрішніх справ

Після введення в дію Конституції України, котра в п. 9 Перехідних положень закріпила поняття «система досудового слідства», як у наукових колах, так і серед практичних працівників розгорнулися дискусії з питань організаційної побудови слідчого апарату, його місця в системі органів державної влади, правового статусу, компетенції тощо. Оскільки вказане конституційне положення вимагає введення в дію законів, що регулюють функціонування системи досудового слідства, протягом останніх років у Верховній Раді України були зареєстровані законопроекти з цієї проблеми, зокрема, проекти Законів України «Про працівників органів досудового слідства та їх соціальний захист» (реєстраційний № 1230 від 17.06.2002 р.), «Про статус та процесуальні і соціальні гарантії слідчих України» (№ 4125 від 08.09.2003 р.), «Про національне бюро розслідувань» (№ 4387 від 18.11.2003 р.), «Про систему органів досудового слідства» (№ 5372 від 04.10.2004 р.) та ряд інші. На жаль, жоден з них не знайшов підтримки в парламенті. Вказана обставина, а також той факт, що в Україні досі не прийнятий новий Кримінально-процесуальний кодекс, свідчать про недосконалість вітчизняного законодавства, яке регулює функціонування системи органів досудового слідства. У таких умовах кожен державний орган, який має слідчий апарат, намагається усунути прогалини в законодавстві шляхом відомчої нормотворчості. Так, наприклад, Міністерство внутрішніх справ України наказом від 31 березня 2008 року № 160 «Про організацію діяльності органів досудового слідства Міністерства внутрішніх справ України» затвердило Положення про органи досудового слідства МВС України, Положення про Головне слідче управління МВС України, Інструкцію з організації діяльності органів досудового слідства в системі МВС України та взаємодії їх з іншими структурними підрозділами органів внутрішніх справ України в розкритті та розслідуванні злочинів, Норми належності організаційної, криміналістичної, спеціальної техніки та засобів зв’язку для органів досудового слідства Міністерства внутрішніх справ України, а також ряд Типових положень. Тим самим МВС України створило надійну правову базу для діяльності слідчих підрозділів органів внутрішніх справ.

Останнім часом висловлюються думки про те, що процесу створення системи досудового слідства в Україні має передувати серйозне вивчення цього питання та ухвалення на державному рівні чіткої поетапної програми. У 2007 році Національною комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права при Президентові України було розроблено проект Концепції реформування кримінальної юстиції України, у тому числі й органів досудового слідства, а Міністерством внутрішніх справ України – затверджено Концепцію реформування органів внутрішніх справ, яка передбачає створення Слідчого комітету в структурі ОВС України. У цьому контексті слід підкреслити й те, що на сьогоднішній день в Україні існує два альтернативних проекти Кримінально-процесуального кодексу: № 3456-д від 18.11.2005 р., що був розглянутий парламентом у першому читанні й постановою Верховної Ради України № 3228 – ІV від 15 грудня 2005 року взятий за основу, а також проект КПК, підготовлений робочою групою Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права. Усі зазначені вище документи містять різні підходи до визначення системи органів досудового слідства.

Мета даної статті полягає в тому, щоб на підставі аналізу існуючих теоретичних концепцій організаційної побудови слідчого апарату з урахуванням сучасних тенденцій розвитку кримі­нально-процесуального законодавства та реформування органів внутрішніх справ визначити найоптимальніші шляхи підвищення якості діяльності органів досудового слідства системи МВС України.

Одним із фундаментальних питань, від вирішення якого залежить формування системи досудового слідства в Україні, є визначення організаційної моделі слідчого апарату. Дискусія з цього приводу розвивається в двох напрямах. Перший пов’язаний з ідеєю виділення досудового слідства зі структури органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, податкової міліції, які сьогодні мають слідчі підрозділи, і створення в системі виконавчої або судової влади єдиного загальнодержавного органу – Слідчого комітету чи Національного бюро розслідувань. Основний аргумент прихильників цієї ідеї зводиться до того, що тільки така модель здатна забезпечити самостійність і незалежність слідчих при розслідуванні злочинів. Сутність другого підходу полягає в збереженні організаційної побудови слідчого апарату на відомчій основі. У цьому контексті слід зазначити, що негативний досвід створення єдиного Слідчого комітету мав місце в середині 90-х років минулого століття в Казахстані. Згодом, визнавши помилковість такого рішення, у цій країні відмовились від нього і повернулися до відомчої побудови слідчого апарату. Саме така модель організації досудового слідства підтримується зараз переважною більшістю фахівців на Україні. «Організаційна побудова слідчого апарату України на відомчій основі має тверде теоретичне підгрунтя, відповідає національним процесуальним традиціям, вітчизняній та світовій практиці, стану злочинності і виправдана часом». Монополізм же у сфері боротьби зі злочинністю – прямий шлях до всіляких зловживань, деградації, втрати прагнення до нового та прогресивного [1]. Важливо підкреслити, що ідея відомчої побудови досудового слідства закладена і в проектах Концепції реформування кримінальної юстиції України та Кримінально-процесуальних кодексів.

За розділом 2 проекту Концепції реформування кримінальної юстиції України досудове розслідування має бути покладене на Національну, Фінансову та Військову поліцію, Слідчий підрозділ СБУ, а також спеціально утворений антикорупційний орган – Національне антикорупційне бюро. Відповідно до ст. 215 проекту КПК України № 3456-д, систему органів досудового слідства складатимуть слідчі підрозділи Служби безпеки, органів внутрішніх справ, податкової міліції та Військової служби правопорядку в Збройних Силах України. Зі змісту ст. 30 проекту КПК, підготовленого робочою групою Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, випливає, що перелік органів досудового розслідування визначатиметься не КПК, а спеціальним законом. До системи таких органів входитимуть, очевидно, ті, що перераховані в розділі 2 проекту Концепції реформування кримінальної юстиції України.

Зазначені вище положення проектів Концепції та КПК свідчать про відсутність єдності в поглядах їх розробників на систему органів досудового слідства в Україні. Крім того, багато вітчизняних фахівців наполягають на виведенні слідчих підрозділів із структури органів прокуратури, Служби безпеки, податкової міліції. Разом з тим, ніхто не може заперечувати проти функціонування слідчого апарату в органах внутрішніх справ, оскільки «…основний тягар щоденної копіткої роботи лягає на його плечі. Слідчі апарати МВС розслідують 92 відсотки кримінальних справ про злочини, які реєструються на території України, і тільки 8 відсотків розслідують слідчі прокуратури, Служби безпеки і податкової міліції» [2].

Після набрання чинності 1 липня 2007 р. Законом України «Про внесення змін до ст. 112 Кримінально-процесуального кодексу України» органи досудового слідства системи МВС України отримали додаткове навантаження. Зазначеним Законом до підслідності слідчих органів внутрішніх справ було віднесено п’ятнадцять складів злочинів проти життя і здоров’я особи, у тому числі умисні вбивства, вбивства через необережність, доведення до самогубства, незаконне проведення дослідів над людиною, незаконне позбавлення волі або викрадення людини, згвалтування тощо, які належали до компетенції органів прокуратури. За цей час прокуратурою до слідчих підрозділів МВС України було передано понад 8,5 тисяч кримінальних справ про умисні вбивства та згвалтування, у яких не встановлено осіб, котрі вчинили злочини. З метою організації розслідування вказаних злочинів у структурі слідчих управлінь ГУМВС, УМВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, на залізничному транспорті було створено відділи з розслідування злочинів, скоєних проти життя і здоров’я особи, а в Головному слідчому управлінні – відповідне управління.

У зв’язку з передачею до органів досудового слідства ОВС України кримінальних справ про злочини проти життя і здоров’я особи, надзвичайно гостро постала проблема збільшення штатної чисельності органів внутрішніх справ. За підрахунками МВС України для ефективного розслідування справ даної категорії потрібно збільшити штат слідчих апаратів на 1350 чоловік [3]. У той же час сьогодні слідчі органів внутрішніх справ змушені працювати з навантаженням на межі критичного. Це обумовлено тим, що фактично слідчими в кількості 10,3 тисячі чоловік щорічно розглядаються майже 500 тисяч заяв і повідомлень про злочини та розслідуються понад 420 тисяч кримінальних справ. Слідчих ОВС зобов’язали проводити огляд місця події за фактами виявлення трупів без ознак насильницької смерті, а також дослідчі перевірки та приймати рішення в порядку, встановленому законом. З урахуванням розслідування злочинів минулих років, навантаження на одного слідчого становить 135 справ на рік, що в декілька разів більше, ніж у слідчих органів прокуратури, Служби безпеки і податкової міліції разом узятих, а також значно перевищує науково обгрунтовані норми навантаження – 35 справ у провадженні на рік. З метою вирішення цієї проблеми МВС України звернулося до народних депутатів України з проханням ініціювати внесення відповідних змін до Закону України «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України».

Збільшення штатної чисельності слідчих апаратів МВС України – це найпростіший, але не єдиний шлях зменшення навантаження слідчих. У 1996–1997 рр. група вчених, яка в НДІ вивчення проблем злочинності Академії правових наук України досліджувала проблему науково обгрунтованих норм навантаження та належних умов праці слідчих підрозділів як важливого чинника їх якісної діяльності, сформулювала ряд пропозицій, котрі не втратили актуальності і сьогодні. На їх думку, зменшенню навантаження слідчих органів внутрішніх справ могли б сприяти: декриміналізація ряду злочинів, які не становлять значної небезпеки для суспільства; розширення сфери застосування органами дізнання протокольної форми досудової підготовки матеріалів; відновлення дізнання як самостійної форми досудового розслідування тощо [4]. Реалізація останньої пропозиції дозволила б сконцентрувати розслідування злочинів невеликої і середньої тяжкості в штатних підрозділах дізнання, які й спрямовували б кримінальні справи до суду з обвинувальним висновком. Це дало б змогу слідчим органів внутрішніх справ зосередитися на розслідуванні тяжких і особливо тяжких злочинів.

Зміна підслідності і віднесення до компетенції органів досудового слідства системи МВС України справ про злочини проти життя і здоров’я особи викликають необхідність удосконалення системи підготовки фахівців для підрозділів слідства та підвищення їх кваліфікації. Слід звернути увагу на те, що після створення та укомплектування відділів розслідування вказаних злочинів із їх керівниками та слідчими працівниками проводилися заняття із підвищення кваліфікації на базі Національної Академії Генеральної прокуратури України. Очевидно, що Міністерство внутрішніх справ України повинно мати власні центри підготовки та підвищення кваліфікації слідчих. Сьогодні фахівців для підрозділів слідства готують дванадцять факультетів вищих навчальних закладів системи МВС України. Незважаючи на це, рівень теоретичної, а особливо практичної підготовки випускників не завжди відповідає встановленим вимогам. Саме тому Головне слідче управління МВС України виступило ініціатором створення у Харківському національному університеті внутрішніх справ базового навчально-наукового інституту підготовки фахівців для органів досудового слідства та дізнання МВС. На засіданні Наглядової ради ХНУВС начальник Головного слідчого управління МВС України П.В. Коляда зазначив, що назріла гостра потреба в потужному загальнодержавному навчальному та дослідницькому комплексі, який став би провідним центром підготовки фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра, спеціаліста та магістра для підрозділів досудового слідства МВС, спеціалізації та підвищення кваліфікації працівників підрозділів слідства та дізнання, а також розробки проектів законів і відомчих нормативно-правових актів, наукового супроводу слідчої діяльності у відомстві. ХНУВС із його науково-педагогічним потенціалом і матеріально-технічною базою цілком відповідає завданням такого базового навчально-наукового закладу. Наглядовою радою була ухвалена пропозиція щодо його створення [5]. Прийняте рішення покладає на керівників та науково-педагогічний склад базового навчально-наукового інституту відповідальне завдання – вжити всіх необхідних заходів організаційного, методичного, наукового та виховного характеру для підготовки висококваліфікованих фахівців для підрозділів слідства та дізнання органів внутрішніх справ.

Список літератури: 1. Півненко В., Коновалов С. Щодо прорахунків у реформуванні досудового слідства // Вісник прокуратури. – Червень 2006 року. – № 6 (60). – С. 99. 2. Коляда П. Злочинці мають відчувати – покарання неминуче // Юридичний вісник України. – 19–25 квітня 2008 року. – № 16. – С. 8. 3. Коляда П. Слідство – це назавжди // Юридичний вісник України. – 24–30 травня 2008 року. – № 21. – С. 4. 4. Кожевніков Г.К., Давиденко Л.М., Коновалова В.О., Хотенець В.М., Янович Ю. П. Науково обгрунтовані норми навантаження та належні умови праці слідчих підрозділів як важливий чинник їх якісної діяльності // Питання боротьби зі злочинністю. Зб. наукових праць. Вип. 1. – Х.: Право, 1997. – С. 27. 5. Центру підготовки слідчих бути! // Іменем Закону. – 2008. – № 20. – С. 2.

Теоретичні проблеми правознавства

С. В. Шестаков