Зародження емоційності

Внутрішньоутробно дититна вже реагує на біль, захищається руками і т.ін. Існує взаємна любов матері й дитини ще в ембріональному періоді його розвитку. Але в той період дитя виступає споживачем, а мати  дарує свою любов. Протягом життя це співвідношення змінюється то в одну, то в іншу сторону. Ще Бальзак писав, що “в любові обов’язково є той, хто цілує, і той, кого цілують”.

Вагітність  для жінки – це  школа безкорисного почуття, що впливає на весь уклад її життя. Уже в цей період майбутня мати може показати, на що вона здатна. Заради дитини, яка є в утробі, як найдорожча цінність, вона робить все, що необхідно: дієта, прогулки, проявляє витримку, підтримує хороший настрій.

У сприятливому, спокійному оточенні дитя нормально росте й розвивається і, навпаки, хворіє в нервозному оточенні. Отже, перша фаза любові – любов матері до виношуваного плоду, тож значення ембріонального періоду для подальшого нормального розвитку дитини є надзвичайно важливим і часто недооцінюються.

Новонароджений постійно відчуває, що його люблять тілько тому, що він є. Тепло й ніжність материнських почуттів наповнює життя дитини і робить основу, на якій потім зароджується інстинкт любові, потреба в союзі та інтимному контакті з іншою людиною. Велике значення періоду дитинства в житті людини для нормального розвитку емоційності в зрілому віці підтверджується.

Материнська любов підтримує здоров’я і розвиток дитини, вона безкорисна. Мати – втілення свого дому, своєї природи, а батько – вчить дитину, вказує йому дорогу у світ. Його любов треба заслужити, оправдати його очікування, треба завоювати зусиллями своєї волі.

У віці від 7 до 17 років налагоджується дружба, яка формує уміння дарувати і отримувати, вчить робити взаємні послуги на рівних партнерських началах, породжує у молодих людей потребу співпереживати важливі події у житті. Дружба формує також почуття товаристкості та відповідальності за іншу людину. Батьки в цей період повинні бути тактовними з дітьми, спостерігати за ними на відстані, надавати їм більше свободи і самостійності.

Пізніше виникає бажання кохати представника іншої статі. Кохання чоловіка й жінки – це синтез усіх емоцій, почуттів і переживань, вінець їх потаємних мрій, реалізація фізичної та емоційної спільності.

У душі кожного із нас живе стремління до материнського кохання “за те, що я існую”. Але це інфантільна  форма для дітей грудного віку.

Зріле кохання ближче до батьківського кохання, тому що кожний із закоханих має свій власний світ інтересів і поглядів. Партнер повинен їх розуміти, пізнавати і робити так, щоб бути достойним кохання, постійно розвивати і удосконалювати своє почуття, брати повну відповідальність за його життєстійкість і міцність, за те, якими вони будуть. Знаходячи методи і форми, що збагачують взаємні почуття, ми одночасно набуваєм впевненості, що зведення “дому” кохання залежить від нас самих.

Фром у своїй книзі “Искусство кохання” пропонує формулу: “Ми необхідні одне одному, тому що кохаємо”.

      У даний час встановлена залежність між статевим дозріванням, рівнем у крові статевих гормонів і статевим потягом. Описуючи методи вимірювання рівня гормонів в організмі людини, Альфред Кінзі наводить графіки виділення 17 - кетостероїдів протягом життя чоловіка і жінки. Кетостероїди – це продукти розпаду гормонів, які виділяються наднирниками яєчниками і сім’яниками. Кінзі створив графік кривих, які демонструють рівні сексуальної напруги протягом життя чоловіків та жінок, а також використав статистичні дані про кількість статевих стосунків за тиждень при обстеженні великої кількості людей. Він показав, що найбільша сексуальна напруга у чоловіків спостерігається в період від 20 до 25 років, після чого поступово знижується до 0 у похилому віці. У жінок вона піднімається не так високо після 18 років, тягнеться більш – менш горизонтально і спадає в старості. Виділення гормонів майже відповідає цим кривим. Отже, ступінь сексуальної напруги залежить від кількості гормонів, які виділяються наднирниками та статевими залозами.

Пізніше  (М. Вислоцька) вивчала рівень естрогенів у сечі жінок, а також рівень ректальної температури зранку. Було встатовлено, що криві сексуальної напруги у чоловіків і жінок значно відрізняються за формою, пересікаються у зрілому, але дуже віддаляються в юнацькому та передклімактеричному періодах. Тому Вислоцька назвала вік 12-25 років першою конфліктною фазою, а період після 45 років – другою конфліктною фазою. Це дало можливість зрозуміти причини непорозумінь і конфліктів саме в ці періоди.

З початком статевого дозрівання сексуальний потяг у хлопця швидко досягає максимального рівня. Уже з 12-16 років полюції і анонізм стають мимовільними, а потім і свідомими пошуками шляхів зменшення сексуальної напруги. Майже 100\% юнаків у 15-18 років піддаються онанізму. Прояви лібідо супроводжуються активними пошуками партнерші, і в 17 років юнаки починають статеве життя. А оскільки їх ровесниці до цього байдужі, то знаходяться жінки, які досягли сексуальної зрілості. Емоційно-психічний розвиток підлітків у цей час не встигає за фізичним.

У дівчаток у віці 12-16 років сексуальна напруга порівняно низька і статева збудливість порівняно невелика. Чутливість сексуальних рецепторів ще невелика. Компенсується ця недорозвинутість сексуальної чутливості інтенсивним розвитком емоційності, у стремлінні перетворити хлопця у свою власність. У зв’язку з невисоким рівнем сексуальної напруги всього 20\% дівчат займаються  мастурбацією.

Період сексуальної гармонії (25-45 років) – у чоловіків у цей період сексуальна напруга трохи зменшується, а у жінок поступово зростає   до максимуму. В цілому це період найбільш повної емоційної і сексуальної гармонії, а джерело конфліктів перш за все слід шукати в небажаній вагітності і труднощях життя.

Друга конфліктна фаза наступає після 45 років. Сексуальна напруга у чоловіків після 35 років поступово зменшується, досягаючи   середнього рівня на рубежі 45-55 років. У жінок у цей період сексуальні можливості досить високі, тому у цей період можливі конфлікти і розторгнення шлюбів. Жінки в цьому віці схильні приймати молодих партнерів. А чоловіки виявляють інтерес до молоденьких дівчаток, для яких характерні порівняно скромні сексуальні запити.

У чоловіків і жінок, яким за п’ятдесят, сексуальна напруга знижується до середнього рівня, а конфлікти на сексуальній основі поступово втрачають свою актуальність.

     Чому важливо не перевиховувати свого коханого?

    Тому, що зустрінете різку відсіч. Весь фокус сімейного життя в тому, що воно здатне виявити заложені в партнерах якості, а не кардинально змінити їх, або породити нові, зовсім невідомі досі. Навчіться в першу чергу поважати один в одному особистість, що виховує вікова література, історія, філософія. Зламати ці традиції в один день ще нікому не вдалося. З часом дружина запозичить багато чого від чоловіка, а чоловік від дружини. Але якщо вони намагатимуться зробити свого партнера схожим на себе, вони ризикують залишитися в “розбитого корита”. Ще стародавній китайський філософ Кофуций вважав, що подружнє життя, окрім власної самоцінності, надає людині поле діяльності для найвищого розвитку особистості в гармонійній єдності з партнером протилежної статі.

            Біологічні почуття у жінки розвинуті більш глибоко й тонко, ніж у чоловіків. Жінка за своєю біологічною організацією в першу чергу мати, а потім коханка. Тому в жінок розвиваються такі якості, як почуття реальності, розсудливості, терпіння, турбота про слабших і безпомічних. Тому жінки у шлюбі не будуть щасливвими, якщо пригнічується хоч одна із цих якостей. Один сучасний американський дослідник писав: “Успіх у шлюбі грунтується більшою мірою на здатності бути хорошою партнеркою, ніж на пошуках відповідного (підходящого) партнера”.

            Причини конфліктів і помилок людей треба шукати в тому середовищі, де вони живуть і відбуваються. Ось тому успіх шлюбу залежить від можливості пристосуватся, вжитися в почуття й думки, від терпимості й уміння спілкуватися й прощати. Тому з перших днів життя ми свідомо повинні виховувати в собі ці якості, а пізніше вони надійно захистять нас від усього неочікуваного й непередбаченого.