2. психогігієна дозрівання«Дитина завжди права. Неправим може бути тільки дорослий, чия програма дитині не цікава». Ще І. Сеченов шкодував, що педагоги не вміють розвивати в людях здатність до вміння керувати собою й своєю поведінкою. У психологічній науці з того часу мало що змінилося, а в популярній літературі обговорювали довгий час психологічний кодекс будівельника комунізму, зараз — кодекс успішного підприємця. Удосталь є збірників готових зразків поведінки, скористатися якими ми не завжди в силах. Є книги з описом напружених педагогічних ситуацій із прикладами їхнього розв’язання, ігор, спрямованих на тренування окремих елементів емоційно-вольової регуляції поведінки. Але окремі рецепти не роблять вихователів упевненими в успіху в кожному конкретному випадку. Необхідний цілісний підхід до розв’язання проблеми. Відповідно до біологічної теорії функціональних систем, людський організм самою природою запрограмований на шлях адаптації до життя — пошук, що не припиняється, пристосувальних реакцій до умов, що змінюються. Регулюється цей пошук автоматично сумою відчуттів, що виникають в організмі, образів внутрішнього й зовнішнього середовищ. Довільна регуляція у людини здійснюється на рівні слів, понять, вольових імперативів, внутрішніх планів, аналізу кінцевого результату своїх дій – умовних замінників дійсних відчуттів або образів. Тому розвиток самовідчуття, саморозуміння, самосвідомості — перший етап тренування психічної довільності. Але високий ступінь усвідомлення своїх емоцій і поводження ще не означає автоматичної влади над ними: можна усвідомлювати, що тебе охоплює паніка, пересихає горло, тремтять пальці, але нічого зробити не можеш. Відомі також парадокси волі: чим більше намагаєшся заснути, тим менше це виходить, чим більше намагаєшся "бути природним", тим напруженіше й неприродніше виглядаєш. Тому другий етап тренування психічної діяльності — навчитися змінювати своє психологічне життя в бажаному напрямку. Отже, довільність психічної регуляції тим вище, чим більше нашим життям здатні керувати словесні інструкції або думки, що малюють конкретні образи бажаних результатів, і саме ці образи, здатні викликати у людини реальні відчуття, включають мимовільні механізми його психофізичної регуляції. У дитячому віці здатність підкоряти своє психологічне життя яскравим живим образам фантазії зовсім природна, по-перше, тому що основний тип регуляції психіки в дітей саме мимовільний, по-друге, тому що слово в дитини дуже близьке до конкретного образа. Слова легко пожвавлюють у дітей яскраві враження й реальні відчуття, здатні запустити природні механізми саморегуляції. Спеціальні наукові спостереження й дослідження фіксують нерівномірність інтелектуального розвитку: прискорення або вповільнення розумового росту, несподівані його підйоми або затримки. Добре відомі випадки, коли дитина дуже швидко розвивається інтелектуально й за інших рівних умов далеко випереджає однолітків. У кожному поколінні зустрічаються діти з раннім розвитком розумових здібностей. Однак не завжди ранні успіхи є запорукою великих досягнень у майбутньому. Нерідко у "вундеркіндів" відзначається наступне вповільнення й "вирівнювання" інтелектуального розвитку. Водночас відомо інше: багато видатних людей не були вундеркіндами. Зважаючи на це, випередження однолітків у дитинстві може вказувати лише на можливість перспективного варіанта інтелектуального розвитку. Досить відомий прямо протилежний тип інтелектуального розвитку: трохи вповільнений, розтягнутий, коли поволі, поступово відбувається певний розвиток інтелекту. Відсутність ранніх досягнень аж ніяк не означає, що передумови більших або видатних здібностей не зможуть виявитися надалі. У цьому переконує приклад Альберта Эйнштейна, чиї шкільні успіхи були дуже скромні. Відомо, що різні інтелектуальні функції "дозрівають" у різний час. Більш високі їхні показники виявляються в молодому віці (25-34 року). Однак лексичні здібності досягають максимуму в 40 років, а слуховая чутливість - у 20. Дослідження людей розумової праці, інтелектуальні функції яких постійно тренуються, показали, що різні параметри інтелекту, що досягають оптимуму в ранній молодості, можуть зростати до 50 років і знижуються лише до 60 років. Але й це не межа. Рівень інтелектуальної працездатності визначається не тільки родом занять, але й способом життя. Видатні діячі науки й культури Вольтер, Й. В. Ґете, В. Гюго, Б. Шоу, Т. Едісон, Л. М. Толстой, І. І. Мечников, І. П. Павлов, М. С. Сар’ян та інші активно працювали до останнього року життя, в якому значне місце займали фізична праця, фізичні вправи, туризм, полювання. Якщо людину охопило почуття тривоги (емоційний компонент), то воно негайно викличе рухове занепокоєння (моторний компонент) і навіть зміна ходу й характеру його думок (пізнавальний компонент). Розуміючи, як працює цей механізм, можна свідомо впливати на діяльність менш довільних психічних функцій, використовуючи ті функції, які більше підвласні нашому вольовому контролю. Наприклад, яскраво уявляючи собі щось страхаюче (фантазії), можна викликати в себе почуття страху (емоція), при цьому зміняться наші рухи (міміка, жести, дії). Для того, щоб управляти роботою своїх емоцій, почуттів, органів руху, потрібно тримати їх у полі зору своєї свідомості, що зовсім не просто, оскільки ці психічні процеси є внутрішніми й безпосередньо самій людині не видні. Отже, потрібно навчитися спрямовувати свою увагу на внутрішні відчуття, навчитися усвідомлювати, розрізняти, порівнювати ці відчуття й вже потім довільно змінювати їхній характер. У маленьких дітей довільна внутрішня увага зовсім не розвинена, у регуляції їхньої психології переважають мимовільна увага, зовнішні стимули й контроль із боку. Дитина спрямовує свою увагу туди, де яскраві, голосні, нові або незвичайні стимули. Вона здатна продуктивно зосередитися лише на тому, чого хоче, що їй подобається, а не на тому, що «треба» нам. У міру дозрівання мозкових структур і певних нервових механізмів у дитини з’являються можливості самому управляти своєю увагою. Цьому процесу можна сприяти, створюючи умови для діяльності й тренування зростаючих психічних функцій дітей, що дозрівають. Оскільки рухові, психомоторні функції в дошкільників є найбільш розвиненими, то в розвитку інших психічних функцій природно спиратися на рух. Таким чином, дитина може одержати досвід керування своїми емоціями за допомогою яскравих образів фантазії й рухової активності, тобто через механізм функціональної психофізичної єдності. Наприклад, нелегко впоратися дитині з утомою й зневірою, коли дорога до будинку далека, ноги ледь волочаться й хочеться їсти й пити. Але настрій можна підняти й сил додати, якщо допомогти дитині уявити себе билинним богатирем, що йде визволяти своїх друзів із кощієвого полону. І від того, як бадьоро й мужньо буде він крокувати, як наполегливо буде досягати мети (будинку), залежить життя його улюблених друзів й успіх перемоги над Кощієм. Прийде час, коли дитина, витрачаючи сили й надії в боротьбі із труднощами, навчиться сам надихати себе яскравими образами. У дітей більше, ніж у дорослих, розвинена інтуїтивна здатність уловлювати чужий емоційний стан, оскільки вони не надають такого значення словам, як дорослі. Тому важливо не упустити цей момент для розвитку в дитини почуття симпатії, жалю, товариськості, доброти. Для співпереживання й уміння проявляти адекватні реакції на чужі емоції дитині потрібний досвід спільного переживання своїх емоцій й емоцій партнера зі спілкування в різних за характером емоційних впливах. Наприклад, дитина не навчиться співпереживати іншому маляті, якого дражнять діти, якщо вона сама не побуває в такій же ситуації, не відчує його неприємність й образливість, не отримає полегшення від чужого співчуття. Тільки тоді вона зрозуміє, як підійти й що сказати скривдженому маляті, щоб полегшити його становище. Крім розуміння механізмів психічної регуляції й формування її на основі розвитку різних навичок, необхідно, працюючи з дітьми, ураховувати загальні закономірності формування психіки, а саме: • еволюційність — тривалість, безперервність і поетапність формування механізмів довільної психологічної регуляції; • ієрархічність — розвиток від простого до складного. Вищі здатності до самоконтролю будуть складатися із простих умінь і навичок; • гетерохронність — різночасність дозрівання й розвитку різних психічних функцій. Тому в розвитку функцій, що формуються, потрібно спиратися на вже дозрілі механізми. Відомо, що для розвитку кожної психічної функції є свій сприятливий (сензитивний - чутливий) період, своєчасне використання якого в нашій роботі істотно впливає на рівень досягнень. Упущений час важко наздогнати. Фундаментальні емоції, їхні відтінки і стани: • інтерес — уважність; • радість — задоволення; подив; • горе — розпач – страждання – жаль; • гнів — злість – заздрість; • образа — досада; • презирство — бридливість – відраза; • страх — переляк; • сором — вина; • тривога — занепокоєння; • співчуття — жалість – ніжність; • смуток — сум. |
| Оглавление| |