Вплив процесу навчальної діяльності на здоров’я учнів

На підставі теоретичного аналізу, педагогічних спостережень визначаються напрями   педагогічної  діяльності   вчителів   щодо  усунення   негативних  впливів   на  стан здоров’я та самопочуття учнів шкільного віку в процесі навчальної діяльності.

Вчені визначили фактори шкільних стресів, в яких систематично перебувають діти в умовах навчально-виховного процесу:

- класична сигнальна лівопівкульна (вербальна) основа побудови процесу навчання;

- пригнічення почуттєво-інформаційних і нейромоторних ритмів в умовах систематичної нерухомості дітей;

-  згасання здатностей координації довільних рухів у просторі, що збільшується з покоління в покоління;

- напруження, яке зумовлене порушеннями санітарно-гігієнічних умов;

- емоційно-духовна депресія, яка закладена в навчально-дисциплінарній моделі освіти;

- постійний вплив сенсорно збідненого навчального середовища,  комплексу факторів закритих приміщень і обмеженого простору.

Практика свідчить: більшість учнів перебувають у стані хронічної втоми, що є головною причиною їх нервово-психічного виснаження; педагогічні помилки й малоефективні педагогічні технології негативно відбиваються на дитячій психіці у вигляді дидактогеній та невротичних порушень. Різними дослідженнями зафіксовано такі показники в розвитку учнів шкільного віку: низький рівень пізнавальної активності та мотивації навчальної діяльності; порушення емоційної сфери; високий рівень тривожності; несформованість навичок спілкування.

Статистичні дані доводять:

- учні шкільного віку 80-85\% денного часу проводять у сидячому положенні, лише 12\% учнів шкільного віку мають захоплення, які більш-менш пов'язані з руховою активністю;

- школярі засвоюють програмовий матеріал на 70\%; 24\% учнів шкільного віку відчувають труднощі у навчанні; пропуск занять учнями лише у початковій школі становить 50\%;

- за час навчання в школі 70\% функціональних розладів у фізичному стані переходять у стійку хронічну патологію; у 2 рази збільшується кількість нервово-психічних розладів; у 3-рази захворювань органів травлення; у 4-5 разів - захворювань органів зору.

Встановлено суперечності між:

необхідністю збільшити обсяг знань і станом (кількістю та якістю) здоров'я учнів, їхніх батьків, вчителів;

завданнями соціальної програми щодо освіти і біологічним розвитком учнів.

Вище зазначене актуалізує необхідність визначення шляхів подолання негативних факторів. Розв'язання суперечностей слід починати з провідної форми навчання учнів - урочної.

 У даний час визначають школу сприяння здоров’ю як різновид соціальної інституції з проектування та реалізації різних форм активності, орієнтованих на формування здоров’я молодого покоління. Таке формулювання ґрунтується на тлумаченні опорних термінів:

- у словниках:  «Школа – місце навчання; навчально-виховний заклад; система освіти; набутий досвід; напрям у науці, думці, побудований на основі принципів, поглядів, традицій»; «Сприяти – позитивно впливати на кількісні та якісні показники здоров’я суб'єктів освітнього середовища, створювати відповідні умови щодо формування і збереження здоров’я».

Дослідником В. Касаткіним здоров'я тлумачиться як «мета, засіб, індикатор правильності обраних шляхів; вагомий ресурс, який дозволяє вирішувати інші «життєві» проблеми».

Крім означених дефініцій, використовуємо також тлумачення навчальної моделі та технології навчання. За педагогічним словником:

- навчальна модель — навчальні посібники, які є умовним образом (зображення, схема, опис тощо) якогось об’єкта (або системи об’єктів), який зберігає зовнішню схожість і пропорції частини, при певній схематизації й умовності засобів зображення;

- технологія навчання – це системний метод створення, застосування й визначення всього процесу навчання йзасвоєння знань, з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти.

Різні автори (Т. Глушанок, Л. Водкова, М. Корольчук, В. Оржеховська, Т. Овчиннікова та ін.) по-різному формулюють причини негативного стану здоров'я та самопочуття учнів шкільного віку:

- відсутність в освітньому просторі узгодженої системи технологій, які б сприяли формуванню здоров'язбережувальної компетентності особистості;

- фізична культура не завжди є основною потребою людини як шлях формування здоров'я. Це пов'язано з тим, що глобально зміщується акцент при її формуванні на рухові компоненти, нівелюючи інтелектуальний та соціально значущий.

Здоров’я – соціально значущий елемент, який найбільш гостро визначає специфіку сучасного стану суспільства. Більшість людей зазначають високу цінність здоров‘я, водночас  вони не прагнуть бути здоровими й вести здоровий спосіб життя. Здоровому способу життя й психофізичному комфорту сприяють такі фактори, як: сонячна енергія, чисте повітря, чиста вода; дозоване утримання від надлишкового харчового енергопостачання, що допоможе досягти «зросто-вагової симетрії за умов розумної достатності» (В. Базарний); фізичні вправи та індивідуальна система рекреації; гармонія  психофізичних якостей і домінанта силової витривалості.

Спираючись на висновки досліджень Н. Денисенко, Г. Зайцева, М. Лазарєва та ін., а також на результати аналізу матеріалів закладів освіти, які працюють за моделлю школи сприяння здоров’ю, класифікують педагогічні технології в контексті зазначеної проблеми на два класи, до змісту яких відносимо певні групи методик.

 Здоров’язбережувальні педагогічні технології – це валеологічно обґрунтоване сполучення операцій, спрямованих на активізацію, гармонізацію резервних можливостей дитини, які забезпечують безпечний її розвиток, навчання, виховання. До класу здоров’язбережувальних педагогічних технологій належать методики, які спрямовані на:

- приведення стану оточуючого середовища у відповідності до санітарно-гігієнічних вимог;

- сприяння збереженню правильної постави під час роботи (сидячи, стоячи, в русі);

- сприяння збереженню зору;

- активізація захисних сил організму;

- забезпечення оптимального рівня працездатності;

- задоволення природної потреби в їжі, русі, захищеності, спілкуванні, любові, пізнанні;

- сприяння відновленню (оновленню) функцій, сил, енергії, стану, почуттів.

Здоров’яформувальні педагогічні технології – це дводомінантна взаємодія в системі «учень – учитель», сполучення складових якої забезпечує «валеологічний супровід індивідуального освітнього маршруту». До цього класу педагогічних технологій належать:

- гуманістично-особистісна технологію, яка має психотерапевтичну    спрямованість на підтримку особистості, допомогу їй. У неї закладено ідеї  поваги  та  любові  до учнів, оптимістичної віри в їх творчі сили. Ця технологія цілком відкидає примус;

- технологія співдружності реалізує демократизм, рівність, партнерство в   суб’єкт-суб’єктних відносинах учителя й учнів. Педагоги й учні разом визначають цілі, зміст, дають оцінку, перебувають у стані співдружності, співтворчості;

- технологія вільного виховання робить акцент на наданні школяру свободи вибору й самостійності в різних сферах його життєдіяльності. Роблячи вибір, дитина у найкращий спосіб реалізує позицію суб’єкта, йде до результату від внутрішнього потягу, а не від зовнішнього впливу;

- використання інтерактивних методів і методик навчання, виховання;

- проведення уроків-модулів; відпрацювання гнучкого модульного навчального процесу; модифікація окремих складових модулів і наскрізних тем;

- розширення освітнього простору без збільшення часу на реалізацію програм; впровадження у пізнавальний процес елементів і методик психотерапевтичних практик; створення валеологічно-кумулятивного  ефекту від процесу пізнання   в умовах певного навчально-виховного процесу.

Ідеальний прикінцевий результат впровадження здоров’язбережувальних і здоров’яформувальних педагогічних технологій - це сформовані в учнів стійкі переконання щодо необхідності свідомого ставлення до особистого здоров'я та його збереження. Ставлення тлумачимо як активну спрямованість учня на своє здоров’я, що базується на визначенні його високої об’єктивної значущості в суспільстві та суб’єктивного особистісного значення. Виховати в учнів ціннісне ставлення до особистого здоров’я неможливо, не сформувавши їх компетентність у субсферах «Я-фізичне», «Я-духовне». Це пояснюється тим, що категорія здоров’я має складну структуру, до якої входять фізичний, психічний, духовний та соціальний складники.

Якщо в учня сформоване свідоме ставлення до особистого здоров’я, то він усвідомлює: «Я – фізично здоровий», «Я – психічно здоровий», «Я – духовно здоровий», «Я – соціально здоровий».

Формування свідомого ставлення до здоров’я відбувається в три етапи:

1. Виховання в учнів ставлення до здоров’я як до цінності.

2. Формування в учнів: уявлення про себе як про здорову людину; хвилювання про можливість втрати здоров’я (тривога); здатності використовувати в поведінці  всю інформацію, яка забезпечує збереження, зміцнення, відновлення здоров’я.

3. Збагачення учнів певними знаннями, формування навичок ЗСЖ і звичок до поведінки, яка творить, будує здоров’я.

Ставлення до здоров’я – один із елементів самозбережувальної поведінки – система індивідуальних, вибіркових зв’язків особистості з різними явищами навколишноьої дійсності, які сприяють чи погрожують здоров’ю людини, певна оцінка індивідуумом свого фізичного та психічного стану.

Даний процес містить три компоненти:

- когнітивний – знання учня про своє здоров’я, розуміння ролі здоров’я в життєдіяльності, знання про основні фактори, які  негативно    (руйнівний) та позитивно (зміцнювальний та формувальний) вплив на здоров’я людини;

- емоційний – відображає переживання та почуття дитини, які пов’язані із станом її здоров’я;

- мотиваційно-поведінковий – визначає місце здоров’я в  індивідуальній ієрархії цінностей дитини, особливостей мотивації в галузі здорового способу життя, характеризує особливості поведінки у зазначеному контексті.

Вищенаведена класифікація педагогічних технологій щодо збереження та формування здоров’я виокремлює два напрями педагогічної діяльності, зокрема  в урочній формі навчально-виховної роботи:

- зміна освітнього простору учнів на рівнях технологій, змісту, структури уроку та освітнього процесу загалом («Не цінність знань, вмінь та навичок, а цінність здоров’я»);

- розвиток нової свідомості особистості, яка пов’язана із збереженням та формуванням здоров’я учня тй вчителя («Зрозуміти проблеми внутрішнього світу особистості та побачити шляхи їх розв’язання»).

Відповідно до першого напряму педагогам необхідно розробляти й впроваджувати систему уроків здоров’я, серед яких галузь «Фізична культура і здоров’я» має посісти пріоритетне місце.