1. регуляція дихання

            Кожна тканина у стані відносного спокою споживає різну кількість кисню. Наприклад, кожну хвилину одному кг печінки необхідно 27 мл кисню, підшлункової залози — 40 мл, селезінки — 50 мл, а якщо надходить менше цієї кількості, виникає стан гіпоксії (від hypo— знизу, oxygenium — кисень). За таких умов клітини не одер­жують достатньо енергії для виконання своїх функцій, що проявляється порушенням стану всього організму. Найбільш суттєві зміни спостерігаються при гіпоксії нервової системи, тому що виникає розлад нейрогумо­ральної регуляції роботи всіх систем. Перше, що вини­кає — це втрата свідомості через гальмування нервових процесів у корі великих півкуль, яка найбільше залежить від споживання кисню.

Максимальне споживання кисню (МСК) є показни­ком аеробної продуктивності роботи організму. Аеробна продуктивність — це здатність людини виконувати дуже важку роботу, забезпечуючи  свої  енергетичні    витрати    споживанням    кисню     безпосередньо під час навантажен­ня. Величина МСК залежить від функціональних мож­ливостей дихальної, серцево-судинної систем і крові. У спортсменів під час змагань МСК мусить забезпечува­тись на рівні 6-6,5 л/хв, що потребує легеневої вентиляції на рівні 150 л/хв, кисневої ємності — 22-25 мл кисню на 100 мл крові, хвилинного об'єму крові — 33-35 л.

Частота й глибина дихання залежать від потреб організму й регулюються нервовими та гуморальними механізмами.

Основна частина дихального центру знаходиться у довгастому мозку, але в інших частинах мозку також є структури, які впливають на дихання.

Під час вдиху альвеоли легень розширюються, що зу­мовлює розтягування рецепторів, які знаходяться в їхніх стінках. Імпульси від рецепторів надходять до довгасто­го мозку, що гальмує вдих і викликає видих. Таким чи­ном, дихальний центр забезпечує почергово вдих та видих, а пошкодження клітин центру зумовлює при­пинення дихання. На стані центру позначаються сигна­ли, які надходять з інших нервових центрів. Так, подраз­нення слизової оболонки трахеї та бронхів, особливо в ділянці біфуркації, викликає рефлекс кашлю.

Кора великих півкуль забезпечує можливість довіль­ної зміни роботи дихальної системи. Зв'язок між корою та дихальним центром підтверджується створенням умовних рефлексів на основі дихання, а також його зміною під впливом гіпнозу, під час емоцій.

Особливу роль серед гуморальних речовин, які впли­вають на дихання, відіграє вуглекислий газ. Ця речови­на подразнює клітини дихального центру, змушує їх надсилати більше імпульсів до дихальних м'язів, тому дихання частішає та стає більш глибоким, легенева вен­тиляція зростає. Крім вуглекислого газу, збуджуються хеморецептори судин через накопичення в крові органі­чних кислот, переважно молочної. Ці кислі речовини стимулюють дихання доти, доки їхня концентрація зни­зиться до нормальних значень.