2. функції хребта

Хребет являє собою єдину функціональну систему, що має структурно-функціональну одиницю – хребтово-руховий сегмент, прямі й зворотні зв’язки, як кінцевий пристосувальний результат. Він являє собою два сусідніх хребці зі зв’язуючими міжхребцевими й іншими суглобами, міжхребцевим диском (МХД), зв’язково-м’язовим апаратом, сегментарними джерелами васкуляризації та іннервації. Кожний МХД робить свій внесок у функцію хребта в цілому, який забезпечує наступні функції.

Рухова. Практично немає рухів у тілі людини, які  не були б прямо або опосередковано пов’язані з хребтом.

Захисна. Полягає в запобіганні  механічним пошкодженням спинного

 мозку, нервових корінців, хребетної артерії та інших утворень.

Амортизаційна. Полягає в згладжуванні механічних впливів навколишнього середовища. Забезпечується еластичними властивостями хрящів МХД, капсульно-зв’язкового й сухожильно-м’язового апаратів, фізіологічними згинами хребта.

Опорна. Хребет забезпечує підтримку положення голови, кінцівок і внутрішніх органів.

Рівноваги. Хребет забезпечує положення тіла в просторі й за значенням не поступається вестибулярному апарату.

Енергетична. Задній серединний меридіан проектується на хребет, і таким чином утворюється важливий для зв'язку між енергоцентрами енергетичний канал.

Крім вищеназваного, варто підкреслити зв'язок хребта з внутрішніми органами,  м’якотканними  утвореннями,   периферичним  кровообігом   та   іннервацією.

          Тому механічний і рефлекторний вплив хребта на зазначені процеси й структури в ряді випадків є опосередкованою ланкою патогенезу різних хвороб, насамперед функціональної направленості.