Валеологія з методикою викладання - Конспект лекцій (Г. І. Мардар)

Діти і сім’я

У житті дитини сім'я відіграє вирішальну роль. Добра родина відрізнгяється тим:

* що дає відчуття належності до певної групи (можливість ідентифікуватися з нею). Без цього людина почувається самотньою (реалізація   потреби   людських   зв'язків);

* дарує відчуття і дає реальні докази своєї значущості для інших. Без цього у людини розвивається почуття неповноцінності (реалізація   потреби   самоствердження);

* дає змогу відчути взаємне тепло. Інакше у людини нерідко виникає негативне ставлення до життя, схильність до песимізму, апатія   (реалізація   потреби   прихильності);

* формує почуття своєї неповторності. Якщо цього немає, у людини виникає болісне відчуття власної сірості, неоригінальності, неталановитості, а це веде до спалахів агресії, коли вона не шкодує ані себе, ані інших  (реалізація потреби самосвідомості);

* дає зразок для наслідування, адже кожний повинен у щось вірити, на щось сподіватися, щось любити, щось визнавати й заперечувати. Інакше життя здаватиметься безглуздим (реалізація потреби орієнтації). Всі ці потреби життєво важливі для кожного.

           Отже, родина — надзвичайно багатофункціональне утворення. Це можливо тому, що сім'я — зовсім не аморфна маса, вона має чітку структуру (тобто сукупність постійних, стабільних зв'язків), і навіть не одну, а кілька. Найчастіше вирізняють такі найсуттєвіші структури:

Влада та її розподіл, співвідношення між формальною (дозволеною нормами сучасного суспільства) владою і неформальним лідером.

В історії людства був час, коли влада в сім’ї   належала  жінці (матріархат). Протягом   багатьох   сторіч    переважав   інший розподіл —влада цілком  належала   чоловікам   (патріархат).   Так вважалося єдино можливим. Проте в деяких родинах часом складалися зовсім протилежні стосунки, коли неформальний лідер або сам брав на себе владу, або йому її  добровільно передавав формальний «голова сім’ї», який не хотів чи не міг керувати життям родини.

 Комунікації (взаємозв'язки), тобто розподіл інформаційних потоків у родині. У будь-якій сім'ї взаємодія між окремими її членами має різну насиченість, тривалість та якісні особливості.       

Одні   члени   сім'ї   взаємодіють   між   собою   виключно   в   разі виникнення практичної необхідності. Для них емоції в цьому випадку не не мають значення. Наприклад, чоловік звертається до свого тестя, що живе окремо, тільки тоді, коли цього вимагають господарські справи. Тоді комунікації між ними виникають і завершуються разом із виконанням спільної  діяльності.

Інші сім'ї (або ті самі, але в іншій ситуації) відчувають особливу потребу саме в емоційному компоненті комунікації, для них важливо відчути свою значущість для іншого, отримати психологічну підтримку тощо. Комунікації між ними здійснюються постійно: вони не    роблять   разом   спільну справу,  а дають  докази   взаємного  прийняття (це теж інформація, причому життєво значуща для кожного з них). Так, мати може нескінченно телефонувати до своєї заміжньої доньки, запитуючи про різні дрібниці, але насправді для неї найваж­ливіші  не    інформація    про   життєві    події,    а    емоційна   складова спілкування  з донькою.

Вивчаючи людську поведінку, психологи виявили, що існує набір ролей, в яких ми виступаємо в родині і  в суспільстві.   Всі ми буваємо Дорослим і Дитиною, Жертвою і Переслідувачем, Рятівником і Батьком.

Співробітництво. Ґрунтується   на   взаєморозумінні   і   взаємній підтримці, яка допомагає якнайповніше реалізувати функції родини; потреби кожного задоволено. Кожний, дорослий і дитина, відчуває свою особисту   значущість  (тобто свою цінність для  інших);  загальна атмосфера стосунків — тепла, дружня, сповнена позитивних емоцій. Паритет — рівні, «союзницькі», більш «раціональні» стосунки, які задовольняють   усіх   учасників   спілкування:   особистісна   значущість кожного, порівнюючи   з  співробітницьким   стилем   стосунків,   трохи зменшується, емоційні контакти слабшають, на  перший план виходять пошуки доцільності кожної дії.  

Змагання — стосунки,   які   базуються   на   прагненні   окремих  членів  родини  перевершити   один  одного   в  якійсь справі.   Цей тип відносин спричинює встановлення в сім'ї нервової, нестійкої атмосфери.

Конкуренція — домінування стосунків, коли переважає прагнення кожного довести свою зверхність над іншими за будь-яку ціну. Емоційний комфорт одного досягається за рахунок психологічного дискомфорту іншого.

Антагонізм — стосунки, для яких характерним є протистояння окремих членів сім'ї і небажання жодної сторони йти на компроміс.

Конкуренція та антагонізм  порушують «нормальний  кровообіг» родини.   Діти   емоційно   відчужені   від   батьків,   батьки   не можуть контролювати поведінку дітей. Це симптоми «прихованого сирітства».    Саме   тут — джерело   великої   кількості   дитячих   неврозів;    розвиток особистості порушується, виникають деформації характеру і в дорослих, і в дітей.