1. визначення поняття “психічне здоров’я”, його структура і зміни

Психіка - це сфера емоцій, почуттів і думок. Валеологічний аспект психічного здоров’я поряд із фізичним є складовою загального здоров’я.  

Психічне здоров’я – потреба самореалізації як особистості, тобто забезпечення соціальної сфери життя.  Людина реалізує себе у суспільстві тільки в тому випадку, якщо вона має достатній рівень психічної енергії, яка визначає працездатність, достатню пластичність, гармонійність психіки, що дозволяє адаптуватися до суспільства, бути адекватним його вимогам. Отже, як і при визначенні фізичного здоров’я,  тут також присутні поняття “сила” і “гармонія”. Крім того для здорової особистості характерна стійка “Я- концепція” – позитивна, адекватна, стабільна самооцінка.

У валеології психічне здоров’я розглядається як здатність психіки до самоорганізації (саморегуляції, самооновлення, самовідновлення). Чим міцніші дані механізми, тим краща динамічна стійкість психіки. Але якщо на біологічному рівні ці механізми є автоматичними, то на психічному головним є елемент усвідомлення й активного вольового управління. Людина, усвідомлюючи, може допомогти собі у розв’язанні психічних проблем. 

Структура психіки. Психіка має усвідомлювану та неусвідомлювану частину (К. Г. Юнг). Перша містить біля 10\% психічного матеріалу і складається з під- та надсвідомості. Підсвідомість – це психічний досвід, який людина уже пройшла, але несе його в собі; він пов’язаний з нашим біологічним існуванням. Надсвідомість - це вищі рівні психіки, до яких людина йде і які лише відчуває в собі. Усвідомлена частина психіки – це Его (наше уявлення про себе) і Особистість (як ми уявляємо себе в суспільству). У структурі підсвідомого виділені два особливо важливі рівні  -  Тінь і Аніма – жіноче в чоловічому, чоловіче в жіночому. У Тіні знаходяться ті сторони наших якостей, які ми приховуємо від суспільства, які нам не подобаються. Якщо людині щось не подобається в іншій особі, то значить, що вона приховує таке ж в собі.  У Тіні фіксуються всі наслідки психічних стресів, психотравм і психокомплексів. Надсвідомість, за К. Г. Юнгом, представлена Самістю, тобто людською сутністю без масок. Справжнє Я, ірраціональне відчуття себе, не пов’язане з особистісною сферою.

Людська свідомість користується законами формальної логіки і виражає себе буквами і словами.  Її прояви пов’язані  переважно із діяльністю лівої півкулі. Неусвідомлена частина психіки має іншу мову – мову символів, образів, що продукуються в основному правою півкулею.

Інтегральна особистість складається із багатьох субособистостей, які мають  окремі якості, окремі життєві програми. Ці субособистості можуть знаходитися в різних взаємовідносинах одина із одною (гармонії, взаємопідстраховки або компенсації, конфлікту). Кожна із них у цілісній структурі психіки виконує неповторну роль, і при зміні однієї субособистості обов’язково змінюється уся особистість  людини.  Гармонізує психіку Справжнє Я.  Воно дає відчуття сенсу життя, правильності шляху, обов’язку, совісті та інших психічних проявів.

Другим за значенням аспектом є субособистість “Моя внутрішня дитина”. У кожній дорослій людині живе маленька дитина з її особистим досвідом, з її проблемами, привнесеними з дитинства, бажаннями захисту й любові. Звідси  - особлива  значущість періду становлення психіки для подальшого життя, тобто перший психічний досвід – це матриця для подальшого розвитку.

Кожна субособистість має мотиваційну неусвідомлену й усвідомлену частину. Часто через нашу соціальну зумовленість немає повної відповідності між збудливим мотивом і його вираженням в особистому плану. Ця деформація природніх психічних проявів веде до невротизації, появі психічних комплексів.

Порушення психічного здоров’я пов’язане, з одного боку, з вродженими особливостями психіки, а з іншого – з надмірними психічними навантаженнями й психотравмами. Усе це веде до низького рівня психічної енергії, низької працездатності та дисгармонії, неадекватної поведінки і деформації “Я-концепції”.

 Вроджені особливості психіки –  це особливості психічного коду людини. Це універсальні для всіх часів і народів поняття, стандарти сприйняття, мислення й поведінки, такі як любов, вірність, потреба у служінні, владі, багатстві, агресії, потребі у спілкуванні, милосерді, щедрості, революційності, потребі змін, ініціативності, відповідальності  та ін.             

Другий фактор вродженого генезу – це особливості внутрішньоутробного періоду і процесу народження як фактор ризику у формуванні перших психокомплексів – “перинатальних матриць” за С. Г. Грофом, 1992). Дитина отримує психічний досвід ще в утробі матері, знаходячись в емоційному та енергетичному зв’язку з нею. Якщо внутрішньоутробний період протікає благополучно, мйбутня людина не боїться за своє фізичне існування, відчуває себе комфортно у світі і впевнена в його доброзичливості. Період переймів - перший тренінг терпіння, пологи – перший тренінг боротьби за існування. Асфіксія і щипці заважають у майбутньому творчій реалізації людини. В умовах патології можуть виникати психічні комплекси, які супроводжують людину все життя й змінюють його соціальну адаптацію.

Третій фактор вродженої детермінації психічних проявів - це особливості темпераменту. Темперамент – це сукупність психодинамічних властивостей індивіда (сила, рухливість, врівноваженість мозкових процесів, за І. П. Павловим), які отримуються  у спадковості і є фізіологічною основою характеру. Темперамент проявляється емоційністю і активністю. Його особливості надають забарвлення тим або іншим рисам характеру, визначають його вираженість.

Існує гіпотеза (П. В. Сімонова та П. М. Ершова, 1984), згідно з якою формування чотирьох типів темпераменту, екстра- та інтраверсії пов’язують із переважним розвитком (спадково-детермінованим) тих або інших структур головного мозку і формуванням взаємних впливів між ними. Так, гіпоталамус і лобні частки зумовлюють силу й збудження нервової системи (холеричний темперамент); переважний розвиток мигдалин та гіпокампа властиві меланхолічному темпераменту; гіпоталамус і гіпокамп формують сангвініка; мигдалина і лобні частки – флегматика. Сильні зв’язки лобної частки й гіпокампа обумовлюють екстраверсію, а гіпоталамуса й мигдалин – схильність до інтраверсії. 

Усі три фактори вродженої зумовленості психічних процеесів вносять свою лепту у формування характеру. Характер – це сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, які складаються і проявляються в діяльності, спілкуванні й типових формах поведінки. Надмірне посилення окремих рис, що виражається у вибірковй вразливості особистості, називається акцентуацією.